Рішення № 124871439, 03.02.2025, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/10908/24

Провадження № 2/463/670/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Головатого Р.Я.

з участю секретаря судових засідань Афанасьєва Д.С.

розглянувши у м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 по 29.02.2024 в сумі 3091 грн. 19 коп.

Свої вимогиобґрунтовує тим,що відповідачє власником, зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Вказаний будинок обладнаний вузлом обліку теплової енергії (тепловим лічильником). Позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією та з 1 грудня 2021 року з відповідачем фактично укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання.

Нарахування вартості послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою з грудня 2021 року проводиться за теплову енергію на загальнобудинкові потреби (опалення місць загального користування (МЗК) та допоміжних приміщень, витрати на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення). Позивач звертає увагу на те, що чинними нормативно-правовими актами не передбачено звільнення споживачів від обов`язку оплати теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування. Вказує, що відповідачам для здійснення оплати за надані послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості та кількості даних послуг з метою їх оплати. Факт надання відповідачу послуг теплової енергії на загальнобудинкові потреби підтверджується актами включення системи теплопостачання.

Нарахування кількості та вартості послуги з постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби за даною адресою проводилися згідно показів загальнобудинкового приладу обліку теплової енергії. Зазначає, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувалися, проте відповідач не виконував свого зобов`язання щодо сплати вартості наданих послуг та у нього виникла заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 1 грудня 2021 року по 29 лютого 2024 року в сумі 3091,19 грн. Неправомірні дії відповідача призвели до порушення майнових прав та законних інтересів позивача, у зв`язку з чим позов просить задовольнити. Додатково вказує, що позовна заява подається на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 5 червня 2024 року у справі №463/3536/24 про скасування судового наказу від 24 лютого 2024 року про стягнення з відповідача на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.

Ухвалою від 05.12.2024 постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Визначити відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Роз`яснити відповідачу право протягом зазначеного строку надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України одночасно з надісланням відзиву до суду копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи, документи, на підтвердження чого додаються до відзиву. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відповідач вправі пред`явити зустрічний позов у строк визначений для подання відзиву. Визначити позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, а відповідачу п`ятиденний строк з дня його отримання для подання заперечення, копія яких одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи, документи, на підтвердження чого додаються до відповіді на відзив та заперечення відповідно. Роз`яснити учасникам справи, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до Цивільного процесуального кодексу України обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

07.01.2025представником відповідачаподано відзив,в якомувін заперечуєіснування будь-якогоборгу затеплову енергію,а томупозовні вимогивважає необґрунтованими,виходячи зтого,що,12січня 2007року розпорядженнямЛичаківської районноїадміністрації Львівськоїміської ради№ 14було наданодозвіл відповідачуна проектуваннята влаштуваннясистеми автономногоопалення уквартирі АДРЕСА_1 .Також,згідно витягуз протоколувід 30.08.2007,затверджено актна відключеннякв. АДРЕСА_1 відсистеми ЦОта експлуатаціїдвофункційного котла,а такожзобов`язано ЛКП«№500»внести змінив технічнудокументацію набудинок тав договірна теплопостачанняквартири табудинку.Також актомвід 24.07.2007передбачено відключенняквартири відповідачавід внутрішньобудинковихмереж. Відповідач правомірнота законноне користуєтьсяпослугами позивачата відключенийвід системицентрального опаленнята енергопостачанняз 2007року,а будь-якінарахування останнімборгу маютьпротизаконний характер. Жодного договоруз позивачемвідповідач неукладав такяк жоднихпослуг позивачаз 2007року неотримує ніфізично,ні фактично.Вважає,що позивачем ненадано жодногопідтвердження наданняпослуг опаленнямісць загальногокористування (МЗК)та допоміжнихприміщень. На підтвердженняфакту відсутностіу будинку АДРЕСА_2 будь-якихопалювальних приладіву місцяхзагального користуваннята допоміжнихприміщень додаввідеозапис,здійснений самимвідповідачем,а такожакт,що підписаниймешканцями вказаногобудинку. Вказує,щоопалення МЗКу будинку АДРЕСА_2 відсутнєв принципі,що позбавляєправа позивачанараховувати платуза послугу,якої неіснує.Також звертаєувагу судуна те,щоу позовіЛМКП «Львівтеплоенерго»посилається наакти провключення системитеплоспоживання від 11.10.2021,15.11.2022та 16.10.2023,як надокументи,якими встановленофакт наданняпослуг центральногоопалення МЗК. Однак:-факт включеннясистеми опаленнябудинку наопалення недоводить фактунадання послугцентрального опаленнямісць загальногокористування тадопоміжних приміщеньу вказаномубудинку;-акт від15.11.2022стосується підключеннябудинку АДРЕСА_3 домережі центральногоопалення таїї запуск,а небудинку АДРЕСА_2 ,де мешкаєі володієна правівласності квартирою АДРЕСА_4 відповідач. Тому вважає,що представленіпозивачем копіїактів включеннятеплопостачання убудинку,де мешкаєвідповідач,є неналежнимидоказами уцій справі,оскільки немістять інформаціїпро предметдоказування,зокрема профакт такількість наданихпослуг зопалення місцьзагального користуваннята допоміжнихприміщень. Позивач недолучає допозовної заявидетального розрахункунаданих послугз постачаннятеплової енергіїу приміщеннязагального користуваннята допоміжніприміщення убудинку АДРЕСА_2 .Крім того,позивач невказує,яка часткаіз загальногообсягу наданоїтеплової енергіїпропорційно розподіляєтьсяна квартирувідповідача.Звертає увагусуду нате,що 05.06.2024ухвалою Личаківськогорайонного судум.Львова булоскасовано судовийнаказ від24.05.2024про стягненняз відповідачазаборгованості зафактично наданіпослуги зпостачання тепловоїенергії заперіод з01.12.2021до 29.02.2024у розмірі3115,37грн.(справа№ 463/3536/24). Однак впозові,що заразрозглядається зацей самийперіод позивачемвже нарахованозаборгованість віншому розмірі 3091,19грн.,а не3115,37грн. Тобто позивачне можевизначитись зісумою боргу,яку вінвважає такою,що утвориласьу відповідачаперед ним,що щераз доводитьпро надуманістьта безпідставністьпозову. Таким чином, оскільки Позивач не довів факту надання послуг з опалення МЗК, загальнобудинкових потреб на опалення та абонентської плати, його позов є необґрунтованим та безпідставним. З врахуванням наведеного просить в задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

28.01.2025представником позивачаподано додатковіпояснення,які зазмістом відповідаютьзмісту позовноїзаяви,звертає увагусуду нате,що при формуваннідодатків позовyпозивачем булодопущено механічнупомилку,а самедолучено актбудинку Зелена95замість актубудинку АДРЕСА_2 за 2022-2023роки. З метоюповного тавсебічного розглядусправи тазважаючи нате,що помилкабула допущенапозивачем механічно,а такожте,що упримірнику позовноїзаяви позивачаз відміткоюсуду проотримання вкладеносаме актпо АДРЕСА_2 за 2022-2023опалювальні сезонипросить суддолучити актвключення системитеплопостачання будинку АДРЕСА_2 за 2022 2023опалювальні сезонидо матеріалівсправи. Вважає,що наявнів матеріалахсправи доказидоводять,що убудинку по АДРЕСА_2 ,є внутрішньобудинковасистема опалення,яка функціонуєналежним чином. Комерційний вузолобліку тепловоїенергії,облікує спожитутеплову енергіюбудинком АДРЕСА_2 .Відповідно євитрати тепловоїенергії назабезпечення функціонуваннявнутрішньобудинкової системиопалення.Підтримання температуриу місцяхзагального користуваннявідбувається нетільки черезопалювальні пристрої,а такожза рахуноктеплопередачі крізьогороджувальні конструкціїжитлових приміщень.У будинкувідповідача підтримуєтьсятемпература вище0°С.Таким чином,відповідач зобов`язанийсплачувати заскладову частинувитрати тепловоїенергії назагальнобудинкові потребиопалення тадопоміжних приміщень,функціонування внутрішньобудинковихсистем опалення. Ці втратисплачують усімешканці,а такожорендарі/власникинежитлових приміщень,незалежно віднаявності/відсутностіопалювальних приладіву квартирічи насходових клітках.Опалення МЗКзабезпечує комфорті зручніумови суспільногопроживання,в томучислі ідля тих,хто встановивіндивідуальне (автономне)опалення. При цьому дії позивача щодо нарахування плати за надані послуги є правомірними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства України, а відтак підставною та обґрунтованою є і вимога щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги, тому просить позов задовольнити.

30.01.2025 представник відповідача скерував клопотання про залишення без розгляду процесуального документа Позивача під назвою "додаткові пояснення у справі" від 28.01.2025, який є відповіддю на відзив, разом з додатками до нього, підстав для задоволення якого суд не вбачає, оскільки згідно з ч.5 ст.174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з довідки з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації відповідач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.14) також останній є власником даної квартири.

Позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» стверджує, що за даною адресою ним надаються відповідачу послуги з постачання теплової енергії на підставі укладеного з відповідачем індивідуального договору приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії у порядку, встановленомуЗаконом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 грудня 2018 року №315.

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок АДРЕСА_2 включений до системи теплопостачання теплопостачальною організацією ЛМКП «Львівтеплоенерго» без квартири АДРЕСА_4 , належної відповідачу, що підтверджується актами про включення системи теплопостачання від 11 жовтня 2021 року,14 листопада 2022 року, 16 жовтня 2023 року (акт про підключення до системи теплопостачання будинку АДРЕСА_3 , на який у відзиві звертає увагу відповідач, при поданні позовної заяви в суд подано помилково, що підтверджується додатковими поясненнями представника позивача).

З долученого до відзиву на позовну заяву акту від 24 липня 2007 року про відключення квартири (нежитлового приміщення, секції, під`їзду, будинку) від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП квартиру АДРЕСА_4 згаданого будинку відключено від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП.

Крім того, відповідачем долучено до відзиву «акт про відсутність приладів опалення в місцях загального користування (сходова клітка, підвал) за адресою АДРЕСА_2 під`їзд (кв. з 1 по АДРЕСА_6 )», в якому мешканці будинку підтвердили «відсутність приладів опалення на сходових прольотах та підвалі. В буд. АДРЕСА_2 горище відсутнє. Основні труби подачі гарячої води на опалення знаходяться в квартирах мешканців останніх поверхів».

З представленого позивачем розрахунку заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії відповідачу, особовий рахунок № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_5 , за період з 1 грудня 2021 року по 29 лютого 2024 року, вбачається, що останній не здійснював оплати вартості наданих йому послуг з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим в них виникла заборгованість за постачання теплової енергії в розмірі 3091,19 грн. (а.с.18).

З метою стягнення зазначеної заборгованості з відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

В відповідності дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А згідно з ч.ч. 1-4ст. 83 ЦПК Українисторони таінші учасникисправи подаютьдокази усправі безпосередньодо суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Суд у відповідності до вимог ч. 5ст. 12 ЦПК Українита прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Положеннямистатті 13 Конституції Українивизначено, що власність зобов`язує.

Вказана норма кореспондує зістаттею 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому відповідно до ч. 2ст. 382 ЦК Україниусі власникиквартир танежитлових приміщеньу багатоквартирномубудинку єспіввласниками направі спільноїсумісної власностіспільного майнабагатоквартирного будинку.Спільним майномбагатоквартирного будинкує приміщеннязагального користування(утому числідопоміжні),несучі,огороджувальні танесуче-огороджувальніконструкції будинку,механічне,електричне,сантехнічне таінше обладнаннявсередині абоза межамибудинку,яке обслуговуєбільше одногожитлового абонежитлового приміщення,а такожбудівлі іспоруди,які призначенідля задоволенняпотреб усіхспіввласників багатоквартирногобудинку тарозташовані наприбудинковій території,а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Аналогічно згідно з ч. 2ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

При цьому ст. 7 даного Закону, якою визначено обов`язки співвласників багатоквартирного будинку, передбачено, що співвласники зобов`язані зокрема: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку (п. 1); своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги (п. 10).

А відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 такого витрати на управління багатоквартирним будинком включають в тому числі витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (ч. 2 ст. 12 Закону).

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюютьсяЗаконом України «Про житлово-комунальні послуги»,Законом України «Про теплопостачання»,Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також рядом підзаконних нормативно-правових актів.

Так пунктом 5 частини 1статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлено, що житлово-комунальні послугирезультат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 2 такої виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а пунктом 6 даної частини статті визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 5 Закону до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація. При цьому згідно пунктом 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону обов`язок індивідуального споживача надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 1 ст. 9 Закону встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Аналогічно відповідно до ч. 6ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Щодо посилань відповідача на відсутність між ним на позивачем договірних правовідносин слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону (ч. 4 с. 9 Закону).

При цьому ч. 1 ст. 9 Закону передбачено, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаютьсястаттями 13-15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так відповідно до ч. 1ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»договір пронадання комунальноїпослуги укладаєтьсяміж виконавцемвідповідної послугита споживачемабо особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною 5 даної статті Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Аналогічно абз. 1-3 п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, передбачено, що надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей13і14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятоїстатті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

При цьому п. 3Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги»визначено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цьогоЗакону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цьогоЗакону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Так вказаною вищепостановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830, в яку було в подальшому внесено змінипостановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 року №1022, що набрали чинності з 1 жовтня 2021 року, окрім зазначених Правил було затверджено також типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії, в тому числі типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

При цьому судом встановлено, що на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» дійсно розміщено публічний типовий договір приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії, а саме зразок індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії (надалііндивідуальний договір) від 1 грудня 2021 року (https://lmkp.lte.lviv.ua/images/pdoggv.pdf), а відтак судом беруться до уваги посилання позивача на наявність між сторонами договірних правовідносин.

Окрім того суд звертає увагу на те, що на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» наявне роз`яснення для мешканців (споживачів) щодо нарахування вартості послуг з опалення місць загального користування (https://lmkp.lte.lviv.ua/index.php/meshkantsiam/pytannia-vidpovidi-shchodo narakhuvannia/narakhuvannia-na-mistsia-zahalnoho-korystuvannia).

Згідно зпунктами 1,2індивідуального договоруцей договірє публічнимдоговором приєднання,який встановлюєпорядок таумови наданняпослуги зпостачання тепловоїенергії дляпотреб опаленняабо наіндивідуальний тепловийпункт дляпотреб опаленнята приготуваннягарячої водиіндивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей633,634,641,642 Цивільного кодексу України. Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному сайті підприємства https://lmkp.lte.lviv.ua.

Абзацом 5 п.13Правил надання послуги з постачання теплової енергії встановлено,що фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій,які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. Аналогічні положення містяться вп.4індивідуального договору.

При цьому як слушно зауважує у додаткових поясненнях представник позивача, факт надання таких послуг, а відтак і отримання їх відповідачем, підтверджується наведеними вище актами про включення системи теплопостачання до будинку, а також такий підтверджується інформацією про кількість фактично спожитої теплової енергії будинком відповідно до встановленого у ньому вузла обліку теплової енергії, зокрема за період нарахування - з 1 грудня 2021 року по 29 лютого 2024 року.

Окрім того, слід зауважити, що відповідно до позиції Верховного Суду України, яка висловлена під час розгляду справи № 6-59цс13 від 30 жовтня 2013 року, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, від 26вересня 2018року усправі №750/12850/16-ц,від 6листопада 2019року усправі №642/2858/16та підтверджено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та від 7 липня 2020 року у справі №712/8916/17.

При цьому відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату за договором передбачено також п. 34 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, який, як вже зазначалось вище, є публічним договором приєднання.

А відповідно до п. 38 такого споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього договору.

Порядок надання послуг з постачання теплової енергії визначено вказаними вище Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженимипостановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830.

Зокрема, відповідно до п. 14 даних Правил відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.

Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженоїнаказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315.

Слід зауважити, що до вказаної Методики кількаразово вносились зміни. Так п. 2 розділу І. зазначеної Методики в первісній редакції, що діяла станом на 1 грудня 2021 року було визначено, що:

місця загального користування (далі - МЗК) - місця, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, крім допоміжних приміщень;

неопалюване приміщення - приміщення у будівлі, яка забезпечується тепловою енергією від централізованого або автономного джерела теплопостачання та у якому не нормується температура внутрішнього повітря і відсутні опалювальні прилади будь-якого типу та трубопроводи внутрішньобудинкової системи теплопостачання та постачання гарячої води;

обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення - втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи опалення поза межами опалюваних приміщень, опалюваних МЗК та допоміжних приміщень, а також обсяг теплової енергії від транзитних ділянок трубопроводів цієї системи, що надходить у приміщення з індивідуальним опаленням та приміщення, у якому комунальна послуга з постачання теплової енергії не надається;

опалювані МЗК та допоміжні приміщення - місця загального користування та допоміжні приміщення у будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж або обладнана системою автономного теплопостачання, для яких нормується температура внутрішнього повітря;

опалюване приміщення - приміщення у будівлі, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Відтак розділ III. «Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення МЗК та допоміжних приміщень» Методики у вказаній редакції передбачав порядок розподілу обсягу такої саме для опалюваних МЗК та допоміжних приміщень, а розділом V. «Визначення обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП» передбачався порядок розподілу обсягу поза межами таких, тобто неопалюваних приміщень, в яких відсутні опалювальні прилади.

При цьому п. 2 розділу І. Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358 не містить поняття «неопалюваного приміщення» та «обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення», натомість визначає, що:

допоміжні приміщення - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будівлі/будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

загальнобудинкові потреби на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення;

місця загального користування (далі - МЗК) - загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень;

обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) - втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (далі - ГВП), у тому числі в індивідуальному тепловому пункті;

окремі приміщення з транзитними мережами опалення - окремі приміщення у будівлі/будинку, через які проходять ділянки транзитних трубопроводів опалення та відсутні опалювальні прилади відповідно до проекту будівлі/будинку, та які перебувають у власності або користуванні різних споживачів послуги з постачання теплової енергії;

опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

При цьому абз. 2 п. 3 Розділу І Методики визначено зокрема, що розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень, в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням.

Також згідно з п. 3 розділу ІІІ Методики для приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення, окрім визначеної частки спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях (Qвідкл.пр).

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення (Qопз.б.п) здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики «Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення», п. 2 якої визначено, що обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, визначається як сума показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, у разі оснащення ними 100 % МЗК та допоміжних приміщень, та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення.

А згідно з п. 12. вказаного розділу Методики обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Аналогічні положення містяться також в редакції Методики відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій № 61 від 26 березня 2022 року, оскільки таким її було лише доповнено новим розділом щодо особливостей розподілу комунальних послуг під час дії воєнного стану в Україні.

Також пункт 2 ч. 1ст. 2 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»визначає, що цей Закон регулює відносини в тому числі щодо розподілу між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг.

Зокрема згідно з ч. 1 ст. 9 даного Закону комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Стаття 10 вказаного Законувизначає порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами. Зокрема відповідно до частини 1 даної статті у будівлях, зазначених у частинах другій і третійстатті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другоюстатті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Частина 2 такої встановлює, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в визначеному підпунктами даної частини статті порядку.

Так зокрема відповідно до підпункту 2) такої обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

А підпунктом 6) такої визначено, що обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою.

При цьому ч. 6 вказаної статті Закону передбачає, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що навіть у разі відключення квартири споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирного будинку, останній зобов`язаний оплачувати вартість послуг з опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення в розмірі, визначеному відповідними методиками. При цьому чинними на час існування спірних правовідносин нормативно-правовими актами було передбачено такий обов`язок незалежно від наявності чи відсутності в таких опалювальних приладів.

Як свідчить тлумаченнястатті 526 ЦК Україницивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Таким чином, як вже зазначалось вище, згідно із вказаними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

При цьому Верховним Судом неодноразово висловлювались позиції щодо наявності у власника квартири з індивідуальним опаленням обов`язку оплати вартості послуг з опалення місць загального користування та допоміжних приміщень/ витрат на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Зокрема упостанові від 22 грудня 2020 року у справі №311/3489/18 Верховний Суд прийшов до висновку про те, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

При цьому суд зазначав, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

А в постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 703/58/16-ц, в якій відповідач також посилався на відсутність приладів опалення місць загального користування, Верховний Суд зазначив, що підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, належний температурний режим вище 0° C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку та на горищі.

Оскільки житло відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, він зобов`язаний нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами. Суд зазначив, що помилковим є висновок про те, що відповідач не повинен сплачувати за утрати теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку.

При цьому у даній справі у відзиві відповідач ОСОБА_1 визнає, що у будинку АДРЕСА_2 наявний ряд місць загального користування, а саме сходова клітка, підвал, горище відсутнє, проте «основні труби подачі гарячої води на опалення знаходяться в квартирах мешканців останніх поверхів», про що стверджує відповідач та інші мешканці будинку у складеному ними акті.

В матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Водночас суд вважає підтвердженою ту обставину, що позивач належним чином надавав послуги відповідачеві, оскільки згідно з п. 47 індивідуального договору оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеномустаттею 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а відповідно до частин 1 та 4статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»у разіненадання,надання нев повномуобсязі абоненалежної якостікомунальних послугспоживач маєправо викликативиконавця комунальнихпослуг (йогопредставника) для перевіркикількості та/абоякості наданихпослуг.За результатамиперевірки якостінадання комунальнихпослуг абоякості послугз управліннябагатоквартирним будинкомскладається акт-претензія, який підписуєтьсяспоживачем тавиконавцем комунальноїпослуги абоуправителем (щодопослуги зуправління багатоквартирнимбудинком).Оскільки вматеріалах справинемає доказівтого,що сторонискладали акти-претензії,суд використовуєпрезумпцію,що позивачналежним чиномнадавав відповідачужитлово-комунальніпослуги. При цьому, як вже зазначалось вище, факт надання таких послуг підтверджується актами про включення системи теплопостачання до будинку та інформацією про кількість фактично спожитої теплової енергії будинком.

Також щодонаданого позивачемразом зпозовом розрахункузаборгованості слідзауважити,що відповідач ОСОБА_1 з такимне погоджуєтьсязвертаючи увагуна те,що знього незрозуміло вякому порядкувін здійснювався,разом зтим,будь-якогоіншого розрахункузаборгованості відповідачне надає,останній посилається на те, що сума заборгованості згідно виданого раніше судового наказу відрізняється від суми заборгованості, яка вказана у позовній заяві, разом з тим, вказаний вище судовий наказ скасовано відповідною ухвалою суду, тому предметом даного судового спору є лише заборгованість згідно позовних вимог.

Водночас п. 5 ч. 2ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги саме за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

Таким чином, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, зважаючи на те, що відповідач за отримані житлово-комунальні послуги не сплачував, у зв`язку з чим виникла заборгованість, суд приходить до висновку про те, що відповідач, отримавши за спірний період послуги належної якості, зобов`язаний був оплатити їх вартість у повному розмірі, розрахованому на підставі діючих тарифів. А тому, позовні вимоги є підставними, відповідно позов підлягає до задоволення.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно дост. 10 ЦПК Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Щодо численних доводів представника відповідача Болюка О.В., викладених у відзиві суд також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України» (PRONINA v. UKRAINE), № 63566/00 § 23, рішення від 18 липня 2006 року)

З огляду на факти справи, доводи сторін та згадані вище висновки, суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій справі, та немає необхідності аналізувати будь-які інші аргументи представника відповідача, які по суті не мають вирішального значення та зводяться до незгоди з позовними вимогами.

Задовольняючи позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені (а.с.7) судові витрати, що становлять 3028 грн. судового збору. Оскільки суд приймає рішення про повне задоволення позову судові відповідача стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 137, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,-

ухвалив:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 по 29.02.2024 в сумі 3091 грн.19 коп. (три тисячі дев`яносто одну гривню дев`ятнадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» по 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень) судових витрат з кожного.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його складення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», місцезнаходження: 79040, м.Львів, вул.Д. Апостола, 1, код ЄДРПОУ 05506460.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 03.02.2025.

Суддя Р.Я.Головатий