Рішення № 124877872, 03.02.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.02.2025 р. справа №520/35422/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації), третя особа - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 провизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення,

установив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції за запитом ОСОБА_1 від 21.12.2024р., на який Листом керівника Управління проведення моніторингу способу життя та контролю щодо повноти заповнення декларацій Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_4 №282-03/98319-24 від 24.12.2024 протиправно надана неповна інформація, а саме: не надана інформація та не долучені копії відповідних документів про те, чому до Єдиного порталу повідомлень викривачів уповноваженою особою НАЗК не внесено та не присвоєно унікальний ідентифікатор повідомлення, тобто приховане від обліку, повідомлення ОСОБА_1 від 14.12.2024р. про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 за фактом подання завідомо недостовірних відомостей у декларації щодо наявності у власності чоловіка - ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля); не надано інформацію та не долучено копії відповідних документів, про внесення до Єдиного порталу повідомлень викривачів та не присвоєно унікального ідентифікатору повідомлення - повідомленню ОСОБА_1 від 14.12.2024р. про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 за фактом подання завідомо недостовірних відомостей у декларації щодо наявності у власності чоловіка - ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля); 2) Зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції надати інформацію, долучивши копії відповідних документів про те, чому до Єдиного порталу повідомлень викривачів уповноваженою особою НАЗК не внесено та не присвоєно унікальний ідентифікатор повідомлення, тобто приховане від обліку, повідомлення ОСОБА_1 від 14.12.2024р. про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 за фактом подання завідомо недостовірних відомостей у декларації щодо наявності у власності чоловіка - ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля); 3) Зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції надати інформацію, долучивши копії відповідних документів, про внесення до Єдиного порталу повідомлень викривачів та присвоїти унікальний ідентифікатор повідомлення - повідомленню ОСОБА_1 від 14.12.2024р. про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що вчинене депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 за фактом подання завідомо недостовірних відомостей у декларації щодо наявності у власності чоловіка - ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля).

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що 14.12.2024р. подавав до Національного агентства із запобігання корупції два різних за змістом повідомлення про вчинення передбаченого ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення корупційного правопорушення двома різними громадянами, але суб`єкт владних повноважень зареєстрував лише одне із них, приховавши інше від обліку. Наголошував, що у подальшому субєкт владних повноважень на запити про доступ до публічної інформації надав неповні відомості в частині причин недостовірного обліку та в частині невнесення до Єдиного порталу повідомлень викривачів другого повідомлення.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що 14.12.2024р. від ОСОБА_1 отримав два повідомлення про вчинення передбаченого ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення корупційного правопорушення, але ідентичного змісту та стосовно одного і того ж громадянина. Тому стверджував про правомірність внесення Єдиного порталу повідомлень викривачів лише одного із згаданих повідомлень. Наполягав, що звернення заявника з приводу доступу до публічної інформації були розглянуті вчасно, надані письмові відповіді за змістом відповідають вимогам закону.

Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про розгляд справи були сповіщені судом завчасно та належно, проте письмового процесуального документу із власною правовою позицією по суті спору до суду не подали.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями: 1) рішенням Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 26.11.2021р. №965-VІII затверджено «Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області (землі колишньої Богодарівської сільської ради)». Передано у приватну власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку із кадастровим номером 6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля) із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, код цільового призначення - 01.03, розташованої на території Барвінківської МТГ Ізюмського району Харківської області; 2) Відповідно до листа секретаря Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області Рєзнікова В. від 14.07.2023р. №09-13/М-42/46 ОСОБА_3 є депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області та Директором Барвінківського комунального підприємства «Благоустрій»; 3) ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3 та є депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області; 4) У щорічних деклараціях за 2022 та 2023 рік ОСОБА_2 було приховано наявність у власності ОСОБА_3 земельної ділянки із кадастровим номером - 6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля).

Також за твердженням позивача 14.12.2024р. до субєкта владних повноважень були подані два окремих письмових повідомлення, а саме: про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підтвердження цього доводу заявником подано до суду 5 аркушів паперу білого кольору формату А4 із текстом про вчинення адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_3 . (а.с.7-11).

Доказів існування тексту про вчинення адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_2 заявник до суду не подав.

За твердженням субєкта владних повноважень, 14.12.2024р. о 08:58 та 11:49 на електрону пошту Національного агентства з питань запобігання корупції від ОСОБА_1 надійшло два повідомлення, що містили в собі ZIP файли (ZIP файл - формат архіву, який дозволяє зберігати й стискувати кілька файлів в одному архіві) під назвами «НАЗК-4.docx.asise» та «НАЗК-5.docx.asise». В процесі реєстрації вищезазначених повідомлень було з`ясовано, що отримані від позивача файли під назвами «НАЗК-4.docx.asise» та «НАЗК-5.docx.asise» містили в собі вкладення із текстами ідентичного змісту щодо можливого порушення вимог фінансового контролю депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_3 , з проханням у зв`язку з цим скласти стосовно нього протокол про вчинення корупційного правопорушення передбаченого ст. 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вказані повідомлення були зареєстровані 16.12.2024р. за номерами №ПК/3593/0-24 та №ПК/3593/1-24.

На підтвердження цього доводу субєктом владних повноважень подано до суду: 1) 5 аркушів паперу білого кольору формату А4 із текстом про вчинення адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_3 із проставленням на першій сторінці графічного зображення QR-коду та 2) 5 аркушів паперу білого кольору формату А4 із текстом про вчинення адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_3 із проставленням на першій сторінці графічного зображення QR-коду.

Застосовуючи стандарти доказування, сформульовані у правових висновках постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №520/6006/21, постанови Верховного Суду від 14.12.2025р. у справі №240/31245/23, суд схиляється до переконання про недоведеність події отримання субєктом владних повноважень 14.12.2024р. від заявника повідомлення про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

17.12.2024р. субєктом владних повноважень від ОСОБА_1 було отримано запит про надання інформації стосовно причин нереєстрації його повідомлення від 14.12.2024 про можливе порушення вимог фінансового контролю депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 .

Даний запит був зареєстрований за обліками вхідної кореспонденції субєкта владних повноважень - вх.№1375/0/ЗПІ-24 від 17.12.2024.

На підтвердження цього доводу відповідачем подано до суду 2 аркуша паперу білого кольору формату А4 із текстом стосовно причин нереєстрації повідомлення ОСОБА_1 від 14.12.2024р. вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення із проставленням на першій сторінці графічного зображення QR-коду (далі за текстом - Запит №1).

Суд відмічає, що Запит №1 містить посилання на Закон України «Про доступ до публічної інформації» та стосується надання інформації про причини нереєстрації, тобто приховування від обліку, повідомлення ОСОБА_1 від 14.12.2024р. про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ст. 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення, депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 за фактом подання завідомо недостовірних відомостей у декларації щодо наявності у власності чоловіка - ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля).

Відповідь за Запит №1 була надана субєктом владних повноважень листом від 20.12.2024р. за №92-02/97755-24, де указано про отримання 14.12.2024р. о 08:58 та 11:49 на електрону пошту Національного агентства з питань запобігання корупції від ОСОБА_1 двох повідомлень, що містили в собі ZIP файли (ZIP файл - формат архіву, який дозволяє зберігати й стискувати кілька файлів в одному архіві) під назвами «НАЗК-4.docx.asise» та «НАЗК-5.docx.asise». В процесі реєстрації вищезазначених повідомлень було з`ясовано, що отримані від заявника файли під назвами «НАЗК-4.docx.asise» та «НАЗК-5.docx.asise» містили в собі вкладення із текстами ідентичного змісту щодо можливого порушення вимог фінансового контролю депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_3 , з проханням у зв`язку з цим скласти стосовно нього протокол про вчинення корупційного правопорушення передбаченого ст. 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В подальшому 21.12.2024р. субєктом владних повноважень від ОСОБА_1 було отримано запит про надання інформації стосовно причин нереєстрації його повідомлення від 14.12.2024 про можливе порушення вимог фінансового контролю депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 та про внесення до Єдиного порталу повідомлень викривачів повідомлення ОСОБА_1 від 14.12.2024р. про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 за фактом подання завідомо недостовірних відомостей у декларації щодо наявності у власності чоловіка - ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля).

Даний запит був зареєстрований за обліками вхідної кореспонденції суб`єкта владних повноважень - вх.№1393/0/ЗПІ-24 від 23.12.2024).

На підтвердження цього доводу заявником подано до суду 3 аркуші паперу білого кольору формату А4 із текстом із проставленням на першій сторінці графічного зображення QR-коду. (далі за текстом Запит №2).

Згідно з доводами позову відповідь за Запит №2 була надана субєктом владних повноважень листом від 24.12.2024р. за №282-03/98319-24, де указано про результати розгляду повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас із цим, згідно з доводами суб"єкта владних повноважень відповідь на Запит №2 була надана листами Національного агентства з питань запобігання корупції від 27.12.2024р. №150/17/99739-24 та від 15.01.2025р. №150-17/3556-25, де указано про те, що до Єдиного порталу повідомлень викривачів повідомлення ОСОБА_1 від 14.12.2024р. про вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ст. 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення, депутатом Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 за фактом подання завідомо недостовірних відомостей у декларації щодо наявності у власності чоловіка - ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий №6320480500:04:000:1418 площею 1,0460 га (угіддя - рілля) не вносилось у зв"язку із тим, що згадане повідомлення Національним агентством з питання запобігання корупції не отримувалось.

Також за твердженням суб"єкта владних повноважень у зв"язку із поданням повідомлення від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення заявник за рішенням Національного агентства питань запобігання корупції не визнаний викривачем.

Стверджуючи про те, що субєктом владних повноважень за запитами про доступ до публічної інформації від 17.12.2024р. та від 21.12.2024р. було допущено порушення закону за рахунок ненадання повного обсягу публічної інформації та документів, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Заявник у позові стверджує про порушення субєктом владних повноважень власних прав громадянина на інформацію за ст.40 Конституції України та за ст.10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року.

Суд зазначає, що згідно з ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (ч.1 ст.10; Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (ч.2 ст.10).

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу практичної реалізації права особи на отримання інформації унаслідок звернення до учасників суспільних відносин унормовані, насамперед, приписами ст.40 Конституції України, згідно з якою усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, а також додатково деталізовані приписами Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі за текстом - Закон №393/96-ВР), Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992р. №2657-ХІI (далі за текстом - Закон №2657-ХІІ), Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI).

При цьому, приписи перелічених вище законів одночасно регламентують і суспільні відносини з обігу інформації.

Окрім того, відносини з обігу інформації унормовані також і приписами ст.32 Конституції України, де указано, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також приписами низки інших актів законодавства, зокрема, Закону України від 01.06.2010р. №2297-VI "Про захист персональних даних" (далі за текстом - Закон №2297-VI), Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі за текстом - Закон №1700-VIІ).

Суд зазначає, що згідно з абз.1 ст.1 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За наведеними у ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" визначеннями під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

За правилами ст.5 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Відповідно до ст.7 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Випадки, коли звернення громадянина не підлягає розгляду суб`єктом владних повноважень із наданням письмової відповіді окреслені законодавцем у приписах ст.8 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".

У силу спеціального застереження ст.12 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".

Отже, законодавцем у ст.12 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" прямо окреслені певні, але не вичерпні випадки існування окремих звернень, котрі підлягають розгляду за правилами спеціальних актів права.

Порядок розгляду і вирішення звернень у формі пропозицій (зауважень) визначений ст.ст.14, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі заяв (клопотань) визначений ст.ст.15, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі скарг визначений ст.ст.16, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".

Суд вважає, що приписи ст.ст.19 і 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" знаходяться у кореспонденції з положеннями ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", а тому подання учасником суспільних відносин до субєкта владних повноважень письмового документа, котрий за предметом ініційованих питань не підпадає під визначення пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги, не призводить до виникнення у субєкта владних повноважень обовязку з приводу розгляду, вирішення і надання відповіді до суті такого письмового документа.

Визначаючись з приводу співвідношення норм Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" та Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції", суд відмічає, що останній із пойменованих актів законодавства присвячений визначенню правових та організаційних засад функціонування системи запобігання корупції в Україні, змісту та порядку застосування превентивних антикорупційних механізмів, правил щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

За визначенням ст.1 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Отже, до кола викривачів корупції законодавець відносить не усіх громадян, котрі фізично подали до органів правопорядку повідомлення про можливі факти корупційних правопорушень чи пов`язаних з корупцією правопорушень, а лише тих з них, які маючи переконання у достовірності відомої їм інформації отримали цю інформацію унаслідок провадження власної трудової діяльності, унаслідок провадження власної професійної діяльності, унаслідок провадження власної господарської діяльності, унаслідок провадження власної громадської діяльності, унаслідок провадження власної наукової діяльності, унаслідок проходження публічної служби, унаслідок навчання, унаслідок участі у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку провадження перелічених вище видів діяльності, проходження служби чи навчання.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" Національне агентство з питань запобігання корупції (далі за текстом - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Пунктом 9 ст.1 ст.11 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" до повноважень Національного агентства віднесено забезпечення ведення Єдиного порталу повідомлень викривачів, Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення.

Пунктом 13 ст.1 ст.11 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" до повноважень Національного агентства віднесено отримання та розгляд повідомлень, здійснення співпраці з викривачами, участь у забезпеченні їх правового та іншого захисту, перевірка дотримання законодавства з питань захисту викривачів, внесення приписів з вимогою про усунення порушень трудових (звільнення, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) та інших прав викривачів і притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їхніх прав, у зв`язку з такими повідомленнями.

Згідно з п.112 ч.1 ст.12 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" Національному агентству надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Національного агентства, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Частиною 7 ст.12 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" визначено, що у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, уповноважені особи Національного агентства складають протокол про таке правопорушення, який направляється до суду в порядку, визначеному Національним агентством, а у разі виявлення ознак іншого корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції. Висновок Національного агентства є обов`язковим для розгляду, про результати якого воно повідомляється не пізніше п`яти днів після отримання повідомлення про вчинене правопорушення.

Як то указано у п.1 ч.1 ст.21 та п.2 ч.1 ст.21 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції", громадські об`єднання, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання корупції мають право: повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, реальний, потенційний конфлікт інтересів спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, Національному агентству, керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення або у працівників яких наявний конфлікт інтересів, а також громадськості (п.1 ч.1 ст.21); запитувати та одержувати від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", інформацію про діяльність щодо запобігання корупції (п.2 ч.1 ст.21).

Звідси слідує, що у порядку п.2 ч.1 ст.21 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" громадяни мають право отримувати (що обєктивно неможливо без попереднього фізичного звернення) відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" не будь-яку інформацію, а виключно інформацію про діяльність стосовно запобігання корупції (п.2 ч.1 ст.21).

Відповідно до ч.1 ст.511 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Згідно з ч.2 ст.511 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.514 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

У розумінні ч.3 ст.531 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" Єдиний портал повідомлень викривачів - це інформаційно-телекомунікаційна система, яка має комплексну систему захисту інформації з підтвердженою відповідністю згідно із Законом України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", що забезпечує обмін даними з викривачем за допомогою мережі Інтернет, збирання, зберігання, використання, захист, облік, пошук, узагальнення повідомлень викривачів, а також іншої інформації, в тому числі про статус викривачів, стан та результати розгляду повідомлень викривачів.

Також ч.3 ст.531 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" зазначено, що функціонування Єдиного порталу повідомлень викривачів передбачає обробку персональних даних, якщо вони повідомлені викривачем, а також персональних даних осіб, які мають доступ до Єдиного порталу повідомлень викривачів, у цілях забезпечення захисту викривачів, проведення належної перевірки за повідомленнями викривачів та виконання функції адміністратора. Обробка зазначених даних здійснюється на підставі цього Закону та не потребує згоди суб`єктів персональних даних.

Єдиний портал повідомлень викривачів гарантує викривачам дотримання умов конфіденційності та анонімності, а також забезпечує доступ викривачів до інформації про стан та результати розгляду їх повідомлень і є офіційним внутрішнім джерелом інформації про осіб, які мають статус викривачів.

Доступ до Єдиного порталу повідомлень викривачів мають викривачі в частині здійснення ними повідомлень та отримання інформації про стан і результати їх розгляду, Голова та службовці Національного агентства відповідно до їх повноважень, визначених цим Законом, керівники та уповноважені особи відповідних суб`єктів у частині повідомлень викривачів, розгляд яких віднесено до їх повноважень відповідно до цього Закону, інші уповноважені особи в частині інформації про статус викривачів у разі звернення викривача для отримання безоплатної правничої чи психологічної допомоги, визначеної цим Законом.

Держателем та відповідальним за адміністрування Єдиного порталу повідомлень викривачів є Національне агентство, яке встановлює порядок його ведення.

За правилами ч.2 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" вимоги до повідомлень (у тому числі анонімних) про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону та порядок їх розгляду визначаються цим Законом.

Повідомлення підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація містить фактичні дані, що вказують на можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути перевірені.

Отже, у силу спеціального застереження ч.2 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" кваліфікаційними вимогами до повідомлень (у тому числі анонімних) про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень є одночасне поєднання двох факторів: 1) відображення у повідомленні конкретних фактичних даних, що засвідчують можливість існування події та складу корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення; 2) наявність у згаданих фактичних даних здатності бути перевіреними.

Як то указано у ч.3 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції", повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, здійснене через зовнішні або внутрішні канали повідомлення такої інформації, підлягає попередньому розгляду уповноваженою особою у строк не більше десяти робочих днів з дня внесення цієї інформації до Єдиного порталу повідомлень викривачів.

У разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не відповідає вимогам цього Закону, його подальший розгляд здійснюється у порядку, визначеному для розгляду звернень громадян, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення.

У разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не належить до компетенції органу або юридичної особи, до якого (якої) воно надійшло, подальший розгляд такого повідомлення припиняється, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення, з одночасним роз`ясненням щодо компетенції органу або юридичної особи, уповноважених на здійснення розгляду чи розслідування фактів, викладених у повідомленні.

У разі якщо наведена у повідомленні інформація стосується уповноваженої особи органу або юридичної особи, до якого (якої) надійшло таке повідомлення, порядок розгляду такого повідомлення визначається керівником відповідного органу або юридичної особи.

У разі якщо наведена у повідомленні інформація стосується керівника органу або юридичної особи, до якого (якої) воно надійшло, таке повідомлення у триденний строк надсилається суб`єкту, уповноваженому здійснювати розгляд чи розслідування фактів, викладених у повідомленні, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення.

У разі якщо за результатами попереднього розгляду повідомлення викладена у ньому інформація підтверджується, винні особи притягаються до дисциплінарної відповідальності уповноваженим на це суб`єктом відповідного органу або юридичної особи.

У разі якщо в ході проведення попереднього розгляду виявляються ознаки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов`язаного з корупцією, матеріали передаються відповідному спеціально уповноваженому суб`єкту у сфері протидії корупції або Державному бюро розслідувань.

Дисциплінарне провадження за повідомленням проводиться у строк не більше 30 днів з дня завершення попереднього розгляду. Якщо в зазначений строк перевірити повідомлену інформацію неможливо, строк дисциплінарного провадження може бути продовжено до 45 днів. Повторне продовження строку внутрішньої перевірки не допускається.

Особі, яка здійснила повідомлення, надається детальна інформація про результати попереднього розгляду, а також дисциплінарного провадження (якщо воно проводилося) у триденний строк з дня завершення відповідного розгляду чи провадження.

Інформація про можливі факти кримінальних правопорушень, одержана органами досудового розслідування, розглядається в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Інформація про можливі факти адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, одержана органами, уповноважені особи яких мають право складати протоколи про відповідні адміністративні правопорушення, розглядається в порядку, визначеному законом.

З положень наведеної норми закону витікає, що повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень (окрім, повідомлень про можливі факти кримінальних правопорушень, одержаних органами досудового розслідування та повідомлень про можливі факти адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, одержаних органами, уповноважені особи яких мають право складати протоколи про відповідні адміністративні правопорушення) спочатку вивчається субєктом владних повноважень Національним агентством (у строк не більше 10 днів) у правовому режимі попереднього розгляду, за наслідками чого вчиняється або управлінське волевиявлення з приводу подальшого розгляду відповідного до законодавства з питання розгляду звернень громадян (у разі невідповідності повідомлення вимогам Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції"), або управлінське волевиявлення з приводу припинення розгляду (у разі якщо вирішення ініційованого питання не належить до компетенції органу або юридичної особи, до якого (якої) воно надійшло), або управлінське волевиявлення з приводу притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності, або управлінське волевиявлення з приводу початку дисциплінарного провадження, або управлінське волевиявлення з приводу передачі матеріалів відповідному спеціально уповноваженому суб`єкту у сфері протидії корупції або Державному бюро розслідувань (у разі виявлення ознак корупційного правопорушення чи правопорушення, пов`язаного з корупцією).

Згідно з ст.1 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.

Згідно з ч.3 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" особі, яка здійснила повідомлення, надається детальна інформація про результати попереднього розгляду, а також дисциплінарного провадження (якщо воно проводилося) у триденний строк з дня завершення відповідного розгляду чи провадження.

При цьому, у силу спеціального застереження ч.3 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" повідомлення про можливі факти кримінальних правопорушень, одержані органами досудового розслідування, розглядаються в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Також у силу спеціального застереження ч.3 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" повідомлення про можливі факти адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, одержані органами, уповноважені особи яких мають право складати протоколи про відповідні адміністративні правопорушення, розглядаються в порядку, визначеному законом.

Суд вважає, що під згаданим законом слід розуміти Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.533 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

За приписами п.12 ч.2 та ч.13 ч.2 ст.533 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" викривач має право на звільнення від юридичної відповідальності у визначених законом випадках та отримувати інформацію про стан та результати розгляду, перевірки та/або розслідування за фактом повідомлення ним інформації.

У положеннях ст.536 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" указано, що викривач має право отримувати інформацію про стан та результати розгляду, перевірки та/або розслідування у зв`язку із здійсненим ним повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону (ч.1 ст.536); Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, надається викривачу за його заявою органом, юридичною особою, посадовою або службовою особою, відповідальною за розгляд, проведення перевірки та/або розслідування у зв`язку із здійсненим викривачем повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, не пізніше п`яти днів після отримання заяви, а також за кінцевими результатами розгляду, перевірки та/або розслідування (ч.2 ст.536).

У розумінні ч.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Перелік складів адміністративних правопорушень, повязаних із корупцією, викладений законодавцем у главі 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення, до якої структурно входять положення ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не містять визначення моменту початку провадження у справі про адміністративне правопорушення, але зі змісту ч.2 ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення слід вважати розпочатим не пізніше від моменту початку виконання обов`язку щодо збирання доказів, який покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 Кодексу України про адміністративне правопорушення, тобто початку перевірки ознак наявності у діях конкретного громадянина події та складу адміністративного правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

У п.1 ч.1 ст.255 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції стосовно адміністративних правопорушень за статтями 1724 - 1729 (за винятком правопорушень, вчинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище) та уповноважені на те особи Національного агентства з питань запобігання корупції стосовно адміністративних правопорушень за статтями 1724 - 1729 (в частині правопорушень, вчинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище), статтями 18846, 21215, 21221.

Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище міститься у примітці до ст.513 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції".

Визначаючись з приводу співвідношення норм Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон України №2939-VI) та норм Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції", суд зазначає, що за визначенням ст.1 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

У розумінні ч.1 ст.1 Закону України №2657-ХІІ інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Отже, за суттю під правовою категорією «інформація» слід розуміти відомості та дані, а формою існування інформації є матеріальні носії або електронне відображення.

Звідси слідує, що у якості публічної інформації може бути кваліфікована виключно вже створена та реально існуюча річ матеріального світу - інформація у згаданій вище формі, котра була здобута субєктами владних повноважень під час реалізації управлінських функцій або яка знаходиться у володінні субєктів владних повноважень (розпорядників публічної інформації).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" до розпорядників публічної інформації належать суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з п.6 ч.1 ст.14 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Частиною 1 ст.19 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

У силу ч.2 ст.19 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

За приписами ч.3 ст.22 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Суд зауважує, що згідно абзаців 10, 11 ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця.

У рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012р. №2-рп/2012 указано, що до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (ч.2 ст.11 Закону України №2657-ХІІ).

У рішенні Конституційного Суду України від 30.10.1997р. №5-зп до конфіденційної інформації віднесено інформацію про фізичну особу в частині відомостей про майновий стан та інші персональні дані.

За правовими позиціями згаданих рішень Конституційного суду України у розумінні ч.1 ст.32 та ч.2 ст.32 Конституції України інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Статтею 20 Закону України № 2657-ХІІ за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Статтею 21 Закону України № 2657-ХІІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом (частина друга). Аналогічні за змістом положення містяться і у ч.1 ст.6 Закону України №2939-VI.

Окремо суд зважає, що відмінність правової категорії "інформація" від правової категорії "документ" зумовлює необхідність виокремлення із загального обсягу інформації конкретного документа окремої частини стосовно інформації з обмеженим доступом та окремої частини стосовно інформації з іншим режимом обігу та надання для ознайомлення інформація, доступ до якої не обмежений (ч.7 ст.6 Закону України № 2939-VI).

Окрім того, ст. 10-1 Закону України №2939-VI не виключає випадку правомірного надання інформації про персональні дані у знеособленій формі.

Частиною 2 ст.6 Закону України №2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Звідси слідує, що юридично значимими факторами у процедурі обігу інформації (тобто критеріями запровадження обмежень) є: 1) публічний інтерес у забезпеченні недоторканності інформації (національна безпека, територіальна цілісність, громадський порядок, запобігання заворушенням, запобігання кримінальним правопорушенням, охорона здоров`я населення, захист репутації, збереження конфіденційності, авторитет правосуддя, неупередженість правосуддя); 2) рівень загрози реального настання ймовірної шкоди та межа істотності ймовірної шкоди; 3) баланс між наслідками ситуації/випадку нерозголошення інформації та наслідками ситуації/випадку поширення інформації в аспекті значення інформації для суспільства.

Тобто, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації (у тому числі і за окресленою ч.5 ст.6 Закону України №2939-VI категорією) повинно відбуватись за обов`язкового дотримання умов ч.2 ст.6 Закону України №2939-VI та з урахуванням фізичної змоги надання інформації у знеособленій формі та у частині документа.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Аналіз положень Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI) засвідчує існування підстав для виокремлення таких ознак конфіденційної інформації: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (ч.ч 1, 2 ст. 13 Закону України №2939-VI); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (ч. 5 ст. 6 Закону України №2939-VI).

Отже, можливість віднесення публічної інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до такої публічної інформації.

Запровадження обмеження доступу до конкретної публічної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 ч.2 ст.6 Закону України №2939-VI - так званого "трискладового тесту".

Суд звертає увагу, що положення ч.2 ст.6 Закону України №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до публічної інформації, а не підстави для надання такого доступу, адже ст.1 Закону України №2939-VI запроваджена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі згаданого вище "трискладового тесту".

Відтак, тягар доведення легітимності обмеження доступу до публічної інформації покладається саме на розпорядника публічної інформації.

За таких умов, відмова у наданні інформації може бути кваліфікована у якості правомірної та обґрунтованої у разі, якщо розпорядником у листі-відповіді зазначено, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

У силу правових висновків постанов Верховного Суду від 18.07.2019р. у справі №554/11837/14-а, від 17.02.2020р. у справі №826/8891/16 та опосередковано постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019р. у справі №9901/249/19 відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових так званого трискладового тесту означає, що відмова у доступі до публічної інформації набуває ознак необґрунтованої.

Окрім того, при вирішенні спору по суті суд враховує, що 01.12.2020 набрала чинність Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (ратифіковано Україною із заявами Законом № 631-IX від 20.05.2020), у відповідності до частини 1 статті 2 якої кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (далі - Конвенція Ради Європи).

Згідно із частиною 2 статті 2 Конвенції Ради Європи кожна Сторона вживає необхідних заходів у своєму національному законодавстві для впровадження положень щодо доступу до офіційних документів, передбачених цією Конвенцією.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції Ради Європи кожна Сторона може обмежувати право доступу до офіційних документів. Обмеження повинні бути чітко встановлені у законі, бути необхідними у демократичному суспільстві і бути пропорційними цілям захисту: a. національної безпеки, оборони та міжнародних відносин; b. громадської безпеки; c. попередження, розслідування та судового переслідування кримінальної діяльності; d. дисциплінарного розслідування; e. перевірки, контролю та нагляду з боку державних органів; f. приватного життя та інших законних приватних інтересів; g. комерційних та інших економічних інтересів; h. економічної, монетарної політики і політики обмінного курсу держави; і. рівності сторін у судовому провадженні та ефективного здійснення правосуддя; j. навколишнього середовища, або k. обговорень всередині державного органу або між такими органами стосовно вивчення питання.

Держави, яких це стосується, під час підписання або депонування ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання, у заяві на ім`я Генерального секретаря Ради Європи можуть заявити, що листування з правлячою сім`єю та її двором або главою держави може також бути включено до можливих обмежень.

У доступі до інформації, що міститься в офіційному документі, може бути відмовлено у разі, якщо її розголошення завдасть або ймовірно може завдати шкоди хоча б одному з інтересів, перелічених у пункті 1, якщо тільки відсутній переважаючий суспільний інтерес в оприлюднені такої інформації.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що управлінське волевиявлення розпорядника публічної інформації у формі відмови у доступі до публічної інформації має ґрунтуватись на наслідках застосування так званого "трискладового тесту" та повинно бути умотивовано критеріями обмеження публічної інформації за ст.6 Закону України №2939-VI і за ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів (ратифіковано Україною із заявами Законом України від 20.05.2020р. №631-IX).

При цьому, у відповідності до положень ч.4 ст.6 Закону України №2939-VI, саме до повноважень розпорядника інформації належить встановлення наявності чи відсутності підстав для обмеження у доступі до інформації.

Крім того, суд ураховує, що обґрунтування обмеження доступу до публічної інформації є первинно дискреційними повноваженнями органу публічної адміністрації як розпорядника інформації і поглинається свободою адміністративного розсуду органу публічної адміністрації (яка між тим не може набувати ознак абсолютної безмежності та свавілля).

Застосовуючи положення викладених вище норм матеріального права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень підлягають розгляду по суті у порядку Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" і автор згаданого повідомлення має право на отримання інформації про результати розгляду повідомлення саме на підставі норм Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції".

У спірних правовідносинах суд визнає доведеним виключно факт отримання Національним агентством повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Між тим, доказів направлення заявником повідомлення від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та доказів отримання цього повідомлення Національним агентством матеріали справи не містять, як і не містять тексту самого повідомлення.

Запит №1 та Запит №2 за правовою суттю та змістом у розумінні ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" є саме скаргою заявника на діяння працівників Національного агентства, які за твердженням заявника після отримання повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення не забезпечили реєстрації цього повідомлення в Єдиному реєстрі повідомлень викривачів на не сповістили заявника у порядку Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" про результати розгляду цього повідомлення.

Поширення на правові відносини з приводу розгляду Національним агентством Запиту №1 та Запиту №2 норм Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" є неможливим, позаяк у звязку із нерозглядом неотриманого повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення Національним агентством не створювалось і обєктивно не могло створюватись жодної публічної інформації.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

З наведених вище міркувань суд вважає, що у спірних правовідносинах за складеними заявником Запитом №1 та Запитом №2 субєкт владних повноважень не мав обовязку надання відповіді у порядку Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації", а відтак, об"єктивно не міг вдатись до вчинення бездіяльності через те, що жодної інформації (у тому числі і публічної інформації) про обіг та процедуру реєстрації і наслідки розгляду неотриманого повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення не створювалось і створюватись не могло.

Між тим, відповідь на Запит №1 та Запит №2 фізично була надана Національним агентством і ці обставини визнані заявником у позові.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах за складеними заявником Запитом №1 та Запитом №2 субєктом владних повноважень не було допущено ані порушень Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації", ані бездіяльності у цілому, ані протиправної бездіяльності зокрема, позаяк субєкт владних повноважень був позбавлений фізичної можливості забезпечити реєстрацію за будь-якими обліками неотриманого повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не міг розглянути неотриманого повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не міг сповістити заявника про результати розгляду неотриманого повідомлення заявника від 14.12.2024р. про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення за ст.1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення у порядку Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції".

Оскільки у ході судового розгляду здобутими доказами не було підтверджено факту існування у заявника у межах спірних правовідносин порушеного права (або ущемленого публічного інтересу), то згідно з ч.1 ст.2 КАС України позов належить залишити без задоволення.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко