Ухвала суду № 124781610, 22.01.2025, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3823/23

Провадження № 2/175/1042/23

2025 рік

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року с-ще Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої: судді Дараган Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Коломоєць Т.А.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, за участі третьої особи - Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, за участі третьої особи - Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

В підготовчому судовому засіданні представник відповідачки заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в судах України.

Суд, вислухавши думку позивача, який заперечував проти заявленого клопотання, відповідачки, яка підтримала заявлене клопотання, дослідивши доводи клопотання, вивчивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку про необхідність закриття провадження по справі, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Так, 07 серпня 2023 року позивач - громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачки - громадянки України ОСОБА_2 , в якому зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу вони проживають окремо, дитина проживає з відповідачкою. Позивач зазначав, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, тому просив суд зобов`язати відповідачку не чинити позивачу перешкоди у здійсненні батьківських прав у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач зазначав, що сторони мають постійне місце проживання на території України.

Разом із цим, судом було встановлено та не спростовано сторонами, що позивач - громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_1 був документований ГУ ДМС України в Донецькій області посвідкою на тимчасове проживання строком дії до 06 листопада 2020 року, в подальшому з питань обміну посвідки на тимчасове проживання до органів чи підрозділів ДМС він не звертався. Згідно з наявною у базі даних інформацією щодо перетину державного кордону України позивач перетинав державний кордон України у такі дати: 14 грудня 2020 року - виїзд, 18 грудня 2020 року - в`їзд, 26 січня 2021 року - виїзд, 31 січня 2021 року - в`їзд, 29 березня 2021 року - виїзд, 03 квітня 2021 року - в`їзд, 08 липня 2022 року - в`їзд, 09 липня 2022 року - виїзд, 12 січня 2023 року - в`їзд, 25 травня 2024 року - виїзд. Будь-яких доказів щодо наявності передбачених чинним законодавством України документів, які дають право позивачу на постійне проживання на території України, останнім суду не надано, як не надано й доказів того, що позивач має постійне місце проживання на території України.

Також судом було встановлено та не спростовано сторонами, що до 06 квітня 2022 року відповідачка - громадянка України ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали на території України у м. Краматорську Донецької області. 06 квітня 2022 року відповідачка разом із дитиною виїхали за межі України до Естонської Республіки та 07 квітня 2022 року отримали посвідки на тимчасове проживання на підставі тимчасового захисту. Наразі відповідачка та малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так само проживають в Естонській Республіці, мають тимчасові посвідки на проживання у цій країні до 03 березня 2025 року.

Отже, на час звернення позивача до суду із цим позовом відповідачка з малолітньою дитиною не проживали на території України, вони проживали в Естонській Республіці більше року. Позивач є іноземцем, права на постійне проживання на території України на час звернення до суду із цим позовом він не мав, так само як і не мав і наразі не має постійного місця проживання на території України.

Таким чином, судом встановлено, що ця справа є справою з іноземним елементом. А тому, вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог ст.ст. 3, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (п. 3 ч. 1 ст. 1, ст.ст. 75 - 77 Закону).

Так, у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно з приписами ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених ст.ст. 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Положеннями ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

У положеннях ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Крім того, підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.

Аналогічні положення містить Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки. Україна та Естонська Республіка є Договірними Державами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року.

Положеннями ст. 3 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року визначено, що заходи, згадані у ст. 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

Згідно з приписами ст. 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Отже, норми ст. 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

У разі неможливості встановлення судом звичайного місця проживання, до спірних правовідносин підлягатимуть застосуванню правила ст. 6 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, відповідно до яких (1) для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в п. 1 ст. 5. (2) Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.

Обставини неможливості визначення звичайного місця проживання дітей можуть включати, наприклад, часті переїзди дитини між двома і більше державами; втрату дитиною попереднього місця постійного проживання та брак достатніх підстав для набуття нового місця постійного проживання. Заснована на цьому положенні юрисдикція суду припиняється, якщо буде встановлено, що дитина має місце проживання, де б це не було.

Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

Судом встановлено, що місцем звичайного проживання дитини до моменту її виїзду була Україна, а з 06 квітня 2022 року відповідачка разом з дитиною виїхала до Естонської Республіки, де вони проживають і дотепер, тобто Естонська Республіка на час звернення до суду із позовом була місцем звичайного проживання дитини, яка на той час проживала в цій державі тривалий час (більше року). Про зазначені обставини було відомо й позивачу, який ще у 2022 році звертався із заявою про повернення дитини в Україну, яка була розглянута компетентним судом Естонської Республіки.

Суд враховує, що справа за участю фізичної особи - іноземця, який не має постійного місця проживання на території України, та фізичної особи - громадянки України, яка постійно проживає за межами України, є справою з іноземним елементом, предметом спору є усунення перешкод у здійсненні батьківських прав у вихованні малолітньої дитини, яка також постійно проживає за межами України, юридичні факти, які створюють спірні правовідносини між батьком і дитиною, наразі тривають і мають місце на території іноземної держави, судове рішення у такій справі вочевидь має виконуватися на території іноземної держави. Отже, суд приходить до висновку, що ці правовідносини батька і дитини мають визначатися за законодавством договірної держави, на території якої постійно проживає дитина, цей спір має вирішуватися відповідними судовими органами держави місця постійного проживання дитини, а тому вказана справа не підсудна національним судам України.

Виключні випадки, передбачені ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», для розгляду справи з іноземним елементом національним судом України, тобто цим судом, відсутні. Відомості про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, також відсутні.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним закрити провадження за позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 3, 4, п. 1 ч. 1 ст. 255, ст.ст. 256, 259, 260, 497 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, за участі третьої особи - Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, - закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, а ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у разі, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 27 січня 2025 року.

Суддя: