Рішення № 12488706, 25.11.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.10                                                                                 Справа № 15/64

За позовом

Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-М», м. Краснодон Луганської області про стягнення 237 387 грн. 60 коп.

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача - Кубрякова О.О., провідний юрисконсульт, довіреність № Н-01/3245 від 17.09.2008;

від відповідача - Кондратьєв В.М., начальник юридичного відділу, довіреність № 5 від 01.03.2010.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

          Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у сумі 237387 грн. 60 коп. за порушення терміну поставки продукції по договору постачання № Д/НХ-10511/НЮ від 15.04.2010.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

          Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, де проти позову заперечив, посилаючись, зокрема, на наступне. Відповідно до п. 4.1 договору товар повинен бути поставлений протягом 10 календарних днів від дня надання заявки. Відповідно до специфікації терміном поставки визначено –2 квартал 2010. Лист із замовленням на постачання був надісланий на адресу відповідача 01.07.2010 рекомендованим листом № 05448760. Відповідач листом від 22.07.2010 відмовився від виконання заявки на підставі ч. 3 ст.538 Цивільного кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи та вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Між державним підприємством «Донецька залізниця», як покупцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Д-М», як постачальником, 15.04.2010 укладено договір постачання № Д/НХ-10511/НЮ (далі - Договір).

Згідно предмету даного договору Постачальник зобов’язався поставити товар в асортименті та кількості згідно специфікації, а Покупець (Позивач) зобов’язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Відповідно до специфікації № 1 товаром є костюми бавовняні на суму 1186938 грн. 00 коп.

Загальна ціна договору встановлена п. 5.2 договору у сумі 1186938 грн. 00 коп.

Пунктом 15.1 договору встановлено, що термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2010.

Покупцем (позивачем) постачальнику надано лист-заявку № 3491 від 25.06.2010 на постачання костюмів бавовняних у кількості 15000 штук (а.с. 18).

Відповідно до п. 4.1 договору товар повинен бути поставлений постачальником протягом 10 календарних днів від дня надання заявки покупцем.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договору щодо поставки товару позивач нарахував штраф відповідно до п. 9.3 договору, де, зокрема, зазначено, що постачальник за несвоєчасну поставку товару сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого своєчасно товару.

У зв’язку з викладеним, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та порушених законом інтересів.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно п.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем доводи позивача не спростовано, належних доказів виконання зобов’язань, на підставі яких заявлено позовні вимоги не надано.

Заперечення відповідача, відображені у відзиві на позовну заяву від 08.11.2010 № 362, про те, що позивач є кредитором, що прострочив, та що відповідач листом від 22.07.2010 відмовився від виконання заявки на підставі ч. 3 ст.538 Цивільного кодексу України, відхиляються судом з наступних підстав.

Відповідно до специфікації терміном поставки визначено – 2 квартал 2010 року. Згідно до п. 4.1 договору товар повинен бути поставлений постачальником протягом 10 календарних днів від дня надання заявки покупцем.

Заявку № 3491 від 25.06.2010 позивач направив відповідачу 01.07.2010, що підтверджується доданою позивачем квитанцією підприємства поштового зв’язку.

Відповідач направив позивачу листа від 22.07.2010 №263, яким він повідомив позивача про свою односторонню відмову від виконання зобов’язання з поставки продукції за заявкою лише 22.07.2010, тобто вже після отримання заявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

При цьому, виходячи з положень ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Виходячи з наведених норм, по-перше: станом на останній день 2-го кварталу 2010 року дійсно не настало прострочення відповідача з поставки продукції, оскільки позивач не вручив йому заявку у вказаний строк.

По-друге: у зв’язку з направленням позивачем відповідачу заявки з незначним простроченням - 01.07.2010, та враховуючи відсутність відмови відповідача від виконання зобов’язання до отримання такої заявки, зобов’язання відповідача щодо поставки продукції є відстроченим на час прострочення подачі заявки позивачем.

Відповідач не відмовився від виконання свого зобов’язання в період прострочення подачі заявки позивачем, а зробив це значно пізніше. Тому, зобов’язання відповідача з поставки вважається відстроченим на період прострочення позивача. Таким чином, відповідач повинен був виконати своє зобов’язання у 10-денний строк з дня отримання заявки.

Крім того, щодо односторонньої відмови відповідача від виконання свого зобов’язання з посиланням на положення ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Станом на день відмови відповідача від виконання свого зобов’язання не існувало невиконання позивачем свого зобов’язання з подачі заявки. Так, заявка отримана відповідачем до його відмови, лист про яку направлено лише 22.07.2010.

Тому, відповідач не мав законних підстав 22.07.2010 відмовлятися від виконання свого зобов’язання.

Крім того, слід зазначити, що за загальним правилом встановленим ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускаються.

У спірній ситуації відповідач не мав належних (передбачених законом або договором) правових підстав 22.07.2010 відмовлятися від виконання свого зобов’язання.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В свою чергу за положеннями ч. 3 вказаної статті застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 221 Господарського кодексу України прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

Таким чином, відповідач мав право виходячи з положень ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України застосування до позивача господарських санкцій за прострочення подачі заявки, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Але законодавством та положеннями договору не передбачена можливість застосування таких санкцій.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 193 ГК України, навіть застосування таких санкцій не звільнило б відповідача від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, тобто відповідач мав поставити продукцію за заявкою.

Також, відповідач мав право доводити відшкодування позивачем збитків (ч. 2 ст. 221 ГК), у разі якщо він вважав завдання таких збитків через прострочення направлення позивачем заявки. Але і у цьому випадку згідно ч. 2 ст. 221 Господарського кодексу України після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. Таким чином, у будь-якому випадку відповідач повинен був виконати свої зобов’язання з поставки продукції.

Доводи відповідача про те, що у спірній ситуації позивач не мав права застосовувати санкції передбачені п. 9.3 договору, у зв’язку з тим, що нібито договором не встановлено відповідальності за невиконання зобов’язання з поставки товару, є хибними та відхиляються судом з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 9.3 договору постачальник за несвоєчасну поставку товару сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого своєчасно товару.

Таким чином, оцінивши доводи сторін та надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати у складі: 2 373 грн. 88 коп. державного мита, а також 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-М», м. Краснодон Луганської області, Мікроцентр, б. 3, кв. 151, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 34165062, на користь Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк, вул. Артема, б. 68, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 01074957: штраф у сумі 237 387 грн. 60 коп., витрати зі сплати державного мита у сумі 2 373 грн. 88 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. Наказ видати позивачу. На підставі ч. 5 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні 25.11.2010 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 29.11.2010.

СуддяЄ.Ю. Пономаренко