Рішення № 124671640, 24.01.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року Справа № 280/11513/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді НовіковоїІ.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні позивачу пільг на оплату житлово - комунальних послуг, передбачених п.6 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги);

зобов`язати відповідача надати позивачу вказані пільги та здійснити нарахування та виплату компенсації за ненадані пільги на оплату житлово-комунальних послуг передбачені п.6 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), починаючи з 01 січня 2024 року, до фактичного надання пільг.

Ухвалою суду від 16.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження та призначено розгляд справи без повідомлення/виклику представників сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом Управління державної пенітенціарної служби України у Волинській області від 28.11.2013 №194 о/с його було звільнено у запас Збройних Сил за п.64 «б» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через хворобу). Також, позивач зазначає, що Управлінням державної пенітенціарної служби України у Волинській області позивачу було видано довідку №02/7067/9, яка підтверджує його та членів його сім`ї право на 100% знижку на оплату житлової площі, опалення, освітлення за встановленими нормами та 50% знижку на інші види комунальних послуг, відповідно до статті 22 Закону України «Про міліцію» та п.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально - виконавчу службу України». Позивач зазначає, що ця довідка має безстроковий характер і видана довічно. Позивач зазначає, що відповідач відмовляючи йому у наданні пільг помилково застосував положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки позивач має право на призначення пільги на оплату житлово комунальних послуг не на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а на підставі Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу». З урахуванням викладеного у позовній заяві позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області та є пенсіонером Державної кримінально-виконавчої служби України. Також, відповідач зазначає, що позивач має статус особи з інвалідністю ІІІ групи в наслідок захворювання пов`язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ. Відповідач зазначає, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх спав, цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби, Державного бюро розслідування тощо, а отже позивач немає право на встановлення пільги на оплату житлово-комунальних послуг. Також, представник відповідача вказував на те, що у відповідача немає законних підстав для надання пільги позивачу відповідно до п.6 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а отже й на здійснення нарахування та виплату компенсації за ненадані пільги. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області та є пенсіонером Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з витягом з наказу Управління Державної пенітенціарної служби України в Волинській області від 28.11.2013 № 194 о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «б». Підстава, зокрема, свідоцтво про хворобу №273 від 16.07.2013.

Відповідно до пункту 12 Свідоцтва про хворобу № 273 від 16.07.2023 військово- лікарської комісії УМВС України у Волинській області «захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ».

Судом встановлено, що позивач звернувся до територіального пенсійного органу із заявою про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива та скрапленого газу від 20.05.2024 відповідно до категорії пільговика «Особа з інвалідністю внаслідок військової служби». До заяви позивачем долучено довідку МСЕК серії 12 ААГ №589137 про надання 3 групи інвалідності, захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

За принципом екстериторіальності заяву позивача від 20.05.2024 розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким винесено рішення про відмову від 03.06.2023 №1293627346-2024-4 у наданні пільги, у зв`язку з тим, що дія Закону №2011 не поширюється на поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої системи, Державного бюро розслідувань, тощо.

Позивач, не погодившись з правомірністю відмови у наданні пільг, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 КАС України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за ненадані пільги на оплату житлово-комунальних послуг передбачені п.6 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Також, позивач зазначає, що його право на отримання відповідних пільг виникло відповідно до статті 22 Закону України «Про міліцію» та пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України».

Так, суд зазначає, що відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Отже, за приписами п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» пільги на оплату комунальних послуг надається, зокрема ветеранам органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби України.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Ветеранами військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:

1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;

2) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше;

4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю «Ветеран Збройних Сил СРСР» за законодавством колишнього Союзу РСР;

5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України.

Суд зазначає, що наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 №234/5 затверджено Порядок оформлення та видачі посвідчень і нагрудних знаків «Ветеран Державної кримінально-виконавчої служби України».

Так, відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, посвідчення «Ветеран Державної кримінально-виконавчої служби України» є документом, що підтверджує статус ветерана і його право на отримання пільг згідно із Законом України«Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності у позивача статусу ветерана Державної кримінально-виконавчої служби України, а відповідно підстави для надання позивачу пільг відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» відсутні.

Щодо посилань позивача на статтю 22 Закону України «Про міліцію» та пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України», суд зазначає наступне.

Так, частиною 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України», в редакції на дату звільнення позивача зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, було визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

В свою чергу, статтею 22 Закону України «Про міліцію» було визначено, що працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо в межах норм, встановлених законодавством.

За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом.

Отже, з огляду на наведені норми права працівники міліції та працівники Державної кримінально-виконавчої служби України, як особи на яких поширювались положення статті 22 Закону України «Про міліцію», мали право на зазначені пільги, зокрема, звільнені зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігали право на пільги за Законом України «Про міліцію»

Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України та був звільнений зі служби у зв`язку із хворобою, а відповідно мав право на пільги передбачені статтею 22 Закону України «Про міліцію».

В той же час, суд зазначає, що Закон України «Про міліцію» з 7 листопада 2015 року втратив чинність у зв`язку з набуттям чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Згідно з абзацу 2 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Тобто, виходячи з положень наведеної норми права, за колишніми працівниками міліції/ Державної кримінально-виконавчої служби України зберігаються пільги, передбачені Законом України «Про Національну поліцію», а не Законом України «Про міліцію».

Розділом ІХ «Соціальний захист поліцейських» Закону України «Про Національну поліцію» не передбачена пільга у вигляді 50% знижки по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива.

Отже, Закон України «Про Національну поліцію» не містить норм, які б передбачали пільги, компенсації і гарантії не тільки для колишніх працівників міліції/ Державної кримінально-виконавчої служби України, а й для тих, які виходять на пенсію після вступу цього закону в силу.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи те, що останнім в часі є Закон України «Про Національну поліцію», то пріоритетними в даному випадку є положення саме цього Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач, відмовляючи в поновленні пільги позивачу, як пенсіонеру Державної кримінально-виконавчої служби України, у вигляді 50-відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством.

Вказані висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року по справі №484/655/16-а, від 17 квітня 2018 року по справі №243/4524/16-а, від 19 березня 2019 року по справі №183/7517/15 (2-а/183/13/16), від 20 березня 2019 року по справі №367/6940/16-а та від 15 травня 2019 року по справі №159/1783/16-а, від 09 квітня 2020 року по справі №524/5284/16-а, від 16 березня 2021 року по справі №826/1792/18.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв обґрунтовано та з урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова