Вирок № 124850158, 03.02.2025, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/1777/19

провадження №1-кп/136/16/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017020200000305 від 04.11.2017, про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Стара Прилука, Липовецького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , освіта вища, одруженого, працюючого лікарем Липовецької ЦРЛ, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.140 КК України, -

за участю сторін кримінального провадження

з боку обвинувачення

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

з боку захисту

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

Згідно обвинувального акта ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що тому, що він, займаючи посаду лікаря-хірурга Липовецької центральної районної лікарні - завідувача хірургічним відділенням, являючись лікуючим хірургом та лікарем під час проведення лікування хворого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не передбачаючи можливості настання негативних суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті останнього, хоча повинен був і міг їх передбачити, неналежно виконав професійні обов`язки медичного працівника за наступних обставин.

Так, 02.11.2017 о 11.40 год. до приймального відділення Липовецької ЦРЛ з підозрою на шлунково-кишкову кровотечу бригадою ШМД доставлений хворий ОСОБА_7 , який відразу був госпіталізованим у відділення хірургії. За результатами первинного огляду лікарем ОСОБА_3 постановлено діагноз: Гостра шлунково-кишкова кровотеча невстановленого генезису. Отруєння сурогатами алкоголю.

У подальшому 04.11.2017 о 06.40 год. незважаючи на проведені лікувальні та реанімаційні заходи черговим лікарем констатовано смерть ОСОБА_7 . У медичній картці стаціонарного хворого № 2524 Липовецької ЦРЛ зазначено, що заключний клінічний діагноз: Отруєння сурогатами алкоголю? Шлунково-кишкова кровотеча не уточненої локалізації та етіології. Ускладнення: гостра постгеморагічна анемія. Супутній: ендогенна інтоксикація не уточненої етіології».

Разом з цим встановлено, що смерть ОСОБА_7 настала внаслідок захворювання - виразкової хвороби 12-палої кишки, яка ускладнилась кишковою кровотечею та масивною крововтратою.

При цьому ОСОБА_3 , займаючи посаду лікаря-хірурга Липовецької центральної районної лікарні - завідувача хірургічним відділенням, являючись лікуючим хірургом та лікарем під час проведення лікування хворого ОСОБА_7 , на стаціонарному лікуванні при наданні йому медичної допомоги не дотримався вимог Наказу МОЗ України № 297 від 02.04.2010 «Про затвердження стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги зі спеціальності «Хірургія», зокрема - ОСОБА_7 з діагнозтованими ще при поступленні до стаціонару ознаками кишкової кровотечі необхідно було провести фіброгастродуоденоскопію в перші 2-год, оцінкою ризику рецидиву кровотечі та проведенням будь-яких методів ендоскопічного гемостазу. У подальшому хворому потрібно було проводити повторні ендоскопії до досягнення повної зупинки кровотечі або ж при недосягненні зупинки кровотечі провести оперативне втручання.

Виявлені недоліки при лікуванні призвели до прогресування патологічного процесу, рецидиву кровотечі, наростання крововтрати, настання смерті і знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 1 ст. 140 КК України, а саме - неналежне виконання професійних обов`язків медичним працівником, яке виразилось у невиконанні медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 відмовився давати показання, посилаючись на реалізацію ним права гарантованого йому ст. 63 Конституції України.

Згідно ст.. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України однією з загальних засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вказана засада більш детально розкривається у ст.. 22 КПК України, яка визначає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.

Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

В даній конкретній справі, виходячи з формули обвинувачення висунутого ОСОБА_3 , суду необхідно надати відповідь на наступні питання :

1.Чи являвся ОСОБА_3 медичним або фармацевтичним працівником?

2.Які професійні обов`язки мав ОСОБА_3 в силу займаної посади?.

3.Які з них він не виконав?

4.Чи існують тяжкі наслідки?

5.Чи наявний причинний зв`язок між невиконанням професійних обов`язків ОСОБА_3 та настанням тяжких наслідків.

Відповідь на вказані питання для суду можлива лише, шляхом сприйняття відомостей, які містяться в належних та допустимих доказах наданих сторонами кримінального провадження.

Згідно висновку експерта № 945 т. 1 а.с.п. 82-84 смерть ОСОБА_7 настала внаслідок захворювання-виразкової хвороби цибулини 12-палої кишки, яке ускладнилось масивною внутрішньою кровотечею.

Сторона обвинувачення стверджує, що ОСОБА_3 займав посаду лікаря-хірурга Липовецької центральної районної лікарні - завідувача хірургічним відділенням, являвся лікуючим хірургом та лікарем під час проведення лікування хворого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На доведення вказаної обставини стороною обвинувачення надано витяг з наказу № 78 по Липовецькій ЦРЛ від 08.09.1993 року, згідно якого ОСОБА_3 було прийнято на посаду лікаря - хірурга стаціонару Липовецької ЦРЛ з 06.09.1993 р. т. 1 а.с.п. 115.

Жодних інших доказів, які б могли вказати на займану посаду ОСОБА_3 та з`ясувати коло його посадових обов`язків суду не надано, хоча вочевидь вони були наявні в розпорядженні сторони обвинувачення, оскільки були направлені на адресу Начальника Липовецького відділу Немирівської місцевої прокуратури юристу 1 класу ОСОБА_11. т. 1 а.с.п. 114.

Зі змісту графіку ургенств та чергувань лікарів та середніх медпрацівників на листопад 2017 р., який був наданий стороною захисту, можливо встановити, що ОСОБА_3 був ургентним та чергував по ШНД, що вочевидь значить - по швидкій невідкладній допомозі, 1-2 листопада 2017 року.

Стороною обвинувачення в якості доказу був наданий протокол огляду трупа від. 04.11.2017 та фототаблиці до нього в якому зафіксоване місце знаходження трупа ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 т.1 а.с.п 77-79.

В даному протоколі зафіксовано місцезнаходження трупа ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - приміщення моргу Липовецької ЦРЛ на столі для розтину трупів та міститься короткий опис трупа з фіксацією відсутності видимих тілесних ушкоджень.

Згідно цього ж протоколу огляду трупа зазначено, що сам труп ОСОБА_7 та медична карта стаціонарного хворого № 2524 на 35 аркушах на ім`я ОСОБА_7 . В той же час ні зі змісту протокола ні зі змісту фото таблиць до нього неможливо встановити, що вилучена медична карта стаціонарного хворого № 2524 на 35 аркушах на ім`я ОСОБА_7 була виявлена під час огляду трупа.

За таких обставин суд вважає, що медична карта стаціонарного хворого № 2524 на 35 аркушах на ім`я ОСОБА_7 була вилучена в не процесуальний спосіб, оскільки навіть ст. 238 КПК України, яка регулює процедуру огляду трупа не передбачає вилучення будь- яких документів.

Цілком логічним та очевидним є те, що медична карта стаціонарного хворого № 2524 на 35 аркушах на ім`я ОСОБА_7 мала б знаходитись в стаціонарному відділенні де останній проходив лікування та помер.

І що єдиним можливим процесуальним способом вилучити вказану медичну карту було здійснення огляду місця події в порядку встановленому ст.. 237 КПК України.

Протокол огляду трупа від. 04.11.2017 т.1 а.с.п 77-79 в ході якого була вилучена медична карта стаціонарного хворого № 2524 на 35 аркушах на ім`я ОСОБА_7 не містить відомостей про її опечатування, що ставить під сумнів достовірність її змісту на момент вилучення та на час її дослідження судом, а сам спосіб заповнення протоколу не виключає здійснення дописки факту її вилучення, оскільки графа «Виявлене під час огляду вилучене» не містить обмежувальної позначки, в той час, як графа «Під час огляду трупа виявлено…» відповідну позначку містить.

Стороною обвинувачення було надано також клопотання без дати його складання від імені потерпілої ОСОБА_5 в якому вона просить долучити до матеріалів кримінального провадження № 12017020200000305 медичну карту стаціонарного хворого на ім`я її покійного чоловіка ОСОБА_7 т. 1 а.с. 85.

В той же час потерпіла ОСОБА_5 , будучи допитаною в судовому засіданні, не заперечуючи справжність підпису на вказаному клопотанні заперечила той факт, що вона надавала медичну карту стаціонарного хворого на ім`я її покійного чоловіка ОСОБА_7 та взагалі стверджувала, що медичної карти стаціонарного хворого на ім`я її покійного чоловіка в неї ніколи не було. Вказувала на те, що в них вдома зберігалась амбулаторна картка на ім`я чоловіка, яка зникла після того, як його забрала швидка медична допомога і про подальшу долю якої їй нічого невідомо.

Суду не були надані будь-які розумні пояснення, яким чином медична карта стаціонарного хворого № 2524 на 35 аркушах на ім`я ОСОБА_7 після так званого вилучення її в ході огляду трупа опинилась в потерпілої ОСОБА_5 та коли вона її надала органам досудового розслідування, що не виключає намагань органів досудового розслідування шляхом дописок в протоколі чи імітації факту надання відповідної медичної карти потерпілою легалізувати вказаний доказ, який був отриманий в спосіб та в порядок який не передбачений КПК України.

Вказаний висновок суду ґрунтується та тому, що в період, щонайменше з 05.11.2017 - дата початку проведення експертизи ( експертом вказується, що разом з трупом на дослідження представлена медична карта № 2524 стаціонарного хворого Липовецької ЦРЛ) т.1. а.с.п. 82 до 08.12.2017 дата отримання ОСОБА_8 (ВНП № 003593) висновку № 945 ОСОБА_7 , м/с стаціонарного хворого № 2524, згідно витягу з Журналу вихідної кореспонденції Обласного бюро судово-медичної експертизи за період часу з 02.01.2017 по 31.12.2018 т. 1 а.с.п 233., медична карта № 2524 стаціонарного хворого Липовецької ЦРЛ на ім`я ОСОБА_7 знаходилась в володінні Обласного бюро судово-медичної експертизи. На зворотній стороні постанови про призначення судово- медичної експертизи т. 1 а.с.п. 80 містяться відомості, що для дослідження експерту були направлені : труп ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та для ознайомлення медичну карту стаціонарного хворого № 2524 на ім`я ОСОБА_7 на 35 аркушах, яка знаходиться в паперовій колбі в запечатаному стані. В той же час згідно постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 05.12.2007 т.1 а.с.п.86 слідчий ОСОБА_8 вказує, що 05.12.2017 до нього звернулась ОСОБА_9 з заявою про долучення до матеріалів кримінального провадження медичної карти стаціонарного хворого № 2524 на ім`я ОСОБА_7 і він відповідно визнав її речовим доказом та долучив до матеріалів кримінального провадження. Тобто це відбувалось в період, коли вказана медична карта знаходилась в володінні Обласного бюро судово-медичної експертизи і була ним отримана 08.12.2017.

Згідно ст.. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст.. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, оскільки поза розумним сумнівом неможливо встановити, в якому порядку, визначеному КПК та яким чином медична карта стаціонарного хворого № 2524 на 35 аркушах на ім`я ОСОБА_7 була отримана органами досудового розслідування, що позбавляє суд можливості надати оцінку його законності, суд вважає вказаний доказ недопустимим, оскільки він отриманий не в порядку визначеному КПК.

Згідно ч.1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Згідно ч. 3 ст. 99 КПК України сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Всупереч вказаним вимогам закону стороною обвинувачення в якості доказу надано ксерокопію висновку за результатами клініко -експертної оцінки надання медичної допомоги гр.. ОСОБА_7 т.1. а.с.п. 94-101, який суд не може допустити в якості такого, оскільки він жодним чином не завірений, крім того відсутні правові підстави визначені ч. 5 ст. 99 КПК України.

За таких обставин всі висновки експертів, зокрема № 945 в частині відомостей, які отримані внаслідок дослідження медичної карти стаціонарного хворого № 2524, № 114-к т.1 а.с.п 104-108, № 81/22 т.2. а.с.п.31-59, № 23 т. 2 а.с.п. 197- 204 суд відкидає, як недопустимі, керуючись доктриною плодів отруєного дерева, оскільки джерела відомостей на підставі яких вони надавались не прийняті судом в якості допустимих доказів.

За відсутності інших належних чи допустимих доказів, які б давали можливість встановити хід лікування померлого ОСОБА_10 та осіб, які його здійснювали, надати відповідь на питання :

1. Які професійні обов`язки мав ОСОБА_3 в силу займаної посади?.

2.Які з них він не виконав?

3.Чи наявний причинний зв`язок між невиконанням професійних обов`язків ОСОБА_3 та настанням тяжких наслідків.

суд позбавлений можливості, що свідчить про недоведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.23 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.23 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведення обставин, які підлягають доказуванню, та вини такої особи, а обвинувальний вирок може ґрунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах.

У ст.129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Згідно ст.62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР, при визначенні кримінального обвинувачення кожному гарантовано право на справедливий розгляд справи щодо нього незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, та застосування презумпції невинуватості. Тобто відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом. Аналогічні гарантії містить і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року.

Зазначені конституційні положення та положення чинних міжнародних договорів відображені в кримінально-процесуальному законодавстві України.

В статті 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В статті 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України Законом від 17 липня 1997 року №457/97/ВР проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а в разі якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, згідно з п.2 ч.1 ст.373 КПК України ухвалюється виправдувальний вирок.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Питання про долю речових доказів та процесуальних витрат суд вирішує відповідно до ст.ст. 100, 124 КПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 368 КК України, ст.ст. 368, 373, 374, 394, 395, 532 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати невинуватим та виправдати за пред`явленим обвинуваченням за ч. 1 ст. 140 КК України.

Судові витрати на залучення експертів Обласного бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради в сумі 6496 (шість тисяч чотириста дев`яносто шість) грн. 50 коп. віднести на рахунок держави.

Речовий доказ: медичну карту стаціонарного хворого № 2524 на ім`я ОСОБА_7 - зберігати при справі.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана на вирок протягом 30-ти днів із дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1