Рішення № 124746986, 29.01.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/37700/24

Провадження 2/127/5535/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.12.2021 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3768191, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в сумі 3300, 00 гривень. 02.11.2022 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» було укладено договір факторингу № 02-11/2022, відповідно до якого позивач набув право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за договором позики № 3768191 від 25.12.2021. Відповідачка зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на дату звернення із позовом становить 18 217, 14 гривень, з яких: 3 300, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 14917, 14 гривень заборгованість за відсотками.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь із відповідачки заборгованості за договором позики № 3768191 від 25.12.2021 в розмірі 18 217, 14 гривень. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір.

Ухвалою суду від 27.11.2024 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0504088424474). (а.с. 83-87)

Судом встановлено, що направлені позивачем вищевказані документи повернулись на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту Укрпошти.

З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 27.11.2024 неодноразово направлені відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою». Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи.

Тому, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 27.11.2024 вважається врученою відповідачці.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 27.11.2024, від відповідачки відзив на позов не надійшов.

Будь-які докази по справі, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, чи клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

19.11.2021 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Маніфою» із анкетою-заявою на отримання кредиту. (а.с. 23-24)

24.12.2021 ОСОБА_1 ознайомилась із паспортом позики. (а.с.25-28)

25.12.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою» було укладено позики № 3768191, відповідно до умов якого фінансова установа зобов`язалась передати ОСОБА_1 у власність грошові кошти (позику) в сумі 3 300, 00 гривень строком на 30 днів - до 24.01.2022. В свою чергу відповідачка зобов`язалась повернути позику, сплатити проценти за користування позикою та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. (а.с. 29-37)

Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів. (а.с. 39-42)

16.01.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою» було укладено додаткову угоду № 1 до вищевказаного договору, якою сторони погодили продовжити строк позики на 30 днів до 15.02.2022 і встановили графік платежів. (а.с. 43-46)

12.02.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою» було укладено додаткову угоду № 2 до вищевказаного договору, якою сторони погодили продовжити строк позики на 30 днів до 14.03.2022 і встановили графік платежів. (а.с. 47-52)

02.11.2022 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» було укладено договір факторингу № 02-11/2022, у відповідності до умов якого ТОВ «Маніфою» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором позики № 3768191 від 25.12.2021. (а.с. 61-76)

Так, згідно із п. 1.4 вищевказаного договору право вимоги переходить до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з моменту набрання чинності даним договором. У відповідності до п. 13.1 цього договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам сторін.

02.11.2022 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» було підписано Акт приймання-передачі Реєстру боржників. (а.с. 75)

З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Маніфою» ТОВ «ФК «Кредит Капітал» права вимоги до боржника за договором № 3768191 від 25.12.2021 ОСОБА_1 (а.с. 73)

На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Кредит Капітал» було у повному обсязі сплачено на користь ТОВ «Маніфою» суму фінансування, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 02.11.2022. (а.с. 76)

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно дост. 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином,у відповідності до умов договору факторингу № 02-11/2022 від 02.11.2022 з моменту набрання чинності цим договором, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стало новим кредитором відповідача.

Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови договору позики № 3768191 від 25.12.2021, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо йогозміст зафіксованийв одномуабо кількохдокументах (утому числіелектронних),у листах,телеграмах,якими обмінялисясторони,або надсилалисяними доінформаційно-телекомунікаційноїсистеми,що використовуєтьсясторонами.У разіякщо змістправочину зафіксованийу кількохдокументах,зміст такогоправочину такожможе бутизафіксовано шляхомпосилання водному зцих документівна іншідокументи,якщо іншене передбаченозаконом. Правочинвважається таким,що вчиненийу письмовійформі,якщо волясторін вираженаза допомогоютелетайпного,електронного абоіншого технічногозасобу зв`язку. Правочинвважається таким,що вчиненийу письмовійформі,якщо вінпідписаний йогостороною (сторонами). Правочин,який вчиняєюридична особа,підписується особами,уповноваженими наце їїустановчими документами,довіреністю,законом абоіншими актамицивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із ст. 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що договір позики № 3768191 від 25.12.2021 укладено між відповідачкою та фінансовою установою в електронній формі.

Суд дійшов висновку, що при укладенні вищевказаного кредитного договору його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦКУкраїни розмірпроцентів,тип процентноїставки (фіксованаабо змінювана)та порядокїх сплатиза кредитнимдоговором визначаютьсяв договорізалежно відкредитного ризику,наданого забезпечення,попиту іпропозицій,які склалисяна кредитномуринку,строку користуваннякредитом,розміру обліковоїставки таінших факторівна датуукладення договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, позивачем не було повідомлено суд про неможливість подання доказів у встановлений законом строк, тобто разом із позовом, у відповідності до ч. 4 ст. 83 і п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме насуд покладенообов`язок підчас ухваленнірішення вирішити,зокрема:чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; чиє іншіфактичні дані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Із розрахунку заборгованості за договором позики № 3768191 від 25.12.2021 вбачається, що заборгованість станом на 02.11.2022 ( на дату відступлення прав вимоги) становить 18 217, 14 гривень, з яких: 3 300, 00 гривень заборгованість за позикою (тілом кредиту); 14917, 14 гривень заборгованість за відсотками. (а.с. 55-57)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК Українисаме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею позики та її розмір. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Як вбачається із повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Маніфою» № ФК-П-20/05-05 від 08.07.2020, зокрема 25.12.2021 успішно перераховано кошти в сумі 3300, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 53)

На думку суду, укладення додаткових угод до договору позики № 3768191 від 25.12.2021 між позивачем та відповідачкою, якими зокрема визначено залишок заборгованості за сумою позики за цим договором на дату укладення цих додаткових угод, вказують на отримання відповідачкою позики в сумі 3300, 00 гривень. (а.с. 43-52)

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Відповідачкою не спростовано факт отримання нею позики за договором № 3768191 від 25.12.2021.

Оцінюючи наданіпозивачем доказиу їхсукупності,суд прийшовдо висновкупро підтвердженняфакту отриманнявідповідачкою позикиза договором № 3768191 від 25.12.2021 в сумі 3 300, 00 гривень.

Доказів того, що відповідачка здійснювала повернення позики за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.

Відповідачкою не спростовано розмір заборгованості, визначений позивачем за сумою позики.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за позикою за договором № 3768191 від 25.12.2021 в сумі 3 300, 00 гривень.

Також позивач просив суд стягнути із відповідачки заборгованість за відсотками, розмір якої позивачем визначено в сумі 14 917, 14 гривень.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами укладеного між первісним кредитором та відповідачем договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Також із узгоджених сторонами графіків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики, вбачається розрахунок процентів за користування позикою в межах строку користування нею, що, в свою чергу, відповідає умовам договору. (а.с. 40-44, 50-51)

Так, у відповідності умов договору позики № 3768191 від 25.12.2021 проценти за користування позикою становлять:

-за період з 25.12.2021 до 15.01.2022 913, 37 гривень;

-за період з 16.01.2022 до 11.02.2022 (додаткова угода № 1) 1946, 67 гривень;

-за період з 12.02.2022 до 13.03.2022 (додаткова угода № 2) 1970, 10 гривень.

Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення відсотків за користування позикою, матеріали справи не містять. Водночас, як вбачається із розрахунку заборгованості, здійсненого ТОВ «Маніфою» і наданого позивачем в обґрунтування позовних вимог, відповідачкою в рахунок погашення відсотків за користування позикою було здійснено наступні платежі: 16.01.2022 913, 37 гривень; 12.02.2022 1946, 67 гривень. Отже, заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 25.12.2021 до 11.02.2022 відсутня. Однак, з 12.02.2022 відповідачкою не сплачувались відсотки за користування позикою в порядку і строки визначені умовами договору, у зв`язку із чим виникла заборгованість.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, нарахування відсотків здійснено до 02.11.2022. Тому суд зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору, який важливо дотримати в межах кредитних відносин, та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16.

Судом встановлено, що сторони договору позики № 3768191 від 25.12.2021 погодили строк кредитування (строк позики), враховуючи його пролонгацію на підставі додаткових угод до 14.03.2022 (у відповідності до умов договору і графіку платежів 14.03.2022 визначено як дату повернення позики; строк позики продовжено на 30 днів, відповідно з 12.02.2022 до 13.03.2022) і узгодили нарахування процентів як за користування позикою в межах цього строку кредитування, так і за неправомірне користування позикою поза межами строку кредитування (строку позики), тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання (п. 2 і п. 3 додаткової угоди № 2 від 12.02.2022 і п. 3.2.1 договору).

Судом не встановлено пролонгацію строку позики після 14.03.2022. При цьому, за умовами договору строк позики може бути продовжено виключно шляхом укладення сторонами відповідної додаткової угоди (розділ 1 договору, п. 8.6, п. 8.7 договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою не було повернуто у строк, визначений умовами договору - 14.03.2022 позику і сплачено проценти за користування нею за період з 12.02.2022 до 13.03.2022 (строк позики).

Як суд вже зазначав, слід розрізняти правову природу процентів за «користування кредитом» і процентів, які сплачуються у випадку прострочення грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України, що в свою чергу є мірою цивільно-правової відповідальності.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Пунктом 3.2.1 договору позики № 3768191 від 25.12.2021 визначено, що проценти на прострочену позику нараховуються у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором у розмірі, визначеному п. 2.5 договору (1,01 % від суми позики 33, 33 гривень), за кожен день прострочення.

За змістом наведеної норми закону нарахування відсотків на суму боргу, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи неповернення відповідачкою 14.03.2022 позики, позикодавець мав право нарахувати проценти за «неправомірне користування позикою», тобто поза межами строку позики, тим самим застосувавши цивільно-правову відповідальність відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Однак, згідно із п. 61 розділ IV«Прикінцеві таперехідні положення»Закону України«Про споживчекредитування»,у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч. 4 ст. 10561 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другоюстатті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Також згідноіз п.18розділу «Прикінцевіта перехідніположення» ЦКУкраїни у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, нараховані позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти за період з 14.03.2022 по 02.11.2022, стягненню із відповідачки не підлягають. Крім того, застосована в розрахунках відсоткова ставка не відповідає умовам п. 2.5 договору.

Отже, виходячи з вищевикладеного із відповідачки на користь позивача підлягають стягненню лише відсотки за користування позикою за період з 12.02.2022 до 13.03.2022 в сумі 1970, 10 гривень.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані з позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 27.11.2024 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором позики № 3768191 від 25.12.2021 в сумі 5270, 10 гривень, з яких: 3 300, 00 гривень заборгованість за сумою позики (тілом); 1970, 10 гривень заборгованість по відсотках за користування позикою.

В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача відсотків в сумі 12947, 04 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 05.11.2024. (а.с. 8)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 700, 80 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (28, 93 %). Решту судового збору в сумі 1721, 60 гривень слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» заборгованість за договором позики № 3768191 від 25.12.2021 в сумі 5270, 10 гривень, з яких: 3 300, 00 гривень заборгованість за сумою позики; 1970, 10 гривень заборгованість по відсотках за користування позикою.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» судовий збір в сумі 700, 80 гривень.

Судовий збір в сумі 1721, 60 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство зобмеженою відповідальністю«Фінансова Компанія«Кредит Капітал»: ЄДРПОУ 35234236; місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28.

Рішення суду складено 29.01.2025.

Суддя