Рішення № 124840265, 31.01.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 рокуСправа №160/32223/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, у призначенні підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 як особі, що зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, щодо перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 1.04.1949 року по 16.01.1956 року (6 років. 8 міс. 16 днів)х3 відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати ОСОБА_1 як реабілітованій особі виплати підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 25.06.2024 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 як реабілітованій особі, перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 01.04.1949 року по 16.01.1956 року (6 років. 8 міс, 16 днів) х 3 відповідно до ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», починаючи з 25.06.2024 року.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 12.04.2023 року Правобережним управлінням соціального захисту м.Дніпро на підставі довідки про реабілітацію та згідно чинного законодавства України їй видано посвідчення реабілітованої особи (Додаток 4).

25 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила призначити їй підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 01.04.1949 року по 16.01.1956 року (6 років 8 міс 16 днів) х 3 відповідно до статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», надавши необхідні документи.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №41446-29095/М-01/8-0400/24 від 22 липня 2024 року позивачеві повідомлено, що ОСОБА_1 з 05 квітня 2004 року отримуєте пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до копії довідки про реабілітацію, виданої УВС Тульської області (рф) №М-182від 14.12.1996, ОСОБА_1 є реабілітованою особою на підставі пункту "в" статті 3 Закону російської федерації від 18.10.1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій" і федерального Закону №166 від 04.11.1995 року, яка згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу II Закону України від 13.03.2018 року №2325-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яка є чинною на території України.

Відповідно до статусу реабілітованої особи, яка має право на пільги та компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», Правобережним УСЗН ДМР Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1 12 квітня 2023 року видано посвідчення серії НОМЕР_1 .

За матеріалами пенсійної справи, з 12.04.2023 року ОСОБА_1 нараховується надбавка реабілітованому у сумі 54,40 грн. з дня наданого посвідчення про право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Призначення підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії, як це було передбачено пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у чинному Законі України №1058 не передбачено.

ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови їй в: перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 01.04.1949 року по 16.01.1956 року (6 років 8 місяців 16 днів) х 3 відповідно до статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; призначенні підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, у зв`язку з чим звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/32223/24 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

09 грудня 2024 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

10 грудня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України та отримує з 05 квітня 2004 року пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

12 квітня 2023 року Правобережним управлінням соціального захисту м.Дніпро на підставі довідки про реабілітацію та згідно чинного законодавства України ОСОБА_1 видано посвідчення реабілітованої особи (Додаток 4).

25 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила призначити їй підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 01.04.1949 року по 16.01.1956 року (6 років 8 міс 16 днів) х 3 відповідно до статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», надавши необхідні документи.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №41446-29095/М-01/8-0400/24 від 22 липня 2024 року позивачеві повідомлено про наступне.

" ОСОБА_1 з 05 квітня 2004 року отримуєте пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 7 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" у редакції, яка діє з 05.05.2018, передбачено, що прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими здійснюється Національною комісією з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Правлінням Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомоги, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень, відповідно надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом сім`ї особи, яку було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

До заяви додаються оригінали паспорта громадянина України; посвідчення реабілітованої особи; посвідчення про реабілітацію та/або довідки, видані відповідним органом республіки колишнього Союзу РСР або державним органом колишнього Союзу РСР, та документів, що підтверджують строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі (ув`язненнях у місцях позбавлення волі або строк примусового поміщення у лікувальні заклади, - для осіб, які були реабілітовані в колишній Українській РСР або іншій республіці колишнього Союзу РСР, архівних довідок, виданих архівними установами (у разі потреби); довідок, рішення або іншого документа про реабілітацію, виданих відповідним органом України, - для осіб, які були реабілітовані в Україні до набрання чинності Законом України від 13 березня 2018 року №2325-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".

Статтею 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" передбачено, що реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об`єднаними територіальними громадами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 71, частини 3 статті 8 зазначеного Закону, а також пункту 11 розділу VI Положення про Національну комісію з реабілітації затвердженого наказом Міністерства культури України від 25.10.2018 року №926, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.11.2018 року за № 1281/32733, за результатами розгляду обґрунтованих пропозицій та матеріалів, які надійшли від регіональних комісій з реабілітації Національна комісія з реабілітації приймає висновки та рішення про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій.

Відповідно до копії довідки про реабілітацію, виданої УВС Тульської області (рф) №М-182від 14.12.1996, ОСОБА_1 є реабілітованою особою на підставі пункту "в" статті 3 Закону російської федерації від 18.10.1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій" і федерального Закону №166 від 04.11.1995 року, яка згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу II Закону України від 13.03.2018 року №2325-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" є чинною на території України.

Відповідно до статусу реабілітованої особи, яка має право на пільги та компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», Правобережним УСЗН ДМР Дніпровської міської ради ОСОБА_1 12 квітня 2023 року видано посвідчення серії НОМЕР_1 .

За матеріалами пенсійної справи позивача, останнім не надано документу щодо періоду роботи під час проживання на спеціальному поселенні в Тульській області з дати народження до 16.01.1956 , тому не маєте права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу та до стажу роботи для призначення пенсії у потрійному розмірі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, з 1 вересня 2008 року, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, проводиться підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.

За матеріалами пенсійної справи, з 12.04.2023 року ОСОБА_1 нараховується надбавка реабілітованому у сумі 54,40 грн. з дня наданого посвідчення про право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Призначення підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії, як це було передбачено пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у чинному Законі України №1058 не передбачено."

ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови їй в: перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 01.04.1949 року по 16.01.1956 року (6 років 8 місяців 16 днів) х 3 відповідно до статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; призначенні підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статтею 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).

Підлягають реабілітації також особи щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінена назва закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).

Зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону:

репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

За нормами статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Суд зазначає, що відповідно до статусу реабілітованої особи, яка має право на пільги та компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», Правобережним УСЗН ДМР Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1 12 квітня 2023 року видано посвідчення серії НОМЕР_1 , проте вона не вважається репресованою особою.

У межах спірних правовідносин суд не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи (у нашому випадку матері позивача).

Згідно з пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Судом встановлено, що за матеріалами пенсійної справи, з 12.04.2023 року ОСОБА_1 нараховується надбавка реабілітованому у сумі 54,40 грн. з дня наданого посвідчення про право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, від 19.09.2019 у справі №446/1514/16-а, від 31.10.2019 у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, та застосовується Восьмим апеляційним адміністративним судом (постанови від 07.11.2023 у справі №500/4558/23, від 08.04.2024 у справі №500/5577/23).

Оскільки судом встановлено, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, як він помилково вважає, а є членом сім`ї репресованої особи, то суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 у подібних спірних правовідносинах, вказавши, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", відтак позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Застосовуючи механізм захисту права позивача на підвищення до пенсії, порушеного відповідачем як суб`єктом владних повноважень, з урахуванням повноважень, наданих суду частиною 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 як члену сім`ї репресованої особи в здійсненні з 25 червня 2024 року нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, і, як наслідок, для належного захисту порушеного права виникає потреба в зобов`язанні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 25.06.2024 року.

У задоволенні іншої частині позовної вимоги (50%) слід відмовити, враховуючи статус ОСОБА_1 , як члена сім`ї репресованої особи, а не репресованої особи, яку було реабілітовано.

Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-XII, суд виходить з наступного.

Починаючи з 05.05.2018 року набув чинності Закон України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яким внесено зміни, зокрема, у Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

За змістом статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.

Наведені норми статті 6 Закону №962-ХІІ, статті 58 Закону №1788-ХІІ та статті 24 Закону №1058-IV дають підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі репресовані особи, які в подальшому реабілітовані: які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, працювали на спецпоселенні.

Аналогічні за змістом норми містяться в пункті 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (зі змінами і доповнення, зокрема, внесеними у цей пункт постановою Кабінету Міністрів України №1058 від 27.09.2022) де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).

У разі відсутності документів, зазначених в абзаці 1 пункту 12, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

ОСОБА_1 в розумінні наведених норм вважається особою потерпілою від репресій, однак, не відноситься до репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи.

Натомість надання пільги щодо зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу стосується лише репресованих осіб, а не членів їх сімей.

Крім того, суд зауважує, що ОСОБА_1 , як член сім`ї репресованої особи, перебувала на спецпоселенні, а не перебувала в засланні.

Поняття "заслання" та "вислання" законодавець виокремив як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають та визначив різні пільги для таких категорій осіб.

На думку суду, наведеними вище положеннями законодавства виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права.

В іншому випадку, законодавець не виокремлював членів сім`ї визначених в статті 1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, коли можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні тощо, до часу реабілітації.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позивач за наведених обставин, у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії репресованої особи, яка перебувала у засланні, а є членом сім`ї репресованої особи, що примусово виселений з місця свого проживання в іншу місцевість.

З огляду на наведене позовна вимога щодо перерахунку стажу роботи згідно з статтею 58 Закону №1788-XII, як пільга по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі, задоволенню не підлягає.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 та Восьмий апеляційний адміністративний суд в постановах від 14.05.2024 у справі №500/7349/23, від 17.04.2024 у справі №500/7694/23, від 08.04.2024 у справі №500/5577/23, від 22.03.2024 у справі №500/5269/23, від 21.03.2024 у справі №500/3809/23, від 23.11.2023 у справі №300/1576/23 від 04.01.2023 у справі №500/2791/22, від 27.09.2022 у справі №500/1199/22, від 31.05.2022 у справі №380/18251/21, від 11.03.2022 у справі №300/3632/20, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 24.07.2023 у справі №600/466/23-а, П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.04.2021 у справі №540/2411/20, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 10.01.2022 у справі №280/3647/21.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для частково задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ "Приватбанк" №0.0.3974462247.1 від 29 жовтня 2024 року.

А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , як члену сім`ї репресованої особи, в здійсненні з 25 червня 2024 року нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, як члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 25.06.2024 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник