Ухвала суду № 124664886, 23.01.2025, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 527/852/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кременчука кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,-

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

Встановив:

В провадженні Кременчуцького районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Прокурором надано клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України; ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_5 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, з урахуванням обставин кримінального провадження не зменшились та не зникли.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав клопотання та просив суд продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 на шістдесят діб.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 надав в провадження суду заперечення на клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 , в якому зазначив, що сторона захисту категорично заперечує будь-яку причетність ОСОБА_5 до вбивства ОСОБА_8 . Зазначає, що на думку сторони захисту, фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази не дають підстав вважати, що ОСОБА_5 причетний до вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінують. Ризики, наведені прокурором у клопотанні є необґрунтованими, крім того, обвинувачений знаходиться під вартою більше року, внаслідок чого обґрунтованість підозри зменшилася, а тому вважає за доцільне застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав надане ним заперечення на клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 .

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 листопада 2024 року відносно ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24 січня 2025 року.

Згідно вимог ч. 2 ст.331КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, тобто, питання щодо продовження строків тримання під вартою мають вирішуватися у порядку, передбаченому ст.199 КПК України.

Згідно із положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

Відповідно ст.199КПК України при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, суд зобов`язаний впевнитися в тому, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

В обґрунтування заявленого клопотання прокурор зазначає, що необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зумовлена тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, внаслідок чого може переховуватися від суду, змінити місце фактичного проживання; може впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, так як вони проживають в одному населеному пункті, внаслідок чого може впливати на зазначених осіб з метою уникнення покарання; також ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки зловживає алкогольними напоями, на утриманні дітей не має, не одружений, не має постійного джерела доходу.

Заперечуючи проти продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторона захисту зазначає, що підозра ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому діяння не обґрунтована; вчинення особливо тяжкого злочину не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; потерпіла та свідки вже допитані судом, що унеможливлює вплив на них; ОСОБА_5 не працює, а отже і не має постійного джерела доходу через наявність у нього хронічних захворювань; відсутні будь-які докази імовірності вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення; ОСОБА_5 більше року перебуває під вартою, внаслідок чого з плином часу ризики зменшилися, обвинувачений має міцні соціальні зв`язки.

Аналізуючи позиції сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Оскільки, поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, то суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, №182).

Також, за практикою тлумачення обґрунтованості підозри Європейським Судом з прав людини, mutatis mutandis, згідно рішення від 28.10.94 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (скарга № 14310/88) докази для підтвердження фактів, які є причиною виникнення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що безсумнівно доводять винуватість у злочині до ступеня, необхідного для засудження обвинувальним вироком чи, принаймні, висунення обвинувачення в формі обвинувального акту, що складає процесуальну мету вже наступних стадій кримінального провадження.

Відносно обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні особливо тяжкого злочину суд зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілійков проти Болгарії» та «Летельє проти Франції» вказано, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Відносно ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні, який сторона захисту заперечує тим, що зазначені особи вже допитані, суд зазначає, що на даний час в кримінальному провадженні продовжується допит свідків. Ризик впливу на потерпілу на даний час відсутній, оскільки остання вже була допитана в судовому засіданні.

Відносно позиції сторони захисту про те, що з плином часу ризики, заявлені стороною обвинувачення, зменшилися, суд зазначає, що строк тримання ОСОБА_5 під вартою у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри на даний час не виходить за межі розумного строку. Він кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Під час розгляду кримінального провадження в судовому засіданні не здобуто відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, також судом не отримано відомостей, щодо комплексу обставин, які би переважили ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Також, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, згідно якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу.

Відповідно до практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм при застосуванні більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Тож, суд, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , враховує, що останньому висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, у разі доведення його вини йому може бути призначено покарання за ч.1 ст. 115 України від восьми до п`ятнадцяти років позбавлення волі, обвинувачений не має міцних соціальних зв`язків, офіційно не працює, не має постійного джерела доходу, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не має що свідчить про наявність ризиків переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, можливості скоювати інші злочини, можливості незаконно впливати на свідків, допит яких в судовому засіданні ще не проведено.

Таким чином, вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , враховуючи заперечення сторони захисту та думку обвинуваченого та його захисника, які вважали за доцільне змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого на цілодобовий домашній арешт, суд бере до уваги тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватими, та з метою забезпечення запобіганню процесуальних ризиків, а також за відсутності вагомих підстав для скасування або зміни запобіжного заходу на більш м`який, та відсутності відомостей щодо неможливості подальшого перебування обвинувачених під вартою, суд дійшов висновку про доцільність продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Пунктом 2 частини 4 статті 183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме у умисному протиправному заподіяння смерті іншій людині, суд не вбачає підстав для визначення розміру застави у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 .

Керуючись ст.ст.109, 110, 177, 178, 182, 183, 194, 199, 284, 291, 314, 315, 369, 392, ч.5 ст.394, п. 1-1 ч.2 ст.395 КПК України, суд,-

Ухвалив:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 задовольнити.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянинуУкраїни,продовжити запобіжнийзахідувигляді триманняпідвартоюна 60днів,тобтодо 23 березня 2025 року включно.

Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№23)» для відому та для виконання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали оголошено 24 січня 2025 року.

Головуючий суддяОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3