Рішення № 124580794, 21.01.2025, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/3303/21

Провадження №2/333/277/25

рішення

Іменем України

21 січня 2025 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ТучковаС.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №333/3303/21 за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг (послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання), -

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 43452,79 гривень, посилаючись на те, що у період з 01.01.2018 року по 31.03.2021 року позивач надав відповідачці послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання за адресою її проживання: АДРЕСА_1 . На теперішній час ОСОБА_1 не здійснила повну оплату за надані послуги, тому позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 43452,79 гривень, а також понесені ним при пред`явленні позову судові витрати у розмірі 2270,00 гривень.

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 27.05.2024 року заочне рішення від 02.09.2021 року по цивільній справі № 333/3303/21 за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг (послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання) скасовано, призначено цивільну справу №333/3303/21 до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

22.10.2024 року від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу та іншого обов`язку. З роздруківки особового рахунку, яка долучена до позовної заяви, вбачається, що відповідач здійснював оплати. Так, як відповідачем не надано копій квитанцій з відображеними даними про призначення платежу, не обґрунтовано, що внесені кошти в частковому розмірі за отримані послуги свідчать про визнання відповідачем лише певної частини заборгованості, тому з боку відповідача мало місце визнання боргу. Крім того, згідно п.5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався Постановами Кабінету Міністрів України та діяв на час звернення Концерном «МТМ» до суду з цим позовом. З огляду на встановлену практику Верховного Суду та чинне законодавство України позивачем не пропущено строк позовної давності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка і її представник, будучи повідомленими судом належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Представник відповідачки надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без їхньої участі, проти позову заперечував у повному обсязі у зв`язку з наступним. Відповідачка просить суд застосувати позовну давність до всіх позовних вимог, відмовивши у позові з підстави спливу позовної давності. Крім того, у матеріалах справи взагалі відсутні докази фактичного надання концерном «МТМ» у період часу з 01.01.2018 року до 31.03.2021 року включно ОСОБА_1 послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Наданий позивачем розрахунок розміру заборгованості ОСОБА_1 не є достовірним та достатнім доказом фактичного надання Концерном «МТМ» вказаних послуг.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Концерн «Міські теплові мережі» включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та є юридичною особою. Основним видом його економічної діяльності є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (а.с.8).

ОСОБА_1 зареєстрована (а.с.12) і проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,і є споживачем послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання, що постачається Концерном «Міські теплові мережі» (особовий рахунок НОМЕР_1 ).

Згідно зрозрахунком сумизаборгованості ОСОБА_1 має заборгованістьза послугиз централізованогоопалення ігарячого водопостачанняза періодз 01.01.2018року по31.03.2021року всумі 43452,79гривень,яку добровільнонею несплачено (а.с.4,5-6).

Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204св18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572св22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449св22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399св23).

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Будь-яких доказів того, що у спірний період послуги, що надає позивач, ним не споживались, відповідачкою і її представником не надано.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору і оцінивши докази, подані сторонами, дійшов висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов`язання зі сплати за спожиті житлово-комунальні послуги належним чином не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість перед позивачем за надані ним послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання за період з 01.01.2018 року по 31.03.2021 року, яка відповідно до розрахунку наданого позивачем становить 43452,79 гривень.

Відповідачкою і її представником обставина фактичного споживання ОСОБА_1 вказаної послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання за вказаний у позові період не оспорювалась. Будь-яких платіжних документів, що підтверджують повну сплату означеного боргу, або власних розрахунків суми заборгованості з боку відповідача і її представника суду подано не було, належними доказами вищевказаний розрахунок позивача не спростовано.

Щодо клопотання представника відповідачки про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21).

З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.

Отже, Закон України № 540-IX від 30 березня 2020 року щодо продовження строків на час карантину набрав законної сили 02 квітня 2020 року, тому позовна давність до вимог про стягнення заборгованості, що існували в межах трирічного строку до дня набрання чинності згаданим Законом, вважається такою, що не спливла.

Враховуючи викладене, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, так як судове рішення ухвалюється у повному обсязі на користь позивача, понесені ним і документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.526, 610, 611, 625 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст.10-13, 77-80, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Концерну«Міські тепловімережі» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіза оплатукомунальних послуг(послугз централізованогоопалення ігарячого водопостачання) задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 32121458, м.Запоріжжя, вул.Героїв полку «Азов», буд.137) заборгованість за надані послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання за період з 01.01.2018 року по 31.03.2021 року у розмірі 43452 (сорок три тисячі чотириста п`ятдесят дві) гривні 79 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 32121458, м.Запоріжжя, вул.Героїв полку «Азов», буд.137) витрати на оплату судового збору у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 21 січня 2025 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков