Вирок № 124711546, 27.01.2025, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3275/24

Провадження № 1-кп/345/124/2025

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.01.2025 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Калуша матеріали кримінального провадження № 12024091170000157 від 11.03.2024 з обвинувальним актом щодо:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця, жителя та зареєстрованого АДРЕСА_1 , освіта вища неповна, не працює, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимого,

за ч. 1 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ :

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Кримінальне правопорушення вчинено при наступних обставинах.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення згідно зі ст. 129 Конституції України є однією з основних засад судочинства.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Як установлено ст. 298 КУпАП, яка кореспондується із ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Встановлено, що постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.11.2023 у справі про адміністративне правопорушення №345/3288/23, яка набрала законної сили 21.12.2023, ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Незважаючи на це ОСОБА_4 , будучи належним чином ознайомленим з постановою, знаючи про позбавлення його права керувати транспортним засобом, маючи реальну сожливість виконати постанову Калуського міськрайонноого суду Івано-Франківської області від 02.11.2023 року з справі №345/3288/23, яка набула законної сили 21.12.2023 року, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою невиконання вищевказаної постанови суду, керував автомобілем марки «BMW" моделі 525D з д.н.з. НОМЕР_1 , будучим позбавлення права курувати транспортним засобом, 09.03.2024 о 17.36 по вул.Хіміків в м.Калуші був зупинений працівниками поліції та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400,00 грн.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили визнав повністю та підтвердив обставини, викладені вище.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 не заперечували проти розгляду провадження у порядку, передбаченому ст. 349 КПК України.

Суд, відповідно до вимог ст. 349 КПК України, переконавшись, що фактичні обставини справи учасниками судового провадження не оспорюються та з`ясувавши правильне розуміння зміст цих обставин і за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши, що в такому разі вони будуть позбавленні права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежився лише допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів провадження, що характеризують особу обвинуваченого.

На підставі зібраних доказів, оцінюючи їх в сукупності, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 382 КК України, так як він вчинив умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами від 06 листопада 2009 року звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При цьому суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Призначаючи покарання суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також позицію прокурора та захисника.

Як обставини, що пом`якшує покарання, суд визнає визнання вини у вчиненому кримінальному правопорушенні та щире каяття.

Обтяжуючих обставин суд не вбачає.

Крім того, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного те, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, на обліку у психіатра та нарколога не числиться, а також на його утриманні перебуває мати-пенсіонерка, позитивно характеризується за місцем проживання .

З урахування викладеного, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних про особу винного, враховуючі відсутність обтяжуючих покарання обставин, враховуючи доводи учасників процесу, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.382 КК України - один рік позбавлення волі із застосуванням при цьому строку для випробування на підставі ст.ст.75, 76 КК України, вважаючи таке покарання найбільш прийнятним та розумним по відношенню до обвинуваченого, при цьому не намагаючись недооцінити наслідки, що невідворотно настали від неправомірних дій останнього, однак ставлячи на меті не лише кару, а й намагання одночасно забезпечити досягнення виправлення обвинуваченого, запобігти вчиненню ним чи іншими особами нових злочинів.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись статтями 368, 370, 374-376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України та призначити покарання - один рік позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, встановивши іспитовий строк - один рік.

На підставі ст.76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_4 :

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази по справі:

копії адміністративної справи №345/3288/23 провадження №3/345/1234/2023 на 64 аркушах, CD-R диск марки «Omega» із надписом «ОСОБА_4», виконавче провадження НОМЕР_2 від 12.01.2024 року на 9 аркушах - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення.

Вирок суду відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду, і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

СУДДЯ: