Ухвала суду № 124873139, 03.02.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

03 лютого 2025 р.Справа № 120/670/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

17.01.2025 до суду поштою надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач), яка подана його представником адвокатом Сауляком Євгеном Васильовичем, до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі також ГУ НП у Вінницькій області, відповідач), за змістом якої позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 1 наказу ГУ НП у Вінницькій області №1836 від 16.12.2024 в частині накладення на поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Вінницькій області від 18.12.2024 № 191о/с в частині звільнення поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області з 19 грудня 2024 року;

- стягнути з ГУ НП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2024 року до дати ухвалення рішення, з подальшим відрахуванням податків та інших обов`язкових зборів і платежів;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на займаній посаді.

Ухвалою суду від 22.01.2025 дану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення (отримання) копії ухвали. Підставою для залишення позовної заяви без руху став висновок суду про пропущення позивачем строку звернення до суду та відсутності заяви про його поновлення з доказами поважності причин пропуску цього строку.

У зв`язку із цим суд на виконання вимог ч. 1 ст. 123 КАС України запропонував позивачу (його представнику) надати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, як це передбачено вимогами ч. 6 ст. 161 КАС України.

23.01.2025 представником позивача адвокатом Сауляком Є.В. через систему «Електронний суд» подано заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно згідно оскаржуваних наказів ГУ НП у Вінницькій області звільнено зі служби в поліції з 19.12.2024. Проте, згідно медичних висновків №Т5В3-23МА-ТЕ38-АМС8 від 12.12.2024 та №НТХХ-84ТМ-3272-543С від 17.12.2024 позивач перебував на лікарняному в період з 12.12.2024 по 16.12.2024 та з 17.12.2024 по 21.12.2024 відповідно.

Надалі, 24.12.2024 між позивачем та адвокатами Ткач Ю.А. та ОСОБА_2 було укладено договори про надання правової допомоги, предметом яких є звернення з позовом до суду про оскарження спірних наказів та поновлення позивача на посаді. З цією метою на адресу відповідача 24.12.2024 було направлено адвокатський запит з проханням надання матеріалів службового розслідування, на підставі яких відповідачем були прийняті оскаржувані накази. Вказані матеріали на 115 аркушах, а також диск з відеозаписом з нагрудного відеореєстратора були отримані адвокатом лише 02.01.2025.

Як зазначає представник, враховуючи значний обсяг наданих відповідачем матеріалів, з метою якісного надання правової допомоги позивачу у адвокатів була необхідність вивчити їх зміст, проаналізувати правові позиції Верховного Суду, скласти та підготувати позовну заяву та відповідний пакет документів до неї, що в свою чергу потребувало значного обсягу часу та й призвело до пропуску строку звернення до суду.

За таких обставин представник позивача вважає, що оскільки позовна заява подана до суду 15.01.2025, тобто на 13-й день після отримання усіх матеріалів службового розслідування, тому на його переконання строк звернення до суду в цьому випадку пропущено з поважних причин, у зв`язку з чим клопоче в поновленні такого строку.

Надалі, 30.01.2025 до суду представником позивача подана ще одна заява про поновлення строку звернення, мотиви якої є ідентичними до мотивів попередньої заяви від 23.01.2025.

Розглянувши подані заяви та оцінивши наведені заявником доводи в їх обґрунтування, суд зазначає наступне.

За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України установлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

Таке трактування приписів ч. 3 ст. 122 КАС України відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року по справі N 640/25034/19.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Як слідує зі змісту заявленого позову, позивач є колишнім поліцейським, який оскаржує застосоване до нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Так, відповідно до приписів частини першої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, що відносить її до публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

Преамбулою Дисциплінарного статуту Національної поліції України передбачено, що цим Статутом, зокрема, визначені види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Законом України від 15 березня 2022 року N 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану" (далі - Закон N 2123-IX) внесено зміни до указаних нормативно-правових актів. Зокрема, Дисциплінарний статут НП України доповнено розділом V "Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану", яким з 01 травня 2022 року, запроваджено іншу процедуру ознайомлення поліцейського з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності та інші строки звернення до суду.

Частиною 4 статті 31 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" N 2337-VIII (у редакції Закону N 2123-IX) передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут НП України.

При цьому, при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі N 807/257/14.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії" N 7888/03 тощо).

У свою чергу, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.

Правила конкуренції, крім вищезазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, "молодша норма" припиняє суперечливу до неї "старшу": цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.

Тобто у контексті цьому судового спору застосуванню підлягає Дисциплінарний статут НП України, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 31.05.2023 у справі N 160/9356/22, від 31.10.2023 у справі N 340/4394/22, від 30.11.2023 у справі N 500/1224/23, від 28.03.2024 у справі N 420/22052/23 та інших, що свідчить про усталеність цієї правової позиції.

Таким чином до правовідносин, які склалися у цій справі потрібно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, які передбачають оскарження наказу про звільнення у 15-ти денний термін з дня ознайомлення з відповідним наказом.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач оскаржує п. 1 наказу ГУ НП у Вінницькій області №1836 від 16.12.2024 в частині накладення на поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, а також наказ ГУ НП у Вінницькій області від 18.12.2024 № 191о/с в частині звільнення поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_1 .

Відповідно до оскаржуваних наказів позивача було звільнено зі служби в поліції з 19.12.2024.

Отже, з 19.12.2024 позивач беззаперечно був обізнаним зі своїм звільненням.

Більше того, судом із інформації, яка наявна в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду ДСС» також встановлено, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду з 22.01.2025 перебуває адміністративна справа №120/689/25 за позовом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області до ОСОБА_1 про відшкодування вартості предметів однострою в загальному розмірі 9805,63 грн. у зв`язку зі звільненням останнього зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.

При цьому в матеріалах тієї справи містяться відомості про особисте ознайомлення ОСОБА_1 з оскаржуваним наказом від 18.12.2024 № 191о/с про його звільнення 19.12.2024.

Таким чином в суду немає жодних сумнівів про те, що 19.12.2024 позивач дізнався про порушення своїх прав, що й власне не заперечується останнім, а отже саме з цієї дати для позивача розпочався перебіг 15-ти денного строку на оскарження таких наказів.

Відтак, такий строк для позивача сплинув 03.01.2025.

Натомість до суду з даним позовом позивач звернувся лише 15.01.2025 (згідно відмітки на поштовому конверті), тобто із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Так, у своїй заяві від 23.01.2025 та наступній заяві від 30.01.2025, поданій на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2025, представник позивача посилається на те, що порушення строку звернення до суду відбулося у зв`язку з тим, що лише 02.01.2025 року позивач та його адвокат отримав можливість ознайомитися з матеріалами службового розслідування та отримав їх копії. До цього часу він не мав можливості отримати ці матеріали та подати обґрунтований позов щодо визнання спірних наказів незаконними, позаяк сама по собі підготовка позовної заяви та відповідного пакету документів з додатками до неї вимагало значного обсягу часу та зусиль.

Однак суд відхиляє викладені вище доводи заявника про те, що для звернення до суду позивач мав спочатку отримати матеріали службового розслідування, що перешкоджало йому вчасно звернутися до суду, оскільки відсутність таких матеріалів не позбавляє позивача права звернутися до суду.

З даного приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі N 520/4539/24 виклав правову позицію, відповідно до якої звернення позивача до адвоката за наданням правової допомоги та неознайомлення із матеріалами службового розслідування позивачем, чи його представником, не змінює моменту, з якого особа повинна була дізнатися чи дізналася про порушення своїх прав щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, а може свідчити про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на звернення до суду і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку на звернення до суду.

Суд зазначає, що позивач чи його представник міг звернутися до суду із цим позовом вчасно та заявити клопотання про витребування у відповідача матеріали службового розслідування, якими на момент подачі позову останній не володів.

Окрім того, отримавши відповідні докази вже після подання позовної заяви, позивач вправі змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог тощо.

Вищенаведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають виключно суб`єктивний характер та вочевидь не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з вказаним позовом у встановлені строки.

В даному випадку, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, позивач чи його представник не міг не усвідомлювати, що зволікання зі зверненням до суду із позовною заявою, невчинення ним дій щодо оскарження спірних наказів відповідача, призведе до порушення строків, встановлених Дисциплінарним статутом та наслідків, визначених КАС України.

Аналогічна правова позиція міститься також і в постановах Верховного Суду від 26 квітня 2024 року у справі N 380/7611/23, від 10 жовтня 2024 року у справі N 520/4539/24, від 13 січня 20015 року у справі № 260/6163/23.

Отже, доводи представника позивача про те, що лише сама по собі обізнаність позивача про наявність оскаржуваних наказів за відсутності усіх матеріалів службового розслідування, на підставі яких такі накази були прийняті, позбавляла його можливості вчасно звернутися до суду є безпідставними, оскільки не обумовлені дійсно непереборними та незалежними від позивача чинниками, що об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду у встановлений законом 15-ти денний строк.

Щодо інших доводів позивача про те, що він згідно медичних висновків №Т5В3-23МА-ТЕ38-АМС8 від 12.12.2024 та №НТХХ-84ТМ-3272-543С від 17.12.2024 перебував на лікарняному в період з 12.12.2024 по 16.12.2024 та з 17.12.2024 по 21.12.2024 відповідно, то такі теж не є переконливими щодо обставин дотримання строків звернення до суду, позаяк навіть якщо рахувати 15-ти денний строк з наступного дня після виходу позивача з лікарняного 22.12.2024, то кінцевий строк для подачі цього позову сплинув 06.01.2025.

Тобто, перебування позивача на лікарняному по 21.12.2024 ніяким чином не могло вплинути на можливість оскарження спірних наказів до суду у визначений законом термін. Натомість, як вже наголошувалось судом вище, до суду позивач звернувся лише 15.01.2025.

Окремо суд зважає і на те, що ураховуючи приписи статті 21 Дисциплінарного статуту перебування ОСОБА_1 на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

Так, відповідно до статті 22 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується. Наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі) поліції та особистого ознайомлення поліцейського з ним. У разі відмови особи від ознайомлення з наказом про це складається акт.

Згідно з частиною четвертою статті 22 Дисциплінарного статуту, дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.

В даному випадку судом з`ясовано та позивачем це не оспорюється, що останній ознайомився із оскаржуваними наказами 19.12.2024, тобто в період перебування його на лікарняному, а тому як з цього часу так і після завершення лікарняного (тобто 21.12.2024) позивач мав можливість реалізувати своє право на звернення до суду у визначений 15-ти денний строк.

Жодних об`єктивних перешкод щодо цього позовні матеріали не містять та таких ні позивачем ні його представником надано не було.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 жовтня 2023 року справа N 990/139/23, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Суд звертає увагу, що приймаючи Закон N 2123-IX та доповнюючи Дисциплінарний статут розділом V "Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану", зокрема щодо встановлення такого короткого строку на оскарження дисциплінарного стягнення, законодавець мав на меті оптимізувати діяльність поліції, у тому числі, під час дії режиму воєнного стану, та врегулювати питання діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану.

Тобто, внесення відповідних змін до Закону України "Про Національну поліцію" та Дисциплінарного статуту спрямовані на забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, а також задля швидкого та оперативного реагування на дії (бездіяльність) поліцейського, у разі кваліфікування їх як такі, що можуть виразитися у грубому порушенні службової дисципліни в умовах посиленого варіанту службової діяльності та (або) підриву авторитету Національної поліції України в цілому.

Ураховуючи, що таке дисциплінарне стягнення як звільнення зі служби в поліції тягне за собою певні юридичні наслідки (виключення з особового складу, здійснення остаточного розрахунку при звільненні і невиплати в подальшому заробітної плати, наявність обов`язку у відшкодування вартості однострою, тощо), а також впливає на подальший життєвий устрій особи, тому реалізація належних позивачу процесуальних прав на звернення до суду з позовом має здійснюватися добросовісно із неухильним виконанням процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо дотримання строків звернення до суду.

Отже, в цьому разі зволікаючи із реалізацією свого права на звернення до суду позивач мав усвідомлювати і про ті негативні наслідки, які це може призвести.

Втім, жодних інших об`єктивних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.

Суд зауважує, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Виходячи зі змісту заявлених обставин у позовній заяві та заяві про поновлення процесуального строку на звернення до суду, суд доходить висновку щодо неповажності заявлених позивачем причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі "Мушта проти України" (Заява N 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні ЄСПЛ по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey N 22277/93).

Як було зауважено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022 у справі N 9901/462/21 (провадження N 11-101заі22), згідно практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).

Натомість, безпідставне поновлення таких строків може також свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід`ємної складової принципу верховенства права.

Так, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки (пункти 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі N 160/6211/21).

Частиною 6 статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

В даному випадку суд залишаючи позовну заяву без руху виконав вимоги процесуального закону та надав позивачу можливість звернутися із заявою про поновлення строку звернення до суду.

Відтак, зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, тому суд доходить висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Одночасно суд роз`яснює позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 169, 251, 256, 295 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути позивачеві.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович