Постанова № 12486226, 11.11.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2010 р. справа № 2а-23505/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 09:00 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді <Довідник >

при секретаріМогілевському А.А.

Донецький окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Савченко С.В.,

при секретарі судового засідання Могілевському А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЛайнС»

до державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача: Добряк С.М. за дов.

від відповідача не зявився

ВСТАНОВИВ

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ТрансЛайнС» звернулось до державної податкової інспекції у Ворошиловському м. Донецька про скасування податкового повідомлення рішення від 22.09.2010 року № 0003682340/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 649,50 гривень.

Під час розгляду справи позивачем уточнені позовні вимоги, відповідно до яких позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 22.09.2010 року № 0003682340/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 649,50 гривень.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з приватним підприємством «Максима» та посилається на неправомірність висновку відповідача щодо нікчемності правочинів із даним контрагентом.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував.

У судове засідання представник відповідача не зявився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТрансЛайнС» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33671362, знаходиться на податковому обліку в державної податкової інспекції у Ворошиловському м. Донецька, є платником податку на додану вартість з 15.01.2007 року, свідоцтво № 100012003.

9 вересня 2010 року відповідачем була здійснена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності вчинених правочинів та дотримання вимог законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Максима», за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від вересня 2010 року № 1535/23-3-2/33671362 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки керівником податкового органу (відповідача у справі) 22 вересня 2010 року прийнято спірне податкове повідомлення-рішення згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон України № 2181):

№ 0003682340/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 649,50грн., з яких 433,00 грн. за основним платежем, 216,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168).

Як вбачається з акту (пункт 3), перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у березні 2009 року внаслідок укладених нікчемних правочинів між позивачем та ПП «Максима» на суму ПДВ у розмірі 433,34 грн., в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону № 168. Зазначене порушення встановлено відповідачем при перевірці взаємовідносин позивача з приватним підприємством «Максима». З викладеного в акті перевірки вбачається, що відповідачем здійснений висновок про відсутність реального товарного характеру у вчиненому правочині між позивачем та зазначеним контрагентом, перерахування позивачем коштів без мети настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, та позивачем порушений встановлений порядок формування валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту. Відповідач зазначає про нікчемність вчиненого між позивачем та його контрагентом правочину з огляду на відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності ПП «Максима», відсутність у останнього основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також не знаходження ПП «Максима» за юридичною адресою. Підставою для зазначеного висновку відповідач вважає довідку про неможливість проведення перевірки контрагента ПП «Максима» з питань підтвердження отриманих від платників податків згідно переліку в таблиці відомостей за березень 2009 року від 30.06.10 № 299/23-1/34273396, складеної ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя.

Як встановлено судом, між позивачем та приватним підприємством «Максима» (надалі ПП «Максима») був укладений договір від 24 грудня 2008 року № 100, відповідно до якого ПП «Максима» зобовязується надати транспортні послуги по перевезенню щебеню, а позивач зобовязаний оплатити надані послуги. Вартість наданих послуг складає 1300,00 грн. за один рейс. 9 січня 2009 року між ПП «Максима» та позивачем було складено акт здачі - приймання послуг, відповідно до якого сторони посвідчили, що ПП «Максима» були надані послуги по перевезенню щебеню з міста Тельманове до м. Донецьк на загальну суму 2166,66 грн. без ПДВ. Одночасно 9 січня 2009 року ПП «Максима» була видана позивачу податкова накладна № 51 на загальну суму 2600 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ у сумі 433,34 грн. Саме за даною податковою накладною позивачем сформований податковий кредит у березні 2009 року.

Позивачем надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 5 липня 2006 року № 5/07/TL, укладений між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Донбаскабель». Відповідно до п. 1.2 договору, позивач виконує, у тому числі, пошук перевізчиків для ВАТ «Донбаскабель». Саме з метою доставки щебеню ВАТ «Донбаскабель» позивач уклав договір з ПП «Максима» на доставку щебеню. В підтвердження цього позивачем надано товарно-транспортна накладна від 24 грудня 2008 року на перевезення щебеню (кількість заїздів - 2) з м. Тельманове до м. Донецьк, яка долучена до матеріалів справи.

Окрім цього, позивачем в якості підтвердження отримання послуг з перевезення вантажу від ПП «Максима» надано ліцензію Міністерства т та звязку України серія АБ № 225405, видану 15.09.2005 року приватному підприємству «Максима» на право надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування та внутрішніх перевезеннях вантажів. Строк дії ліцензії з 15.09.2005 року по 14.09.2010 року.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом встановлено, що спірна господарська операція відображена в бухгалтерському обліку позивачем правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках. Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що акт здачі прийомки послуг, податкова накладна, які видані позивачу ПП «Максима», а також товарно-транспортна накладна, фіксують факт здійснення господарської операції, а саме факт надання послуг по перевезенню щебеню.

Окрім того, позивачем надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 5 липня 2006 року № 5/07/TL, укладений між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Донбаскабель». Відповідно до п. 1.2 договору, позивач виконує, у тому числі, пошук перевізчиків для ВАТ «Донбаскабель». Саме з метою доставки щебеню ВАТ «Донбаскабель» позивач уклав договір з ПП «Максима» на доставку щебеню. В підтвердження цього позивачем надано товарно-транспортна накладна від 24 грудня 2008 року на перевезення щебеню (кількість заїздів - 2) з м. Тельманове до м. Донецьк. Вказані документи спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при отриманні послуг позивачем у його контрагента.

Не приймається судом до уваги як доказ вчинення нікчемної угоди між позивачем а ПП «Максима» довідка про неможливість проведення перевірки контрагента ПП «Максима» з питань підтвердження отриманих від платників податків згідно переліку в таблиці відомостей від 30.06.10 № 299/23-1/34273396, складеної ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя. з огляду на те, що цей документ фактично не є перевіркою господарської діяльності ПП «Максима» по взаємовідносинам з позивачем. Зазначена довідка складена на підставі даних, зазначених в інформаційних базах податкової інспекції вибірковим методом, документи господарської діяльності ПП «Максима» по взаємовідносинам з позивачем податковим органом не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемних угод взагалі з усіма контрагентами зроблений на підставі надання останньої податкової звітності ПП «Максима», наявності (відсутності) основних фондів та наявності (відсутності) за юридичною адресою ПП «Максима». Дані обставини не мають відношення до правомірності формування податкового кредиту позивача.

Відповідно до преамбули Закону України “Про податок на додану вартість”, зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки, підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди вересень, жовтень 2009 року відповідно до норм Закону України “Про податок на додану вартість”. Суд зазначає, що норми даного Закону не передбачають також такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком іншого податкового органу про нікчемність правочинів.

Долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, договори, акт здачі прийомки послуг, податкова накладна, товарно-транспортна накладна спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування податного кредиту, та підтверджують правильність його формування позивачем.

Відповідачем субєктом владних повноважень податковим органом, рішення якого оскаржується у межах цієї адміністративної справи не надано доказів, які були підставою для нарахування податкових зобовязань. Таким чином, податковим органом порушені вимоги пункту 4 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Судом неодноразово витребовувались у податкового органу докази здійснення дій у межах повноважень, однак відповідачем жодних документів або будь-яких інших доказів без поважних причин не надано. Відповідно до пункту 5 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЛайнС» до державної податкової інспекції у Ворошиловському м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 22.09.2010 року № 0003682340/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 649,50 гривень задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у Ворошиловському м. Донецька від 22.09.2010 року № 0003682340/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 649,50 гривень.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансЛайнС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11 листопада 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 15 листопада 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Савченко С. В.