Рішення № 124869489, 21.01.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/33200/24-ц

Пр. № 2-7277/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Соколова О.М.,

при секретарі судового засідання - Колесник А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №757/33200/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнський рух «СИЛА ПРАВА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Громадської організації «Всеукраїнський рух «СИЛА ПРАВА» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач при звільненні не здійснив належного розрахунку, а тому позивач звернулась до суду та просить:

- стягнути з Громадської організації «Всеукраїнський рух «СИЛА ПРАВА» на користь на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2020 року по 19.10.2022 року у розмірі 228 564,30 грн., яка складається з 175 986,50 грн.- невиплачена заробітна плата, 52 577,80 - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів та судовий збір.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.

14.08.2024 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2024 року позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.08.2024 року було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про місце день і час розгляду справи повідомлялася належним чином, разом з тим, в матеріалах справи міститься заява від позивача про розгляд справи у її відсутність, вимоги підтримала, просила задовольнити, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м.Києва, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, встановлено, що ОСОБА_1 , працювала на посаді юрисконсульта юридичного департаменту Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права» з 03 грудня 2018 року. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1

19 жовтня 2022 року позивач була звільнена з займаної посади відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на підставі наказу № 89-к від 18 жовтня 2022 року, що підтверджується записом у трудовій книжці № 10 від 19 жовтня 2022 року.

Згідно ст. 115 КЗпП України відповідач зобов`язаний регулярно виплачувати заробітну плату.

Позивач зазначає, що під час перебування у трудових правовідносинах відповідач не виплатив заробітну плату починаючи з 01 травня 2020 року по дату звільнення 19 жовтня 2022 року.

Однак, в день звільнення 19 жовтня 2022 року, відповідач розрахунковий лист або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства не надав.

Позивач вказує, що отримала Витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), з якого вбачається, що за період з 01 травня 2020 року по 19 жовтня 2022 року у відповідача виникла заборгованість по заробітній платі на загальну суму 175 986 грн. 50 коп.

Крім того, позивач вказує, що сума заробітної плати нею отримувана була мінімальною, тобто відповідно до встановленої ЗУ «Про Державний бюджет України» на 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Разом з цим, з матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідач не розрахувався з позивачем, а тому в останнього наявні заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, відповідно до розрахунку наданого позивачем середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає - 52 577 грн. 80 коп.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в судовому порядку сума у розмірі 228 564,30 грн., яка складається з 175 986 грн.50 коп.- невиплачена заробітна плата, 52 577 грн.80 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, розглянувши спір між сторонами з підстав, зазначених в позові, суд приходить до остаточного висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог позивача, а протилежного відповідачем не спростовано.

Оскільки позивач згідно із Законом України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання позову у справі про стягнення заробітної плати, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 759 грн. 86 коп.

До того ж, у зв`язку з задоволенням позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 211,20 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст.ст. 21, 36,38,40, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 12, 81, 89, 141, 229, 258, 263-265, 280, 430 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнський рух «СИЛА ПРАВА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Громадської організації «Всеукраїнський рух «СИЛА ПРАВА» (код ЄДРПОУ 39848128, місцезнаходження: вул. Банкова, 2, м. Київ, 01024) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 228 564 грн. 30 коп., яка складається з 175 986 грн. 50 коп. - невиплачена заробітна плата за період з 01.05.2020 року по 19.10.2022 року, 52 577 грн. 80 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Громадської організації «Всеукраїнський рух «СИЛА ПРАВА» (код ЄДРПОУ 39848128, місцезнаходження: вул. Банкова, 2, м. Київ, 01024) на користь держави судовий збір у розмірі 1 759 грн.86 коп.

Стягнути з Громадської організації «Всеукраїнський рух «СИЛА ПРАВА» (код ЄДРПОУ 39848128, місцезнаходження: вул. Банкова, 2, м. Київ, 01024) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 757/33200/24-ц в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру невиплаченої заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.01.2025 року.

Суддя О.М.Соколов