Рішення № 124725767, 27.01.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 січня 2025 року Справа № 280/7789/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовназаява ОСОБА_1 (даліпозивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 19.07.2024 №/ПС084050019061 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 періоди роботи на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації з 09.09.1996 р. по 15.12.1996, з 24.09.1997, з 24.09.1997 року по 16.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 рік.

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 пенсію по інвалідності починаючи з 12 липня 2024 року.

Ухвалою судді від 26.08.2024 відкрито провадження по справіта призначенорозгляд справиза правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

10.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій заперечує проти задоволення позовних вимог, та зазначає, що саме ГУ ПФУ в Харківській області є належним відповідачем по справі.

22.11.2024 до суду від представника позивача клопотання про зміну належного відповідача та уточнена позовна заява, у якій просить розглядати справу за новою редакцією позовних вимог та складу учасників справи, а саме:

-замінити відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області;

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.07.2024 №/ПС084050019061 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 періоди роботи на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації з 09.09.1996 р. по 15.12.1996, з 24.09.1997, з 24.09.1997 року по 16.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 рік.;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 пенсію по інвалідності починаючи з 12 липня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в липні 2024 року позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 19.07.2024 №ПС084050019061, позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки за результатами розгляду документів, доданих до заяви: згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 01.10.2021 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_3 від 01.10.2021, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 09.09.1996 по 15.12.1996, з 24.09.1997 по 6.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 оскільки робота в російській федерації та період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки. Позивач зазначає, що відмову протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 02.12.2024 по справі було прийнято до розгляду уточнену позовну заяву вх. 53480 від 22.11.2024 та розглядати справу з урахуванням змінених позовних вимог. Замінено відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на належного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344). Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.12.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України у Харківський області було надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останні заперечують проти задоволення позовних вимог, зазначаючи що до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 09.09.1996 по 15.12.1996, з 24.09.1997 по 16.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_4 від 01.10.2021 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_5 від 01.10.2021. Отже, ОСОБА_1 не зараховані періоди роботи на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинала участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, в зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991. Крім того, 23 грудня 2022 року набрав чинності закон України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москва 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 06 березня 1998 року №140/98-ВР. Враховуючи вище зазначене, ГУ ПФУ в Харківській області правомірно відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності відповідно ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Судом встановлено, що в липні 2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до заяви від 12.07.2024 року №5007.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (за екстериторіальністю) від 19.07.2024 №ПС084050019061, позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

В обґрунтування відмови зазначено наступне: «Згідно зі статтею 32 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії по інвалідності І-ІІ групи мають особи віком від 43 років до досягення особою 45 років включно при наявності необхідного стажу - 10 років.

Страховий стаж заявника 05 років 05 місяців.

3 01.01.2023 російська федерація припинала участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв?язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31.12.1991.

23 грудня 2022 року набрав чинності закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних. сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, 3 російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року Nє240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 06 березня 1998 року №140/98-ВР.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_4 від 01.10.2021 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_5 від 01.10.2021, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 09.09.1996 по 15.12.1996, з 24.09.1997 по 6.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 оскільки робота в російській федерації та період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки.»

Не погоджуючись з відмовою відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першоюстатті 9 Закону № 1058-IVпередбачено, що відповідно до цьогоЗаконув солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 32 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії по інвалідності ІІ-ІІІ групи мають особи віком від 43 років до досягнення 45 років виключно за наявності необхідного стажу 10 років.

Згідно з частиною 1статті 24 Закону № 1058-IVстраховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2статті 24 Закону № 1058-IVстраховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цимЗаконом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4статті 24 Закону №1058-IV).

До 01 січня 2004 року страховий стаж працівників обраховувався відповідно доЗакону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року, який набрав чинності 01.01.1992 року на підставі постанови ВР України від 6 грудня 1991 року № 1788-XII (даліЗакон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1статті 56 цього Закону, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Судом досліджено дублікат трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 виданої 01.10.2021 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_3 від 01.10.2021 у якій наявні відповідні трудові записи з 09.09.1996 по 15.12.1996, з 24.09.1997, з 24.09.1997 по 16.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011, що відповідає хронології обставин прийняття та звільнення з роботи. Записи щодо дати прийняття на роботу та звільнення виконані чітко, не містять виправлень, неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо їх змісту. Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Окрім того, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мін`юсту, Мінсоцзахисту та Мінпраці від 29.07.1993 р.№ 58.

В її розділу 5 вказано,якщо трудова книжка (або вкладка до неї) стала непридатною (наприклад, обгоріла, розірвалася, забруднилася) або загублена, то в першу чергу особа, яка загубила трудову книжку, зобов`язана негайно заявити про це роботодавцю за місцем останньої роботи. Роботодавець видає працівнику іншу трудову книжку або вкладку до неї з написом Дублікат у правому верхньому кутку першої сторінки не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення - в інші строки.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюють за загальними правилами (п. 5.2Інструкції № 58).

Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то під час заповнення дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вносять запис про загальний стаж роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджують документами.

Загальний стаж роботи записують сумарно, тобто вказують загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.

Крім того, судом досліджено і копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_6 виданої 19.12. 1996, оригінал якої згідно пояснень позивача викладених у позові втрачений у зв`язку із чим позивачем отримано дублікат трудової книжки. Так копія трудової книжки НОМЕР_6 виданої 19.12. 1996 має аналогічні записи щодо трудової діяльності позивача які зазначені в дублікаті трудової книжки НОМЕР_4 виданої 01.10.2021. Так вказані записи є чіткими, зрозумілими, виконані належним чином посадовими особами, засвідчені їх підписами та скріплені печатками підприємства. Крім того, вказана копія засвідчена печаткою відділу кадрів підприємства на якому працював позивач.

Щодо не зарахування в страховий стаж позивачу періодів роботи на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинала участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, в зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991 суд зазначає наступне:

Частиною 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, у тому числі Україна та Республіка Казахстан (надалі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.

Обрана відповідачем позиція суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на отримання пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 09.09.1996 по 15.12.1996, з 24.09.1997, з 24.09.1997 по 16.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 підтверджених дублікатом трудової книжки НОМЕР_4 виданої 01.10.2021 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_3 від 01.10.2021.

З огляду на зазначене, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 19.07.2024 №/ПС084050019061 прийнято без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення»спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Позивач, є інвалідом 3 групи та за призначенням пенсії по інвалідності ІІІ групи відповідно до ст. 32 Закону 1058 звернувся не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності (згідно довідки МСЕК дата огляду перинна 20.06.2024) та мав достатній страховий стаж (з урахуванням спірних періодів більше ніж 10 років ), а тому згідно із ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія йому мала бути призначена з дня, що настає за днем встановлення інвалідності 21.06.2024.

Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи позивача з 09.09.1996 по 15.12.1996, з 24.09.1997, з 24.09.1997 по 16.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_4 виданої 01.10.2021 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_5 від 01.10.2021, та призначити позивачу пенсію за по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня що настає за днем встановлення інвалідності 21.06.2024, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, якими прийнято спірне рішення.

Керуючись статтями2,5,72,77,139,241,243-246,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.07.2024 №/ПС084050019061 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи а з 09.09.1996 по 15.12.1996, з 24.09.1997, з 24.09.1997 по 16.01.2000, з 17.01.2000 по 31.10.2006 та з 01.11.2006 по 01.07.2011 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_4 виданої 01.10.2021 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_5 від 01.10.2021, та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 21.06.2024.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх) судові витрати у розмірі 2422 рн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова