Постанова № 124663106, 23.01.2025, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/20153/22

Провадження № 1-кп/947/317/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2025 року Київський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданніу залі суду в м.Одесі кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.189 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.189 КК України.

Прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернулась до суду з клопотаннями про оголошення у міжнародний розшук обвинуваченого ОСОБА_5 , та про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , на підставі ч. 6ст. 193 КПК України.

Позиція учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_7 в судовому засіданні заявила клопотання про оголошення обвинуваченого ОСОБА_5 в міжнародний розшук та застосування відносно нього заочного тримання під вартою, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , з метою уникнення від кримінальної відповідальності, зник з місця свого постійного проживання, до суду на виклики не з`являвся, обов`язки обвинуваченого, визначеністаттею 42 КПК України, порушили. Так, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28.07.2022 року обвинуваченого ОСОБА_5 оголошено у розшук. Оголошення обвинуваченого в розшук на території України бажаних результатів не надало, наявні відомості, що 04.03.2022 року ОСОБА_5 перетнув державний кордон «виїзд» в пункті пропуску «Маяки - Удобне» на авто марки «MERSEDES» з державним номером НОМЕР_1 , що дає підстави для висновку, що обвинувачений ухиляється від суду. Враховуючі зазначене, єдиним способом встановлення місцезнаходження останнього за кордоном є оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук, оскільки виконання іншим чином завдань кримінального провадження є неможливим.

Також, прокурор ОСОБА_7 в своєму клопотання просила обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 на підставі ч.6 ст. 193 КПК України, за наявністю ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 переховується від суду з метою уникнення від відповідальності, зазначений ризик доведений відомостями про перетин обвинуваченим кордону. Крім того, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінальногоправопорушення, яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років з конфіскацією майна, може впливати на потерпілого та свідків, може вчинити інше кримінальне правопорушення. Застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не може усунути існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 .

Захисник ОСОБА_4 діюча в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, з підстав його належного обґрунтування. Так, в межах зазначеного кримінального провадження, відносно обвинуваченого відсутня в ЄРДР ухвала про розгляд клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу. ОСОБА_5 прибував до суду та не ухилявся від виконання обов`язків підсудного до того часу, поки не позбавився вказаної можливості у зв`язку із короновірусною хворобою (стаціонарне лікування з 16.11.2021 р. по 10.01.2022 р.).

Виписка N? 8474.2021 з медичної карти стаціонарного хворого додається. Після виписки йому призначили амбулаторне лікування під наглядом сімейного лікаря та інших спеціалістів. ОСОБА_5 не може приймати участь у розгляді кримінальної справи N? 947/20153/22 у Київському районному суді м. Одеси, у зв?язку з існуючою забороною на в?їзд в Україну. Його право на захист обмежене СБУ з 06.04.2022 по 06.04.2025 р. ОСОБА_5 разом із родиною перебуває зараз у м. Стамбул (Туреччина) та має бажання приймати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції. Після закінчення заборони на в`їзд до країни, ОСОБА_5 має намір особисто приймати участь у розгляді справи в суді. Враховуючі зазначені доводи, слід відмовити в задоволенні клопотання прокурора.

Представник потерпілого ОСОБА_8 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора про оголошення у міжнародний розшук обвинуваченого ОСОБА_5 , та про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора з додатками, заперечення захисника, суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви суду.

Згідност. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Згідно ст.281 КПК України, на стадії досудового розслідування,до оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

В свою чергу, на стадії розгляду обвинувального акту в суді, оголошення особи у розшук здійснюється лише судом.

Ч.1ст.335 КПК Українипередбачає, що у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.

Основним завданням кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб до кожного була застосована належна правова процедура.

Згідно ч.6ст. 9 КПК України, випадках, коли положення цьогоКодексуне регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першоюстатті 7 цього Кодексу.

Згідно п. 5, 6ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно положеньКПК України, постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року у справі № 5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Відповідно, не визнається такою, що ухиляється від слідства або суду, невідома правоохоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не встановлено.

Належною процедурою стосовно обвинуваченого, який перебуває за кордоном, є його притягнення до кримінальної відповідальності заочно абошляхом екстрадиції в Україну.Для ефективності судового розгляду у будь-якому разі необхідно ініціювати процедуруоголошення такої особи в міжнародний розшук.

ЧиннимКПК Українине регламентовано поняття «міжнародний розшук» та не розкрито змісту зазначеного терміну. При цьому поняття «міжнародний розшук» використовується в цьому кодексі як обов`язкова підстава для здійснення спеціального досудового розслідування чи провадження (in absentia) (ч. 5 ст.139,297-1,297-4,323 КПК України).

Беручи до уваги, щост. 297-1 КПК Українинаводить вичерпний перелік статейКримінального Кодексу України, за підозрою чи обвинуваченням яких може проводитись спеціальне досудове розслідування чи провадження (in absentia). Разом з цим,КПК Українивказує, що вказане провадження може проводитись і щодо інших злочинів, якщо злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук.

Проте, вказаний розділ не містить самого поняття «міжнародний розшук», як в ціломуКПКУкраїни не містить чіткої дефініції цього слова, або його класифікації, тому суд в даному випадку користується положеннямист. 9 КПК України, відповідно до вимог якої, закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

Разом з цим, суд вважає, що якщо чиннийКПК України чітко не дає класифікацію видів розшуку, то в даному випадку слід звернутись до інших нормативно-правових актів.

Виходячи з результатів аналізу норм чинногоКПК України,Закону України «Про Оперативно-розшукову діяльність», «Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні» та інших відомчих нормативно-правових актів, можемо дійти висновку, що вітчизняне законодавство передбачає три види розшуку: 1) внутрішньодержавний (національний) розшук; 2) міждержавний розшук; 3) міжнародний розшук.

Внутрішньодержавний (національний) розшук осіб направлений на розшук осіб, які вчинили кримінальне правопорушення на території України. Такий розшук може здійснюватися шляхом проведення уповноваженими суб`єктами відповідних ОРЗ, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у межах ОРС або кримінального провадження.

Міждержавний розшук осіб здійснюється на підставі багатосторонніх або двосторонніх угод (наприклад, «Договір держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про міждержавний розшук» від 10.12.2010 тощо). Законодавче визначення міждержавного розшуку закріплене в ст. 1 «Договору держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про міждержавний розшук осіб» від 10.12.2010. Так, зокрема, «міждержавний розшукце комплекс оперативно-розшукових, пошукових, інформаційно-аналітичних та інших заходів, спрямованих на: виявлення, затримання та взяття під варту з метою видачі або здійснення кримінального переслідування осіб, що переховуються від органів дізнання, слідства або суду та ухиляються від відбування кримінального покарання; встановлення місцезнаходження осіб, що ухиляються від виконання рішення судів за позовами; встановлення місцезнаходження осіб, зниклих безвісти, або тих, хто втратив зв`язок з родичами; встановлення особи людини, яка не здатна повідомити про себе установчі дані; встановлення особи людини за непізнаним трупом; надання інформації про всі категорії осіб, що розшукуються і встановлюються, які знаходяться за межами держави-ініціатора розшуку, але на територіях Сторін».

Що ж до міжнародного розшуку осіб, то, виходячи із результатів аналізу положень чинного законодавства України, міжнародно-правових актів і міжнародних договорів, учасником яких є Україна, а також внутрішніх документів Інтерполу та Генеральної асамблеї Інтерполу, можемо дійти висновку, що законодавче поняття «міжнародний розшук» нормативно не визначено. Правильність визначення сутності цієї категорії залежить від чіткості розуміння порядку оголошення особи в міжнародний розшук та його безпосереднього здійснення, встановлення органу, який оголошує особу в міжнародний розшук, моменту, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку. У зв`язку з цим необхідно здійснити системний аналіз положень чинного законодавства України, міжнародно-правових актів і міжнародних договорів, нормативних документів Інтерполу та Генеральної асамблеї Інтерполу, які регламентують ці питання.

Разом з цим, чиннийКПК України містить Главу 44 «видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)», відповідно до якого передбачено, що клопотання про видачу особи готує прокурор, слідчий, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок. Екстрадиція в розумінні Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року передбачає двосторонні відносини між запитуючою та запитуваною сторонами, згідно яких договірні сторони зобов`язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою. Тобто, в даному випадку, екстрадиція як процедура міжнародного співробітництва відбувається вже після того, як особу оголосили в міжнародний розшук задля відшукання та затримання. Викладене дозволяє дійти висновку, що якщо видача особа (екстрадиція) згідно чинного законодавства розрізняє суб`єкта який готує клопотання про видачу в залежності від стадії провадження (досудове розслідування чи судовий розгляд), тоді аналогічно слід дійти висновку, що оголошення у міжнародний розшук на стадії, коли обвинувальний акт вже перебуває в суді - є безальтернативною функцією суду.

Очевидним є те що встановлення місця перебування обвинуваченого та доставлення його до судує необхідною умовою для успішного закінчення судового провадження. З цією метою відповідними суб`єктами здійснюється розшук особи, яка ухиляється від суду.

Розшук може відбуватися на території України, бути міждержавним та/або міжнародним. Метою для усіх видів розшуку є отримання інформації про місцезнаходження розшукуваної особи та подальшого доставлення її до суду, правоохоронного органу.

Аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що розшук є комплексом слідчих, оперативно-розшукових, розшукових, інформаційно - довідкових, сигнальних та інших заходів, які здійснюються правоохоронними органами в місцях можливого перебування розшукуваних. В свою чергу, міжнародним розшуком є комплекс зазначених заходів, що заснований на нормах національного і міжнародного права та здійснюються поза межами держави - ініціатора за запитами спеціально уповноважених органів держав, силами правоохоронних запитуваних країн з використанням можливостей Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.

Розшук особи в Україні та міжнародний розшук особи відрізняється як за територією, на якій здійснюється даний розшук, так і за суб`єктами, які його здійснюють.

Прийняття судом ухвали про оголошення особи у розшук, шляхом задіяння міжнародного співробітництва є єдиним способом реалізації та виконання цього рішення суду та встановлення точного місцезнаходження обвинуваченого за кордоном в разі його виїзду з території України.

Наразі в Україні діє лише один спосіб оголошення особи в міжнародний розшук - звернення до Інтерполу. Про це зазначає Інструкція про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліціїІнтерпол, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України № 613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 04.09.2020 за № 849/35132 (далі - Інструкція).

Цю Інструкцію розроблено відповідно доКримінального процесуального кодексу України,Законів України "Про Національну поліцію", ;Про оперативно-розшукову діяльність", &qt;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", Положення про Національну поліцію, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол (із змінами) від 13 червня 1956 року (далі - Статут Інтерполу), Статуту Комісії з контролю файлів Інтерполу, затвердженого Резолюцією 85-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG-2016-RES-06, Правил Інтерполу з обробки даних, затверджених Резолюцією 80-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG/2011/RES/07 (із змінами), та міжнародних договорів України у сфері міжнародно-правового співробітництва.

Україна з 1992 року є членом Інтерполу. У 1993 р. Кабінет Міністрів України постановою № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу».

Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України з органами Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентними органами іноземних держав та міжнародними установами з використанням інформаційної системи Інтерполу здійснюється з питань та у формах, визначених правилами Інтерполу.

Інформаційна система Інтерполу використовується для обміну відомостями про фізичних та юридичних осіб, об`єкти, події та факти лише в рамках відповідного кримінального провадження та/або оперативно-розшукової (розшукової) справи (за умови вжиття вичерпних заходів на національному рівні), а також заходів з питань публічної безпеки і порядку, запобігання перетинанню та недопущення перетинання державного кордону особами, яким заборонено в`їзд або обмежено виїзд з України.

Міжнародний розшук обвинуваченого і внесення його у базу даних Інтерполу являє собою комплекс відповідних заходів, один з яких є прийняття постанови (ухвали) про оголошення особи в міжнародний розшук і направлення цієї ухвали до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні з відповідним клопотанням для передачі в подальшому до Комісії з контролю за файлами Інтерполу задля встановлення місцезнаходження особи.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28.07.2022 року обвинуваченого ОСОБА_5 оголошено у розшук, судовий розгляд зупинено до його розшуку, виконання якої доручено ОРУ №1 ГУНП в Одеській області. На виконання ухвали суду про розшук обвинуваченого ОСОБА_5 заведено ОРС (оперативно-розшукові справи) категорії «Розшук», а саме: ОРС в категорії «Розшук» № 006154 від 27.12.2023 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проведеними розшуковими діями було встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнув 04.03.2022 року державний кордон «виїзд» в пункті пропуску «Маяки - Удобне» на авто марки «MERSEDES» з державним номером НОМЕР_1 .

Проведення заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_5 можливе в рамках міжнародного оповіщення Генерального секретаріату Інтерполу або запиту про правову допомогу у кримінальному провадженні стосовно осіб, які розшукуються органами правопорядку України, для досягнення цілі міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу застосовується положення розділу IV Інструкції.

У разі прийняття ініціатором розшуку рішення про необхідність використання інформаційних систем Інтерполу стосовно вказаної особи у вигляді оповіщення певного кольору на його адресу необхідно надати запит на публікацію оповіщення разом із документами, визначеними Розділом IV Інструкції для оповіщення відповідного кольору.

Оскільки Червоне оповіщенняєдина з карток, що дозволяє не лише відстеження місцезнаходження особи, а й її затримання, вимоги до публікації такої картки найвищі. Окрім необхідності дотримання принципів Інтерполу (зокрема, нейтралітету та поваги до прав людини), вимагається наявність таких умов:

- вчинене особою діяння кваліфіковано як злочин відповідно доКримінального кодексу України;

- особу в установленому законодавством порядку оголошено в розшук правоохоронними органами України:

- для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше двох років;

- для виконання вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі на термін що найменше шість місяців, або якщо невідбута особою частина покарання становить не менше шести місяців.

Відповідні вимоги фактично корелюються з вимогами, встановленими Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13.12.1957 р., оскільки червоне сповіщення видається саме з метою подальшої екстрадиції особи.

Для запиту публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу формуляр для запиту публікації Червоного оповіщення(додаток1),а також інформацію та документи,серед яких:завірені копії ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвали про оголошення розшуку особи (у тому числі в перекладі на одну з робочих мов Інтерполу) на стадії судового розгляду.

Міжнародний розшук це регламентований нормами національного та міжнародного законодавства комплекс оперативно-розшукових, нформаційно-довідкових, адміністративно-перевірочних заходів, слідчих (розшукових) дій й негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, що здійснюються на території держав-членів Інтерполу з метою встановлення місця знаходження оголошених у розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді та суду й ухиляються від відбування кримінального покарання.

Так, органом, що здійснює повноваження щодо оголошення особи в міжнародний розшук, є Генеральний секретаріат Інтерполу. Компетентні правоохоронні органи запитуючої держави є лише ініціаторами, які діють через відповідне РА НЦБ Інтерполу.

Особа оголошується у міжнародний розшук у такому порядку: ухвалення слідчим або прокурором постанови про оголошення особи в міжнародний розшук; підготовка та направлення слідчим запиту в Укрбюро Інтерполу, а саме в Департамент міжнародного поліцейського співробітництва; здійснення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва перевірки запиту на відповідність вимогам, передбаченим чинним законодавством України, міжнародними договорами та внутрішніми документами Інтерполу; направлення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва в Генеральний Секретаріат запиту щодо публікації повідомлення в базі даних; здійснення Генеральним Секретаріатом перевірки запиту на відповідність вимогам, передбаченим «Правилами Інтерполу щодо обробки інформації»; внесення Генеральним Секретаріатом повідомлення, наведеного в запиті, до баз даних Інтерполу, й інформування про це всіх НБЦ Інтерполу; здійснення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва контролю за оновленням інформації в повідомленні.

Доводи адвоката ОСОБА_4 на які вона посилається щодо відмови в задоволенні клопотання прокурора, жодним чином не спростовують надані прокурором докази та підстави для оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук та обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Так, відповідно до виписки №8474.2021 з медичної картки стаціонарного хворого, ОСОБА_5 дійсно перебував на лікуванні в медичному закладі в період часу з 16.11.2021 року по 10.01.2022 року, його було виписано, у зв`язку з стабільним станом пацієнта, та наполяганням особисто ОСОБА_5 на виписці з медичного закладу. Враховуючі зазначену інформацію, обвинувачений за станом свого здоров`я, міг з`явитися до суду та бути присутнім у судових засіданнях, та виконувати процесуальні обов`язки обвинуваченого, передбачені ст. 42 КПК України.

Також, твердження захисника ОСОБА_4 , щодо наявності на теперішній час, заборони СБУ, щодо в`їзду на територію України ОСОБА_5 , не підтверджено належними доказами.

Так, в якості підтвердження заборони на в`їзд, захисник ОСОБА_4 надала копію відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ за № 11 від 15.08.2023 року, адресовану адвокату ОСОБА_9 , але до своїх заперечень, захисник ОСОБА_4 додала свій адвокатський запит від 21.01.2025 року до СБУ України, щодо інформації про підстави заборони на в`їзд в Україну громадянину ОСОБА_5 , відповідь на який відсутня, тобто на час розгляду клопотання прокурора, відсутня актуальна та дійсна інформація щодо заборони обвинуваченому ОСОБА_5 на в`їзд на територію України.

Таким чином, аналізуючі в сукупності доводи прокурора викладені в його клопотанні, заперечення сторони захисту, матеріали кримінального провадження, враховуючи, що оголошення обвинуваченого в розшук на території України бажаних результатів не надало, обвинувачений ОСОБА_5 відповідно до наданої інформації, перетнув 04.03.2022 року державний кордон «виїзд» в пункті пропуску «Маяки - Удобне», керуючи автомобілем марки «MERSEDES» з державним номером НОМЕР_1 , на НОМЕР_2 не повертався, що дає підстави дійти висновку, що обвинувачений ухиляється від суду, єдиним способом встановлення місцезнаходження останнього за кордоном є оголошення у міжнародний розшук, оскільки виконання іншим чином завдань кримінального провадження є неможливим.

На дев`яносто дев`ятій сесії (27.02. -03.03.2017) Комісією з контролю файлів Інтерполу ухвалено рішення, що запобіжні заходи у вигляді дозволу на затримання підозрюваного з метою приводу не є ордерами на арешт у розумінні ст.83.2 (b,ii) Правил Організації.Статтею 575 КПК Українивизначено, що видача особи в Україну може бути запитана лишена підставі ухвали суду про тримання особи під вартою.

Головною вимогою інституцій Генерального секретаріату Інтерполу до публікації повідомлень із червоним кутом та циркулярних оповіщень є наявність ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо розшукуваної особи, що була винесенабез посилання на використання каналів МОКП-Інтерпол для доведення факту оголошення її міжнародного розшуку.

Обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.189 КК України, яке передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від до десяти років з конфіскацією майна, що згідно ст.12 КК України за ступеню тяжкості, відноситься до тяжкого злочину.

Тяжкість інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_5 кримінального правопорушення свідчить про ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, а також неодноразові неявки до суду, перебування у внутрішньодержавному розшуку, перетин ним державного кордону без повідомлення суду, в сукупності дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності його поведінки, більш того, за вчинення вищевказаного злочину, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком до десяти років з конфіскацією особистого майна, що у сукупності свідчить про наявність реальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч.6.ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбаченихстаттею 177 КПК України, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії», від 26.06.1991 у справі № 12369/86 «Летельє проти Франції» зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У такому разі після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження, суд за участю обвинуваченого розглядає питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора та обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі ч.6ст. 193 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177,183,193-194,335,371,372,376,380 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 про оголошення обвинуваченого ОСОБА_5 у міжнародний розшук - задовольнити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Оголосити уміжнародний розшукобвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Чечено-Інгушської АССР, Сунженського району, Орджонікідзевська РССФР, громадянина Російської Федерації, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України.

Зупинити провадження у даному кримінальному провадженні до розшуку ОСОБА_5 .

Виконання ухвали суду покласти на уповноважених осіб ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, в провадженні яких перебувають матеріали заведених ОРС категорії «Розшук».

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена лише в частині обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення, в інший частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1