Постанова № 1245751, 04.12.2007, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2007 № 45/153

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кондес Л.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від прокуратури:Безкровного А.І. (посвідчення № 322 від 29.01.2007 р.)

від позивача: не зявився;

від відповідача 1: не зявився.

від відповідача 2: Устінов Д.М. (директор)

від третьої особи: не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військового прокурора Південного регіону України

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.10.2007

у справі № 45/153

за позовом Військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Міністерства оборони України

Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморська будівельна компанія"

третя особа відповідача Одеський інститут сухопутних військ Міністерства оборони України

провизнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.10.2007 р. в позові Військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі КМ України, позивач) до Міністерства оборони України (далі Міноборони України, відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Чорноморська будівельна компанія” (далі ТОВ “Чорноморська будівельна компанія”, відповідач 2), третя особа: Одеський інститут сухопутних військ Міністерства оборони України про визнання недійсним договору було відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням Господарського суду м. Києва Військовий прокурор Південного регіону України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить зазначене рішення скасувати повністю і прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги прокурор Південного регіону України мотивує тим, що при винесенні оскаржуваного рішення були порушенні норми матеріального права, а саме невірно визначено правову природу спірного договору; не враховано, що незаконно було змінено статус спірної земельної ділянки, та не враховано укладання Договору Міністерством оборони України з перевищенням своїх повноважень.

Позивач, відповідачі і третя особа відзиви на апеляційне подання суду не надали. Представник відповідача 2 в судовому засіданні апеляційні вимоги не визнав і просив суд їх відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою від 16.11.2007 р. апеляційне подання прийняте до провадження і призначено до розгляду на 04.12.2007 р.

В судове засідання 04.12.2007 р. зявились представник відповідача 2 і Прокурор відділу військової прокуратури Центрального регіону України. Представники позивача Кабінету Міністрів України, відповідача 1 Міністерства оборони України та третьої особи - Одеського інституту сухопутних військ Міністерства оборони України в судове засідання не зявився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в звязку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі зазначених представників.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора і представника відповідача - 2, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.07.2006 р. між Міністерством оборони України та ТОВ “Чорноморська будівельна компанія” був укладений договір №227/ДБ-12 СПЗ про спільну діяльність у будівництві житла (без обєднання учасників) (далі Договір), відповідно до якого сторони договору проводять спільну діяльність щодо будівництва комплексу будинків з обєктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення орієнтовно загальною площею квартир 20800,00 м2., згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 2,0 га., яка розташована по вул. Фонтанська дорога, 14 в м. Одеса (військове містечко №217) п. 2.1. Договору. П. 2.2. Договору передбачає здійснення спільної діяльності без обєднання вкладів учасників.

Відповідно до п. 3.1., з метою реалізації завдань спільної діяльності Сторони договору закріплюють частки у спільній діяльності у вигляді грошових коштів, нерухомого майна, інших матеріальних і нематеріальних активів. Сторони забезпечують внесення своїх часток в наступний спосіб:

частка Міністерства оборони України орієнтовно складала у грошовому виразі 26133332,00 грн. Після оформлення межі земельної ділянки, яка планувалась для будівництва “Обєкта”, яка визначалась відповідно до землевпорядної документації на зазначену земельну ділянку та уточнення відповідно до рішення (рішень) органів про надання у користування земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво “Обєкту”, Сторонами здійснюється оцінка права забудови зазначеної земельної ділянки. До частки Міністерства оборони України на цілі спільної діяльності було включено здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію. Частка Міністерства у спільній діяльності складала 25%;

частка ТОВ “Чорноморська будівельна компанія” на цілі спільної діяльності у грошовому виразі орієнтовно склала 78399996,0 грн. Сторона мала забезпечувати свою частку виконанням покладених на неї Договором функцій шляхом фінансування будівництва, передачі рухомого і нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін Договору, в порядку і на умовах передбачених цим Договором. Частка Товариства у спільній діяльності складала 75%.

В подальшому, на врегулювання відносин до договору про спільну діяльність у будівництві житла, 27.07.2006 р. був укладений Договір №ДУ 1/12СПЗ, яким було остаточно визначено частки сторін Договору, які були зазначені вже основному Договорі.

Відповідно до п. 1.1. Договору, терміни і поняття в цьому Договорі необхідно розуміти так:

обєкти спільної діяльності конкретні будівлі та споруди, що підлягають будівництву в рамках спільної діяльності згідно затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації;

земельна ділянка земельна ділянка орієнтовною загальною площею 2,0 га., що надана у безстрокове і безоплатне користування в межах згідно з планом землекористування для будівництва, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога 14 (військове містечко №217).

Військовий прокурор Південного регіону України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю “Чорноморська будівельна компанія” про визнання недійсним договору, з посиланням на те, що Міністерство оборони України не мало права на укладання спірного Договору, оскільки змінювати цільове призначення земель оборони без погодження з Кабінетом Міністрів України міністерство не мало права.

Відповідач 2 не визнає позов з посиланням на те, що спірний договір є таким, що достроково припинив свою дію. Чорноморська будівельна компанія мотивувала це твердження тим, що Договір №ДУ-1/12СПЗ від 27.07.2007 р. про врегулювання відносин сторін до Договору про спільну діяльність у будівництві житла №27-ДБ-12СПЗ був укладений із скасувальною обставиною (у відповідності до ст. 212 ЦК України), якою було передбачено, що в разі не виконання ТОВ “Чорноморська будівельна компанія” своїх обовязків за цим Договором по перерахуванню грошових коштів у розмірі та термін, зазначених у п.п. 2, 3 Договору (26133332 грн. до 08.02.2006 р.) цей Договір та основний Договір вважаються скасованими з усіма наслідками, передбаченими чинним законодавством України. В звязку з тим, що чорноморська будівельна компанія своїх обовязків по Договору не виконало, вступила в силу скасувальна обставина та з 08.08.2006р. зазначені Договори скасовані.

Відповідач 1 також не визнав заявлений Військовим прокурором позов, посилаючись на те, що при укладанні спірного Договору Міністерство не мало за мету змінювати цільове призначення земель оборони України, оскільки за загальним правилом договір про спільну діяльність це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків з приводу здійснення ними спільної діяльності без створення юридичної особи для досягнення спільної мети. В своїх поясненнях (а.с. 162 164) представник Міністерства оборони України зазначає: “Договір, укладений з відповідачем 2, за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність без обєднання вкладів учасників, тобто правові підстави для набуття майном статусу спільного майна відсутні. Також, Міністерство оборони України, вважає, що законодавством не заборонено укладати договори на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення. Зокрема, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документу, що підтверджує право на неї, забороняється, але умовами спірного договору визначено, що здійснення будь-яких дій з будівництва “Обєкта” буде розпочато лише після оформлення всієї необхідної документації та відведення земельної ділянки під будівництва; що ст. 5 Закону України “Про використання земель оборони” не забороняється розміщення, проектування, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація, консервація і ліквідація будівель, споруд та інших оборонних обєктів, крім тих, що можуть справляти прямий або опосередкований негативний вплив на земельні ресурси, здійснюються в порядку, визначеному законом. Доказів негативного впливу на земельну ділянку загальної площею 2 га. Військового містечка №217 проектування та будівництва житлового комплексу позивачем не надано. Також відповідач 1 зазначає, що припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою, згідно п. 4 Договору має бути здійснено ним шляхом добровільної відмови за його заявою до власника земельної ділянки, що відповідає ст.ст. 78, 83, 142 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, згідно з якими виключні повноваження щодо розпорядження землями державної і комунальної власності надано сільським, селищним та міським радам. Щодо порушення вимог ст. 6 Закону України “Про правовий режим майна Збройних сил України”, то слід зазначити, що спірний договір не передбачав у будь-який спосіб реалізацію військового майна, тобто положення ст. 6 цього закону на дані правовідносини не розповсюджуються, списання будівель та споруд, які підпадають під пляму забудови, здійснюється відповідно до вимог ст. 4 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних силах України” та п. 16 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2000 р. №1225”.

Після дослідження всіх доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає, що позов Військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України підлягає задоволенню з наступних підстав:

Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів визнаються землями оборони (ст. 77 Земельного кодексу). Правові засади і порядок використання земель оборони визначається Законом України “Про використання земель оборони” від 27 листопада 2003р. №1345-IV.

Не зважаючи на те, що спірний договір при укладанні, його сторонами був визначений як “про спільну діяльність у будівництві житла (без обєднання вкладів учасників)”, за своєю юридичною природою він є Договором простого товариства, оскільки відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобовязуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі обєднання вкладів учасників (просте товариство) або без обєднання вкладів учасників. Ст. 1132 ЦК України зазначається, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобовязання обєднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

До характерних рис договору можна віднести: 1) це обєднання двох або більше осіб (багатосторонній правочин); 2) обєднання не приводить до утворення юридичної особи; 3) обєднання звязане з участю кожної із сторін у їхній спільній діяльності; 4) для спільної діяльності учасники вносять і зєднують свої внески; 5) обєднання створюється для отримання прибутку чи досягнення іншої мети, яка не суперечить закону (спільне будівництво будинку, дороги і т. ін.).

Відповідачі визнають всі зазначені вище риси, окрім четвертої із них. Однак, хоча, в тексті спірного Договору неодноразово зазначається, що “спільна діяльність учасників здійснюється без обєднання вкладів”, це спростовується такими його пунктами:

п. 1.1. де поняття терміну “майно” визначається як грошові кошти та інше майно (матеріальні і нематеріальні активи), які використовуються та витрачаються Сторонами для здійснення спільної діяльності в процесі будівництва житла;

п. 3.2. де встановлений спосіб внесення учасниками спільної діяльності своїх часток;

п. 3.2.1. і 3.2.2. де оцінюються частки сторін Договору у грошовому виразі;

п. 3.2.1, з якого вбачається, що Міністерство оборони України за договором було зобовязане здійснити оформлення межі земельної ділянки, яка планувалась для будівництва “Обєкта”, оформлення землевпорядної документації на зазначену земельну ділянку та уточнення відповідно до рішення (рішень) органів про надання у користування земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво “Обєкту”, після чого Сторони здійснять оцінку права забудови зазначеної земельної ділянки. Також, до частки Міністерства оборони України на цілі спільної діяльності було включено здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію;

п. 4.5., який залишає за стороною -1 (Міністерство оборони України) наступні функції: оформлення землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якого є будівництво “Обєкту”; оформленням дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва “Обєкта”.

Таким чином, з наведеного вбачається обовязок сторін по внесенню будь-якого майна, в тому числі земельної ділянки Міністерством для подальшого виконання умов Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Землі оборони, як раніше зазначалось, є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань (ст. 77 кодексу). Відповідно до ст. 2 Закону України, Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України; особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні обєкти визначаються Кабінетом Міністрів України; розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації; військові частини зобовязані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших обєктів загального користування (ст. 39 Земельного кодексу).

Приналежність земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 14 (ділянка по вул. Перекопської дивізії, розташована за Піхотним училищем) до земель оборони підтверджується рішенням № 30 від 30.09.1950 р виконкому Одеської міської ради “Про виділення земельної ділянки Одеському Військовому округу для будівництва “військового містечка”, на виконання якого на виділеній земельній ділянці розміщено військове містечко № 217, з обєктами нерухомості у вигляді житлових будинків та цілісного майнового інфраструктурного комплексу по збереженню і обслуговуванню технічних засобів Одеського інституту Сухопутних військ.

В звязку з укладанням спірного Договору цільове призначення земельної ділянки з земель оборони фактично змінювалось на землі житлової та громадської забудови.

Однак, цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності (ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України). У приватну власність землі оборони передаватися в жодному разі не можуть (ч. 4 цієї ж статті).

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що в разі передачі земельної ділянки під забудову з оформленням відповідних документів на право користування земельною ділянкою, як встановлено п. 4.5 Договору, ця земельна ділянка, яка згідно зі ст. 14 Закону України “Про збройні сили України” є державною власністю та закріплена за Одеським ордена Леніна інституту Сухопутних військ на праві оперативного управління, може вибути з державної власності. Проте таке виконання договору суперечить ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони”, яка зазначає, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Дана стаття встановлює вичерпний перелік випадків використання земель оборони у господарських цілях, а тому використання земель оборони на пайових засадах у житловій забудові чинним законодавством не передбачено.

Суду не було надано доказів прийняття компетентними органами місцевого самоврядування рішення щодо зміни цільового призначення земель з категорії земель оборони до категорії земель житлової забудови (ст.20 Земельного кодексу України).

До того ж, відповідно до відповіді №1/46/313 від 07.03.2007 р. начальника Одеського ордену Леніна інституту Сухопутних військ на запит першого заступника військового прокурора Південного регіону України вбачається, що будівництво житлових будинків та території військового містечка №217, без знищення розташованих на ній обєктів нерухомості та цілісного майнового інфраструктурного комплексу по збереженню і обслуговуванню технічних засобів інституту неможливо. З цього необхідно зробити висновок, що для виконання договору необхідно здійснити відселення з цього обєкту військовослужбовців та членів їх сімей, вирішити питання повязані з відчуженням та знищенням військового майна цілісного майнового інфраструктурного комплексу. Вказані заходи можуть бути здійсненні лише Міністерством оборони України за рішенням Кабінету Міністрів України.

Суду доказів внесення Міністерством оборони України подання до Кабінету Міністрів щодо вчинення передислокації інституту і відчуження військового майна цілісного майнового інфраструктурного комплексу і прийняття останнім рішення з цього приводу, надано не було. Тому суд робить висновок, що даний договір був укладений Міністерством оборони України з перевищенням його повноважень, оскільки на його укладання уповноважений не був. Дії міністерства в подальшому схвалені Кабінетом Міністрів України не були, про що свідчить оскарження дійсності даного договору в судовому порядку.

Таким чином спірний договір укладений з порушенням ст. 20 Земельного кодексу України (порядок зміни цільового призначення земель) та п. 2 ст. 203 ЦК України (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності), тому, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу і ст.ст. 215, 241 ЦК України, має бути визнаний недійсним.

Посилання відповідачів на те, що в даній справі відсутній предмет спору, оскільки він був достроково розірваний за скасувальною обставиною п. 8 Додаткової угоди №ДУ 1/12 СПЗ від 27.07.2006 р., судом не приймаються до уваги в звязку з різницею правових наслідків дострокового розірвання договору (ст. 653 ЦК) і визнання його недійсним (ст. 216 ЦК).

Відповідачі в судових засіданнях не спростували тверджень Військового прокурора і позивача, як передбачено ст.ст. 33, 34 ГПК України, якими встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При винесенні рішення від 02.10.2007 р. по даній справі судом першої інстанції не було в повному обсязі і належним чином проаналізовано та досліджено ст.ст. 1130-1132 Цивільного кодексу в сукупності із спірним договором, що призвело до невірного визначення правової приналежності останнього в наслідок чого помилково не визнано порушенням використання земельної ділянки за нецільовим призначенням; не прийнято до уваги відсутність рішень повноважних органів про зміну цільового призначення земельної ділянки і про надання згоди на укладання цього Договору. Також місцевим господарським судом помилково не були застосовані ст.ст. 20, 21, 77, 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 207, 241 ЦК України, ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони”, ст. 6 Закону України “Про Збройні сили України”, ст. 6 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних силах України”, що фактично є порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до п.4 ч. 1 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування його рішення по справі.

Відповідачами не було надано суду належних доказів на спростування викладеного в апеляційному поданні.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що апеляційне подання є обґрунтованим і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційне подання Військового прокурора Південного регіону України задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2007 р. в справі №45/153 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладання Договір №227/ДБ-12 СПЗ про спільну діяльність у будівництві житла (без обєднання учасників), укладений 20.07.2006 р. між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Чорноморська будівельна компанія”.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; р/р 35223110003192, ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, Код 00034022) до Державного бюджету України 42,50 (сорок дві грн. 50 коп.) грн. державного мита за подання позовної заяви в інтересах держави і 21,25 (двадцять одну грн. 25 коп.) грн. державного мита за звернення Військового прокурора з апеляційним поданням. Видати наказ.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; р/р 35223110003192, ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, Код 00034022) на користь Державного підприємства “Інформаційні судові системи” (01021, м. Київ, вул. Лепська, 18/5; р/р 26000300036851 в АКБ “Форум”, МФО 322948, код ЄДРПОУ 34614292) 59 (пятдесят девять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чорноморська будівельна компанія” (65026, м. Одеса, вул. Гоголя, 7, кв. 15-а, р/р 26002255401 у ВАТ “МТБ” м. Іллічівськ, МФО 328168, код ЄДРПОУ 343216015531) до Державного бюджету України 42,50 (сорок дві грн. 50 коп.) грн. державного мита за подання позовної заяви в інтересах держави і 21,25 (двадцять одну грн. 25 коп.) грн. державного мита за звернення Військового прокурора з апеляційним поданням. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чорноморська будівельна компанія” (65026, м. Одеса, вул. Гоголя, 7, кв. 15-а, р/р 26002255401 у ВАТ “МТБ” м. Іллічівськ, МФО 328168, код ЄДРПОУ 343216015531) на користь Державного підприємства “Інформаційні судові системи” (01021, м. Київ, вул. Лепська, 18/5; р/р 26000300036851 в АКБ “Форум”, МФО 322948, код ЄДРПОУ 34614292) 59 (пятдесят девять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду м.Києва.

Справу № 45/153 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого Господарського Суду України.

Головуючий суддя

Судді

26.12.07 (відправлено)