Рішення № 124873763, 03.02.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 лютого 2025 р. Справа № 120/10729/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 13 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" . Зокрема, зауважує, що нею було надано увесь необхідний пакет документів, що підтверджує у неї право на призначення їй пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області скористалося своїм правом на подання відзиву, у якому заперечило проти задоволення позову. Зокрема, вказали на відсутність необхідного страхового стажу та неможливість його підтвердження, з огляду на надання копії трудової книжки. Окрім того представником зауважено, що для визначення права на призначення дострокової пенсії за віком долучено медичний висновок № 16 від 06.04.2007 року, виданий після досягнення дитиною 14 років, що ставить під сумнів виховання інваліда з дитинства.

До суду від головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив, у якому останній вказує на відсутність підстав для призначення дострокової пенсії. Зокрема, вказує, що не є суб`єктом прийняття оскаржуваного рішення. Окрім того зауважує, що законодавчі підстави для призначення позивачці пенсії відсутні.

Позивачем подано не передбачений документ по суті справи - відповідь на відзив, у якій вказує, що доводи відповідача щодо не надання оригіналу трудової книжки є маніпуляцією.

Також позивачкою надіслано до суду заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме, архівних копій документів про періоди працевлаштування у Ямпільському дошкільному навчальному закладі № 1.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.

10.07.2024 року позивачка звернулася до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до п. 13 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

За результатами розгляду вказаної заяви прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 025250006081 від 17.07.2024 року, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу та відсутністю медичного висновку закладу охорони здоров`я, виданого вперше до 6-річного віку дитини або висновку ЛКК про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким нормативно-правовим регулюванням.

Право громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом закріплене у статті 46 Конституції України.

Статтею 17 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (далі - Закон № 1788-XII ).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отже право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

Суд наголошує, що за змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Тобто, суд зазначає, що установлення органами МСЕК інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Поза увагою суду не може залишитися той факт, що у законодавстві України існує термінологічна невизначеність самих понять дитина з інвалідністю та особи інвалідністю з дитинства, а відповідно відсутнє і чітке розмежування цих понять.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю до теперішнього часу установлюється ст. 2 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також ст. 1 Закону України від 06.10.2005 року за № 2961-ІV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України № 2961-ІV дитина-інвалід (дитина з інвалідністю) - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.04.2019 року у справі № 330/2181/16-а зазначали, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі України № 875-ХІІ, ані в Законі України № 2109-III. При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Таким чином, призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання таких дітей у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Правління Пенсійного фонду України постановою від 25.11.2005 року № 22-1 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 2.17 Порядку № 22-1 регламентовано, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААВ № 556441 від 27.08.2014 року донька позивачки ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства з ураження ОРА.

Так, суд встановив, що доньці позивачки інвалідність з дитинства призначена після досягнення дитиною 14 років.

Відповідно до ч.12 ст. 7 Закону України № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року за № 917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям" (далі - Положення № 917), визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Тобто суд наголошує, що такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України № 1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 330/2181/16-а дійшла висновку, що п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону України № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 року у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Таким чином, визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності такої дитини, а саме до шестирічного віку, або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що така дитина мала дійсні медичні показання для визнання її інвалідом з дитинства до шестирічного віку.

Суд встановив, що при зверненні до органів Пенсійного фонду України позивачки надавала перелік документів, зокрема медичні виписки та виписку дитячої ЛКК, що підтверджують, що донька позивачки має захворювання синдрому Елерса-Данлоса, яке є вродженою патологією сполучних тканин.

У суду не виникає сумніву щодо факту наявності медичних показань для встановлення факту інвалідності у випадку вродженої патології до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відтак, суд вважає зазначену підставу для відмови безпідставною.

Щодо наявного страхового стажу позивачки, суд вказує таке.

Відповідно до оскаржуваного рішення страховий стаж позивачки складає 10 років 10 місяців 13 днів.

Водночас, до страхового стажу позивачки не зараховано період згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.09.1986 року, оскільки було надано копію документа.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2.23 Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Відповідно до Відповідно до доводів позивачки, остання надала таку книжку працівника органу Пенсійного фонду України у Вінницькій області та такі були відскановані та направлені на розгляд за принципом екстериторіальності. доводів позивачки, остання надала таку книжку працівника органу Пенсійного фонду України у Вінницькій області та такі були відскановані та направлені на розгляд за принципом екстериторіальності.

Суд критично сприймає такі доводи головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не надання позивачкою оригіналу трудової книжки, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.8 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Водночас, жодних повідомлень від органу Пенсійного фонду України матеріали справи не містять.

Так, матеріали справи містять розписку-повідомлення, відповідно до якої усі необхідні документи були надані позивачкою.

Відтак, органом Пенсійного фонду України протиправно не враховано записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачки.

Статтею 62 Закону № 1788 установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до записів цієї трудової книжки позивачка у період з 01.09.1986 року по 20.09.1986 року, з 25.09.1986 року по 04.11.1968 року, з 04.11.1986 року по 01.11.2002 року, з 03.09.2007 року по 26.11.2008 року.

Судом враховано, що вказані періоди частково зараховано позивачці у зв`язку із перебування у відпустці по догляді за дитиною та наявністю відомостей у персоніфікованій системі.

Більше того, відомості про періоди працевлаштування позивачки підтверджуються наданими архівними довідками.

Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано періоди працевлаштування позивачки згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .

З огляду на встановленні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачкою дотримано умов для призначення їй дострокової пенсії як матері, яка виховала інвалідів з дитинства до шестирічного віку та за наявності у неї не менше 15 років страхового стажу.

Відтак, оскаржуване рішення головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області є протиправним та підлягає скасуванню.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (як територіального органу Пенсійного фонду, куди були адресовано звернення) призначити позивачці пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV з 10.07.2024 року (з дати звернення), шляхом зарахування до страхового стажу періодів працевлаштування згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов слід задовольнити у визначений судом спосіб.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

З огляду на встановлену протиправність прийнятого головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області рішення про відмову у призначенні пенсії, понесені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 1332240), головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 025250006081 від 17.07.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV з 10.07.2024 року, шляхом зарахування до страхового стажу періодів працевлаштування згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович