Рішення № 124685934, 22.01.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025Справа № 910/13113/24Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» (03150, місто Київ, вул.Антоновича, будинок 172, Ідентифікаційний код юридичної особи 33146756) до проАкціонерного товариства «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГОСПІТАЛЬНА, будинок 12-Г, Ідентифікаційний код юридичної особи 00032129) визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору

Представники:

від Позивача: не з`явились;

від Відповідача: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» (надалі також - «Відповідач») про визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Акціонерним товариством «ОЩАДБАНК» щодо розірвання договору банківського обслуговування №928779911240206104532 від 06 лютого 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» до Акціонерного товариства «Ощадбанк» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області ТВБВ №10026/01 про визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору залишено без руху.

04.11.2024 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій відповідачем зазначено Акціонерне товариство «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 року відкрито провадження у справі №910/13113/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.11.2024 року.

22.11.2024 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.11.2024 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшло клопотання про витребування доказів по справі.

26.11.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про розгляд справи без участі представника, задоволено клопотання Відповідача та долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву, встановлено Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, встановлено Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, задоволено клопотання Відповідача про витребування доказів, відкладено підготовче судове засідання на 18.12.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 року витребувано від Акціонерного товариства «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» належним чином завірену копію обґрунтованого висновку щодо підозрілої діяльності/операції (операцій) клієнта - юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» від 21.03.2024, належним чином завірену витягу з Програми належної перевірки клієнтів АТ «Ощадбанк» і Програми управління ризиками фінансового моніторингу АТ «Ощадбанк» в редакціях станом на 21.03.2024.

10.12.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про надання доказів.

17.12.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.01.2025 року.

08.01.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 року відкладено судове засідання, яке не відбулось 08.01.2025 року у зв`язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці, на 22.01.2025 року.

21.01.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Позивача.

22.01.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

В судове засідання 22 січня 2025 року представники Сторін не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Сторін. Представники Сторін подали заяви про розгляд справи за відсутності уповноважених представник Сторін, які Судом розглянуті та задоволені.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач та Відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Сторін не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22 січня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» (Клієнт) та Акціонерним товариством «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» (Банк) було укладено Договір банківського обслуговування №928779911240206104532, на підставі якого Клієнту відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у ТВБВ №10026/01 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк». (а.с.6-7)

Листом №255 від 08.03.2024 року Акціонерне товариство «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» просив Позивача відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 8 та п. 7 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» як суб`єкт первинного фінансового моніторингу просив надати документи/дані/інформацію для виконання належної перевірки клієнтів, а саме фінансову звітність з підтвердженням отримання її контролюючим органом за 2022-2023р., опис схеми бізнесу, документи/ інформацію, що підтверджують наявність виробничих потужностей, документи, що підтверджують наявність штату працівників, підтвердні документи щодо сплати податків, орендних платежів, транспортних послуг, Договір фінансової допомоги, укладений з ПП «Енхол», письмові пояснення щодо економічної доцільності/мети/ підстави в отриманні ФД від ПП «ЕНХОЛ», письмові пояснення щодо причин відмови АТ «АБ «РАДАБАНК» в обслуговуванні на підставі ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, виписок по рахунках в інших обслуговуючих банках, наявність/відсутність бізнес-зв`язків з певними особами та обґрунтування зміни основного виду господарської діяльності.. Крім того, у даному запиті Клієнта попереджено, що відповідно до п. 6 ст. 7 та абз. 3 частини 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, Банк зобов`язаний: - встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; - відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей. (а.с.8)

Листом №1903-2024/1 від 19.03.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» надало пояснення на адресу Банку, до яких долучено фінансову звітність за 2022 та 2023 роки, штатний розпис, копію договору оренди, копію договору фінансової допомоги та виписки по рахунках в інших обслуговуючих банках. Вказаний лист був отриманий Банком 19.03.2024 р. (а.с.9-21)

Листом №100.40/01-14/37440-2024 від 22.03.2024 року Акціонерне товариство «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ», що керуючись нормами абзацу 3 частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», прийняло рішення про відмову від підтримання ділових відносин з Позивачем з 21.03.2024 у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику. (а.с.22)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що односторонній правочин щодо розірвання договору, вчинений Акціонерним товариством «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ»», є недійсним, оскільки Відповідач не надав жодних пояснень та доказів на підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику, або порушення умов п. 1.8 Договору банківського обслуговування. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством «ОЩАДБАНК» щодо розірвання договору банківського обслуговування №928779911240206104532 від 06 лютого 2024 року.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що з урахуванням проведеного аналізу вищенаведених документів, фінансових операцій, отриманої інформації про Клієнта та на підставі абзацу 3 частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ 21.03.2024 АТ «Ощадбанк» прийнято рішення про відмову від ідтримання ділових відносин з ТОВ "Нафтогазові Технології" у зв`язку із встановленням йому неприйнятно високого ризику за критеріями: 79 - «регулярне (3 та більше разів на місяць) одержання/надання/ повернення фінансової допомоги, позик, кредитів та інших запозичень»; 228 - «клієнти (особи), щодо яких у Банку є підозра стосовно їх належності до компаній-оболонок (здійснення ними фіктивної діяльності)» 232 - «неможливість виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією»; 247 - «суб`єкт господарювання є новим клієнтом Банку, з дати встановлення ділових відносин з яким не пройшло три місяці» відповідно до Програми управління ризиками фінансового моніторингу АТ «Ощадбанк», затвердженої постановою правління АТ «Ощадбанк» від 28.12.2020 №878, зі змінами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, листом №255 від 08.03.2024 року Акціонерне товариство «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» просив Позивача відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 8 та п. 7 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» як суб`єкт первинного фінансового моніторингу просив надати документи/дані/інформацію для виконання належної перевірки клієнтів, а саме фінансову звітність з підтвердженням отримання її контролюючим органом за 2022-2023р., опис схеми бізнесу, документи/ інформацію, що підтверджують наявність виробничих потужностей, документи, що підтверджують наявність штату працівників, підтвердні документи щодо сплати податків, орендних платежів, транспортних послуг, Договір фінансової допомоги, укладений з ПП «Енхол», письмові пояснення щодо економічної доцільності/мети/ підстави в отриманні ФД від ПП «ЕНХОЛ», письмові пояснення щодо причин відмови АТ «АБ «РАДАБАНК» в обслуговуванні на підставі ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, виписок по рахунках в інших обслуговуючих банках, наявність/відсутність бізнес-зв`язків з певними особами та обґрунтування зміни основного виду господарської діяльності.. Крім того, у даному запиті Клієнта попереджено, що відповідно до п. 6 ст. 7 та абз. 3 частини 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, Банк зобов`язаний: - встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; - відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей. (а.с.8)

Листом №1903-2024/1 від 19.03.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» надало пояснення на адресу Банку, до яких долучено фінансову звітність за 2022 та 2023 роки, штатний розпис, копію договору оренди, копію договору фінансової допомоги та виписки по рахунках в інших обслуговуючих банках. Вказаний лист був отриманий Банком 19.03.2024 р. (а.с.9-21)

Згідно з частиною першою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 341 Господарського кодексу України передбачено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов`язань і грошових претензій.

Згідно із частинами першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (тут і далі на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон) суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки.

Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).

Критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених, відповідно, Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 даного Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, зокрема:

- забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою;

- забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків;

- здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.

Відповідно до вимог ст. 11 Закону на банки покладено обов`язок здійснювати кожен із заходів належної перевірки, в тому числі шляхом проведення ідентифікації та верифікації клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

Листом №100.40/01-14/37440-2024 від 22.03.2024 року Акціонерне товариство «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ», що керуючись нормами абзацу 3 частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», прийняло рішення про відмову від підтримання ділових відносин з Позивачем з 21.03.2024 у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику. (а.с.22)

За приписами ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особам.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".

Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону, згідно з якою суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:

- якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;

- встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;

- подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;

- виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;

- якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.

У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.

Отже, в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.

Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20.

Водночас, у даній постанові Верховний Суд зазначив, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Згідно із пунктом 39 частини першої статті 1 Закону неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджених постановою правління НБУ №65 від 19.05.2020 (далі по тексту - Положення № 65).

Згідно з п.п. 45, 46 Положення № 65 критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до цього Положення, типологічних досліджень СУО, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку.

Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику.

Відповідно до п. 55 Положення № 65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

Пунктом 61 Положення № 65 банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо:

1) клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;

2) клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

Згідно з п.1 Додатку №12 Положення Банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.

Водночас, відповідно до п. 33 ч. 5 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 (далі Положення № 107), прийнятний рівень ризиків ВК/ФТ - ризик, який є керованим, підконтрольним установі, не може спричинити підвищення юридичного ризику та ризику репутації, а також погіршення фінансових результатів діяльності установи чи завдати шкоди її кредиторам і клієнтам.

Згідно з п. 42 ч. 5 Положення № 107 ризик репутації - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу установи клієнтами, контрагентами, потенційними інвесторами або органами нагляду., який впливає на спроможність установи встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати наявні відносини та може призвести установу (або її керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 46 ст. 1 Закону підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи походження активів пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та/або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, або із вчиненням іншого кримінального правопорушення або діяння, за яке передбачені міжнародні санкції.

Згідно з п. 6 додатку 19 до Положення № 65 критеріями ризику, що зумовлені репутацією клієнта або КБВ клієнта, зокрема, є наявна негативна інформація в офіційних та/або публічних джерелах про клієнта або його КБВ, що свідчить про можливий зв`язок із тероризмом або іншою кримінальною/незаконною діяльністю.

Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення затвердженні наказом Міністерством фінансів України від 28.12.2022 № 465.

Розділом II наказу передбачено, що критерії ризику за типом клієнта - критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, що безпосередньо притаманні клієнту СПФМ, організаційно-правовій формі клієнта, структурі власності клієнта, діловій, професійній чи особистій діяльності клієнта та його кінцевому бенефіціарному власнику.

Відповідно до п. 32 розділу II наказу СПФМ мають враховувати такі значення критеріїв ризику за типом клієнта під час оцінки ризиків з урахуванням ризик-орієнтованого підходу, а саме клієнт має такі репутаційні ознаки:

наявна негативна інформація про нього або його КБВ в офіційних документах, офіційних та/або інших джерелах, що свідчить про його можливий зв`язок з організованими злочинними групами та/або злочинними організаціями;

пропагує та підтримує дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, та діяльність із дискредитації конституційного ладу України, заохочення до військових дій російської федерації на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем, за результатом проведення внутрішньої перевірки відповідно до наявної публічної інформації встановлено неприйнятно високий ризик стосовно позивача.

Так, згідно з обґрунтованим висновком щодо підозрілої діяльності/операції (операцій) клієнта - юридичної особи, що є Додатком 14а до Положення про здійснення фінансового моніторингу в АТ «Ощадбанк», встановлено, що фінансова звітність за 2022 та 2023 роки свідчить про збитковість Позивача та відсутність господарської діяльності, дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відсутній, наявний збиток за 2002 рік - 505,3 тис. грн., за 2023 рік - 308,3 тис. грн. Відповідно до поданої фінансової звітності дохід був відсутній і до 2022 року, а збиток за попередній період, тобто за 2021 рік складав 74,7 тис. грн. Відповідно до наданої фінансової звітності та штатного розпису на підприємстві працює лише одна людина - директор, інші працівники відсутні. Виписка з рахунку в АТ «АБ «РАДАБАНК» за 2023-2024 роки свідчить про проведення переважно операцій по отриманню та поверненню фінансової допомоги ПП «ЕНХОЛ», операції з господарської діяльності не проводились. Крім того, відповідно до даної виписки, 21.02.2024 кошти Позивача були перераховані до АТ «Ощадбанк» в зв`язку із розірванням АТ «АБ «РАДАБАНК» ділових відносин з ТОВ "Нафтогазові Технології" на підставі ст. 15 Закону про ПВК/ФТ (неприйнятно високий ризик ділових відносин). Також виписка з рахунку в АТ «АБ «РАДАБАНК» свідчить про перерахування коштів з АТ "Райффайзен Банк" (код ID НБУ 380805 вказаний в описі операції) 15.12.2023 також у зв`язку із припиненням ділових відносин на підставі ст. 15 Закону про ПВК/ ФТ (неприйнятно високий ризик ділових відносин). Виписка по рахунку в АТ «ОТП БАНК» свідчить про здійснення лише операцій по наданню та отриманню фінансової допомоги та відсутність операцій з господарської діяльності.

Крім того, в Опитувальнику юридичної особи складеному та підписаному 06.02.2024 при укладанні договору з АТ «Ощадбанк» Позивачем наведена недостовірна інформація про наявність рахунку відкритого в АТ "Райффайзен Банк" (п. 17 Опитувальника), оскільки рахунок Позивача в АТ "Райффайзен Банк" був закритий у 2023 році у зв`язку із припиненням ділових відносин на підставі ст. 15 Закону про ПВК/ФТ (неприйнятно високий ризик ділових відносин). При зазначенні в опитувальнику максимального обсягу фінансових операцій протягом місяця 1 000 001 - 3 000 001 грн. (п. 181 Опитувальника), Клієнтом перевищений даний обсяг в два рази.

У відповіді на запит АТ «Ощадбанк» Клієнт не надав документів, що підтверджують наявність виробничих потужностей та інших необхідних ресурсів для ведення бізнесу та зазначив, що у підприємства відсутні виробничі потужності, транспортні засоби, майно та складські приміщення. В поясненнях Клієнта відсутній чіткий опис схеми бізнесу (господарської діяльності) та схеми грошових потоків, які складаються лише з надання та отримання коштів за договорами поворотної фінансової допомоги. Відповідно до наданого договору суборенди приміщення ТОВ "Нафтогазові Технології" орендує офісне приміщення та зареєстроване в м. Києві по вул. Антоновича, 172. За даними Відповідача, в базі даних компанії «Ю-Контрол», юридична особа ТОВ "Нафтогазові Технології" зареєстрована за адресою масової реєстрації, за якою зареєстровано 123 особи. Позивачем надана копія договору про надання поворотної фінансової допомоги №1302/2024 від 13.02.2024 з Приватним підприємством «Енхол» на суму 6 000 000,00 грн. Відповідно до виписку з рахунку Клієнта в АТ «Ощадбанк» отримана сума фінансової допомоги не відповідає умовам договору та перевищує суму зазначену в договорі на 1 000 000,00 грн. Крім того, з відкритих даних в мережі Інтернет (сайт https://youcontrol.com.ua/) наявна негативна інформація відносно юридичної особи ПП «Енхол». Кінцевий бенефіціар та керівник ПП «Енхол» - Євсеєнко Дмитро Валерійович зареєстрований на тимчасово окупованій території України в м. Енергодар Запорізької області. Мається також інформація про кримінальні провадження щодо господарських злочинів (ст. 212 ККУ - ухилення від сплати податків). На запит Банку щодо надання Клієнтом пояснень відносно щодо економічної доцільності/мети/підстави отримання фінансової допомоги на значну суму від ПП «Енхол» з урахуванням вищенаведеної негативної інформації щодо контрагента з відкритих джерел, у відповіді ТОВ "Нафтогазові Технології" заперечило негативну інформацію стосовно ПП «Енхол» та вказало, що така інформація є недостовірною.

Внутрішнім документом є Програма управління ризиками фінансового моніторингу АТ «Ощадбанк», затвердженою постановою правління АТ «Ощадбанк» від 28 грудня 2020 р. № 878 зі змінами та доповненнями (далі - Програма ризиків), яка розроблена з метою створення та забезпечення функціонування належної системи управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення та їх мінімізації та містить шкалу для класифікації рівнів ризику ділових відносин.

У пункті 6.4 Програми визначені показники ризик-апетиту, які вважаються неприйнятними для Банку. Зокрема, відповідно до підпункту 4 пункту 6.4 Програми Банк залишає за собою право з урахуванням ризик-орієнтованого підходу відмовити клієнту (особі) у встановленні/підтриманні ділових відносин, проведенні фінансової операції, якщо така фінансова операція або діяльність клієнта та/або контрагента клієнта підвищує ризик Банку бути використаним з протиправною метою, має індикатори підозрілості, визначені Банком.

У Додатку № 1 до Програми Банком визначені показники критеріїв ризику, які передбачають неприйнятно високий ризик та відповідно 101 бал при неможливості виконувати визначені Законом № 361-ІХ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією (пункт 232 Додатку).

Відповідно до п. 55 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою НБУ від 19.05.2020 № 65 (надалі Положення) шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

Пункт 5.15 Програми ризиків передбачає, що оцінка/переоцінка ризик-профілю клієнтів за скоринговою (бальною) ризик-моделлю (з використанням за наявності програмних модулів) здійснюється шляхом оцінювання клієнта за критеріями ризику, наведеними в Додатку 1 до цієї Програми.

За результатами проведеного оцінювання бали, притаманні кожному критерію ризику (колонка 4 таблиці додатку 1 до цієї Програми), автоматично складаються та виводиться загальна сума балів по кожному клієнту.

Загальна сума балів зіставляється зі шкалою визначення рівнів ризиків, за результатами чого клієнту автоматично проставляється рівень ризику ділових відносин. Сума балів від 101 відповідає неприйнятно високому рівню ризику.

На підставі абзацу 3 частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ АТ «Ощадбанк» прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» у зв`язку із встановленням йому неприйнятно високого ризику за критеріями:

79 - «регулярне (3 та більше разів на місяць) одержання/надання/ повернення фінансової допомоги, позик, кредитів та інших запозичень»; код ризику 79 - «регулярне (3 та більше разів на місяць) одержання/ надання/ повернення фінансової допомоги, позик, кредитів та інших запозичень» - сума балів 30. Регулярне одержання/надання/ повернення Позивачем фінансової допомоги за договорами з ПП «Енхол» підтверджується виписками з рахунків Клієнта в АТ «Ощадбанк», АТ «АБ «РАДАБАНК», АТ «ОТП БАНК»;

228 - «клієнти (особи), щодо яких у Банку є підозра стосовно їх належності до компаній-оболонок (здійснення ними фіктивної діяльності)».

Відповідно до п. 2.1 Програми ризиків компанія-оболонка - юридична особа, траст або інше подібне правове утворення, щодо якої (якого) в Банку є обґрунтовані підозри, що її (його) діяльність може бути фіктивною) (критерії ризику, що можуть свідчити про те, що клієнт є компанією-оболонкою, зазначені в додатку 2 до цієї Програми). Зокрема, критерії ризику, що можуть свідчити про те, що ТОВ "Нафтогазові Технології" є компанією оболонкою, з урахуванням вищенаведеного аналізу діяльності Клієнта, наступні: кінцевий бенефіціарний власник юридичної особи є керівником, бухгалтером або підписантом - ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником та керівником ТОВ "Нафтогазові Технології"; адреса місцезнаходження Позивача збігається з адресою масової реєстрації платників податків; юридична особа не має (у власності або користуванні) виробничих потужностей/торговельно-складських приміщень, інших активів, необхідних для ведення задекларованої господарської діяльності, або обсяги господарської діяльності неспівставні з обсягами наявних активів; кількість працівників (у тому числі таких, що працюють за цивільно-правовими угодами, зокрема договорами підряду) юридичної особи не відповідає виду та обсягам її діяльності; немає доходів або вони формуються переважно за рахунок непрофільних (неосновних) видів діяльності; операційні грошові потоки від`ємні протягом останніх декількох років та/або бізнес фінансується переважно за рахунок фінансової допомоги.

232 - «неможливість виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією»; надані Клієнтом пояснення та документи не надали можливості мінімізувати виявлені ризики, зокрема, щодо обґрунтованих підозр, що його діяльність може бути фіктивною (компанія-оболонка). Крім того, до відмови АТ «Ощадбанк» від підтримання ділових відносин, ділові відносини з Позивачем на підставі ст. 15 Закону про ПВК/ФТ (неприйнятно високий ризик ділових відносин) були припинені АТ «АБ «РАДАБАНК» та АТ "Райффайзен Банк".

247 - «суб`єкт господарювання є новим клієнтом Банку, з дати встановлення ділових відносин з яким не пройшло три місяці» відповідно до Програми управління ризиками фінансового моніторингу АТ «Ощадбанк», затвердженої постановою правління АТ «Ощадбанк» від 28.12.2020 №878, зі змінами. З дати укладання договору з АТ «Ощадбанк» 06.02.2024 до прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин 21.03.2024 не пройшло три місяці.

Частиною 3 статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, Суд зазначає, що Відповідач припинив договірні відносини з Позивачем шляхом розірвання Договору, здійснюючи свої функції суб`єкта первинного фінансового моніторингу, покладені на нього в силу приписів Закону № 361-ІХ та внутрішнього документу з питань фінансового моніторингу, тобто відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами на підтвердження наявності правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Акціонерним товариством «ОЩАДБАНК» щодо розірвання договору банківського обслуговування №928779911240206104532 від 06 лютого 2024 року, відповідно до норм ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» до Акціонерного товариства «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» про визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» до Акціонерного товариства «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» про визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24 січня 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин