Рішення № 124641592, 22.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року №640/25810/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 202 від 10.08.2020 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 та виданої на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06.09.2007.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішенням відповідача № 202 від 10.08.2020 є необґрунтованим, прийнятим не в спосіб, не в межах та не в порядку встановленому законодавством, таким, що порушує право позивачки на перебування в Україні на законних підставах.

Позивачка вказує, що як вбачається із висновку перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 від 10.08.2020 (далі - Висновок) підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивача зазначено пункт 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність), а саме скасування дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , з яким на той час перебувала в шлюбі позивачка.

Проте вказаний Висновок про скасування дозволу на імміграцію не містить обставин щодо сімейного стану позивачки, дотримання ним вимог законодавства за період проживання в Україні, не відображено те, що на даний час діти позивачки є громадянами України.

Вказує, що через деякий час після імміграції в Україну позивачка розлучилася з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 та створила сім`ю з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 , з яким 19.01.2010 посольством В`єтнаму в Україні було зареєстровано шлюб. Позивачка від шлюбу з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 має трьох малолітніх дітей.

Стверджує, що позивачка разом зі своїм чоловіком та спільними малолітніми дітьми проживає на території України, діти знаходяться на утриманні своїх батьків і потребують постійного піклування, а тому рішення відповідача № 202 порушує також права та інтереси малолітніх дітей. Висновок про скасування дозволу на імміграцію не містить обґрунтування щодо того, чи вивчались обставини наявності у позивача дітей, які народились в Україні, права на набуття ними громадянства України, тривалість терміну перебування дітей в Україні, правові та соціальні зв`язки дітей, можливі негативні наслідки, якщо дітей розлучити з матір`ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2021 у справі відкрито провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

24.03.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.03.2023 справа розподілена судді Горобцовій Я. В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що додатковою перевіркою матеріалів справи про оформлення посвідки на постійне проживання чоловіку - громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , наказом ДМС від 12.11.2019 № 309 визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню.

Таким чином, дозвіл на імміграцію в Україну наданий позивачці, як дружині іммігранта, підлягає скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прийнявши правомірне рішення № 202 від 10.08.2020 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

Разом з відзивом відповідачем подано до матеріалів справи копію особової справи позивачки № 104009.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянкою Соціалістичної Республіки В`єтнам, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 від 18.03.2013 з терміном дії по 18.03.2023.

28.05.2019 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулася громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв`язку з досягненням 25-річного віку.

07.10.2019 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було прийнято рішення № 80112300001920 про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі Порядок № 321).

Згідно висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 від 10.08.2020 (далі - Висновок), пропонується скасувати рішення УГІРФО ГУМВС України в м. Києві від 06.06.2007 про надання дозволу на імміграцію громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню видані на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06.09.2007.

Як зазначено у вказаному Висновку від 10.08.2020 перевіркою матеріалів справи встановлено, що 22.03.2007 до ВГІРФО Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», звернулась громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вона є дружиною іммігранта (чоловік - громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 видана 04.02.2004).

Після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок та відсутності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповідності до статті 10 Закону України «Про імміграцію», 03.06.2007 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано дозвіл на імміграцію в Україну у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» № 104009.

06.09.2007 громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 .

Додатковою перевіркою матеріалів справи про оформлення посвідки на постійне проживання чоловіку - громадянину СРВ Ле Чи Зунг встановлено, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_5 видана 04.02.2004 на ім`я громадянина СРВ Ле ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наказом ДМС від 12.11.2019 № 309 визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню.

Таким чином, дозвіл на імміграцію в Україну наданий громадянці ОСОБА_1 як дружині іммігранта, підлягає скасуванню.

Рішенням Центрального міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 202 від 10.08.2020 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» виданий 03.06.2007.

Також вказаним Рішенням скасовано видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06.09.2007 на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення, державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

Не погоджуючись з таким рішеннями відповідача, позивачка і звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III.

За приписами статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

З оскаржуваного у даній справі рішення відповідача № 202 від 10.08.2020 про скасування дозволу на імміграцію в Україну вбачається, що воно прийнято на пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Проте, як встановлено судом, відповідачем не надано доказів отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, що є підставою для скасування дозволу відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983, в редакції станом на час прийняття оскаржуваних рішень).

Відповідно до пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Матеріалами справи встановлено, оскаржуване у даній справі рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 10.08.2020 № 202 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну прийняті на підставі відповідного висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 10.08.2020.

З вказаного Висновку вбачається, що позивачка не запрошувалась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області під час розгляду питання про скасування їй дозволу на імміграцію в Україну. Також відсутні докази про повідомлення позивачки про час, дату та місце розгляду вказаного питання, а також пропозиції надати пояснення з цього приводу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Таким чином, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для подання пояснень емігрантів, стосовно яких розглядається питання.

Водночас, відповідачем не надано будь-яких доказів запрошення громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 для надання пояснень до моменту прийняття оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим порушено право позивача «бути почутим».

Відсутність доказів надсилання (або вручення) іноземцю або особі без громадянства запрошення про надання пояснень та відповідних документів свідчить про невиконання територіальними органами і підрозділами ДМС України всіх дій, спрямованих на повне та всебічне вивчення та оцінку всіх документів та матеріалів, які можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Суд зауважує, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.

Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в`їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19).

Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.

При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржуване у даній справі рішення прийняте відповідачем на підставі Висновку від 10.08.2020, згідно якого позивачка 06.09.2007 була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки вона є дружиною іммігранта (чоловік - громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 видана 04.02.2004). Додатковою перевіркою матеріалів справи про оформлення посвідки на постійне проживання чоловіку - громадянину СРВ Ле Чи Зунг встановлено, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_5 видана 04.02.2004 на ім`я громадянина СРВ Ле ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наказом ДМС від 12.11.2019 № 309 визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню.

Таким чином відповідач дійшов висновку, що дозвіл на імміграцію в Україну наданий громадянці ОСОБА_1 як дружині іммігранта, підлягає скасуванню.

Проте, вказаний Висновок від 10.08.2020 про скасування дозволу на імміграцію не містить обставин щодо сімейного стану позивачки на даний час, а також наявності інших підстав для дозволу на імміграцію в Україну.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка на час прийняття оскаржуваного рішення вже перебувала в розлученні з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 та створила сім`ю з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 , з яким 19.01.2010 року посольством В`єтнаму в Україні було зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб від 19.01.2010 № 03/10.

Позивачка від шлюбу з громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_3 має трьох малолітніх дітей, зокрема:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 11.01.2011 народився на території України і згідно довідки про реєстрацію особи громадянином України № 245/12 від 23.02.2012 зареєстрований громадянином України;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 20.11.2014 народився на території України і згідно довідки про реєстрацію особи громадянином України № 711/2017 від 11.05.2017 зареєстрований громадянином України;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 від 18.07.2017 народився на території України та відповідно має законні підстави на набуття громадянства України за місцем народження.

Отже судом встановлено, що позивачка має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною, адже в Україні проживають її чоловік та діти, які народилися на території України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом №166-V від 20.09.2006 (ст. 4)).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини, «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищезазначене, скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну суперечить принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Окрім цього суд враховує, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, оскільки, при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про імміграцію» Кабінет Міністрів України затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований спеціальним нормативно-правовим актом, як-то Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), який прийнятий відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», частини вісімнадцятої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та пункту 3 статті 5 Закону України «Про імміграцію».

Пунктами 1, 2 Порядку № 321 визначено, що посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

Згідно з пп. 1 п. 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Таким чином, оскільки рішення відповідача від 10.08.2020 № 202 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню, суд доходить до висновку про протиправність скасування відповідачем і посвідки на постійне проживання позивача.

Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Частина друга статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 908,00 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 908,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 202 від 10.08.2020 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та виданої на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06.09.2007.

3. Стягнути на користь громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_9 ) судовий збір у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.