Рішення № 124569950, 21.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2025 року № 640/17133/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту також відповідач, ідентифікаційний код: 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки на 1 рік 2 місяці та 18 днів у виконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі та посаді протиправною;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача 779468,63 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу, унаслідок невчасного виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №640/1514/20 позивача поновлено на посаді старшого слідчого в ОВС та стягнуто з Офісу генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення позивача на посаді та стягнення у межах суми стягнення заробітної плати за 1 місяць. Означену постанову виконано відповідачем лише 19.09.2022, тобто з порушенням законодавчо встановлених строків.

Позивач наголошує, що безпідставне невиконання відповідачем постанови суду впродовж більш ніж 1 року свідчить про його протиправні дії, які призвели до продовження перебування позивача у статусі особи, яка перебуває у вимушеному прогулі.

Позивач зазначає. що 20.09.2022 його звільнено за власним бажанням. Проте, остаточного розрахунку з позивачем в частині виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду в період з 01.07.2021 по 19.09.2022 відповідачем не проведено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2022 відкрито провадження у справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/17133/22 до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідачем поданий до суду відзив на позовну заяву, де зазначено, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивачем не пред`являвся до виконання відповідачу виконавчий лист щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі та виплати місячного заробітку за час вимушеного прогулу. Крім цього представник відповідача стверджує, що поновлення працівника на роботі має приватний характер і не може бути реалізоване без його волевиявлення, тобто без його звернення до відповідача з вимогою про поновлення на роботі і посаді.

Крім цього, відповідач звертає увагу суду, що позивачем подано позов до суду з приводу стягнення інфляційних нарахувань і 3% річних за затримку виконання вказаного рішення суду і, що судом відкрите провадження за даним позовом.

У відповіді на відзив позивач зазначив про безпідставність тверджень відповідача щодо необхідності звернення із заявою про поновлення з огляду на обов`язок Офісу Генерального прокурора виконати судове рішення, яке набрало законної сили, в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення заробітної плати за 1 місяць. Позивачем наголошено, що наказ відповідача від 19.09.2022 №1757ц про поновлення позивача на роботі винесений без виконавчого листа, що свідчить про відсутність необхідності звернення з виконавчим листом для примусового виконання рішення суду. Стосовно стягнення інфляційних нарахувань і 3% річних за затримку виконання вказаного рішення суду позивач зазначив, що відповідний позов не має відношення до даної справи, оскільки має інший предмет, стосується інших сум та періоду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року призначене судове засідання з розгляду справи.

У судових засіданнях сторони підтримали свої позиції та надали додаткові пояснення.

Після цього сторони просили суд продовжити розгляд у письмовому провадженні.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №640/1514/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2021 скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 2173ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади Старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді Старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 934861,09 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 . Генеральній прокуратурі України на посаді Старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 53886,10 грн.

Постановою Верховного Суду від 30.08.2022 касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, закрито. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №640/1514/20 змінено в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року у справі №640/1514/20 залишено без змін.

Наказом Офісу генерального прокурора від 19.09.2022 позивача поновлено на посаді Старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 25.12.2019. Підстава: заява ОСОБА_1 , постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021, постанова Верховного суду від 30.08.2022 у справі №640/1514/20.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 20.09.2022 №1815ц позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначає, що оскільки постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №640/1514/20 фактично було виконано лише 19.09.2022, він відповідно до положень статті 236 Кодексу законів про працю України має право на стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за період з 01.07.2021 по 19.09.2022.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з положеннями статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому статтею 236 Кодексу Законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки.

Статтею 129 Конституції України обов`язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена як одна з основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Аналіз наведених вище норм законодавства, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття поновлення на роботі, як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) та від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21).

Як встановлено судом, позивача звільнено із займаної посади наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2173ц, однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №640/1514/20, яке в силу положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць, адміністративний позов задоволено. Зазначене рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 30.08.2022 в резолютивній частині.

Отже, у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця виник обов`язок добровільно і негайно виконати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №640/1514/20 в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.

Суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права в адміністративному судочинстві має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як свідчать матеріали справи, право позивача на поновлення на роботі порушено внаслідок затримки виконання рішення суду, а тому в межах цього спору необхідно вжити заходів стосовно ефективного поновлення прав позивача.

Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).

Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі №160/288/19 зауважив, що положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року №813/593/17, від 24 вересня 2019 року №826/16191/17, а також в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17 тощо.

Верховним Судом в постанові від 23.04.2020 у справі № 826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, який враховується судом при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах.

Стаття 236 Кодексу Законів про працю України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

В постанові від 15.05.2020 у справі № 500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 Кодексу Законів про працю України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов`язків, а роботодавцем - обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII також передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу».

Таким чином, доводи представника відповідача щодо того, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи та необхідності для цього звернення цієї особи з відповідною заявою або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі, оцінюються судом критично, оскільки спростовуються нормами статті 236 Кодексу законів про працю України та практикою Верховного Суду.

Тобто, законодавством України не передбачено обов`язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив`язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.

Також суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо зміни мотивувальної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 постановою Верховного суду від 30.08.2022, оскільки зміна мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції не нівелювало обов`язок відповідача негайно виконати рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.

Оскільки судом встановлено факт затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 в адміністративній справі №640/1514/20 у період з 01.07.2021 по 19.09.2022, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час такої затримки.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.07.2021 по 19.09.2022.

У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції станом на 20.11.2020 перший день періоду вимушеного прогулу, охопленого цією справою).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №640/1514/20 вбачається, що «…в довідці Офісу Генерального прокурора від 28.07.2020 №21-952зп зазначено, що заробітна плата Позивача за жовтень 2019 року складає 17544,319 грн., за листопад 2019 року - 0,0 грн.; середньоденна заробітна плата складає 2506,33 грн…».

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» судом встановлено, що кількість робочих днів за період з 01.07.2021 по 19.09.2022 становить 290 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01.07.2021 по 19.09.2022 становить 726835,70 грн (2506,33 грн х 290 днів) та належить стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача.

Враховуючи, що позивачем заявлено про стягнення середнього заробітку за затримку виконання судового рішення у розмірі 779468,63 грн, виходячи з розрахунку затримки його виконання на 311 днів, що є помилковим з огляду на встановлені судом обставини затримки виконання судового рішення на 290 робочих днів, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код: 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 01.07.2021 по 19.09.2022 у розмірі 726835,70 грн (сімсот двадцять шість тисяч вісімсот тридцять п`ять грн 70 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.01.2025.

Суддя Панченко Н.Д.