Рішення № 124710379, 20.01.2025, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

20.01.2025 Єдиний унікальний номер 205/9745/24

Справа № 205/9745/24

Провадження № 2/205/968/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року представник позивача Дерюгіна Х.Б. звернулася до суду із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначила, що 19.10.2017 року між АТ«Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 014/1155/82/0227254 (надалі кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 27 728,48 грн., строком на 72 місяці. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору, однак відповідач, у свою чергу, умов кредитного договору не виконав.

20.07.2023 року АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення права вимоги №114/2-63-F, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками АТ «Райффайзен Банк Аваль», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1155/82/0227254 від 19.10.2017 року. Станом на дату відступлення права вимоги, тобто 20.07.2023 року, заборгованість відповідача перед позивачем становить 11 743,08 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 10 281,92 грн., заборгованість за відсотками 1 461,16 грн.

На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судові витрати по справі.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.07.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

У судове засідання представник позивача не з`явився, письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти задоволення позовних вимог та заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується конвертом, який повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Окрім того, виклик до суду відповідача було здійснено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, тому вона вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, відзив не подала, будь-яких заяв від неї не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі.

На підставі ч. 1 ст. 280ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 19.10.2017 року між АТ«Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 014/1155/82/0227254, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 27 728,48 грн., строком на 72 місяці (а.с. 20-22). Сторони також погодили графік платежів.

19.10.2017 року відповідачем також було підписано заяву-анкету для отримання кредиту «Кредит готівкою» (а.с. 25), а також паспорт споживчого кредиту (а.с. 26), у якому сторони погодили процентну ставку за кредитом.

20.07.2023 року АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення права вимоги №114/2-63-F, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками АТ «Райффайзен Банк Аваль», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1155/82/0227254 від 19.10.2017 року (а.с. 51-56).

Станом на дату відступлення права вимоги, тобто 20.07.2023 року, заборгованість відповідача перед позивачем становить 11 743,08 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 10 281,92 грн., заборгованість за відсотками 1 461,16 грн., що підтверджується також рахунком заборгованості (а.с. 28-29) та випискою по рахунку (а.с. 30-47).

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.

Згідно наданої виписки відповідач користувався коштами, наданими первісним кредитором.

У статті 599ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Статтею 629ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Положеннями ст.614ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст.615ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Факт виконання первісним кредитором умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи. Таким чином, судом встановлено, що первісний кредитор свої зобов`язання за даним кредитним договором виконав в повному обсязі.

Пунктом 27 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Прозастосування нормцивільного процесуальногозаконодавства прирозгляді справу судіпершої інстанції»від 12червня 2009року №2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Статтями 1048, 1049, 1050ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст.1054Цивільного кодексуУкраїни за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як вбачається зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що вказані договори він не укладав або доказів погашення ним зазначеної заборгованості.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, оскільки відповідачем до цього часу отримані грошові кошти за вказаними договорами повернуті не були, суд вважає можливим захистити право позивача шляхом стягнення з відповідача на його користь заборгованості за вказаним договором у загальному розмірі 11743,08 грн.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 512, 514, 525-526, 598-599, 610, 612, 614, 615, 626, 628, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28) заборгованість за кредитним договором № 014/1155/82/0227254від 19.10.2017року урозмірі 11 743,08 грн. (одинадцять тисяч сімсот сорок три) гривні 08 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту 10 281,92 грн., заборгованість за відсотками 1 461,16 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Федотова В.М.