Рішення № 124784182, 11.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року Справа № 160/27675/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кадникової Г.В.

за участі секретаря судового засідання Мартинової А.О.

та учасників справи: представника позивача Хомутова Г.В. (в режимі відеоконференції)

представника відповідача Ваховської Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства ЛЕНДФОРТ ДНІПРО до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» (далі ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач) податкове повідомлення-рішення від 03.08.2023 року №0208830709 (форма «Д»).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про протиправність та необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп.141.4.1, пп.141.4.2. п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України (далі ПК України) внаслідок невиконання вимог щодо оподаткування ним доходів нерезидента у вигляді прибутку від продажу останнім часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Позивач вважає, що виконання зобов`язання з оподаткування було неможливим, оскільки на момент виплати коштів нерезиденту ПК України не містив норми, що визначала б базу оподаткування прибуток нерезидента від такого виду операцій, як операції з продажу корпоративних прав у вигляді часток у статутному капіталі. Без визначення у ПК України такого обов`язкового елементу, як база оподаткування, як цього вимагає пп.7.1.3. п.7.1. і п.7.4. ст.7 ПК України, виконання зобов`язання з оподаткування відповідно до вимог ПК неможливе, адже відсутній обов`язковий елемент. Порядок визначення прибутку від здійснення операцій з продажу корпоративних прав був включений до ПК України вже після виплати позивачем коштів нерезиденту згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-IX від 16.01.2020 року.

З посиланням на приписи Законів України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про акціонерні товариства» позивач вказує, що придбані ТОВ «МУЛЬТІ БІЗНЕС ТРЕЙДІНГ» у фізичних осіб корпоративні права, що були у подальшому продані першим позивачу, є частками у статутному капіталі саме Товариства з обмеженою відповідальністю «УХА ЕКО», які не посвідчуються жодним із видів цінних паперів.

Позивач вказує, що після отримання акту перевірки надав відповідачу разом із запереченнями на акт копії банківських виписок із відомостями про понесені ним витрати на придбання корпоративних прав ТОВ «УХА ЕКО». Проте, відповідач їх відхилив з посиланням на відсутність належного засвідчення та ненадання договорів купівлі-продажу, на підставі яких нерезидент придбав корпоративні права ТОВ «УХА ЕКО».

Позивач не погоджується з висновком відповідача та стверджує, що був зобов`язаний оподаткувати не дохід, а прибуток нерезидента від вказаної операції, визначений у порядку, передбаченому розділом ІІІ ПК України, якого не існувало на момент перерахування позивачем нерезиденту коштів і тим самим унеможливлювало їх оподаткування позивачем. Адже позивач не міг на власний розсуд визначати як вираховувати отриманий нерезидентом прибуток, бо закон вимагає визначати такий прибуток згідно із розділом ІІІ ПК України.

Отже, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Ухвалою суду від 31.10.2023 відкрито загальне позовне провадження по справі.

Від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, за змістом якого, з посиланням на норми Податкового кодексу України вказує на законність і обґрунтованість оспорюваного податкового повідомлення-рішення № 0208830709 від 03.08.2023, а тому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Відповідач зазначає, що в ході перевірки встановлено здійснення позивачем виплат доходів нерезидентам з джерелом походження з України, а саме: придбання частки в статутному капіталі ТОВ «Український харчовий Альянс ЕКО» у нерезидента ТОВ «Мульті Бізнес Трейдінг» (КНР, Шатин, Північна територія Гонконг).

На виконання умов договору ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» платіжними дорученнями №1 від 18.03.2020 та №2 від 02.04.2020 перераховано грошові кошти. Оплату відображено проводками: Дт 6852 «Розрахунки з іншими кредиторами в іноземній валюті», Кт 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті».

До перевірки ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» надано первинні документи, що підтверджують перерахування нерезиденту MULTI BUSINESS TRADING LIMITED грошові кошти у сумі 2 500 000 доларів США (гривневий еквівалент 68 513 000грн. 00коп.), а саме: договір на придбання частки, акт приймання-передачі частки, платіжні доручення, чим підтвердив виплачений дохід зазначеному нерезиденту.

До заперечень ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» надані копії 2-х платіжних доручень на іноземній мові. Згідно наданих копій неможливо визначити, за що та кому MULTI BUSINESS TRADING LIMITED перерахував кошти.

Отже, за твердженням відповідача, підтвердження здійснення витрат нерезидента MULTI BUSINESS TRADING LIMITED на придбання цінних паперів (корпоративних прав) ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» до перевірки не надано.

З посиланням на ст.ст.14, 103, 141 ПК України, в ході перевірки позивача, відповідач дійшов висновку про не підтвердження ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» первинними документами витрат нерезидента ТОВ «Мульті Бізнес Трейдінг» при придбанні частки у статутному капіталі ТОВ «Український харчовий Альянс ЕКО», чим допущено порушення пп.141.4.1, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходу нерезидента за 2020 рік в сумі 10 276 950грн.

При цьому, відповідач також послався на Угоду між Урядом України та Урядом Китайської Народної Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 04.12.1995 (далі Угода), яка поширюється на податки на доходи і майно, зазначені у етапі 2 Угоди, що стягуються відповідно до податкового законодавства України та Китайської Народної Республіки.

Для цілей Угоди термін «Китай» означає Китайську Народну Республіку; при застосуванні в географічному значенні означає всю територію Китайської Народної Республіки, включаючи її територіальне море, де застосовується китайське законодавство щодо оподаткування, і будь-яку територію за межами територіального моря, де Китайська Народна Республіка має суверенні права на розвідку і розробку ресурсів морського дна і його надр, і ресурсів прилеглих вод, відповідно до міжнародного законодавства.

Враховуючи зазначене, відповідач вказує, що Угода не поширюється на території з окремим законодавчим полем, які мають самостійну податкову систему, і на які не розповсюджуються закони КНР стосовно оподаткування. До таких територій, зокрема, відносяться Гонконг, Макао та Тайвань.

Відповідач вважає, що з метою вирішення питання усунення подвійного оподаткування у відношеннях між Україною та Гонконгом повинен бути укладений окремий двосторонній міжнародний договір, якого на сьогодні немає. А тому, відповідач вказує, що доходи із джерелом їх походження з України, що одержуються резидентом Гонконгу, оподатковуються відповідно до положень ПК України.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області відповідно до норм ПК України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, на підставі наказу №5223-п від 03.11.2021, проведена планова виїзна документальна перевірка ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 з метою здійснення контролю за додержанням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством.

За результатами перевірки 19.01.2022 складено акт №105/04-36-07-18/39672576, в якому встановлені порушення, зокрема:

- пп.141.4.1, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України, зі змінами та доповненнями (в редакції, що діяла на момент вчинення порушення), у результаті чого занижено податок з доходу нерезидента за 2020 рік в сумі 10 276 950грн.;

- пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.46.1 ст.46, п.103.9 ст.103 ПК України (в редакції, що діяла на момент вчинення порушення), в частині не подання до ГУ ДПС у Дніпропетровській області Податкової декларації з податку на прибуток підприємства разом з Розрахунком (звіт) податкових зобов`язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України (Додаток ПН до рядка 23 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства) за періоди, в яких відбувались виплати нерезиденту, а саме за 2020 рік.

На підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки від 19.01.2022 №105/04-36-07-18/39672576 ГУ ДПС у Дніпропетровській області винесені податкові повідомлення-рішення, в тому числі, оспорюване податкове повідомлення-рішення від 03.08.2023 року №0208830709 (форма «Д») з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 10 276 950грн. (основний платіж).

Позивач вказує, що отримав оспорюване податкове повідомлення-рішення засобами поштового зв`язку 16.08.2023 року та оскаржив його в адміністративному порядку шляхом подачі скарги до Державної податкової служби України, яка згідно з Рішенням від 22.09.2023 року №28160/6/99-00-06-01-01-06 про результати розгляду скарги залишила оспорюване податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу без задоволення. Рішення за результатами розгляду скарги позивач отримав 04.10.2023 року.

Не погодившись з діями та рішенням контролюючого органу, позивач звернувся за захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України визначено права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Наказ №5223-п від 03.11.2021 на проведення перевірки позивача оформлено відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82, п.522 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок».

Визначені контролюючим органом позивачу порушення підпадають під дію ст.ст.16, 46, 49, 103, 141,185-187, 198, 201, 2921, 295 ПК України.

Щодо заниження позивачем податку з доходу нерезидента за 2020 рік в сумі 10 276 950грн. та не подання до ГУ ДПС у Дніпропетровській області Податкової декларації з податку на прибуток підприємства разом з Розрахунком (звіт) податкових зобов`язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України (Додаток ПН до рядка 23 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства) за періоди, в яких відбувались виплати нерезиденту, а саме: за 2020 рік, суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні.

Згідно з абзацом другим підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв`язку з розподілом чистого прибутку (його частини).

Особливості оподаткування нерезидентів регламентовано пунктом 141.4 ПК України.

Вказаною нормою, в редакції чинній на момент проведення виплат за правочин (18.03.2020 року і 02.04.2020 року), було передбачено наступне.

Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом:

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

г) лізингова/орендна плата, шо вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України:

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, а також крім субсидій для повернення частини кваліфікованих витрат, передбачених Законом України "Про державну підтримку кінематографії в Україні".

У підпункті 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відтак, безпосередньо наведені норми в сукупності та взаємозв`язку вказують, що податок за ставкою 15% сплачується, якщо інше не перебачено положеннями міжнародних договорів України.

При цьому, як передбачено пунктом 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

04.12.1995 року між Урядом України і Урядом Республіки Китайської Народної Республіки підписано Угоду про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, яку ратифіковано 12.07.1996 та яка набрала чинності для України 18.10.1996.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі статтею 1 Угоди її дія поширюється на осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Відповідно до пункту 5 статті 10 Угоди, у випадку, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Договірної Держава може не стягувати будь-яких податків з дивідендів, що сплачуються компанією, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Договірної Держави, або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Договірній Державі, і з нерозподіленого прибутку не стягуються податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій другій Договірній Державі.

У пункті 2 статті 10 Угоди зазначено, що такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави, але якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується, не повинен перевищувати:

а) 5 процентів загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) і ця компанія є власником принаймні 25 процентів капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

b) 10 процентів загальної суми дивідендів в усіх інших випадках.

Положення цього пункту не впливають на оподаткування компанії стосовно прибутку, з якого сплачуються дивіденди.

Термін "дивіденди", як передбачено пунктом 3 статті 10 Угоди, при використанні в цій статті означає доход від акцій чи інших прав, які не є борговими зобов`язаннями, що дають право на участь у прибутку, також як доход від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

При цьому, як передбачено пунктом 4 статті 10 Угоди, положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Договірній Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. В такому випадку залежно від обставин застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Угоди.

Отже, сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що можливість сплати пониженої визначеної Угодою ставки податку у разі виплати дивідендів нерезиденту обумовлена відсутністю здійснення фактичним отримувачем доходів підприємницької діяльності через розташоване у цій державі постійне представництво і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов`язаний з таким постійним представництвом.

Основою для розробки переважної більшості міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування є Модельна конвенція Організації економічного співробітництва та розвитку (надалі також - ОЕСР) щодо податків на доходи і капітал (надалі також - Модельна конвенція ОЕРСР). Модельна конвенція становить джерело уніфікованих рішень щодо найбільш поширених питань, які виникають у сфері міжнародного оподаткування та усунення подвійного оподаткування. Також важливе значення мають Коментарі до Модельної Конвенції ОЕСР.

Безпосередньо Модельні конвенції і ОЕРСР і ООН вказують, що часто важко відрізнити, яка діяльність відноситься до діяльності підготовчого або допоміжного характеру, а яка - ні. Вважається, що послуги, які надає місце діяльності, є настільки далекими від фактичної реалізації прибутку, що складно віднести будь-який прибуток до відповідного місця діяльності (пункт 58 Коментарів до Модельної конвенції ОЕСР 2017 року). Вирішальним критерієм має бути визначення того, чи становить діяльність, яка здійснюється у визначеному місці, суттєву і важливу частину діяльності підприємства в цілому. Кожний випадок має аналізуватись окремо (пункт 59 Коментарів до Модельної конвенції ОЕСР 2017 року). Допоміжна діяльність зазвичай є діяльністю, яка здійснюється з метою підтримки чогось, не будучи суттєвою і важливою частиною підприємства в цілому. Малоймовірно, що діяльність, яка вимагає залучення значної частини активів або персоналу, може вважатись діяльністю допоміжного характеру (пункт 60 Модельної конвенції ОЕСР 2017 року).

Отже, для розмежування основної діяльності та підготовчої чи допоміжної діяльності необхідно мати на увазі що:

- підготовча чи допоміжна діяльність здійснювались на користь самої іноземної компанії, а не на рахунок третіх осіб;

- під основною діяльністю зазвичай сприймається діяльність, що є суттєвою і важливою виходячи із змісту комерційних цілей і завдань організації;

- підготовча діяльність передує початку основної діяльності нерезидента на території України;

- допоміжна діяльність забезпечує процес ведення основної господарської діяльності нерезидентом, здійснюється одночасно з основною діяльністю, при цьому до основної не відноситься.

Визначення того, чи є діяльність, яка здійснюється в певній країні, підготовчою або допоміжною, є порівняння функцій, які здійснюються в Україні, з функціями, які здійснюються в іншій країні. В будь-якому випадку, місце діяльності, основна мета якого збігається з основною метою підприємства в цілому, не становить підготовчої або допоміжної діяльності.

При цьому, суд не залишає поза увагою посилання відповідача на підпункт «а» пункту 1 статті 3 Угоди, відповідно до якого для цілей цієї Угоди, якщо з контексту не випливає інше, термін "Китай" означає Китайську Народну Республіку; при застосуванні в географічному значенні означає всю територію Китайської Народної Республіки, включаючи її територіальне море, де застосовується китайське законодавство щодо оподаткування, і будь-яку територію за межами територіального моря, де Китайська Народна Республіка має суверенні права на розвідку і розробку ресурсів морського дна і його надр, і ресурсів прилеглих вод, відповідно до міжнародного законодавства.

Враховуючи зазначене, відповідач зробив висновок, що Угода не поширюється на території з окремим законодавчим полем, які мають самостійну податкову систему, і на які не розповсюджуються закони КНР стосовно оподаткування. До таких територій, зокрема, відносяться Гонконг, Макао та Тайвань.

Відповідач вважає, що з метою вирішення питання усунення подвійного оподаткування у відношеннях між Україною та Гонконгом повинен бути укладений окремий двосторонній міжнародний договір, якого на сьогодні немає. А тому, відповідач вказує, що доходи із джерелом їх походження з України, що одержуються резидентом Гонконгу, оподатковуються відповідно до положень ПК України.

Разом з тим, як зазначено у рішенні вище, на момент проведення ПП «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» виплат на користь ТОВ «МУЛЬТІ БІЗНЕС ТРЕЙДІНГ» платіжними дорученнями №1 від 18.03.2020 та №2 від 02.04.2020 у розмірі по 1 250 000 доларів США, у розділі ІІІ ПК України не існувало порядку визначення такого прибутку, а було передбачено лише ставку податку 15% (пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України).

Тобто, саме розділ ІІІ ПК України має вказувати платнику податків (податковому агенту), як обраховується база оподаткування для такого виду операцій: що має включатися до переліку доходів нерезидента, а які саме витратні операції по придбанню такого активу тощо, можуть бути включені до переліку витрат; чи виникають якісь різниці при цьому, як це передбачено статтями 138-140 ПК України.

Але порядок визначення прибутку від здійснення операцій з продажу корпоративних прав було встановлено лише із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-ІХ від 16.01.2020 року (далі Закон №466-ІХ), який набрав чинності 23.05.2020 (тобто після проведення позивачем платежів).

Згідно пункту І розділу II «Прикінцеві положення» Закону №466-ІХ, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: змін до підпункту 14,1.54 пункту 14.1 статті 14. абзаців десятого, двадцять першого пункту 42-1.2, абзаців сьомого, восьмого пункту 42-1.5 статті 42-1. пункту 64.5 статті 64, підпункту 78.1.21 пункту 78.1. пункту 78.4 статті 78, підпункту "е" підпункту 141.4.1, абзаців восьмого - одинадцятого підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141, статті 256, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, що набирають чинності з 1 липня 2020 року (абзац 2 пункту 1 розділу ІІ).

Саме в абзаці 11 підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПКУ з 01.07.2020 закріплено порядок визначення прибутку від здійснення операцій з продажу корпоративних прав: «Прибуток від здійснення операцій, визначених у підпункті "е" підпункту 141.4.1 цього пункту, визначається як позитивна різниця між доходом, отриманим від продажу або іншого відчуження інвестиційного активу, та документально підтвердженими витратами на придбання такого активу. Якщо на вимогу особи, яка відповідно до цього підпункту є відповідальною за сплату податку з прибутку від здійснення такої операції, нерезидент, який відчужує інвестиційний актив, не надає документи, що підтверджують витрати на придбання такого активу, базою оподаткування податком на такий прибуток є вартість операції з відчуження інвестиційного активу».

При цьому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збору даних та інформації, необхідних для декларування окремих об`єктів оподаткування» № 1117-IX від 17.12.2020 року, Перехідні положення ПК України доповнені пунктами 607 і 608 про те, що пп.«е» пп.141.4.1 п.141.4 ст.141 і пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України в редакціях, передбачених Законом № 466-ІХ, почали діяти лише з 01.01.2021 року, а до 31.12.2020 року положення вказаних підпунктів застосовувались у редакції, існуючій до 01.07.2020 року.

З викладеного слідує, що прийняттям абз.11 пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України і його подальшим введенням в дію підтверджено, що до введення вказаної норми розділом III Податкового кодексу України не було передбачено порядку визначення прибутку з продажу корпоративних прав для нерезидентів, адже при цьому не було передбачено втрати дії чи виключення норми іншим порядком. Інакше б введення вказаної норми зумовлювало б існування одночасно двох порядків оподаткування прибутку від здійснення операцій, визначених у підпункті "е" підпункту 141.4.1 ПК України, проте, така колізія відсутня.

Безпідставним також є застосування відповідачем у висновку акту перевірки терміну «цінні папери» до придбаних ТОВ «МУЛЬТІ БІЗНЕС ТРЕЙДІНГ» у фізичних осіб корпоративних прав, так як останні виникають із часток у статутному капіталі саме ТОВ «Український харчовий Альянс ЕКО», які не посвідчуються жодним із видів цінних паперів.

Вказане слідує із системного аналізу змісту Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» № 3480-ІV від 23.02.2006 року, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» № 2275-VІІІ від 06.02.2018 року, Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008, п.п.14.1.90. 164.2.9, 196.1.1 ПК України.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій та прийнятого рішення з огляду на встановлене у рішенні вище та відсутність на момент вчинення правочину норми порядку у ПК України.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 03.08.2023 року №0208830709 (форма Д) скасуванню.

Враховуючи задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат, а саме: судового збору у розмірі 26 840грн. 00коп. згідно платіжної інструкції № 6170 від 17.10.2023.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «ЛЕНДФОРТ ДНІПРО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.08.2023 року №0208830709 (форма Д) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, 49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-а) за рахунок бюджетних асугнувань на користь Приватного підприємства ЛЕНДФОРТ ДНІПРО (код ЄДРПОУ 39672576, 53245, Дніпропетровська область, Нікопольський р-н, с.Веселе, вул. Центральна, буд.21) судовий збір у розмірі 26'840грн. 00коп. (двадцять шість тисяч вісімсот сорок грн. 00 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 21 березня 2024 року.

Суддя Г. В.Кадникова