Рішення № 124733077, 24.01.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14718/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання визнати дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи в Республіці Таджикистан з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 05.05.1986, з 06.06.1989 по 01.11.1990, з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991 роки.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії починаючи з 19.11.2024 року зарахувавши ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи в Республіці Таджикистан з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 05.05.1986, з 06.06.1989 по 01.11.1990, з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що пенсійний орган безпідставно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи в Республіці Таджикистан.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників у порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що Угода про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила свою дію для України 19.06.2023. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав, здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. Станом на дату подання позову така двостороння угода/договір в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Таджикистан відсутня.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач є пенсіонером, яка отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

19.11.2024 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії за віком зарахувавши до страхового стажу періодів роботи в Республіці Таджикистан, яка зареєстрована в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області 19.11.2024 за №19366/С-1600-24.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області листом від 02.12.2024 № 20874-19366/С-02/8-1600/24 повідомлено про те, що до страхового стажу не зарахований період трудової діяльності з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 02.01.1989, з 02.01.1989 по 01.11.1990. з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991, набутий на території Республіки Таджикистан, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчинена 1 3.03.1992, припинила свою дію для України 19.06.2023. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні така двостороння угода/договір в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Таджикистан відсутня.

Не погодившись з такими діями органу Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частинами 2, 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами частини другої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Слід зазначити, що частиною 2 статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу роботи.

Крім того, відповідно до статті 241 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, стаж, набутий на території республіках колишнього Союзу РСР, за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII).

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 18.08.1982 містяться записи про те, що у період з 29.12.1981 по 01.07.1982 позивач працювала на посаді лаборанта кафедри фізвиховання та спорту, з 26.08.1982 по 23.12.1982 позивач працювала на посаді техніка, з 10.06.1983 по 02.01.1989 позивач працювала на посадах техніка та інженера програміста у Таджицькому політехнічному інституті, з 02.01.1989 по 01.11.1990 позивач працювала на посаді інженера-програміста, з 12.11.1990 по 11.01.1991 позивач працювала на посаді інженера програміста, з 14.01.1991 по 06.04.1991 позивач працювала на посаді інженера програміста , з 07.04.1991 по 01.07.1991 позивач працювала на посаді інженера програміста на території колишньої Таджицької РСР.

Отже, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 05.05.1986, з 06.05.1989 по 01.11.1990, з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991.

Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні з 19.11.2024 до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 05.05.1986, з 06.05.1989 по 01.11.1990, з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати з 19.11.2024 ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 05.05.1986, з 06.05.1989 по 01.11.1990, з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 19.11.2024 з урахуванням проведених виплат.

Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" - за подання фізичною особою до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" зазначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн.

Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Одночасно з цим, питання про повернення позивачу надміру сплаченого ним судового збору, суд може вирішити після надходження відповідної заяви про повернення надміру сплачених коштів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні з 19.11.2024 до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 05.05.1986, з 06.05.1989 по 01.11.1990, з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати з 19.11.2024 ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 29.12.1981 по 01.07.1982, з 26.08.1982 по 23.12.1982, з 10.06.1983 по 05.05.1986, з 06.05.1989 по 01.11.1990, з 12.11.1990 по 11.01.1991, з 14.01.1991 по 01.07.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 19.11.2024 з урахуванням проведених виплат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко