Ухвала суду № 124847176, 31.01.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

31 січня 2025 р. Справа № 120/10407/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці у письмовому провадженні заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/10407/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 10.02.2023, яке набрало законної сили, вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виготовлення та не надання до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, положень постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання та інших щомісячних видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022 календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 для проведення перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020, з 01.02.2021 та з 01.02.2022. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області оновлені довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та на 01.01.2022, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, положень постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання та інших щомісячних видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022 календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 для проведення перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020, з 01.02.2021 та з 01.02.2022. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

06.01.2025 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищезазначеного судового рішення, подана в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 подати звіт про виконання судового рішення.

Заява обґрунтовується тим, що рішення суду у справі № 120/10407/22 відповідачем не виконується належним чином.

Ухвалою від 10.01.2025 заяву позивача прийнято до розгляду та вирішено здійснити її розгляд в порядку письмового провадження.

17.01.2025 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача, в якій зазначається, що на виконання рішення суду у справі № 120/10407/22 ІНФОРМАЦІЯ_3 було складено довідки від 12.04.2023 за № ХЛ63250 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, які 14.04.2023 передано до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Відтак відповідач вважає, що він у повному обсязі виконав судове рішення в межах покладених судом зобов`язань та з дотриманням вимог законодавства.

Вирішуючи заяву позивача, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, що передбачено положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України.

За наслідками розгляду заяви, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 382-1 КАС України, суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Під час розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю судом з`ясовано, що на виконання рішення суду від 10.02.2023 у справі № 120/10407/22 відповідач виготовив довідки за № ХЛ63250 від 12.04.2023 про розмір грошового забезпечення за посадою позивача станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, розрахувавши усі зазначені у таких довідках складові грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022.

Вказані довідки невідкладно були подані до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що позивачем також не заперечується.

Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо зазначення у таких довідках зменшеного розміру надбавки за особливості проходження служби (1% замість 65%) та премії (1% замість 10%), позивач звернувся до суду з новим адміністративним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі № 120/8197/23, яке набрало законної сили, відповідний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо зменшення ОСОБА_1 в довідках від 12.04.2023 № ХЛ63250 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 розміру надбавки за особливості проходження служби з 65% до 1% від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років та премії з 35% до 10% від посадового окладу. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області оновлені довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, зазначивши у таких довідках розмір надбавки за особливості проходження служби на рівні 65% від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, а премії на рівні 35% від посадового окладу.

Як зазначає позивач, на виконання вказаного судового рішення відповідач оформив нові довідки за № ХЛ63250 від 11.12.2024 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, у яких, однак, розмір додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищення та премії) визначив шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, чим занизив загальний розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Вказані дії відповідача при складанні довідок за № ХЛ63250 від 11.12.2024 позивач розцінює як невиконання рішення суду від 10.02.2023 у справі № 120/10407/22.

Утім, суд з такими доводами погодитись не може та звертає увагу на те, що відповідач виконав зазначене судове рішення, виготовивши та подавши до пенсійного органу довідки за № ХЛ63250 від 12.04.2023 про розмір грошового забезпечення за посадою позивача станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022.

Позивач належного та повного виконання рішення суду у справі № 120/10407/22 не заперечував, оскільки після видачі цих довідок із заявами про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у вказаній справі не звертався, примусового виконання рішення не ініціював (відповідні докази у матеріалах справи відсутні).

Водночас дії відповідача щодо визначення складових цих довідок стали предметом окремого судового розгляду в межах справи № 120/8197/23, а довідки за № ХЛ63250 від 11.12.2024, з правильністю оформлення яких позивач не згодний, були видані відповідачем саме на виконання рішення суду саме у зазначеній справі, а не у справі № 120/10407/22.

Також з резолютивної частини рішення суду від 23.09.2024 у справі № 120/8197/23 не вбачається, що на ІНФОРМАЦІЯ_3 був покладений обов`язок врахувати рішення суду від 10.02.2023 у справі № 120/10407/22 при виготовленні оновлених довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022.

В будь-якому разі, на думку суду, питання щодо того, з якого саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб мають обчислювати основні та додаткові види грошового забезпечення, що зазначені у довідках за № ХЛ63250 від 11.12.2024, не може бути предметом судового контролю в межах справи за № 120/10407/22, оскільки такі довідки були видані відповідачем на виконання рішення суду від 23.09.2024 у справі № 120/8197/23, тоді як рішення суду від 10.02.2023 у справі № 120/10407/22 виконане відповідачем ще у квітні 2023 року шляхом складання довідок за № ХЛ63250 від 12.04.2023.

З огляду на викладене суд приходить до переконання про відсутність передбачених законом підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у цій адміністративній справі з підстав, наведених у заяві позивача від 06.01.2025.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 381-1, 382, 382-1, 382-2 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Залишити без задоволення заяву позивача про зобов`язання суб`єкта лвданих повноважень подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі № 120/10407/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сало Павло Ігорович