Рішення № 124728944, 28.01.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 січня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1507/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2024 року через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України, яким просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що указом Президента України від 13.05.2009 № 319/2009 Про призначення суддів ОСОБА_1 призначено на посаду судді Лисичанського міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Відповідно до Указу Президента України від 12.03.2012 №194/2012 Про призначення судів позивача призначено на роботу на посаді судді Марківського районного суду Луганської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.12.2020 №3371/0/15-20 позивача відряджено для здійснення правосуддя до Старобільського районного суду Луганської області строком на 1 рік з 17 грудня 2020 року.

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 25.11.2020 №2258/0/15-21 позивачеві продовжено строк відрядження до Старобільського районного суду Луганської області з 18 грудня 2021 року.

Рішенням Голови Верховного Суду від 11.07.2022 позивача відряджено до Вишгородського районного суду Київської області.

Наказом голови Вишгородського районного суду №5к від 18 липня 2022 року (з наступними змінами) позивача зараховано до штату Вишгородського районного суду Київської області з 18 липня 2022 року.

З 18 липня 2022 року по теперішній час Відповідач нарахував позивачеві суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина в розмірі 2102 гривні під назвою розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, Відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду з 01.01.2024 - виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 гривні.

Внаслідок цього, розмір винагороди позивача не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що Відповідач-1 та Відповідач-2 порушили її право на належне матеріальне забезпечення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач 1 заперечував проти задоволення позовних вимог, про що надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

З норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснити відповідні видатки, у тому числі пов`язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.

Таким чином, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.

Також відповідач 1 зазначив, що запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не суперечить законодавству України та не дискримінує професійну діяльність суддів, так як у порівнянні з минулим роком розмір посадового окладу не зменшено.

Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 3028 грн (абзац 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік») не застосовувалась як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2024 році.

Положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню.

Отже, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, як розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів нижчого рівня, здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків на відповідний бюджетний період, затверджений відповідно до вимог Закону, та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу судді у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.

Тобто, відповідач 1 вважає, що жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідач 2 правом на подання відзиву на позовну заяву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення останнього, у строк, встановлений судом, не скористався.

Відповідно до положень частини шостої статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 05.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідив матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру.

Указом Президента України від 13.05.2009 № 319/2009 «Про призначення суддів» Рукас О.В. призначено на посаду судді Лисичанського міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Указом Президента України від 12.03.2012 № 194/2012 «Про переведення суддів» суддю Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 переведено на посаду судді Марківського районного суду Луганської області.

Також, Указом Президента України від 02.11.2017 № 348/2017 «Про призначення суддів» суддю Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.12.2020 № 3371/0/15-20 суддю Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 відряджено до Старобільського районного суду Луганської області для здійснення правосуддя, строком на один рік з 17 грудня 2020 року.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.11.2021 № 2258/0/15-21 продовжено на один рік строк відрядження судді Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 до Старобільського районного суду Луганської області для здійснення правосуддя з 18 грудня 2021 року.

Рішенням Голови Верховного Суду від 11.07.2022 № 285/0/149-22 «Про відрядження судді Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 до Вишгородського районного суду Київської області» суддю ОСОБА_1 відряджено до Вишгородського районного суду Київської області.

Наказом голови Вишгородського районного суду Київської області від 18.07.2022 № 5к «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » (з урахуванням змін до цього наказу, внесених наказом голови Вишгородського районного суду Київської області від 12.10.2022 № 11 к) зараховано суддю Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 з 18 липня 2022 року на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області, як таку, що відряджена для здійснення правосуддя, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Судом встановлено, що відповідачем 1 не заперечується факт нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн, що встановлений Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік (в межах спірного періоду роботи).

Наведене щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, також підтверджується документами наданими відповідачем 1, а саме розрахунковим листом про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 від 12.12.2024 № 211 за період з вересня 2024 року по листопад 2024 року, згідно з якою розмір суддівської винагороди позивача у вересні складав 94707,81 грн, у жовтні 121723,3 та у листопаді 98716,49 грн та обчислювався виходячи з посадового окладу, який не перевищував розміру 63060,00 грн, що за розрахунком відповідає 30 прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого становить 2102,00 грн (2102,00 грн х 30 = 63060,00 грн).

До того ж, штатним розписом Вишгородського районного суду Київської області на 2024 рік, затвердженого начальником територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області 08.01.2024 відповідно, посадовий оклад судді, а також судді (відряджені) встановлений у розмірі 63060 грн.

Водночас, відповідач 1 зазначає про відсутність правових підстав для розрахунку посадового окладу позивача, виходячи з 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року.

Разом з тим, суддя ОСОБА_1 не погоджуючись з нарахуванням та виплатою їй суддівської винагороди у спірний період, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, звернулась з цим позовом до суду.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги позивача та доводи відповідача, суд керується таким.

Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з статтею 136 Закону № 1402-VІІІ суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Статтею 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-ІХ) установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 1 січня - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Крім того, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закони № 2710-ІХ, № 3460-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді. При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд в постанові від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, зауважив що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Окрім того, у вищевказаному рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, зокрема, вказано, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідачі неправильно визначились із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) є неправомірною.

Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а та від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а.

Враховуючи наведені вище обставини, зважаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VІІІ, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд вважає, що відповідачем 1 за період 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року (в межах спірного періоду) неправильно обчислювалась позивачу суддівська винагорода.

Щодо вимог позивача до Державної судової адміністрації України, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а вказав таке: «Проте у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.».

Також подібні правові висновки щодо необхідності з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди та достатності виділених відповідних бюджетних асигнувань на вказані потреби також висловлено Верховним Судом в постанові від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23.

Суд зазначає, що в даній справі Державна судова адміністрація України має статус відповідача й до неї позивачем пред`явлено відповідні вимоги, що вказані в описовій частині цього рішення.

Крім того слід вказати, що у відзиві на позовну заяву відповідач 1 зазначив, що прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 3028 грн (абзац 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік») не застосовувалась як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2024 році.

Відтак, є очевидним, що відповідачем 2 не забезпечено відповідача 1 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу в розмірі, встановленому законодавством, а тому відповідні позовні вимоги до Державної судової адміністрації підлягають задоволенню.

Окрім того, суд зазначає, що відповідачем 2 не подано відзив на позовну заяву разом із доказами та не повідомлено про причини його не подання, що на підставі частини 4 статті 159 КАС України, кваліфікується судом як визнання позову.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності та дій відповідачів, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

З огляду на зазначене, виходячи з системного аналізу встановлених обставин справи та вимог законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена, а щодо відшкодування інших судових витрат вимог не заявлено.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (ідентифікаційний код: 26268119, місцезнаходження: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 58-Б), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код: 26255795, місцезнаходження: м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, виходячи із встановленого 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду: за період з 1 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 гривень, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ірметова