Рішення № 124752866, 21.01.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2025м. ДніпроСправа № 904/4040/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС", м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича, м. Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення грошових коштів

Представники:

Від позивача: Некраса Ілля Вікторович, посвідчення № 3895 від 08.08.2024, адвокат, Лисенко Сергій Миколайович, директор

Від відповідача: Кудрін Д.А., посвідчення №033, свідоцтво №2756 від 18.06.2013, адвокат

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича (далі - відповідач) грошові кошти за договором перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023р. у загальному розмірі 682 729,89 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- основний борг у розмірі 620 652,39 грн;

- пеня у розмірі 62 077, 50 грн.

Ухвалою від 17.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що позивач в позові посилається на укладений з відповідачем договір перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023, який долучено до позовної заяви в якості доказу.

Однак, всі акти надання послуг, рахунки на оплату, на які посилається позивач, як на докази виконання ним умов договору перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023, містять посилання на договір перевезення вантажу № 02/102023 від 02.10.2023.

Ухвалою від 19.11.2024 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/4040/24 за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 03.12.2024.

Визнано явку позивача в судове засідання обов`язковою.

Позивача зобов`язано надати письмові пояснення щодо підстав стягнення грошових коштів з боржника за договором перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023, тоді як всі Акти надання послуг та рахунки на оплату містять посилання на договір перевезення вантажу № 02/102023 від 02.10.2023.

29.11.2024 від відповідача надійшла заява, в якій з вимогами не погодився, оскільки сума боргу не відповідає дійсності.

03.12.2024 в судовому засіданні позивач на виконання вимог суду надав письмові пояснення.

В судовому засіданні 03.12.2024 представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості подати заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою від 03.12.2024 відкладено підготовче засідання на 17.12.2024.

11.12.2024 від Позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він просить

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на користь ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС" суму основного боргу у розмірі 420 644, 13 грн та пеню у розмірі 62 077, 50 грн.

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на користь ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС" судові витрати.

16.12.2024 від Відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

17.12.2024 від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому він просить:

- долучити до матеріалів справи № 904/4040/24 за позовом ТОВ " ДЕЛМАР ТРАНС" до Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича, про стягнення грошових коштів, копію гарантійного листа " 27 від 16.09.2024 р.

В судовому засіданні 17.12.2024 представники Позивача надали усні пояснення по справі.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату та час повідомлений належним чином.

Ухвалою від 17.12.2024 відкладено підготовче засідання на 08.01.2025.

07.01.2025 від Відповідача надійшли письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволені позову ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС" до ФОП Романюка І.В., про стягнення основної суми боргу в розмірі 420 644, 13 грн., та пені в розмірі 62 077,50 грн.

В судовому засіданні 08.01.2025 Позивач та Відповідач проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечили.

Ухвалою від 08.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 14.01.2025.

09.01.2025 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло повідомлення №10115.

14.01.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

14.01.2025 через поштову адресу суду від Відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

В судовому засідання 14.01.2025 розпочато розгляд справи по суті.

Суд заслухав вступне слово Позивача, та дослідив докази надані Позивачем до позовної заяви.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату та час повідомлений належним чином.

Ухвалою від 14.01.2025 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 21.01.2025.

21.01.2025 в судовому засіданні продовжено розгляд справи по суті.

Сторони підтримали свої правові позиції.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

21.01.2025 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023 в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих послуг.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач надавав письмові пояснення від 28.11.2024, в яких вказав, що згідно з рахунками, які були надані йому для оплати (№ 242 від 09.07.2024, № 244 від 10.07.2024, № 246 від 11.07.2024 та № 257 від 15.07.2024), 20.09.2024 ним було перераховано на користь позивача наступні суми: 16 100,00 грн. (платіжне доручення № 2736), 183 908,26 грн. (платіжне доручення № 2735).

Щодо зазначення позивачем в позові про стягнення боргу по договору перевезення вантажу № 01/102023, який був укладений 01.10.2023, відповідач стверджує, що жодних взаємовідносин по даному договору не було, актів про надання послуг не надавалось, жодних вимог або претензій стосовно виконання даного договору до нього не надходило.

02.10.2023 договір перевезення за № 02/102023 не укладався, а відповідно відповідач за даним договором не несе відповідальності.

07.01.2025 відповідач надав письмові пояснення, в яких зазначив, що, згідно акту звірки, підписаного 19.08.2024 за період з 01.04.2024р по 19.08.2024р. заборгованість на той час дійсно становила 822 239,37грн.

Після цього, а саме 11.09.2024 було сплачено на користь позивача ТОВ «Делмар Транс» грошові кошти в сумі 201 586,98грн платіжним дорученням № 2720 в оплату виставлених рахунків № 237,239,241,255,302.

20.09.2024року, після відкриття провадження у справі, ФОП Романюком І.В. було перераховано на користь позивача ТОВ «Делмар Транс» суму в розмірі 200 008,26грн (платіжне доручення № 2736 в сумі 16100,00 грн. та платіжне доручення № 2735 в сумі 183 908,26 грн) в оплату боргу по рахункам, які були надані для оплати № 242 від 09.07.2024, № 244 від 10.07.2024, № 246 від 11.07.2024 та № 257 від 15.07.2024.

ТОВ «Делмар Транс» кошти в сумі 200 008,26грн отримав, але не уточнив свої позовні вимоги, та при наданні письмових пояснень від 02 грудня 2024року також про це не повідомив.

Щодо зазначення позивачем в позові про стягнення боргу по договору перевезення вантажу № 01/102023, який був укладений 01.10.2023, відповідач стверджує, що жодних взаємовідносин по даному договору не було, актів про надання послуг не надавалось, жодних вимог або претензій стосовно виконання даного договору до нього не надходило.

02.10.2023 договір перевезення за № 02/102023 в письмовій формі не укладався, а відповідно відповідач за даним договором, який не існує, не несе відповідальності.

ПОЯСНЕННЯ ПОЗИВАЧА.

03.12.2024 в судовому засіданні позивач на виконання вимог суду надав письмові пояснення, в яких зазначив, що між сторонами укладено договір від 01.10.2023 за № 01/102023, а зазначення в Актах та рахунках договору № 02/102023 від 02.10.2023 є помилковим.

Позивач зазначив, що при складанні актів наданих послуг та рахунків ним було допущено описку, а саме в номері та даті договору перевезення, зазначивши в рахунках та актах « 02/102023 від 02.10.2023» замість вірного номеру та дати договору « 01/102023 від 01.10.2023», тобто наразі є чинним договір перевезення вантажу № 01/102023 від 01.10.2023 на підставі якого і надавались відповідні послуги з перевезення вантажу.

Оскільки, ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС" виконав умови договору, про що свідчать підписані та скріплені печатками сторін ТТН та Акти надання послуг, а тому ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ФОП Романюк І.В. про стягнення грошових коштів, а саме суму основного боргу у розмірі 620 652, 39 грн. та пені у розмірі 62 077, 50 грн.

Також, 29 листопада 2024 року в підсистемі "Електронний суд" ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС" отримало заяву від ФОП Романюк І.В., відповідно до якої відповідач зазначає, що ним були сплачені рахунки № 242 від 09 липня 2024 року, № 244 від 10 липня 2024 року, № 246 від 11 липня 2024 року та № 257 від 15 липня 2024 року у розмірі 16 100 грн. 00 коп. та у розмірі 183 908, 26 грн. після відкриття провадження у даній справі.

В позовній заяві також зазначалось, що ФОП Романюк І.В. частково сплатив борг ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС" у розмірі 201 586,87 грн та дана сума була врахована при поданні позовної заяви та було зменшено суму боргу з урахуванням штрафних санкцій з 884 316, 87 грн. до 682 729,89 грн.

На думку позивача, зазначене вище свідчить про те, що ФОП Романюк І.В. визнає наявність у нього заборгованості перед ТОВ "ДЕЛМАР ТРАНС".

11.12.2024 позивачем була подана заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач підтвердив часткову оплату відповідачем суми заборгованість в розмірі 200 008,26 грн. після відкриття провадження та зменшив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на цю суму.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку вартості міжнародних перевезень за договором перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023р, правомірність нарахування пені.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як зазначає позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Делмар Транс" (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Романюком Ігорем Вікторовичем (замовник) укладено договір перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023, згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із товарно-транспортною накладною) з пункту навантаження (відправки) до пункту розвантаження (доставки) і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується «вантажоодержувач»), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу.

За перевезення вантажу відправник зобов`язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу. Вартість перевезення вантажу залежить від довжини маршруту та кількості вантажу, що перевозиться. (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору, розрахунок виконується по факту виконання робіт впродовж однієї доби.

За порушення термінів оплати належним чином наданих послуг за цим договором змовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання. (п. 5.3. договору).

Згідно п. 7.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору здійснив послуги з перевезення вантажу на загальну суму 822 239,37 грн., що підтверджується наступними актами надання послуг: № 237 від 04 липня 2024 року на суму 77 726 грн. 24 коп., № 239 від 05 липня 2024 року на суму 53 841 грн. 25 коп., № 241 від 08 липня 2024 року на суму 43 962 грн. 37 коп., № 242 від 09 липня 2024 року на суму 58 538 грн. 81 коп., № 244 від 10 липня 2024 року на суму 70 522 грн. 93 коп., № 246 від 11 липня 2024 року на суму 54 846 грн. 52 коп., № 255 від 13 липня 2024 року на суму 21 259 грн. 60 коп., № 256 від 14 липня 2024 року на суму 16 078 грн. 00 коп., № 257 від 15 липня 2024 року на суму 48 851 грн. 81 коп., № 259 від 16 липня 2024 року на суму 47 006 грн. 32 коп., № 262 від 17 липня 2024 року на суму 13 599 грн. 11 коп., № 265 від 18 липня 2024 року на суму 42 826 грн. 38 коп., № 266 від 19 липня 2024 року на суму 8 230 грн. 50 коп., № 269 від 23 липня 2024 року на суму 71 499 грн. 62 коп., № 271 від 24 липня 2024 року на суму 56 769 грн. 88 коп., № 289 від 31 липня 2024 року на суму 24 331 грн. 81 коп., № 290 від 01 серпня 2024 року на суму 26 767 грн. 80 коп., № 294 від 02 серпня 2024 року на суму 13 311 грн. 00 коп., № 297 від 05 серпня 2024 року на суму 12 149 грн. 90 коп., № 302 від 06 серпня 2024 року на суму 4 797 грн. 52 коп., № 306 від 07 серпня 2024 року на суму 6 809 грн. 40 коп., № 318 від 14 серпня 2024 року на суму 24 237 грн. 10 коп., № 320 від 15 серпня 2024 року на суму 24 275 грн. 50 коп.

Крім того, позивач зазначає, що виставив відповідачу відповідні рахунки на оплату вартості наданих послуг (а.с. 115-126).

Відповідач вартість послуг за спірним договором в розмірі 822 239,37 грн. не сплатив, у зв`язку з чим позивач 09.09.2024 звернувся до відповідача з досудовою вимогою про сплату заборгованості (а.с. 130-135).

11.09.2024 відповідач частково сплатив заборгованість в розмірі 201 586,98 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2720 від 11.09.2024.

Решту заборгованості в розмірі 682729,89 грн. відповідач не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до суду.

Після звернення позивача до суду з позовною заявою, відповідач частково сплатив заборгованість в розмірі 200 008,26 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2736 від 20.09.2024 на суму 16 100,00 грн, № 2735 від 20.09.2024 на суму 13,908,26 грн.

У зв`язку з викладеним, позивач зменшив позовні вимоги в частині основного боргу та просить стягнути з відповідача 420 644,13 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Слід відзначити, що на підтвердження своїх позовних вимог до позовної заяви позивач долучив договір №01/102023 перевезення вантажу від 01.10.2023 та акти наданих послуг № 237 від 04 липня 2024 року на суму 77 726 грн. 24 коп., № 239 від 05 липня 2024 року на суму 53 841 грн. 25 коп., № 241 від 08 липня 2024 року на суму 43 962 грн. 37 коп., № 242 від 09 липня 2024 року на суму 58 538 грн. 81 коп., № 244 від 10 липня 2024 року на суму 70 522 грн. 93 коп., № 246 від 11 липня 2024 року на суму 54 846 грн. 52 коп., № 255 від 13 липня 2024 року на суму 21 259 грн. 60 коп., № 256 від 14 липня 2024 року на суму 16 078 грн. 00 коп., № 257 від 15 липня 2024 року на суму 48 851 грн. 81 коп., № 259 від 16 липня 2024 року на суму 47 006 грн. 32 коп., № 262 від 17 липня 2024 року на суму 13 599 грн. 11 коп., № 265 від 18 липня 2024 року на суму 42 826 грн. 38 коп., № 266 від 19 липня 2024 року на суму 8 230 грн. 50 коп., № 269 від 23 липня 2024 року на суму 71 499 грн. 62 коп., № 271 від 24 липня 2024 року на суму 56 769 грн. 88 коп., № 289 від 31 липня 2024 року на суму 24 331 грн. 81 коп., № 290 від 01 серпня 2024 року на суму 26 767 грн. 80 коп., № 294 від 02 серпня 2024 року на суму 13 311 грн. 00 коп., № 297 від 05 серпня 2024 року на суму 12 149 грн. 90 коп., № 302 від 06 серпня 2024 року на суму 4 797 грн. 52 коп., № 306 від 07 серпня 2024 року на суму 6 809 грн. 40 коп., № 318 від 14 серпня 2024 року на суму 24 237 грн. 10 коп., № 320 від 15 серпня 2024 року на суму 24 275 грн. 50 коп., в яких в графі договір зазначено договір перевезення вантажу №02/102023 від 02.10.2023.

Дані документи підписані з боку обох сторін та скріплені печатками сторін.

Суд не приймає заперечення відповідача, оскільки, по-перше, є досить сумнівним укладення договору в спрощений спосіб з присвоєнням йому номера; по-друге, позивач надав у справу письмові пояснення, в яких зазначив, що при складанні актів наданих послуг та рахунків ним було допущено описку, а саме в номері та даті договору перевезення, зазначивши в рахунках та актах « 02/102023 від 02.10.2023» замість вірного номеру та дати договору « 01/102023 від 01.10.2023», тобто наразі є чинним договір перевезення вантажу № 01/102023 від 01.10.2023 на підставі якого і надавались відповідні послуги з перевезення вантажу. Будь-яких інших договорів з відповідачем позивач не укладав.

Крім того, як вбачається зі справи, відповідач у поясненнях від 28.11.2024 зазначив, що Договір №02/102023 від 02.10.2023 між ним та позивачем не укладався, а по Договору №01/102023 перевезення вантажу від 01.10.2023 взаємовідносини між сторонами не виникли.

При цьому, у поясненнях від 07.01.2025 відповідач вже стверджує, що Договір 02/102023 був укладений з позивачем 02.10.2023, але в усній формі, з присвоєнням йому номеру 02/102023, на умовах відстрочення платежу та з оплатою по можливості.

При цьому, директор позивача, який був присутній в судовому засіданні 08.01.2025, заперечив проти будь-яких усних домовленостей з відповідачем та підтвердив наявність між сторонами у справі лише одного договору №01/102023 перевезення вантажу від 01.10.2023.

Враховуючи вищевикладене, суд під час розгляду справи звертається до доктрини римського права «venire contra factum proprium».

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» лежить принцип добросовісності.

У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (правова позиція, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Отже, суд приходить до висновку, що поведінка відповідача в даній справі суперечить принципу добросовісності, а його дії свідчать про суперечливу поведінку та невідповідність його дій.

Крім того, після отримання досудової вимоги та подання позивачем до суду позову, в яких позивач посилається на порушення відповідачем договору перевезення вантажу № 01/102023 від 01.10.2023, відповідач здійснював часткові оплати заборгованості та не заперечував проти його укладення.

Враховуючи викладене, суд приймає доводи позивача, як більш вірогідні та задовольняє позов в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 420 644,13 грн.

Правомірність нарахування пені.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 6 077,50 грн. за загальний період прострочення з 05.07.2024 по 09.09.2024.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2. договору сторони узгодили, що за порушення термінів оплати належним чином наданих послуг за цим договором змовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Суд перевірив розрахунки позивача виявив помилки в частині визначення початку періодів нарахування, а також невірно визначено ставку НБУ, а саме у визначені позивачем періоди нарахування облікова ставка НБУ становила 13,00, а не 13,5, таким чином вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 31 025,73 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 31 051,77 грн. слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 420 644,13 грн. та пені в розмірі 31 025,73 грн..

В частині стягнення пені в розмірі 31 051,77 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

При зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру в розмірі 682 729,89 грн. Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 10 240,95 грн., про що свідчить платіжна інструкція № 852 від 11.09.2024.

Під час розгляду справи, позивач зменшив розмір позовних вимог до 482 721,63 грн.

Таким чином, позивачем сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 3 000,13 грн.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" до Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" (49124, місто Дніпро, вул. Семафорна, буд. 38, ідентифікаційний код 43611535) основний борг у розмірі 420 644,13 грн., пеню в розмірі 31 025,73 грн., судовий збір у розмірі 6 775,04 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.01.2025.

Суддя Н.Г. Назаренко