Єдиний державний реєстр судових рішень Справа №461/7575/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2025 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,
представника позивача адвоката Голубця Н.Й.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ),
в інтересах якого діє адвокат Голубець Назар Йосипович
(79005, м. Львів, вул. Івана Франка, 16/7;
РНОКПП: НОМЕР_2 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ»
(79019, м. Львів, вул. Під Дубом, 26А; ЄДРПОУ: 41614728)
про розірвання договору та стягнення коштів,
встановив:
I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Адвокат Голубець Назар Йосипович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про розірвання договору та стягнення коштів.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить розірвати договір про надання правничої допомоги від 15 лютого 2024 року № 15022403, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», та стягнути грошові кошти за договором у розмірі 15000 грн, а також суму понесених витрат на сплату судового збору.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 15.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» за наданням юридичних послуг. Між позивачем та відповідачем в особі директора Герасімова Станіслава був укладений Договір про надання правничої допомоги № 15022403. Позивач стверджує, що на виконання підпункту 2.1.2. означеного договору, він 15.02.2024 та 19.02.2024 сплатив обумовлену договором суму в розмірі 500 гривень та 14500 гривень. Однак, з моменту укладення договору, жодних дій по належному виконанню умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» не здійснювалось. Пояснює, що позивач неодноразово звертався у телефонному режимі до відповідача та приходив, намагаючись отримати інформацію щодо виконання роботи за укладеним договором, проте, жодної інформації йому надано не було. 11.04.2024 позивач подав заяву про повернення коштів, оскільки зобов`язання виконавцем за договором взагалі жодним чином не виконані. 12.06.2024 ОСОБА_1 надіслав відповідачу поштовим відправленням цінним листом з описом вкладення претензію про повернення коштів та розірвання договору у зв`язку із невиконання виконавцем своїх зобов`язань. Означена заява та претензія були проігноровані відповідачем, також позивачем було вручено конверт з претензією та документами помічнику директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» 15.07.2024. Таким чином, беручи до уваги те, що на момент звернення до суду з позовною заявою, відповідачем не вживалось будь-яких дій щодо повернення одержаних коштів та не виконано умови укладеного договору ОСОБА_1 змушений звертатись до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Ухвалою суду від 23.09.2024, позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою суду від 30.09.2024, у зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні адвокат Голубець Назар Йосипович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі, з мотивів наведених ним у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у відповідності до ст.128 ЦПК України, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправленнями та довідками про доставку електронного документу в електронний кабінет відповідного учасника справи.
Оцінюючи питання можливості розгляду справи за відсутності представника відповідача, який неодноразово не з`являвся у судове засідання подаючи клопотання про відкладення розгляду справи, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Водночас, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Частиною 1 статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживання процесуальними правами дії, які суперечать завданню цивільного судочинства. Суд відповідно до ч.ч.3,4 цієї ж статті зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами учасником судового розгляду.
Ця норма закону повинна дисциплінувати учасників процесу, в тому числі відповідача який у даному випадку неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, стимулювати його належно користуватися як своїми процесуальними правами, так і процесуальними обов`язками.
Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що судові засідання у справі відкладалися неодноразово, у зв`язку із задоволенням клопотань представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Своїм процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, також суду не подано будь-яких інших доказів, які доводять об`єктивну неможливість відповідача прибути у судове засідання, взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку, а також неможливість забезпечить участь у судовому засіданні уповноваженого представника.
Таким чином, суд приходить до висновку, що неможливість прибути в судове засідання відповідачем належними доказами не доведено.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Беручи до уваги наведене вище, з урахуванням встановлених процесуальним законодавством строків розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її розгляді, усвідомленість учасників справи про її розгляд, забезпечення судом під час провадження умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Судом встановлено, що 15.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» за наданням юридичних послуг. Між позивачем та відповідачем, в особі директора Герасімова Станіслава, був укладений Договір про надання правничої допомоги №15022403.
Згідно із пунктом 1.2. Договору, ТОВ «ЛІГЛ», як Виконавець, прийняв до виконання доручення Замовника про надання юридичних послуг: юридична консультація, правовий аналіз, написання процесуальних документів, відкриття цивільного процесу в кримінальному провадженні.
Відповідно до підпункту 2.1.2. Договору, Виконавець зобов`язався, після отримання повної суми, в якості оплати юридичних послуг, приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п.1.2. Договору, у повному обсязі, своєчасно і якісно.
Згідно із квитанціями до прибуткового касового ордера №15022403, скріпленими підписом та печаткою ТОВ «ЛІГЛ», 15.02.2024 року та 19.02.2024 року ОСОБА_1 було сплачено готівкою обумовлену Договором суму в розмірі 500 гривень та 14 500 гривень, що підтверджує виконання ним взятих на себе зобов`язань в повному обсязі.
Пунктами 2.3.6 та 2.2.4. Договору передбачено необхідність інформування Замовника про хід виконання Договору, про що складається проміжний(і) акт(и).
Позивач стверджує, що з моменту підписання та внесення оплати в розмірі, що дорівнює 100% загальної суми оплати, жодних повідомлень про хід виконання Договору не надходило, акти не надавались, запити не складалися та не направлялися.
11.04.2024 позивач подав заяву про повернення коштів, оскільки зобов`язання виконавцем за договором взагалі жодним чином не виконані. 12.06.2024 ОСОБА_1 надіслав відповідачу поштовим відправленням цінним листом з описом вкладення претензію про повернення коштів та розірвання договору у зв`язку із невиконання виконавцем своїх зобов`язань. Означена заява та претензія були проігноровані відповідачем, також позивачем було вручено конверт з претензією та документами помічнику директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» 15.07.2024.
Предметом спору у даній справі є неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором про надання правничої допомоги № 15022403 від 05.02.2024.
Аналізуючи підстави звернення до суду та характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми матеріального права, які їх регулюють, суд вважає, що оспорюваний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг у тій мірі, в якій правова допомога є послугою.
Відповідно приписів ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, встановлені договором.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
В ухвалі від 14.01.2021 по справі № 923/1067/19 Верховний Суд вказав, що «предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагали від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ЦК України, зокрема, із Договорів.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочених; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до підпункту 4.1. Договору про надання правничої допомоги № 15022403 від 05.02.2024, цей договір може бути розірваний як замовником, так і виконавцем у випадку передбаченому цим договором та діючим законодавством України.
Частиною 3 статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У постанові Верховного Суду від 7 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17 зазначено, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 916/612/19, від 14 липня 2021 року у справі № 911/1442/19 та від 7 жовтня 2021 року у справі № 904/2903/20.
Відповідно до підпункту 4.3. Договору про надання правничої допомоги № 15022403 від 05.02.2024, факт надання послуг та термін дії цього договору закінчується підписанням акта про надання юридичних послуг, який є невід`ємною частиною цього договору.
Беручи до уваги те, що сторонами не було підписано акта про надання юридичних послуг, яким закінчується термін дії договору, такий є чинним на час звернення до суду з даним позовом. Водночас, зважаючи на встановлення судом істотних порушень Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» умов укладеного договору, а саме з моменту його укладення (15.02.2024) останній не приступив до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п.1.2. Договору, внаслідок чого ОСОБА_1 , значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору. Відтак, існують законні підстави для розірвання укладеного сторонами договору.
Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 06.02.2020 № 910/13271/18, після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставі ст. 1212 ЦК України. Таким чином, кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання підпункту 2.1.2. означеного договору, в розмірі 15000 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь останнього.
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволені позовних вимог в повному обсязі та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; уразі відмовив позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1937 гривень 92 копійки.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,
ухвалив:
Позов задовольнити.
Розірвати договір про надання правничої допомоги № 15022403 від 05.02.2024, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15000 гривень, що були сплачені за договором про надання правничої допомоги № 15022403 від 05.02.2024.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1937 гривень 92 копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:
позивач ? ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ),
Представник позивача ? адвокат Голубець Назар Йосипович
(79005, м. Львів, вул. Івана Франка, 16/7;
РНОКПП: НОМЕР_2 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
відповідач ? Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ»
(79019, м. Львів, вул. Під Дубом, 26А; ЄДРПОУ: 41614728)
представник відповідача - адвокат Шарко Дмитро Равілійович
(04052, м. Київ, вул. Глибочинська, 40-у, оф. 318; РНОКПП: НОМЕР_3 ;
e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 )
Повний текст рішення складено 22 січня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький
Судове рішення № 124803225, Галицький районний суд м. Львова було прийнято 22.01.2025. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 461/7575/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: