Ухвала суду № 124608104, 22.01.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

22 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/16257/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаряСтасюк Т.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачаКосової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду питання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, в якому просить стягнути з відповідача заробітну плату за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №825/324/17 за період з 19.12.2023 по 30.11.2024 у розмірі 244480,65грн.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що незважаючи на негайний характер виконання судового рішення у справі №825/324/17 в частині поновлення його на посаді, рішення суду відповідачем не виконано.

Суд ухвалою від18.12.2024 відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 15.01.2025 рку о 10:00 год.

14.01.2025 на адресу суду від відповідача надійшла заява про залишення адміністративного позову без розгляду. Заява обгрунтована тим, що наказом керівника обласної прокуратури від 27.12.2023 №279к поновлено позивача з 11.04.2017 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області та в органах прокуратури. Про прийняття наказу позивача повідомлено листом від 28.12.2023 №07-1193вих-23, який отримано ним 29.12.2023 та направлено копію наказу. Крім того, позивачу визначено робоче місце та функціональні обов`язки. Вважає, що позови про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді не є позовами про стягнення заробітної плати, а отже, фактично, відносяться до спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Строки звернення до суду з такими позовами встановлені ч.5 ст.122 Кодексу адміністартивного судочинства України та становлять 1 місяць з наступного дня після видачі роботодавцем наказу про поновлення на роботі.

В судовому засіданні 15.01.2025 представником відповідача зазначену заяву підтримано, у зв`язку з чим, протокольною ухвалою суду від 15.01.2025, надано позивачу строк для надання пояснень та відкладено розгляд справи на 22.01.2025.

В судовому засіданні 22.01.2025 позивачем надано пояснення та подано заяву про відмову у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду. В обгрунтування заяви наголошено, що затримка роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на посаді є тривалим правопорушенням, і обов`язок щодо виплати роботодавцем середнього заробітку у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника покладається за весь час затримки.

Вирішуючи клопотання про залишення позову без розгляду, суд зважає на таке.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Так, згідно з ст.236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.06.2022 у справі №560/7496/20 (адміністративне провадження №К/9901/42336/21) зазначено, що: "до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин".

Таким чином, з огляду на вказане вище, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за своєю суттю, також є заробітною платою, а тому спір про стягнення з роботодавця середнього заробітку є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Верховний Суд України у постанові від17.02.2015 (справа №21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зазначає, що у положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Тож, ст.233 КЗпП України є спеціальною нормою по відношенню до ч.5 ст.122 КАС України, з огляду на що, суд не приймає до уваги твердження відповідача про розповсюдження строків, передбачених ч.5 ст.122 КАС України, на спірні правовідносини.

Приписами частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 у справі №521/1892/18 (провадження №61-39740св18) зазначено, що "належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.06.2023 в справі №461/7423/21 (провадження №61-872св23) зазначено, що: "для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період".

Таким чином, строк звернення до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду обчислюється протягом трьох місяців, з моменту видання роботодавцем наказу про поновлення на посаді.

Надаючи оцінки викладеним у заяві позивача обставинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №620/5154/24 (https://reestr.court.gov.ua/Review/123526135) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дії, протиправною постанову та зобов`язання вчинити певні дії, колегією суддів зазначено, що видання наказу від 27.12.2023 №279к про поновлення стягувача на посаді, навіть зі встановленням робочого місця та визначенням функціональних обов`язків стягувача, не є фактичним виконанням рішення у справі №825/324/17.

Також вказано, що судове рішення у справі №825/324/17, яке набрало законної сили, не було фактично виконано, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №73700623 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII.

Позаяк, суд до уваги вказане не приймає, оскільки оцінка зазначеним обставинам надається при розгляді справи по суті спору та не стосуються строків звернення до суду.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Звертаючись до суду з даним позовом та стверджуючи про невиконання рішення суду у справі №825/324/17, позивач фактично нівелює прийнятий на виконання зазначеного рішення суду наказ від 27.12.2023 №279к, який є чинним та ніким і нічим не скасований. Саме з виданням такого наказу пов`язується початок перебігу строку звернення до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що зазначений наказ неодноразово надсилався позивачу та ним отриманий, зокрема 01.02.2024, що підтверджується численними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявними в матеріалах справи.

З наведеного слідує, що отримавши зазначений наказ від 27.12.2023 №279к, позивач вважається таким, що дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів у вигляді невиконання відповідачем рішення суду у даній справі, а тому мав звернутися до суду у строк до 02.05.2024.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).

Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев`ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011).

Водночас, позивачем не було наведено жодних обґрунтованих причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву у тримісячний строк з моменту отримання наказу від 27.12.2023 №279к.

Також, з огляду на чинність зазначеного наказу, суд, за відсутності спору про його правомірність/протиправність, не приймає до уваги посилання позивача на те, що порушення є триваючим, а тому вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об`єктивно унеможливили звернення позивача до суду за захистом прав протягом визначеного ст.233 КЗпП України строку.

При цьому, суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому вважає помилковими твердження позивача про те, що строк звернення до суду ним не пропущений.

Крім наведеного, суд також звертає увагу позивача, що відповідно до ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Тобто, у випадку незгоди з прийнятим на виконання рішення суду у справі №825/324/17 наказом, позивач не був позбавлений можливості подати відповідну заяву.

За приписами ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною 4 цієї статті якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду 11.12.2024, тобто з пропуском встановленого строку звернення, в силу ч.4 ст.123 КАС України позов слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.122, 123, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Житняк