Рішення № 124762542, 29.01.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/39181/24

Провадження 2/127/5781/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.07.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 6899924, відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 10 300, 00 гривень строком на 360 днів. 27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило права грошової вимоги за кредитним договором, укладеним із відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна». Відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 39815, 68 гривень, з яких: 10300, 00 гривень тіло кредиту; 18447, 30 гривень сума процентів за користування кредитом; 11068, 38 гривень нараховані позивачем проценти за 54 календарних дні.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 в розмірі 39815, 68 гривень. Також позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 29.11.2024 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом, і витребувано у АТ «Універсал Банк» докази по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0504086513640). (а.с. 10, 83-85)

За інформацією з офіційного веб-сайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було повернуто на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З офіційного веб-сайту Укрпошти, доступ до якого є публічним, вбачається, що вищевказані документи були вручені особисто відповідачу 03.12.2024.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 29.11.2024 було доставлено на електронну адресу відповідача 02.12.2024, а також вручено родичу відповідача за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, 11.01.2025.

За клопотанням адвоката відповідача від 04.12.2024 останньому забезпечено доступ до системи «Електронний суд».

У строк, визначений судом ухвалою від 29.11.2024, від адвоката відповідача надійшов відзив із викладеними у ньому запереченнями щодо задоволення позову. Так, адвокат відповідача зазначив, що надані позивачем докази на підтвердження отримання кредиту відповідачем не є належними та достатніми; позивачем не надано належних доказів наявності права вимоги за кредитним договором; нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено неправильно. Також адвокат відповідача вважає, що розмір витрат позивача на правничу допомогу є непропорційним до предмета спору та складності справи, а тому не може перевищувати 3000, 00 гривень.

Як вбачається із матеріалів справи, вищевказаний відзив було одержано позивачем 13.12.2024. (а.с. 104)

У строк, визначений судом ухвалою від 29.11.2024, від позивача 17.12.2024 надійшла відповідь на відзив із викладеними у ній поясненнями, міркуваннями і аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення.

Як вбачається із програми «Д-3», вищевказана відповідь була доставлена до електронного кабінету адвоката відповідача 18.12.2024 о 22 год. 06 хв., а тому, враховуючи положення процесуального закону, дана відповідь була вручена стороні відповідача 19.12.2024. (а.с. 136)

У строк, визначений судом ухвалою від 29.11.2024, від адвоката відповідача заперечення на відповідь на відзив не надійшли.

Ухвалою суду від 19.12.2024 змінено найменування позивача з «Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна»» на «Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»».

23.12.2024 на адресу суду від АТ «Універсал Банк» надійшли витребувані судом ухвалою від 29.11.2024 докази.

Будь-які інші докази по справі, крім тих, що надані позивачем разом із позовною заявою та АТ «Універсал Банк» на виконання вимог судового рішення, чи клопотання, крім клопотання позивача про витребування доказів та зміну найменування позивача і клопотання адвоката відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

26.07.2023 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Авентус Україна». (а.с. 22-23)

Того ж дня, 26.07.2023, між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 6899924. (а.с. 15-20)

За умовами вищевказаного кредитного договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у безготівковій формі на споживчі (особисті) потреби в сумі 10300, 00 гривень строком на 360 днів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Відповідач, в свою чергу, зобов`язався одержати та повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 (п. 1.4. кредитного договору). (а.с. 20) Також розділом 3 цього кредитного договору сторони узгодили порядок обчислення (нарахування) процентів та зміни процентів.

Відповідач підтвердив, що перед укладенням вищевказаного договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; б) вказана в ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на веб-сайті. Також відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», що розміщені на веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується із ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (п. 9.8. кредитного договору).

27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (ціна продажу) за плату, а останнє відступити ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна». Перехід від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованостей та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1.- п. 1.2. договору факторингу). (а.с. 72-82)

На виконання вищевказаних умов договору 27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників. (а.с. 81зв.-82)

З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права вимоги до боржника за кредитним договором № 6899924 ОСОБА_1 (а.с. 39)

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Судом встановлено, що умовами договору про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 передбачено право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам (пп. 3 п. 4.1 договору). Законом також не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов`язаннях по даному кредитному договору.

Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином,в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») стало новим кредитором відповідача.

Враховуючи вищевказане, твердження адвоката відповідача про відсутність належних доказів набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором, заборгованість за яким є предметом спору, є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був повідомлений про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 6899924 від 26.07.2023 в порядку, передбаченому п. 9.5. і п. 9.9. цього договору. (а.с. 26)

Із розрахунків заборгованості за вищевказаним кредитним договором вбачається заборгованість в розмірі 39815, 68 гривень, з яких: 10300, 00 гривень заборгованість по тілу кредиту; 29515, 68 гривень (18447, 30 гривень + 11068, 38 гривень) заборгованість по відсотках. (а.с. 28-36)

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо йогозміст зафіксованийв одномуабо кількохдокументах (утому числіелектронних),у листах,телеграмах,якими обмінялисясторони,або надсилалисяними доінформаційно-телекомунікаційноїсистеми,що використовуєтьсясторонами.У разіякщо змістправочину зафіксованийу кількохдокументах,зміст такогоправочину такожможе бутизафіксовано шляхомпосилання водному зцих документівна іншідокументи,якщо іншене передбаченозаконом. Правочинвважається таким,що вчиненийу письмовійформі,якщо волясторін вираженаза допомогоютелетайпного,електронного абоіншого технічногозасобу зв`язку. Правочинвважається таким,що вчиненийу письмовійформі,якщо вінпідписаний йогостороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спіних правовідносин).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому зазаконом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК Українидоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із ст. 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»)

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого кредитного договору № 6899924 від 26.07.2023 та розрахунку кредитної заборгованості за таким договором, посилався наПравила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджені наказом № 205-ОД від 10.02.2022. (а.с. 57-66)

Як встановлено в ході розгляду справи, відповідач підписуючи кредитний договір № 6899924 від 26.07.2023, підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами вищевказаних Правил, повністю розуміє їх, погоджується із ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (п. 9.8. договору).

Відтак, слід дійти висновку, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023, його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме насуд покладенообов`язок підчас ухваленнірішення вирішити,зокрема:чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; чиє іншіфактичні дані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Як вбачається з інформації за укладеним договором (розрахунок заборгованості), наданої ТОВ «Авентус Україна», заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 станом на 26.05.2024 становить 28747, 30 гривень, з яких: 10 300, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 18447, 30 гривень заборгованість за процентами за період з 26.07.2023 до 24.10.2023. (а.с. 28-35зв.)

Із розрахунку здійсненого позивачем вбачається нарахування ним відсотків за користування кредитом за період з 27.05.2023 до 19.07.2024 в сумі 11068, 38 гривень. (а.с. 36)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається із повідомлення ТОВ «Пейтек Україна», яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Авентус Україна» № 20240612-1а від 12.06.2024, зокрема 26.07.2023 успішно перераховано кошти в сумі 10300, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 68-69)

Згідно повідомлення АТ «Універсал Банк» від 13.12.2024, вищевказана платіжна картка була емітована на ім`я ОСОБА_1 ; 26.07.2023 на дану платіжну картку був зарахований платіж в сумі 10300, 00 гривень. (а.с. 133)

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів за договором № 6899924 від 26.07.2023.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредиту за вищевказаним договором в сумі 10 300, 00 гривень.

Доказів того, що відповідач здійснював погашення тіла кредиту за договором № 6899924 від 26.07.2023, матеріали справи не містять.

Відповідачем не спростовано розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором № 6899924 від 26.07.2023 в сумі 10 300, 00 гривень.

Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами договору про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023, і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

Судом встановлено, що сторони вищевказаного договору погодили строк кредитування 360 днів (до 19.07.2024) і узгодили нарахування процентів за користування кредитом в межах цього строку кредитування.

Як вбачається з умов вищевказаного кредитного договору, відповідач зобов`язався здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів (п. 5.1 договору) та сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, визначеному розділом 3 цього договору.

Так, у відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 проценти за користування кредитними коштами становлять:

-за період з 26.07.2023 до 19.07.2024:

10 300, 00 гривень х 1, 99 % х 360 днів = 73789, 20 гривень.

Судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснено позивачем в межах строку кредитування.

Водночас, як вбачається із розрахунків заборгованості, здійснених первісним кредитором та позивачем, ТОВ «Авентус Україна» в період з 25.10.2023 до 26.05.2024 нарахування відсотків за користування кредитними коштами не здійснювалось, а з 27.05.2024 до 19.07.2024 було поновлено позивачем.

Судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 1 ст. 20 ЦК України особа право на захист здійснює на свій розсуд. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи вищевказані обставини, суд, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача по відсотках за користування кредитними коштами, враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення процентів за користування кредитними коштами за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.

Суд вважає безпідставними посилання адвоката відповідача на положення ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1%, враховуючи наступне.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що був прийнятий 22.11.2023, було доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, частиною п`ятою: «Максимальний розмірденної процентноїставки,розрахованої відповіднодо частиничетвертої цієїстатті,не можеперевищувати 1%.»Водночас,даний Закон набрав чинності 24.12.2023.

З огляду на положення п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про споживче кредитування», положення ч. 5 ст. 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Окрім того, частиною 2 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір про надання споживчого кредиту № 6899924 був укладений 26.07.2023, тобто до внесення вищевказаних змін до Закону «Про споживче кредитування»; строк його дії, який було встановлено за домовленістю його сторін, не продовжувався. При цьому, суд зауважує, що вказаний кредитний договір є чинним, ніким зі сторін не оспорюється, а тому в силу Закону є обов`язковим для виконання.

Отже, стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості визначений позивачем по відсотках за користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором.

Таким чином суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами по договору про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 за період з 26.07.2023 до 19.07.2024, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, в сумі 29515, 68 гривень.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані з позовом та на виконання судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 29.11.2024 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи в заявах по суті справи, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 в сумі 39815, 68 гривень, з яких: 10300, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 29515, 68 гривень заборгованість по процентах за користування кредитними коштами за період з 26.07.2023 до 19.07.2024.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 25.11.2024. (а.с. 87)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2422, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 17.07.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та адвокатом Столітнім М.М. було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 17/07-2024, на підставі якого було видано ордер. (а.с. 70-71, 21)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Столітній М.М. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 9422/10 від 18.09.2020.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження виконання адвокатом Столітнім М.М. умов вищевказаного договору, суду надано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 5468 від 21.11.2024. (а.с. 37)

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правової (правничої) допомоги № 17/07-2024 від 17.07.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості та згідно рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару. Факт наданих послуг підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Підставою для оплати є рахунок-фактура. Клієнт здійснює оплату за надані послуги згідно акт прийому-передачівиконаних робіт(наданихпослуг)протягом 30календарних днівз моментунабуття рішеннямсуду посправі законноїсили (розділ 4 договору).

Водночас, із акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 5468 від 21.11.2024 та рахунку на оплату від 21.11.2024 вбачається, зокрема, застосування погодинної оплати роботи адвоката. (а.с. 27, 37)

Слід звернути увагу на те, що вказані форми (фіксований розмір і погодинна оплата) відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінніЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як вбачається із умов договору про надання правової (правничої) допомоги № 17/07-2024 від 17.07.2024, ні форма гонорару, ні його розмір в договорі не визначено. Тому суд виходить із того, що сторони договору узгодили, що вартість послуг визначається у акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки,за якихсуд можевідступити відзагального правиларозподілу судовихвитрат,унормованого ч.2ст.141ЦПК України,визначені такожположеннями частин4,5,9статті 141цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Із відзиву вбачається клопотанняадвоката відповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, у зв`язку з їх неспівмірністю.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оцінка дій адвоката, вказаних в акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 5468 від 21.11.2024 та рахунку на оплату від 21.11.2024,вказує наїх невідповідністькритеріям обґрунтованості,розумності тапропорційності допредмета споруу розумінніприписів ч.3ст.141ЦПК Україниз оглядуна те,що такідії невимагали значногообсягу юридичноїі технічноїроботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами адвоката відповідача про необґрунтованість та неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат позивача на професійну правову допомогу з реальним обсягом такої допомоги, складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), критерію реальності таких витрат. Суд прийшов до висновку, що позивачем не дотримано вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Зважаючи на викладене вище, приймаючи до уваги заперечення адвоката відповідача щодо розміру судових витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 5000, 00 гривень. Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 526, 527, 530, 610, 611, 625, ч. 1 ст. 626, ст.ст. 627, 628, 633, 638, 639, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 206, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6899924 від 26.07.2023 в сумі 39815, 68 гривень, з яких: 10300, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 29515, 68 гривень заборгованість по процентах за користування кредитними коштами за період з 26.07.2023 до 19.07.2024.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір в сумі 2422, 40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»: ЄДРПОУ 44559822; місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2.

Рішення суду складено 29.01.2025.

Суддя