Рішення № 124913719, 31.01.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2025 рокусправа № 380/22360/24 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2) у якій просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення № 744/03-16 (№ 913150111586) від 19.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в перерахунку пенсії щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (12.09.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" ч. 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (12.09.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" ч. 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позову зазначено те, що позивач є потерпілим від репресій, оскільки народився під час перебування репресованої особи (батька) на засланні, що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". У зв`язку із вказаним, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, але отримав відмову.

Ухвалою від 04.11.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою від 11.11.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Від відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 89430 від 04.12.2024), в якому проти позову заперечив. Вважає, що законні підстави для підвищення пенсії позивачу відсутні, оскільки пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено встановлення підвищення до пенсії дітям, які народилися на спецпоселенні, де знаходилися разом з батьками. Просив у задоволенні позову відмовити.

Від відповідача-2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 88576 від 29.11.2024) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що 12.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою № 2913 про перерахунок пенсії «Зміна надбавки». До заяви позивач надав скановані копії оригіналів документів: паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчення № 79/21-11 від 29.02.2012 про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні, архівні довідки № 109, № 110 від 22.08.2024 видані Головним управлінням міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, свідоцтво про народження НОМЕР_1 . Відповідно Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII особам, реабілітованим відповідно до цього Закону із числа тих, яких було піддано репресіям у формі позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, за їх вибором надаються пільги та інші соціальні гарантії, передбачені цією статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а особам із числа таких осіб, яким становлено інвалідність - статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» або пунктом г статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» або статтею 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Вказав, що представленими документами не підтверджено факт примусового переселення та застосування до заявника репресій, то право на встановлення надбавки реабілітованому - відсутнє. Позивач не був примусово переселений, тому рішенням № 744/03-16 від 19.09.2024 № 913150111586 відмовлено в перерахунку за заявою № 2913 від 12.09.2024 через відсутність законних підстав. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та одержує пенсію по інвалідності (3 група загальне захворювання), що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 .

Проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та не оспорюється відповідачами.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 року за № 109 Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_2 1904 року народження; ОСОБА_3 1910 року народження; ОСОБА_4 1935 року народження із села Княже Золочівського району Львівської області 26 квітня 1949 року, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 10 травня 1949 року, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені - 24 квітня 1956 року.

Згідно з копією довідки про реабілітацію від 11 жовтня 1991 року відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 року за № 110 Головного Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_5 1904 року народження; ОСОБА_6 1910 року народження; ОСОБА_7 1937 року народження із села Бонишин Золочівського району Львівської області, за рішенням Особливої Напади при МДБ СРСР від 10 травня 1949 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені - 23 липня 1957 року. Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Зазначені обставини також підтверджуються архівною довідкою від 03 жовтня 2024 року за № 140 Головного Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області.

Львівською обласною радою 29.02.2012 позивачу видано посвідчення № 79/21-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_3 позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення - селі Бичева району імені Лазо Хаборовського краю, що підтверджується, за актовим записом № 61 від 16.05.1957 року. Батько позивача: ОСОБА_4 1935 року народження, мати: ОСОБА_7 1937 року народження, які із своїми сім`ями виселені на спецпоселення.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 12.09.2024 за вх. № 2913 про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України Львівської області позивачу надіслано рішення № 744/03-16 (№ 913150111586) від 19.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у встановленні підвищення до пенсії. В обґрунтування вказаного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вказало, що оскільки заявник ОСОБА_1 не був примусово переселений, прийнято рішення відмовити в перерахунку за заявою № 2913 від 12.09.2024р через відсутність законних підстав.

Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним і таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон № 962-XII) (в редакції до 05.05.2018) реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (набрав законної сили з 05.05.2018, далі - Закон № 2235-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-XII, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-XII.

Статтею 1-1 Закону № 962-XII встановлено, зокрема, що вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених підпунктів 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені підпунктів 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Згідно з статтею 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942 №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Відповідно до статті 3 Закону № 962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ). Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно із пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 відсотків, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 (далі - Постанов № 654) визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.

Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 та пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ, суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд встановив, що згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_3 позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення - селі Бичева району імені Лазо Хаборовського краю, що підтверджується, за актовим записом № 61 від 16.05.1957 року. Батько позивача: ОСОБА_4 1935 року народження, мати: ОСОБА_7 1937 року народження, які із своїми сім`ями виселені на спецпоселення.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 року за № 109 Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_2 1904 року народження; ОСОБА_3 1910 року народження; ОСОБА_4 1935 року народження із села Княже Золочівського району Львівської області 26 квітня 1949 року, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 10 травня 1949 року, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені - 24 квітня 1956 року.

Згідно з копією довідки про реабілітацію від 11 жовтня 1991 року відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Відповідно до архівної довідки від 22 серпня 2024 року за № 110 Головного Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області ОСОБА_5 1904 року народження; ОСОБА_6 1910 року народження; ОСОБА_7 1937 року народження із села Бонишин Золочівського району Львівської області, за рішенням Особливої Напади при МДБ СРСР від 10 травня 1949 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені - 23 липня 1957 року. Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані.

Зазначені обставини також підтверджуються архівною довідкою від 03 жовтня 2024 року за № 140 Головного Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівської області.

Львівською обласною радою 29.02.2012 позивачу видано посвідчення № 79/21-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Таким чином, ОСОБА_1 народився та перебував на спецпоселенні, куди було виселено його батьків, що підтверджується наявними у справі доказами.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивач відповідно до положень статті 1-3 Закону № 962-XII належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої відповідно до статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Отже, позивач, як член сім`ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Аналогічний висновок викладені в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 № 500/5507/23.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФ України у Львівській області щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії, як члену сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований із підвищенням пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Також суд враховує, що у справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивачки про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є скасування рішення відповідача-2 про відмову у перерахунку пенсії № 744/03-16 від 19.09.2024 № 913150111586 та зобов`язання відповідача-2 здійснити позивачу з 19.06.2024 перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, враховуючи те, що права позивача порушені протиправним рішенням відповідача-2, яке скасовано судом, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057 м. Запоріжжя пр. Соборний 158б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 744/03-16 від 19.09.2024 № 913150111586.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 з 12.09.2024 перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур