Рішення № 124607217, 22.01.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 р. №520/22051/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01021, код ЄДРПОУ 26255795), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 26281249) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, належних при звільненні (вихідна допомога) сум за період з 01 січня 2021 року по 24 липня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 1 196 575 (один мільйон сто дев`яносто шість тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) грн 46 коп, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області видати ОСОБА_1 Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 24 липня 2024 року виходячи з посадового окладу у розмірі 90 840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 у розмірі 3028 ,00 гривні.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати йому за період з 01 січня 2021 року по 24 липня 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, належних при звільненні (вихідна допомога) сум, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. є протиправними. З огляду на порушення прав позивача, належним способом відновлення порушених прав є стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 1 196 575 грн. 46 коп, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Також позивач вказує, що наявні підстави для зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області видати ОСОБА_1 Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 24 липня 2024 року виходячи з посадового окладу у розмірі 90 840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 у розмірі 3028 ,00 гривні. Зазначені обставини зумовили звернення позивачки до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу через систему "Електронний суд" та надійшла в електронний кабінет користувача, що підтверджується електронною роздруківкою.

Від представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, через ЄСІТС "Електронний суд", надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює усі нарахування і виплати суддям місцевих судів лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків на відповідний бюджетний період, затверджений відповідно до вимог Закону України "Про Держаний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Держаний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Держаний бюджет України на 2023 рік", Закону України "Про Держаний бюджет України на 2024 рік" та не має права самостійно зменшувати чи збільшувати розмір суддівської винагороди суддям. Вказано, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у рамках кошторису на відповідний бюджетний рік.

Представник відповідача - Державної судової адміністрації України, надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти заявлених позовних вимог, вказуючи, що Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн. відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Таким чином, виплата суддівської винагороди у 2021-2024 роках за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2 102 грн, а не з іншого розміру. Тобто про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (головного розпорядника бюджетних коштів) можна стверджувати у разі, якщо затверджений кошторис та асигнування були проведені з Державного бюджету в розмірі 2 270 грн (2021рік), 2 481 грн (2022 рік), 2 648 грн (2023 рік) та 3 028 грн (2024 рік), а ДСА України чи Територіальне управління самовільно зробили нарахування суддівської винагороди з розрахунку 2 102 грн. Таким чином, з боку відповідачів відсутні протиправні дії, спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій вказав на безпідставність та необґрунтованість позицій відповідачів, які викладені у відзивах на позов.

Положеннями ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України: за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд зазначає наступне.

Рішенням Харківської обласної ради від 25.02.1993 року ОСОБА_1 обрано суддею Красноградського районного суду Харківської області строком на десять років.

Постановою Верховної Ради України від 09.07.2003 № 1072 -IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді Красноградського районного суду Харківської області безстроково.

В зв`язку з обранням ОСОБА_1 на адміністративну посаду відповідно до наказу від 03.08.2018 року за №02-03/56 позивач приступив до виконанням обов`язків голови Красноградського районного суду Харківської області із встановленням з 03.08.2018 року щомісячної надбавки в розмірі 10% посадового окладу.

В зв`язку з обранням ОСОБА_1 вдруге на адміністративну посаду відповідно до наказу від 18.08.2021 року за №02-03/9 приступив до виконанням обов`язків голови Красноградського районного суду Харківської області із встановленням з 03.08.2018 року щомісячної надбавки в розмірі 10% посадового окладу.

Наказом голови Красноградського районного суду від 26.03.2018 року за №02-03/21 ОСОБА_1 з 26.03.2018 встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 70% посадового окладу, так як стаж роботи становить більше 30 років.

Наказом голови Красноградського районного суду від 27.03.2023 року за №02-03/17 ОСОБА_1 з 27.03.2023 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу, так як стаж роботи становить більше 35 років.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23.07.2023 № 2265/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Красноградського районного суду Харківської області у відставку, у зв`язку з поданням заяви.

Наказом в.о. голови Красноградського районного суду від 24.07.2024 року за № 02-03/38 ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з виплатою відповідної компенсації та вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород.

26.07.2024 року ТУ ДСА України в Харківській області ОСОБА_1 видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці, з якої слідує, що при врахуванні розміру посадового окладу ОСОБА_1 відповідачем 2 взято за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн, станом на 01.01.2021 року.

Крім того, при обчисленні ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні за період з 01.01.2021 року по 24.07.2024 року також при врахуванні розміру посадового окладу ОСОБА_1 відповідачем 2 взято за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн, станом на 01.01.2021 року.

Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до положень Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 року №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України "Про прожитковий мінімум" є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року №1082-IX (далі по тексту - Закон України №1082-IX) встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02 грудня 2021 року №1928-IX (далі по тексту - Закон України № 1928-IX) встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03 листопада 2022 року №2710-IX (далі по тексту - Закон України №2710-IX) встановити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року №3460-IX (далі по тексту - Закон України №3460-IX) установити з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі №360/503/21 сформував наступні правові висновки: "Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть... Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб… Верховний Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо… Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ".

При цьому будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019) (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Законами України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не вносилось жодних змін до Закону №1402-VIII ні в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ні до Закону №966-XIV щодо запровадження спеціального "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", тобто не існувало жодних законних підстав для фактичного зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою розрахунку суддівської винагороди.

Оскільки, змін до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не було внесено, тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22.

У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплата не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Відповідно до правил частини третьої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

За правилами статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Отже, у спірних правовідносинах щодо виплати суддівської винагороди у належному розмірі, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частин першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. У свою чергу, Харківський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022,2023,2024 роки).

Згідно з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22, у цій справі №140/5481/22 було правильно з`ясовано судом першої інстанції, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом України "Про судоустрій і статус суддів" величини - а саме розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, яким у даній справі є Харківський апеляційний суд, та правильно розраховано належні позивачу до виплати кошти, які рішенням суду першої інстанції у справі №140/5481/22 стягнуто з Державної судової адміністрації України. При цьому рішення суду першої інстанції залишено постановою Верховного Суду без змін.

Як зазначив представник ТУ ДСА в Харківській області у відзиві на позов, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.

Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон № 1082-ІХ) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року складає 2102 гривні, тобто залишилась на рівні 2020 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX (далі - Закон № 1928-ІХ) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2022 року складає 2102 гривні, тобто залишилась на рівні 2020 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.12.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-ІХ) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2023 року складає 2102 гривні, тобто залишилась на рівні 2020 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX (далі - Закон № 3460-IX) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2024року складає 2102 гривні, тобто залишилась на рівні 2020 року.

Таким чином, як вважає відповідач 2, з прийняттям Закону № 1082-ІХ, Закону № 1928-ІХ, Закону № 2710-ІХ, № 3460-IX зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Таким чином, суддівська винагорода, допомога на оздоровлення, вихідна допомога за період з 01.01.2021 по 24.07.2024 нараховувались та виплачувались позивачу, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн.

Доказів на спростування вказаного відповідачами до суду не надано.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 року по 24.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

При цьому, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача суд вважає стягнення з Державної судової адміністрації України на користь на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою за період з 01.01.2021 року по 24.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року 2270 грн. 00 коп., на 1 січня 2022 року 2481 грн. 00 коп., на 1 січня 2023 року 2684 грн. 00 коп., на 1 січня 2024 року 3028 грн. 00 коп., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Отже, для реалізації права позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, у зв`язку із зміною (збільшенням) базового посадового окладу судді, слід зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 24 липня 2024 року виходячи з посадового окладу з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.

Вказаний спосіб задоволення позовних вимог є найбільш ефективний та доцільний у спірних правовідносинах.

Щодо зауваження ДСА України про порушення позивачем строку звернення з позовом до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом із тим, положеннями статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частини п`ятої статті 122 КАС України.

Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Уряду від 11.03.2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 року (постанова Уряду від 27.06.2023 року № 651).

Водночас, враховуючи, що позивача відраховано зі штату Красноградського районного суду 24.07.2024, із даним позовом позивач звернувся 01.08.2024 (згідно відтиску поштового штемпеля на поштовому конверті), суд приходить до висновку, що позивачем дотримано строк звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки, позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01021, код ЄДРПОУ 26255795), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 26281249) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 року по 24.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795) на користь на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) недонараховану та невиплачену суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою за період з 01.01.2021 року по 24.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року 2270 грн. 00 коп., на 1 січня 2022 року 2481 грн. 00 коп., на 1 січня 2023 року 2684 грн. 00 коп., на 1 січня 2024 року 3028 грн. 00 коп., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 24 липня 2024 року виходячи з посадового окладу з врахуванням доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений абз. 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.С.Мороко