Вирок № 124744573, 28.01.2025, Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/381/24

номер провадження 1-кп/368/82/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.01.2025 року Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області кримінальне провадження № 22024101110000173 від 29.02.2024 року щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дзержинськ Донецької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , освіта професійно-технічна, розлученого, пенсіонера, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 436-2 ч. 1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- сторони обвинувачення - прокурора Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_4

- сторони захисту -

обвинуваченого ОСОБА_3 , -

в с т а н о в и в:

У громадянина України ОСОБА_3 при невстановлених судовим слідством обставинах, невстановлений час, але не пізніше 02.09.2023, виник та сформувався стійкий злочинний умисел, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у виправдовуванні, визнанні правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України розпочатої у 2014 році, виправдовуванні, визнанні правомірною, тимчасової окупації частини території України, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України.

Так, громадянин України ОСОБА_3 , достовірно володіючи інформацією, що починаючи з 2014 року представниками РФ здійснено тимчасову окупацію частини території України, а починаючи з 24.02.2022 підрозділами ЗС РФ та іншими її військовими формуваннями здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна, розуміючи, що представниками такої держави агресора вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку встановленого Конституцією України, свідомо умисно вчиняв дії направлені на виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, тимчасової окупації частини території України, а також глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України.

Так, ОСОБА_3 у невстановлений слідством час сформував своє ставлення до подій, які мали місце після 20.02.2014, тобто початку військової операції РФ на території Автономної Республіки Крим, внаслідок якої відбулась окупація частини території України, а в подальшому послідувала збройна агресія РФ на сході України і окупація частини Донецької і Луганської областей України, створення підконтрольних РФ адміністрацій, шляхом перекладення відповідальності за вказані події на Україну та виправдання агресії РФ, підтримка її дій.

03.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції» №2110-ІХ, який набрав чинності 16.03.2022, яким в тому числі Кримінальний кодекс України доповнено статтею 436-2 КК України і введено відповідальність за «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників».

Незважаючи на те, що з 16.03.2022, передбачено кримінальну відповідальність за «...виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту...» (ч. 1 ст. 436-2 КК України), ОСОБА_3 , діючи умисно, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, на шкоду інформаційній безпеці суспільства та держави, маючи прямий умисел, направлений на виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, тимчасової окупації частини території України, а також глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в України та глобального інформаційного простору, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, перебуваючи у невстановленому судовим слідстві місці на території м. Кагарлик Обухівського району Київської області, вчинив дії, спрямовані на виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, тимчасової окупації частини території України, а також глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України.

Так, 02.09.2023, у невстановлений судовим слідством час ОСОБА_3 , перебуваючи на території м. Кагарлик Обухівського району Київської області, повертаючись з роботи разом зі своїм знайомим ОСОБА_5 , діючи умисно, висловив в усній формі на адресу останнього твердження наступного змісту:

- « ОСОБА_6 : «А я говорю то, что я знаю!»;

- ОСОБА_7 : «Каховську ГЭС же ш, вони підірвали...»;

- ОСОБА_6 : «Не они!»;

- ОСОБА_6 : «Слушай, если б они хотели, они уже б Украину стерли с лица Земли, баран ты, они щадят людей, мирных. Это эти, все взрывают и всех убивают подряд, будешь ты мне жевать здесь»;

- ОСОБА_6 : «Не зли меня лучше, если не знаешь молчи, а то сейчас пешком пойдешь! Не знаешь, лучше не говори, скажи я не знаю! Придумываешь и повторяешь эту ...»;

- ОСОБА_7 : «Я говорю те шо по телевізору, те що по новостям»;

- ОСОБА_6 : «Врут все!»;

- ОСОБА_7 : «Як це вруть?»;

- ОСОБА_6 : «По тому что правды нету даже в десяти процентах в том что по телевизору и по новостям показывают»;

- ОСОБА_7 : «А кому, а кому вірить тоді?»;

- ОСОБА_6 : «Людям верь, которые ( ОСОБА_7 : «так я бачив») знают, шо ти бачив?!»;

- ОСОБА_7 : «Я бачив що люди постраждали, обичні, цивільні»;

- ОСОБА_6 : «Так правильно, это эти дибилы взорвали!»;

- ОСОБА_7 : «Казали що це, кацапи»;

- ОСОБА_6 : «Я говорю, тебе двадцать пять лет уже пора научиться отличать правду от лжи»;

- ОСОБА_7 : «Ну для чого українцям взривать свою ГЕС, для чого нам взривать свою ГЕС?»;

- ОСОБА_6 : «Чтобы никому не досталась, и вы будете потом разьйобывать вот эту всю кухню, понимаешь? Россия к этому и стремится!»;

- ОСОБА_6 : «Понимаешь, сейчас амбиции политические они ... вот эти, все... »;

- ОСОБА_6 : «Я поражаюсь твоей глупости, в этом деле, ты повторяешь все что по телевизору показывали»;

- ОСОБА_7 : «я дивлюся в ютубі...»;

- ОСОБА_6 : «Ты не заметил как, настраивают украинцев против русских, а я заметил! А там зтого нету, там не настраивают русских против украицев...»;

- ОСОБА_7 : «Ну дивіться, ну це ж росіяни прийшли нас убивать, а не ми, правильно, вони ж прийшли на нашу землю»;

- ОСОБА_6 : «Так!, слушай внимательно!)»;

- ОСОБА_7 : «… на нашу...»;

- ОСОБА_6 : «..слушай, на вашу, во вам, понял!!!»;

- ОСОБА_7 : «В смислі, в смислі, чого»;

- ОСОБА_6 : «...кто ваши, ваши вот так..!, останется вот после зтой войны! Каждая, страна заберет своє, то что было присоединено после войны ...!!!»;

- ОСОБА_6 : «И вы будете на островке жить здесь»;

- ОСОБА_6 : «И что, Донбасс ваш...?!»;

- ОСОБА_7: «Що-що?»;

- ОСОБА_6 : «Донбасс ваш?!»;

- ОСОБА_7: «Ну, пока шо не, окупірований»;

- ОСОБА_6 : «Ты дурак?!»;

- ОСОБА_7: «Луганськ тоже...»;

- ОСОБА_6 : «И никогда он не был Украинским, никогда! Так же как и Крым. Никогда не был, ты читай историю! И находи такую литературу, а не с интернете вот эту блевотину... повторяешь ...»;

- ОСОБА_7: «Я учив історію України»;

- ОСОБА_6 : «Противно слушать ...»;

- ОСОБА_7: «Аналогічно»;

- ОСОБА_6 : «Аналогично значит сиди и молчи. Хм, страна ждет героев, а ... рожает дураков... »;

- ОСОБА_6 : «Хотели бы уже давно Киев сровняли бы землей не дали бы выйти ни одному человеку, покинуть Киев, и также как и другие города, в России оружия хватает...! И такого оружия что нигде і в мире нету... Вон с зарубежья уже специалисты говорят что ... Амерекосы. Вот видишь что за уголь пыль ... с мазутой перемешанная ...».

Відповідно до висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 27831/23-36 від 25.12.2023, встановлено, що у висловлюваннях ОСОБА_3 , адресованих ОСОБА_5 , містяться виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.

Таким чином, ОСОБА_3 , діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, на шкоду інформаційній безпеці суспільства та держави, переслідуючи ідеологічні мотиви, маючи прямий умисел, направлений на виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, тимчасової окупації частини території України, а також глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, висловив в усній формі вищевказані твердження, чим виправдовував, визнавав правомірною збройну агресію Російської Федерації проти України розпочату у 2014 році, виправдовував, визнавав правомірною, тимчасову окупацію частини території України, а також глорифікував осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 436-2 ч. 1 КК України визнав та пояснив, що він знає ОСОБА_9 , оскільки його привлаштував на роботу, де він колись працював. Їздили вони разом на роботу, оскільки працювали в одній зміні. В дійсності вів з ним розмови та в дійсності він таке говорив. Більше сказати йому не має чого.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 , повністю визнав свою винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 436-2 ч. 1 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України при дослідженні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюється, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановивши чи не має сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 .

Це повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, суд допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого в їх сукупності, вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 436-2 ч. 1 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, повністю доведеною.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 436-2 КК України, а саме: виправдовування, визнання правомірною, збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується, обвинувачений ОСОБА_3 винний та підлягає покаранню.

Обставини, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно паспорта НОМЕР_1 , виданого 02.06.2009 року обвинувачений ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дзержинськ Донецької області, відповідно, на момент вчинення злочину був повнолітнім та є громадянином України.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 за наркологічною допомогою не звертався та на обліку в лікаря - нарколога не перебуває.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 за психіатричною допомогою не звертався та на обліку в лікаря - психіатра не перебуває.

Згідно характеристики, виданої Кагарлицькою міською радою на гр. ОСОБА_3 , що згідно інформації завідувача сектору реєстрації місця проживання відділу ЦНАП гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 . Скарг ОСОБА_3 від сусідів та інших жителів міста до Кагарлицької міської ради не надходило. Участі у суспільному житті громади ОСОБА_3 не приймав. При виконавчому комітеті міської ради відсутні будь-які інші дані на ОСОБА_3 .

Обгрунтування судом призначення обвинуваченому ОСОБА_3 міри та виду покарання.

Так, санкція ч. 1 ст. 436-2 КК України передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Згідно ч. 4 ст. 12 КК України - нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим ОСОБА_3 , є нетяжким злочином.

При призначенні обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами та доповненнями та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахуванні ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України (в редакції 2001 року), суд відносить - визнання вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст. 67 КК України, суд не вбачає.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Судом, враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

При призначенні обвинуваченому покарання суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості; дані про особу обвинуваченого, а саме: має місце постійного проживання, є особою пенсійного віку, позитивно характеризується, наявності обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання та думку прокурора щодо міри покарання обвинуваченому, а саме: призначення у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, висновок досудової доповіді, згідно результату оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства свідчить про можливість виправлення особи без ізоляції для суспільства із призначенням покарання у виді пробаційного нагляду, а тому суд вважає, що належним та достатнім є призначення обвинуваченому покарання буде у виді позбавлення волі в межах санкції статті КК України.

Призначення ж іншого виду покарання, на думку суду, є недоцільним.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, враховуючи тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу винного, беручи до уваги обставини, які пом`якшують покарання, а саме те, що він особою пенсійного віку, а місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та у лікаря нарколога не перебуває, беручи до уваги думку прокурора, який вважав можливим звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд доходить висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, тобто прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

А відтак, на підставі викладеного суд приходить до висновку, що покарання обвинуваченому потрібно призначити у виді обмеження волі, але із застосуванням ст. 75 ч. 1 КК України, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які сприятимуть його виправленню, оскільки таке покарання, на думку суду, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом пробації за місцем проживання, роботи, або навчання засуджених.

Що стосується початку відбування покарання, то суд в даному випадку керується п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, згідно з яким іспитовий строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст.. 75 КК України (2001 року).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Призначаючи покарання, суд також враховує і принцип гуманізації відповідальності при призначенні покарання, який повинен бути застосований виходячи із засад визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Тобто, визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Відповідно до ст.124 КПК України всі судові витрати покладаються на обвинуваченого та підлягають стягненню з нього.

Долю речових доказів вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України та призначити йому покарання у виді двох років позбавлення волі.

У відповідності до ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком один рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4) дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, а саме прочитати наступні твори:

а) "Подолати минуле. Глобальна історія України", ОСОБА_10 ;

б) "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності", ОСОБА_11 ;

в) "Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття"

г) "Короткий курс історії України", ОСОБА_12 .

Контроль за поведінкою засудженого покласти на уповноважені органи з питань пробації за місцем його проживання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , процесуальні витрати на користь держави вартість проведеної судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 27831/23-36 від 25.12.2023 р. в сумі 12 352 грн. 40 коп. та вартість проведеної судової експертизи відео-, звукозапису № СЕ-19/111-24/6802-В3 від 12.02.2024 р в сумі 7572 грн. 80 коп., а всього в розмірі 19 925 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) грн. 20 коп.

Речові докази по кримінальному провадженню: (а.с. 138) - DVD-R диск з відеозаписом слідчої дії - допиту свідка ОСОБА_3 , який долучено до матеріалів кримінального провадження - після набрання вироком законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження; (а.с. 139) - СD-R диск із аудіозаписом розмови між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який долучено до матеріалів кримінального провадження - після набрання вироком законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1