Рішення № 124705991, 16.01.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5305/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Штогрина В.-Н.Л.

представника позивача Франків А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) (адреса: 20924, Черкаська обл., Чигиринський р-н, с. Тіньки, вул. Андріївська, 12, РНОКПП: 87070102946, паспорт серії НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє представник, адвокат Франків Андріяна Володимирівна (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), до Львівської митниці Державної митної служби України (адреса реєстрації: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ: 43348711), Державної митної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, ЄДРПОУ: 43115923), Державної казначейської служби України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ: 37567646) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Державної митної служби України, Державної митної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Просить суд стягнути з Державної казначейської служби України на її користь завданої матеріальної та моральної шкоди в розмірі 46911,06 грн. та моральної шкоди в розмірі 46911,06 грн., що разом становить 93822, 12 грн. завданої моральної та матеріальної шкоди. Також просить суд стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Позовні вимоги мотивує наступним. Постановою Галицького районного суду м.Львова від 05.12.2023 року відмовлено у притягненні ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) до адміністративної відповідальності за ч.6 ст. 481 КМУ за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) до адміністративної відповідальності за ч.6 ст. 481 МК України закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Постановою Львівського апеляційного суду від 12.01.2024 року постанову Галицького районного суду м.Львова від 05.12.2023 року відносно ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) залишено без змін, а апеляційну скаргу представника Львівської митниці Сліпенка С.В. без задоволення.

Представник позивача зазначає, що постанова Галицького районного суду м.Львова від 05.12.2023 р. та постанова Львівського апеляційного суду від 12.01.2024 року набули законної сили, а протокол Львівської митниці м/п «Грушів» №1557/20900/23 від 05.11.2023, складений головним державним інспектором відділу оформлення №1 Кабан Андрієм Михайловичем відносно громадянки Республіки Польща ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) за ч.6 ст.481 МК України, визнаний судами незаконним та скасований, адміністративне провадження відносно LUCZYNSKA ELZBIETA EWA ( ОСОБА_2 ) закрито. Представник позивача вказує, що у зв`язку із тим, що Львівська митниця незаконно притягнула її до адміністративної відповідальності за ч.6 ст. 481 КМ України, останній довелось відстоювати свої порушені права та інтереси в судах першої та апеляційної інстанції, внаслідок чого були понесені значні витрати на залучення адвоката у адміністративній справі, залучення перекладача з польської мови, добирання з Черкаської області до м.Львова декілька разів, замовлення номеру в готелі та інші витрати. Тому просить відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну протиправними діями посадовими особами митного органу.

Крім того, представник позивача зазначає, що внаслідок незаконних дій відповідача зазнала значних моральних страждань, зокрема страждала безсонням, нервовими стресами, відчувала страх та безвихідь перед можливою евакуацією у випадку подальших обстрілів України. Тому просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19.06.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

21.07.2024 року на адресу Галицького районного суду м. Львова надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник Львівської митниці зазначає, що позивача не було притягнуто митним органом до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, а лише було складено протокол про порушення митних правил. Вказує, що позивачем не доведено, які саме протиправні дії вчинено Львівською митницею відносно ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ). А відтак не підтверджено жодними доказами підстав для відшкодування шкоди. Тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

01.10.2024 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача, відповідно до яких зазначає, що позивачем не було порушено жодних норм митного законодавства. Протокол про порушення митних правил складений відносно неї незаконно та безпідставно. Тому позивач зазнала значних витрат у зв`язку з неправомірними діями відповідача. Відтак, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги. Надала аналогічні пояснення, викладені у позовній заяві. Просила позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом скерування судових повісток. Згідно з інформацією поштового відстеження судові повістки вручено.

Суд вважає, що справу можливо слухати у відсутності представників відповідача, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Заслухавши позицію представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Згідно з ст. 3 ч. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що головним державним інспектором відділу оформлення №1 Кабан Андрієм Михайловичем складено протокол про порушення митних правил № 1557/20900/23 відносно громадянки Республіки Польща ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) за ч. 6 ст. 481 МК України, в зв`язку з недотриманням митного режиму тимчасового ввезення транспортного засобу, а саме невивезення транспортного засобу у строки визначені частиною 1 статті 380 МК України, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 6 ст. 481 МК України.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 05.12.2023 року у справі 461/9792/23 відмовлено у притягненні ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.481МК України за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.481МК України закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12.01.2024 року постанову Галицького районного суду м. Львова від 05.12.2023 року відносно ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) залишено без змін.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди тим, що незаконним складенням протоколу про порушення митних правил відносно неї та вилученням транспортного засобу, останній довелося захищати свої права у судах першої та апеляційної інстанції, залучати до участі у справі адвоката та перекладача, внаслідок чого були понесені значні матеріальні витрати. Крім того, позивач стверджує, що неправомірними діями митного органу їй було завдано значних душевних страждань.

Відповідно до ч. 2 ст. 522 МК України справи про порушення митних правил, передбачені частиною шостою статті 470, частиною третьою статті 471, статтями 472, 473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482-485 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами, які не досягли 18- річного віку, розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями).

Як вбачається з матеріалів справи, митним органом складено протокол про порушення митних правил № 1557/20900/23 відносно громадянки Республіки Польща ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) за ч. 6 ст. 481 МК України.

Тобто Львівською митницею не було притягнуто позивача до відповідальності за ч. 6 ст. 481 МК України, а лише складено протокол про порушення митних правил № 1557/20900/23 відносно громадянки Республіки Польща ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) за ч. 6 ст. 481 МК України.

Так, з урахуванням положень частини 2 ст. 522 МК України справа про порушення митних правил, передбачена частиною 6 статті 481 Митного кодексу України, розглядається районним судом, а не митним органом.

Відповідно справа про порушення митних правил, передбачених ч. 6 ст. 481 МК України, відносно громадянкиРеспубліки Польща ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 )була розглянутаГалицьким районнимсудом м.Львова,за результатамирозгляду якоїсудом буловинесено постановувід 05.12.2023року,що залишенапостановою Львівськогоапеляційного судувід 12.01.2024року беззмін,про відмовуу притягненні ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 )до адміністративноївідповідальності зач.6ст.481МКУкраїни завідсутністю складуадміністративного правопорушеннята закритопровадження усправі пропритягнення ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 )до адміністративноївідповідальності зач.6ст.481МКУкраїни завідсутністю вїї діяхскладу адміністративногоправопорушення.

Таким чином, твердження представника позивача про те, що Львівська митниця притягнула позивача до відповідальності є необґрунтованим та не відповідає дійсності.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Цивільно-правову відповідальність можна поділити на договірну та позадоговірну (деліктну). Позадоговірна відповідальність наступає за відсутності договірних відносин між учасниками.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Окрім того, порядок відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади врегульовано спеціальною нормою, що міститься у ст. 1174 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди за статтями 1173,1174 ЦК України є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є предметом доказування по справі.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Як роз`яснено у п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковими умовами для відшкодування шкоди є наявність таких елементів: наявність шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; наявність вини заподіювача. Відсутність хоча б одного з зазначених елементів виключає можливість покладення відповідальності на суб`єкта.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкодаполягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи,яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

В обґрунтуванні позовних вимог представник позивача зазначає, що неправомірні дії відповідача підтверджуються постановою Галицького районного суду м. Львова від 05.12.2023 р. та постановою Львівського апеляційного суду від 12.01.2024 р.

Як вбачається з постанови Галицького районного суду м. Львова від 05.12.2023 р. у справі № 461/9792/23, ОСОБА_3 (Luczynska Elzbieta Ewa) у судовому засіданні не заперечила того факту, що вона не вивезла з митної території України транспортний засіб «FORD MAVERICK», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що є у її приватній власності до завершення строку встановленого ч.1 ст.380 МК України, а саме до 27.07.2023р., однак зазначила, що є ряд обставин, які виключають її винуватість у адміністративному правопорушенні, передбаченому ч.6 ст.481 МК України, а тому просила закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст.481 МК України у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. Зазначила, що транспортний засіб «FORD MAVERICK», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить їй знаходився на сервісному ремонті у період з 17.07.2023 по 30.10.2023 р., який складався з зварювальних робіт кузова автомобіля, малярних робіт, ремонту ходової частини, геометрії автомобіля, поточних робіт (електрика, мастила, фільтри, інше), що підтверджується відповідним листом наданим ФОП ОСОБА_6 від 29.11.2023 р. Крім того, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією з боку російської федерації, на території України введено воєнний стан, який згодом був продовжений відповідними Указами».

Отже, сам факт порушення строку тимчасового ввезення транспортного засобу, встановленого ч.1 ст.380 МК України, позивач визнала.

У той же час, підставою для закриття провадження у справі про порушення митних правил було те, що суд як орган уповноважений розглядати справу про порушення митних правил за частиною 6 статті 481 МК України, взяв до уваги наявність обставин непереборної сили, що унеможливили своєчасне вивезення транспортного засобу у встановлені строки, що відповідно до ст. 460 МК України є підставою для звільнення від притягнення до адміністративної відповідальності.

Із зазначеної постанови Галицького районного суду м. Львова від 05.12.2023 р. не вбачається встановлення факту протиправних дій посадових осіб Львівської митниці.

Відповідно до статті 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Статтею 488 МК України передбачено, що провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

Статтею 490 МК України визначено коло осіб, уповноважених на складення протоколу про порушення митних правил.

Статтею 491 МК України встановлено, що підставами для порушення справи про порушення митних правил є: 1) безпосереднє виявлення посадовими особами митного органу порушення митних правил; 2) офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що проводять заходи офіційного контролю; 3) офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 494 МК України про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа митного органу, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Тобто зазначеною вище нормою права визначено обов`язок посадової особи митного органу, яка виявила порушення невідкладно скласти протокол про порушення митних правил.

Відповідно на виконання вимог закону головним державним інспектором відділу оформлення №1 Кабан Андрієм Михайловичем було складено протокол про порушення митних правил № 1557/20900/23 відносно громадянки Республіки Польща ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) за ч. 6 ст. 481 МК України та передано справу на розгляд до Галицького районного суду м. Львова.

В той же час, відповідно до ст. 489 МК України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зміст наведеної норми права дає підстави для висновку, що саме посадова особа, яка розглядає справу, зобов`язана встановити наявність/відсутність вини, та, зокрема, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності. Саме посадова особа, яка розглядає справу та встановлюючи наявність/відсутність підстав для звільнення від адміністративної відповідальності надає оцінку обставинам, які були причиною вчинення порушення, оцінюючи при цьому докази, якими ці обставини підтверджуються.

З наведеного слідує, що посадова особа митного органу у разі виявлення порушення зобов`язана невідкладно скласти протокол про порушення митних правил безальтернативно, а посадова особа, яка розглядає справу, надаючи оцінку обставинам, за яких було вчинено порушення, оцінює докази та приймає рішення про наявність чи відсутність підстав для звільнення від адміністративної відповідальності.

Таким чином, у відповідності до наведених норм законодавства митним органом було складено протокол про порушення митних правил № 1557/20900/23 відносно громадянки Республіки Польща ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) за ч. 6 ст. 481 МК України. Галицьким районним судом м. Львова при винесенні постанови від 05.12.2023 року не було встановлено факту протиправних дій посадових осіб Львівської митниці при складанні такого протоколу. Крім того, у судовому засіданні при розгляді справи про порушення митних правил відносно ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) позивач визнала той факт, що вона не вивезла з митної території України транспортний засіб «FORD MAVERICK», реєстраційний номер НОМЕР_3 до завершення строку встановленого ч.1 ст.380 МК України.

Відтак, представником позивача не надано суду жодних доказів того, що посадова особа митниці при складенні протоколу про порушення митних правил порушила вимоги Митного кодексу України, чи були відсутні підстави для складення такого протоколу.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що представником позивача у даній справі не наведено та не доведено наявності протиправних дій Львівської митниці. А відтак не доведено підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача.

Крім того, суд не погоджується з доводами представника позивача про те, що наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями незаконне вилучення автомобіля позивача, незаконність якого доведена постановами судів першої та апеляційної інстанції, потягнуло за собою понесення позивачем витрат на відновлення своїх порушених прав та інтересів.

Судовими рішеннями у справі №461/9792/23 не встановлено факту незаконності тимчасового вилучення транспортного засобу протоколом про порушення митних правил №1557/20900/23 від 05.11.2023 року.

Відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 511 МК України у разі виявлення порушень митних правил, передбачених частиною шостою статті 470, частиною третьою статті 471, статтями 472, 473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482-484 цього Кодексу, тимчасове вилучення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов`язковим.

У разі вчинення порушення митних правил особою, яка не має в Україні постійного місця проживання або адреси, допускається тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів у кількості, необхідній для забезпечення стягнення штрафу або вартості товарів, транспортних засобів відповідно до частини другої статті 541 цього Кодексу.

Тимчасово вилучені товари, у тому числі транспортні засоби особистого користування, транспортні засоби комерційного призначення та документи повинні бути перелічені у протоколі, що складається в передбачених цим Кодексом випадках, або в доданому до нього описі з точним зазначенням кількості, міри, ваги та особливих ознак цих товарів, транспортних засобів та документів, а також вартості товарів, транспортних засобів.

Зазначена норма є імперативною та визначає обов`язковість тимчасового вилучення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно статті 512 МК України тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів та документів, зазначених у частині першій статті 511 цього Кодексу, може бути оскаржено в порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу та іншими законами України.

Отже, як вбачається із статті 512 МК України, право на оскарження тимчасово вилучених товарів, транспортних засобів та документів, можливе лише у разі вилучення на підставі ч. 1 ст. 511 МК України, якою передбачено право митного органу тимчасового вилучення, в той час як тимчасове вилучення на підставі ч. 2 статті 511 МК України є обов`язковим і не підлягає оскарженню.

Таким чином, суд вважає твердження представника позивача про незаконність вилучення автомобіля позивача безпідставним та необгрунтованим.

Щодо посилань представника позивача на положення ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке у подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше), суд зазначає, що викладена позиція суду касаційної інстанції є не релевантною до даних правовідносин та не підлягає застосуванню з огляду на таке.

Так, даючи оцінку обставинам справи, Верховний Суд виходив з положення ст. 1176 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду та, відповідно, із застосуванням Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Проте, стаття 1176 ЦК України є спеціальною нормою права, якою визначено спеціальні підстави відповідальності за шкоду завдану органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Проте, за відсутності підстав для застосування ст. 1176 ЦК України шкода відшкодовується на загальних підставах.

Суд звертає увагу, що митні органи не є органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність чи наділені повноваженнями здійснення досудового розслідування.

Статтею 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначено вичерпний перелік органів уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності. Одночасно вичерпний перелік органів, на які покладено обов`язок здійснення досудового розслідування наведений у ст. 38 Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, посилання представника позивача на можливість компенсації моральної шкоди в порядку визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є недоцільними, оскільки дія зазначеного закону на митні органи не поширюються.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Представником позивача не наведено жодних доводів та аргументів щодо порушення з боку Львівської митниці законодавства. Складення митним органом протоколу про порушення митних правил та винесення судом постанови про закриття провадження у справі не свідчить про неправомірність дій посадових осіб Львівської митниці.

Відтак, представником позивача не доведено протиправності дій Львівської митниці, як і не доведено причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями посадових осіб митниці, що, в свою чергу, виключає покладення цивільно-правової відповідальності.

Крім того, представником позивача не надано суду доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, зокрема не доведено, що позивач зазнав душевних страждань (переживань, хвилювань).

При цьому, сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не може свідчити про заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди та бути підставою для відшкодування такої.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делiкту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Згідно правової позиція, викладеній в постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року в справі № 760/9462/16-а, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/ бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Представником позивачем не доведено, що митний орган, складаючи відносно ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) протокол про порушення митних правил, вчинив протиправні дії, які не відповідають вимогам законодавства, чим спричинили матеріальну та моральну шкоду.

Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є доказом вчинення посадовими особами Львівської митниці неправомірних дій та, відповідно, підставою для відшкодування шкоди.

Оцінюючи наявні в справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що йому була заподіяна матеріальна та моральна шкода та, що така була заподіяна неправомірними діями відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є доказом заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди і відповідно не є підставою для відшкодування такої шкоди, оскільки судове рішення, яким відмовлено у притягненні ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.481МК України за відсутністю складу адміністративного правопорушення та провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.481МК України закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, безумовно не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню відповідачем у порядку передбаченому правилами ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 351 - 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Luczynska Elzbieta Ewa (Лучинська Ельжбєти Ева) (адреса: 20924, Черкаська обл., Чигиринський р-н, с. Тіньки, вул. Андріївська, 12, РНОКПП: 87070102946, паспорт серії НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє представник, адвокат Франків Андріяна Володимирівна (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), до Львівської митниці Державної митної служби України (адреса реєстрації: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ: 43348711), Державної митної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, ЄДРПОУ: 43115923), Державної казначейської служби України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ: 37567646) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Судові витрати залишити за позивачем.

Повний текст судового рішення складено 24.01.2025 р.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського апеляційного суду. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Є. Радченко