Рішення № 124729147, 24.01.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2025 рокусправа № 380/23226/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії № 103750008064 від 16.08.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 стаж за період проходження служби з 01.01.1992 по 29.10.1998 та з 16.03.1999 по 05.05.2001 набутого на території російської федерації, призначити та виплатити пенсію за віком відповідно до ст. 115 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.07.2024.

В обґрунтування позовних вимоги позивач зазначив, що є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.12.2018. Станом на дату подання цього позову. Позивач перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, що підтверджується посвідченням офіцера серії НОМЕР_3 від 26.07.1969. Позивач досяг віку 55 років. Вважаючи, що позивач має не менше 25 років страхового стажу, після досягнення 55 років 09.08.2024 року позивачем було подано заяву № 4455 про призначення дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного Фонду України у Львівській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії № 103750008064. Під час розгляду документів для призначення пенсії не були зараховані роки страхового стажу: з 01.01.1992 по 29.10.1998 та з 16.03.1999 по 31.12.2003 набутого на території російської федерації. Позивач не погоджується із висновками відповідача щодо не зарахування зазначених періодів через припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач вважає, що хоча і російська федерація та Україна припинили участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянами держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 19.11.2024 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою від 25.11.2024 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

29.11.2024 за вх.№88546 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

16.12.2024 за вх.№23030ел. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою та пакетом документів для призначення пенсії. Відповідно до постанови №25-1 за принципом екстериторіальності документи позивача розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та відповідно за результатами розгляду поданих документів прийнято рішення про відмову від 16.08.2024 №103750008064 в призначенні дострокової пенсії за віком. що 29.11.2022 року КМУ прийнято постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

23.12.2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 № 2783-IX. Вказаним законом Україна зупинила у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію та вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Так, зазначені міжнародні угоди надавали можливість враховувати стаж роботи набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди після 31.12.1991. Однак, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, то з 01.01.2023 Угода залишається чинною та обов`язковою до виконання між іншими її підписантами, окрім російської федерації.

У зв`язку з цим, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом № 1058, при цьому, до страхового стажу зараховується періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991.

Враховуючи викладене, зарахувати до страхового стажу позивача періоди на території рф з 01.01.1992 по 29.10.1998 та з 16.03.1999 по 31.12.2003 у Головного управління підстав немає.

19.12.2024 за вх.№93586 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначила, що відповідачем було наведено положення законодавства щодо призначення пенсії, які взагалі не стосуються ситуації позивача. Позивач має право на пенсію не на загальних підставах, а як окремі категорії громадян, а саме відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», саме як військовослужбовець, учасник бойових дій, що досяг віку 55 років, що має страховий стаж не менше 25 років. Відповідачем не наведено положень законодавства, які б прямо забороняли врахування страхового стажу, який був набутий на території російської федерації. Також, твердження про те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991, не підтверджується жодним нормативно-правовим актом. Просить позовні вимоги задовольнити в повністю.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 27.12.2018.

09.08.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відповідності до Порядку 22-1 підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача від 09.08.2024 та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

За результатами розгляду поданих документів управлінням було прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії від 16.08.2024 № 103750008064.

У вказаному рішенні зазначено таке:

«Вік заявника 55 років і 13 днів.

Страховий стаж особи становить 23 роки 04 місяці 27 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 01.01.1992 по 29.10.1998 та з 16.03.1999 по 31.12.2003 згідно довідки від 08.08.2024 №760/1/24600, оскільки 23.12.2022 набрав чинності Закону України «Про зупинення дій та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Закону України від 10.11.1994 №240/94-ВР та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчинено від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифіковано Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР. Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31.12.1991, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого ст. 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961.

Згідно поданих документів право на дострокову пенсію за віком п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє.

Не погодившись з прийнятим Пенсійним фондом рішення 16.08.2024, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить з таких приписів діючого законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення чоловіками 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці (6 років 3 місяці), за наявності передбаченого страхового стажу пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону (60 років) чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно зі статтею ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об`єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;

г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв`язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;

є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 85, пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч. 1,4 ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до ч. 1,2 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають:

- норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати;

- норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.

Постановою Верховної ради України №1958-ХП від 10 грудня 1991 року було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 8 грудня 1991 року у м. Мінську.

У відповідності до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 року, високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національної або інших відмінностей рівні права і свободи. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров`я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов`язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях.

Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 року, керуючись статтями 2,4 цієї Угоди, уклали 13.03.1992 року Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення. (далі Угода від 13.03.1992)

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою (ч. 2 ст. 6 Угоди від 13.03.1992).

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу (ч. 3 ст. 6 Угоди від 13.03.1992).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Угоди від 13.03.1992, у разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що за особами, яким в період дії міжнародного договору була призначена пенсія з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійну виплату.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

В той же час, російською федерацією 11.06.2022 було прийнято закон № 175-ФЗ (мовою оригіналу) "О денонсации Российской Федерацией Соглашения о гарантиях прав граждан государств - участников Содружества Независимых Государств в области пенсионного обеспечения", який відповідно до статті 2 вказаного закону набрав чинності 30.06.2022 ( із матеріалів справи, долучено позивачем).

Отже, відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 російська федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме російської федерації, з 01.01.2023.

Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода від 13.03.1992 припинить дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин з іншими державами-учасницями вказаної угоди.

Отже, дійсно, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення залишалася дійсною для України, але тільки у взаємовідносинах з чинними її підписантами, в той же час, серед держав-учасниць вказаної Угоди з 01.01.2023 відсутня така сторона як російська федерація, внаслідок завершення для вказаної країни процедури виходу з Угоди.

Відтак, на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.

З огляду на зазначене, доводи позивача щодо наявності підстав для зарахування стажу роботи на території російської федерації після 31.12.1991 до загального та пільгового стажу з огляду на чинність Угоди від 13.03.1992 для України не є обґрунтованими.

Суд також зазначає, що інші зазначені позивачем в позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють. Окрім того, позивачем до матеріалів справи долучено і інші заяви і копії наказів, які не подавалися на розгляд до пенсійного фонду із заявою, то і такий не позбавлений можливості повторного звернення із документами у підтвердження чи спростування викладеного у рішенні пенсійного фонду.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, адміністративний позов не підлягає до задоволення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо стягнення судових витрат, розподіл таких не здійснюється, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

СуддяСподарик Наталія Іванівна