Рішення № 124567511, 08.01.2025, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/6933/24

Провадження № 2/946/90/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Адамова А.С.

за участю секретаря Тюміної О.А.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 Скрипка О.О., представника третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізмаїлі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами, якими просить суд наступне: стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на її користь 118713,66 грн., за шкоду, заподіяну здоров`ю з урахуванням ліміту, а саме: 13 800,96 грн. витрати на лікування; 99 259,67 грн. у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; 5653,03грн. моральної шкоди; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 , як володільця транспортного засобу, на її користь 299 206,97 грн. з них: 290 грн. поштових витрат; 4570 грн. витрат на покупку матрацу ФУТОН; 294346,97грн. моральної шкоди.; стягнути з відповідачів судові витрати в розмірі 14 800 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 08 вересня 2023 року о 10 годині 43 хвилини водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , скоїв наїзд на неї, пішохода ОСОБА_1 , яка в м. Ізмаїлі переходила проспект Миру, напроти будинку №7 по пішохідному переходу справа наліво по ходу руху автомобіля. Внаслідок наїзду вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та була госпіталізована до лікарні. За фактом ДТП Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Одесі) територіального управління ДБР розташованого у місті Миколаєві 08.09.2023року відкрито кримінальне провадження №62023150020000662. Власником автомобіля марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є Військова частина НОМЕР_1 . ОСОБА_3 керував автомобілем у зв`язку з виконанням обов`язків водія як військовослужбовець НОМЕР_3 прикордонній загін в\ч НОМЕР_1 . Цивільно-правова відповідальність володільця автомобілем марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не була застрахована. Внаслідок ДТП їй завдано матеріальної та моральної шкоди. Її витрати, пов`язані з придбанням ліків, складають 13800,90 грн., що підтверджується наданими чеками. Також, за рекомендацією лікаря, у зв`язку з нестерпним болем, вона вимушена була купити ортопедичний матрац ФУТОН, вартістю 4570 грн. Вона офіційно працює на двох роботах постійно (основне місце роботи) у ПП «ВІМС-ІЗМАЇЛ», за сумісництвом на базі технічного обслуговування флоту Кілійського суднобудівельно-судноремонтного заводу на посаді фельдшера. З 08.09.23 року по 01 січня 2024 року включно, тобто 115 днів, вона не працювала у зв`язку зі 100% втратою працездатності внаслідок ДТП. ЇЇ середньомісячний заробіток у приватному підприємстві «ВІМС-ІЗМАЇЛ» складав 6937 грн. У БТОФ КСРСБЗ, де вона працює за сумісництвом, середньомісячний заробіток за останні 3 місяці складав 5966,57 грн. Загальний заробіток склав 6937+5966,57=12 903,57 грн. Мінімальна заробітна плата в грудні 2023 року складала 6700 грн. П`ять мінімальних заробітних плат 33500 грн. Таким чином втрачений заробіток за вересень склав 24566,66 грн., за жовтень 33500 грн., за листопад - 33500 грн., за грудень - 33500 грн., за січень 2024 року - 1080,65 грн., а всього 126147,31 грн. За основним місцем роботи вона отримала страхові виплати на загальну суму 26887,64 грн. втрачений заробіток у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю становить 99259,67 грн. (126147,31-26887,64). Кримінальним правопорушенням їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 300000 грн., тому що внаслідок ДТП вона втратила заробіток, вимушена терпіти фізичний біль, душевний біль у зв`язку із зміною звичайного укладу життя, витрачати час на лікування, спілкування з органами досудового слідства, і це все тягнеться тривалий час та надзвичайно сильно її дратує. Вважає, що з них страхова компанія, відповідно до ст. 26-1 Закону №1961-IV, повинна сплатити їй моральну шкоду в розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, що складає 5653,03 грн. (99259,67 +13800,96=113060,63*5%), а з відповідача Військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 294346,97грн. (300000-5653,03).

Згідно пояснення на позовну заяву від 25.09.2024 ОСОБА_3 (а.с. 84-90), останній з позовними вимогами не згоден, просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) повністю. Зазначає, що при настання подій, які мали місця 08.09.2024 року о 11:00 годин, ним були виконані все вимоги передбачені Правилам дорожнього руху, викликана поліція, здійснені дії по сприяння надання медичної допомоги потерпілій. Під час лікування позивачки у медичному закладі ним, ОСОБА_3 , було оплачено лікування, всього сплачено близько 15 000 тисяч гривень, за попередньою домовленістю з ОСОБА_1 , шляхом перерахування коштів на банківську картку її дочері ОСОБА_5 . Так, 08.09.2023 року ним було перераховано на картку ОСОБА_5 2860 гривень, 10.09.2024 року перераховано 1150,00 гривень: 12.09.2024 року 5000,00 гривень; 18.09.2024 року - 4000,00 гривень, 01.11.2024 року 1000,00 гривень, усього 14 100 гривень. Також, була оплачена робота спеціальної бригади медичної допомоги, для транспортування потерпілої до і на території медичного закладу. Окрім ліків, було сплачено окремо ліжко у медичному закладі. Відповідно до наданих фіскальних чеків на покупку ліків, позивачем була витрачена сума 13732,80 гривень. Питання пов`язані під час лікування у медичному закладі та амбулаторно, він вважав урегульованими. Тому, в цій частині, вважає позовні вимоги не можуть бути задоволені. Відповідно до змісту позовної заяви и наданих доказів за час тимчасової непрацездатності з 08.09.2023 року по 01.01.2024 року позивачка отримала страхові виплати у сумі 26887,64 гривень. Вважає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення шкоди у сумі 99259,67 грн., у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є такими, що не підлягають задоволенню, так як для обрахунку втраченого заробітку потрібно проводити комісійну судово-медичну експертизу для визначення втрати професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності у позивача внаслідок отриманих травм. Така втрата працездатності (загальна, професійна) визначається вищевказаною експертизою у відсотках. Будь-яких доказів на підтвердження втрати позивачем ступеня професійної чи загальної працездатності не дано. Відповідно, позивач може претендувати лише на відшкодування різниці вартості між розміром втраченого заробітку, визначеного відповідно до ч.1 ст.1197 ЦК України, та розміром допомоги по тимчасовій непрацездатності, виплаченої відповідно до ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Тому, враховуючі, ті обставини, що позивач не заявляє вимоги на відшкодування різниці вартості між розміром втраченого заробітку, визначеного відповідно до ч.1 ст.1197 ЦК України, та розміром допомоги по тимчасовій непрацездатності, виплаченої відповідно до ст.22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», то вважає, в частині задоволення позовних вимог про стягнення втраченого заробітку (доходу) в розмірі 99259,67грн. позивачу необхідно відмовити. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, слід враховувати вимоги розумності і справедливості, характер та тривалість заподіяння позивачу душевних страждань, дії та відношення винуватого до виниклої події, зазначена сума за своїм розміром повинна бути адекватною спричиненій шкоді, вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 300000 тисяч гривен підлягають частковому задоволенню на загальну суму 20000грн. Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 , як володільця транспортного засобу на користь ОСОБА_1 302 206, 97 грн., з них: поштові витрати у сумі 290 грн. вважає, які-небудь підстави для задоволення відсутні. В матеріалах справи відсутні докази щодо поштових витрат. Щодо витрат на покупку матрацу ФУТОН у сумі 4570 грн., то вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази щодо необхідності використання ортопедичного матраца Футон, у зв`язку із курсом лікування через ДТП. Щодо витрат на ремонт сережок у сумі 3000гривень, то вважає, що ці вимоги не можуть бути задоволені виходячи з того, що позивачем не доведені обставини щодо виникнення шкоди, пов`язаної саме з подіями 08.09.2023 року, та оплати ремонтних робіт. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, слід враховувати вимоги розумності і справедливості, характер та тривалість заподіяння позивачу душевних страждань, дії та відношення винуватого до виниклої події, зазначена сума за своїм розміром повинна бути адекватною спричиненій шкоді та вважають, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 300000 гривен підлягають частковому задоволенню на загальну суму 20000 грн. В даному випадку відповідно до положень 1194 ЦК України відповідач Військова частини НОМЕР_1 , володілець транспортного засобу, для повного відшкодування шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром завданої внаслідок ДТП моральної шкоди та страховим відшкодуванням у розмірі 19000 грн.

Згідно відзиву від 27.09.2024 Моторного (транспортного) страхового бюро України на позовну заяву (а.с. 106-113), відповідач не погоджується з позовними вимогами, просить відмовити повністю в позовних вимогах ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України. Так, у відповідності до п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У Постанові Верховного Суду від 07.10.2020, справі №487/3094/17-ц зазначено - враховуючи, що винну у скоєнні ДТП особу, в результаті якої було завдано шкоди на час розгляду справи не встановлено, обґрунтованим є висновок про передчасність вимог щодо покладення на відповідачів (страховиків) відповідальності за завдану йому шкоду. Встановлення обставин ДТП, а також встановлення, чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого, можливо лише на підставі винесеного процесуального рішення. Зазначена правова позиція також підтверджується постановою Верховного Суду від 10.05.2020 по справі № 532/1374/18. Окрім того, за правової позиції Верховного Суду, постанова від 26.04.2022 по справі № 184/1461/20-ц відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки. Факт доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили може довести володілець джерела підвищеної небезпеки. Реалізувати таке право можливо лише у ході проведення досудового розслідування, проведення певних слідчих дій та розгляду кримінального провадження у суді із постановленням рішення. Обґрунтованим є висновок про передчасність вимог щодо покладення на відповідачів відповідальності за завдану шкоду враховуючи, що винну у скоєнні ДТП особу, в результаті якої було завдано шкоди на час розгляду справи не встановлено. Вважає, що у даному випадку для встановлення наявності законної підстави здійснення страхового відшкодування на користь потерпілої особи, в обов`язковому порядку має бути в наявності остаточне процесуальне рішення, прийняте слідчим органом чи судом, яким підтверджено, що мала місце саме дорожньо-транспортна пригода, встановлено винну у скоєнні ДТП особу та з`ясовано, чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого та наявність причинно-наслідкового зв`язку між вчиненим діянням та завданою шкодою. Позивачем як доказ, не надано відповідних документів закладу охорони здоров`я на підтвердження витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілого. Матеріали цивільної справи не містять відомостей щодо встановлення ступеня втрати ОСОБА_6 професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності. Слід врахувати, що позивачу виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 26 887,64 грн., а тому сума відшкодування пов`язана з тимчасовою втратою позивачем працездатності може розглядатися у розмірі 20 558,92 грн. (47446,56 - 26887,64). Виплата соціальної допомоги по тимчасовій непрацездатності повинна враховуватись при вирішенні питання щодо відшкодування страховиком шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, в порядку статті 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки шляхом виплати вказаного виду допомоги працівнику компенсується заробіток (дохід), втрачений у період тимчасової непрацездатності. Означену правову позицію підтримано Верховним Судом, постанова від 06.05.2020, справа № 462/173/19. Враховуючи викладене, здійснений позивачем обрахунок суми відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілим є таким, що здійснений в супереч норм чинного законодавства та до якого слід віднестися критично. Матеріали даної справи не містять доказів, що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, постраждалим учасником Революції Гідності та особою з інвалідністю внаслідок війни, особою з інвалідністю I групи, який особисто керує належним йому транспортними засобами, а також особою, що керував транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності. Не доведено, що транспортний засіб, яким керував заподіювач шкоди, був забезпечений полісом обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, однак страховик, з яким водієм укладено договір страхування, визнаний банкрутом та/або ліквідований. Відсутні також відомості, що по відношенню до керованого ОСОБА_3 транспортного засобу був виданий іноземний страховий сертифікат "Зелена картка", що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Отже, у даному випадку на заподіювача шкоди не поширюється дія п. 27.3 ст. 27, ст.41 Закону, у зв`язку із чим за викладених обставин у потерпілого не виникає законного права на отримання відшкодування моральної шкоди з фонду захисту потерпілих МТСБУ. Враховуючи вищевикладене, у даному випадку цивільно-правову відповідальність має нести особа, неправомірними діями якої завдано майнової шкоди. Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно відзиву від 02.10.2024 Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву (а.с. 117124), відповідач не погоджується з позовними вимогами, просить відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає позовну заяву такою, що пред`явлена передчасно. Так, транспортний засіб марки «RENAULT» моделі «DUSTER», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить військовій частині НОМЕР_1 на праві оперативного управління. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV (який поширюється на Держприкордонслужбу на підставі ч. 2 ст. 8 цього Закону) (далі - Закон № 1075-XIV) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пальномастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. Відповідно до ст. 3 Закону № 1075-XIV військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Відповідно до ч. 4 ст. 28 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003р. № 661-IV майно, закріплене за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, органами Державної прикордонної служби України, її навчальними закладами, установами та організаціями, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Позивачем пред`явлено вимоги до військової частини НОМЕР_1 щодо стягнення з останньої, як з володільця транспортного засобу, на користь позивача 302206,97грн., з них: 290 грн. поштових витрат; 4570 грн. витрат на покупку матрацу ФУТОН; 3000 грн. на ремонт сережок; 294346,97 грн. моральної шкоди. Відповідно до наданих до позовної заяви документів вбачається, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023150020000662 від 08.09.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України. Отже, наразі проводиться досудове розслідування за вищезазначеним фактом та винну особу ще не встановлено, адже до матеріалів справи вироку суду надано не було. У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 по справі № 487/3094/17-ц зроблено наступні висновки, що винну у скоєнні ДТП особу, в результаті якої було завдано шкоди на час розгляду справи не встановлено, обґрунтованим є висновок про передчасність вимог щодо покладення на відповідачів (страховиків) відповідальності за завдану йому шкоду. Щодо основних позовних вимог стягнення 302206,97грн., то згідно з відомостей позовної заяви, а саме ст. 3, позивач зазначає, що за рекомендацією лікаря була вимушена придбати ортопедичний матрац ФУТОН, вартістю 4570 грн., а також відремонтувати втрачені під час ДТП сережки, що коштувало 3000 грн. Отже, з наведеного в позовній заяві вбачається, що позивач втратила свої сережки під час ДТП, проте свої втрачені сережки вона відремонтувала. Також, є незрозумілим, за якою саме рекомендацією було придбано саме матрац ФУТОН, адже будь-яких доказів разом з позовною заявою позивачем щодо зазначеного факту не надано. Також, не надано жодних доказів щодо поштових витрат позивачки. Стосовно стягнення з військової частини моральної шкоди вважають за потрібне зазначити, що позивачем не надано відповідних документів закладу охорони здоров`я на підтвердження витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілого. До позовної заяви додано докази на підтвердження покупок ліків, проте не зрозуміло, за яким саме рецептом лікар призначав дані ліки. Так, відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 5055 позивачці призначено прийом ліків Остеогенон 1т-2р-1міс., Ксарелто 10мг 1т-1р-1міс. Відповідно до доданих чеків, сума на призначені лікарем ліки становить 3030,01 грн. Матеріали цивільної справи не містять відомостей щодо встановлення ступеня втрат ОСОБА_6 професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності. До того ж, довідки про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді датовані 09.08.2024 та 14.08.2024. Також, позивачкою не надано до позовної заяви копії трудових договорів з основної роботи та за сумісництвом, що в свою чергу не дає змоги підтвердження здійснення нею трудової діяльності. З листків непрацездатності вбачається, що позивач у період з 08 вересня 2023 по 01 січня 2024 року знаходилася на лікуванні. Позивачем зазначається, що період перебування на лікарняному складає 115 днів. За вказаний період тимчасової непрацездатності позивачу виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 26886,64 грн. З довідки про заробітну плату позивача встановлено, що двома останніми відпрацьованими місяцями, які передували тимчасовій непрацездатності позивача, є липень та серпень 2023 року. За основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом позивачу нараховано у липні місяці 12848,01грн., а у серпні місяці 12925,71грн. Загалом 25773,72грн. Враховуючи кількість робочих днів у липні (21) та у серпні (23) 2023 року, середньоденна заробітна плата позивача у ці місяці становила 585 грн. 76 коп. (25 773,72 грн : 43 р. д.). Кількість робочих днів тимчасової непрацездатності позивача у період з 08 вересня по 01 січня 2024 року становить - 81 робочий день, а тому розмір середньої заробітної плати за час тимчасової непрацездатності позивача, становить 47446 грн. 56 коп. (585,76 Х 81). Слід врахувати, що позивачу виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 26 887,64 грн., а тому сума відшкодування пов`язана з тимчасовою втратою позивачем працездатності може розглядатися у розмірі 20 558,92 грн. (47 446,56 - 26 887,64). Виплата соціальної допомоги по тимчасовій непрацездатності повинна враховуватись при вирішенні питання щодо відшкодування страховиком шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, в порядку статті 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки шляхом виплати вказаного виду допомоги працівнику компенсується заробіток (дохід), втрачений у період тимчасової непрацездатності. Отже, якщо вину третьої особи в рамках кримінального провадження буде доведено, то максимальна сума моральної шкоди, яку може отримати позивач складає: 20558,92 грн. +3030,01 грн. * 5% = 1179,45 грн.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити у повному обсязі. Зазначила, що на лікування витратила 13800,96 грн., на судові витрати витратила 290 грн.. За рекомендацією лікаря придбала матрац, на якій витратила 4570 грн. Також, у неї було пошкоджені сережки, чим заподіяна шкода на 3000 грн. Втрачений її заробіток складає 126147,31 26887,64 = 99259,67 грн., у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Моральна шкода з Моторного (транспортного) страхового бюро України, яка підлягає стягненню на її користь, складає 5653,03 грн. (ст. 26-1 ЗУ №1961-IV) 5% від шкоди здоров`ю. А з Військової частини НОМЕР_1 на її користь підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 294346,97 грн. Винуватець не приходив до неї в лікарню, не допомагав їй. Вона не знає, чому ОСОБА_3 перерахував кошти на картку її дочки. Дочка їй купувала ліки на лікування самостійно.

Представник позивача в судовому засіданні просив позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити повністю з підстав, визначених у позові.

Представник третьої особи у судовому засіданні просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 зазначивши, що він сплатив її лікування, перерахував 14100 грн., тобто лікування покрив винуватий повністю. Не було експертизи, яка би встановила ступінь втрати працездатності у відсотках. Такі експертизи не були проведені. Вважає, що з Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1000 грн. та з Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_4 . Щодо стягнення на поштові витрати, то позивачем не надано таких доказів. Щодо стягнення суми за матрац, то вважає, що слід відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги, оскільки позивачем не надано відповідних доказів придбання цього матрацу та призначення лікаря на придбання такого матрацу. Зазначив, що вони подали докази перерахування на лікування позивачки на картку доньки позивачки. Про це вони зазначили у поясненнях, однак позивач не заперечував це у підготовчому провадженні. Донька давала назви ліків, а ОСОБА_3 перераховував доньці на картку гроші на ліки, за які донька ОСОБА_7 й покупала ліки на лікування ОСОБА_6 , про що заздалегідь була домовленість із позивачкою. Повністю згоден з позицією відповідача, та з викладеними раніше запереченнями. Була розмова між ОСОБА_3 та позивачки, та позивачка сказала, щоб гроші на ліки він перераховував на картку її доньки, що було зроблено на суму біля 14тис.грн. Однак це питання до винесення вироку є передчасним. Для визначення виплат за втрату працездатності повинна була проводитись відповідна експертиза для визначення ступені втрати працездатності. Зв`язок втрати на ремонт сережок, придбання матрацу та поштові витрати не доведені. Вважає, що моральна шкода повинна бути не більше 20000 грн. Експертизу необхідно, на його думку, проводити як для визначення загальної втрати працездатності, та і тимчасової.

Представник відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України у судове засідання не з`явився.

Представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні зазначив, позов подано передчасно. Немає доказів вини водія, нема судового рішення. У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 по справі № 487/3094/17-ц зроблено наступні висновки, що винну у скоєнні ДТП особу, в результаті якої було завдано шкоди на час розгляду справи не встановлено, обґрунтованим є висновок про передчасність вимог щодо покладення на відповідачів (страховиків) відповідальності за завдану йому шкоду. Встановлення обставин ДТП, а також встановлення чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого, можливо лише на підставі винесеного процесуального рішення. Зазначена правова позиція також підтверджується постановою Верховного Суду від 10.05.2020 по справі № 532/1374/18. Нема доказів на витрати сережок, матрацу та поштові витрати. Моральна шкода завішена. На ліки витрачено, згідно призначення лікаря лише 3030,01 грн. Також, вважає, що у позивача невірний розрахунок компенсації доходів. Автомобіль, який був учасником ДТП, належав Військовій частині на праві оперативного управління. Досудове розслідування ще проводиться, а отже вина ОСОБА_3 ще встановлюється. Не доведено зв`язок витрат на сережки та матрац із ДТП. Моральну шкоду не доведено. Не надано належних доказів втрати працездатності. Не надано вичерпних доказів, що придбані ліки були призначені лікарем для лікування, що пов`язане з ДТП. Не заперечує, що мало місце ДТП. Факт був, однак ще немає доведеності вини водія. Не мають повноважень та не залежить від військової частини, чи була непереборна сила та хто винен. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, визначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідачів, представника третьої особи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 08 вересня 2023 року в м. Ізмаїлі мало місце ДТП за участю водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та пішохода ОСОБА_6 . Внаслідок наїзду пішохід отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та госпіталізована до лікарні. Вказані обставини визнаються сторонами.

За фактом ДТП Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Одесі) територіального управління ДБР розташованого у місті Миколаєві 08.09.2023 року відкрито кримінальне провадження №62023150020000662 за ч. 1 ст. 415 КК України (а.с. 19).

Рішення про направлення матеріалів провадження до суду з обвинувальним актом чи про закриття кримінального провадження не прийнято.

Володільцем та користувачем автомобіля марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є Військова частина НОМЕР_1 . ОСОБА_3 керував автомобілем під час вчинення ним ДТП у зв`язку з виконанням обов`язків водія як військовослужбовець НОМЕР_3 прикордонній загін в\ч НОМЕР_1 . Вказані обставини визнаються сторонами.

Проте, на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність володільця автомобілем марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Оскільки, на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з метою відшкодування збитків 12.09.2023 року представник позивача через електрону пошту звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП від 08.09.2023 (а.с. 21-22).

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно вимог п. 39.1 ст. 39 Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідач МТСБУ є спеціальним суб`єктом у сфері страхування, а саме організацією, яка за рахунок коштів централізованого страхового резервного фонду відшкодовує потерпілим шкоду у разі її заподіяння власником транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з ст. 999 ЦК України, Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Частиною 1 ст.990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 33 Закону встановлено порядок дій осіб, у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення регламентної виплати. Зміст та строки вчинення цих дій розкриваються в наступних приписах Закону. Так, за правилами п. 35.1 ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону, для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, подає страховику (або за умови наявності підстав, передбачених у ст. 41 - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У заяві про страхове відшкодування має міститися: а) найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; б) найменування (для юридичної особи), прізвище, ім`я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків та відомості, що їх підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована та потерпілих; ґ) підпис заявника і дата подання заяви. До заяви додаються документи згідно з переліком, визначеним у п. 35.2 ст. 35 Закону.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом №1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 9 (п.п. 9.1., 9.2.) Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

У разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди (зокрема вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили), зазначена обставина підлягає доведенню на загальних підставах в ході розгляду цивільної справи.

Аналогічна позиція висловлена й Верховним Судом у постанові № 487/3094/17-ц від 07 жовтня 2020 року, постанові №184/1641/20 від 26 квітня 2022 року.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до п. 21.1. ст. 21 Закону № 1961-IV з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Так, відповідно до Закону України № 1961-IV, цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону № 1961-IV, Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснених діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок щодо доведення вказаних обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Наявність таких обставин суду не доведено та на їх наявності не наголошено.

Згідно зі абзацом 2 частини першої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст.1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Статтею 1197 ЦК України передбачено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи зп`ятикратногорозміру мінімальноїзаробітної плати. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо. Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вище оплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого. Так, згідно п. 24.1, зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. 24.2. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів. 24.3. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Згідно до стаття 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року ухваленої у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20) зазначив наступне: «У зв`язку з викладеним висновок місцевого суду про те, що Закон №1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а ЦК України є загальним цивільно-правовим актом, а тому у разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, є помилковим». У цій частині Верховний Суд змінив мотиви рішення суду першої інстанції.

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

Вказані висновки Верховного Суду є обов`язковими для засновування судом першої інстанції.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплено у параграфі 2 «Відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю» глави 82 «Відшкодування шкоди» Книги п`ятої «Зобов`язальне право».

Аналогічна позиція висловлена й Верховним Судом у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19.

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором визначається відповідно до ст.1197 ЦК України. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я.

Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 2023 року до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі Закон № 1105) було внесено зміни, зокрема, частину першу ст. 22 викладено в новій редакції, а саме встановлено, що страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності).

В разі тимчасової непрацездатності працівника роботодавець здійснює, як правило, дві виплати: - оплату перших 5 днів непрацездатності, що виплачується за власні кошти; допомогу по тимчасовій непрацездатності за кошти Пенсійного фонду, що призначається починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої ст. 15 Закону № 1105, здійснюється за кошти роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 15 Закону № 1105).

Страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, як зазначено вище, призначається з шостого дня тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом).

У роз`ясненні ПФУ (лист № 1468-1025/Я-03/8-2800/23 від 16.01.2023 р.) окремо вказано, що у словосполученні «надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом)» використано сполучник «або», який уживається на означення того, що з низки перелічуваних предметів (явищ тощо) можливий тільки один.

Отже, частиною першою ст. 22 Закону № 1105 визначена першочерговість реалізації права застрахованих осіб на допомогу по тимчасовій непрацездатності саме за основним місцем роботи (діяльності).

З урахуванням наведеного, допомога по тимчасовій непрацездатності призначається та надається застрахованим особам страхувальниками за основним місцем роботи (діяльності), і лише в разі нереалізації застрахованою особою права на таку допомогу вона надається за місцем роботи за сумісництвом.

Основне місце роботи це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (п. 12 частини першої ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI).

Отже, що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на її користь 99259,67 грн. у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, то суд погоджується із позицією позивачки та зазначає наступне.

ОСОБА_1 офіційно працює на двох роботах постійно (основне місце роботи) у ПП «ВІМС-ІЗМАЇЛ», за сумісництвом на базі технічного обслуговування флоту Кілійського суднобудівельно-судноремонтного заводу на посаді фельдшера.

З 08.09.23 року по 01 січня 2024 року включно, тобто 115 днів позивачка не працювала у зв`язку зі 100% втратою працездатності внаслідок ДТП (а.с. 25-27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59).

Середньомісячний заробіток ОСОБА_1 у приватному підприємстві «ВІМС-ІЗМАЇЛ» складав 6937 грн. (а.с. 24).

У БТОФ КСРСБЗ середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за останні 3 місяці складав 5966,57 грн. (а.с. 23).

Загальний заробіток склав 6937+5966,57=12 903,57 грн.

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором визначається відповідно до ст.1197 ЦК України. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я.

Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата в грудні 2023 року складала 6700 грн. П`ять мінімальних заробітних плат 33 500 грн.

Таким чином втрачений заробіток за вересень склав 24 566,66 грн., за жовтень 33500 грн., за листопад - 33500 грн., за грудень - 33500 грн., за січень 2024 року - 1080,65 грн., а всього 126 147,31 грн.

Згідно наданих розрахунків лікарняних (а.с. 30,32, 34,36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52. 54, 56, 58, 60) за основним місцем роботи у ПП «ВІМС-ІЗМАЇЛ» ОСОБА_1 отримала наступні страхові виплати:

період: сума:

08.09.23-17.09.23 2317,90

18.09.23-18.09.23 231,79

19.09.23-27.09.23 2086,11

28.09.23-06.10.23 2086,11

07.10.23-17.10.23 2549,69

18.10.23-26.10.23 2086,11

27.10.23-03.11.23 1854,32

04.11.23-10.11.23 1622,53

11.11.23-20.11.23 2317,90

21.11.23-29.11.23 2086,11

30.11.23-08.12.23 2086,11

09.12.23-11.12.23 695,37

12.12.23-15.12.23 927.16

16.12.23-19.12.23 927,16

20.12.23-28.12.23 2086.11

29.12.23-01.01.24 927,16

Всього: 26887,64

Таким чином, втрачений заробіток у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю становить 99 259,67 грн. (126 147,31-26887,64).

У зв`язку з чим, суд вважає, що Моторне (транспортне) страхове бюро України зобов`язано відшкодувати позивачу суму втраченого заробітку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 99259,67 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача Моторне (транспортне) страхове бюро України на користь позивачки суми втраченого заробітку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 99259,67 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивачки про відшкодування витрат на лікування, що суд звертає увагу, що як вбачається з матеріалів справи, позивачем визначено суму витрат, пов`язаних з придбанням ліків у розмірі 13800,90 грн., що підтверджується чеками доданими чеками (а.с. 61-69), накладними (а.с. 71,72).

Проте, третьою особою зазначено, що відповідно до наданих фіскальних чеків на покупку ліків, позивачем була витрачена сума 13732,80 гривень.

Як зазначено представником третьої особи, 08.09.2023 року ОСОБА_3 було перераховано на картку ОСОБА_5 2860,00 гривень, 10.09.2024 року перераховано 1150,00 гривень, 12.09.2024 року 5000,00 гривень; 18.09.2024 року - 4000,00 гривень, 01.11.2024 року 1000,00 гривень, усього 14100 гривень. Також, була оплачена робота спеціальної бригади медичної допомоги, для транспортування потерпілої до і на території медичного закладу. Окрім ліків, було сплачено окремо ліжко у медичному закладі, що підтверджено, роздруківками грошових переказів (а.с. 92-96) та чеками (а.с.97-101).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 13800,96 грн. витрат на лікування не підлягають задоволенню, оскільки вони були вже сплачені третьою особою ОСОБА_3 на картку доньки позивачки.

Те що, позивачка наголошує, що ці кошти отримала донька, а не вона, суд сприймає як зловживання правами, так як з точки зору стороннього спостерігача зрозуміло, що ці кошти могли бути сплачені ОСОБА_3 лише за згодою ОСОБА_1 та саме на її лікування. Доказів наявності інших правовідносин між ОСОБА_3 та донькою позивачки, суду не надано.

Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 моральної шкоди в розмірі 294 346,97 грн. та стягнення з МТСБУ моральної шкоди у розмірі 5653,03 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 із подальшими змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В п.п. 5, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, вказано, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Разом з тим, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частина 2 ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала якщо шкоди смертю фізичної особи завдано внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Наявність такої необережності не встановлена, та на її наявності не наполягав користувач джерела підвищеної небезпеки.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013р. № 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, шкода завдана Військовою частиною НОМЕР_1 як власником джерела підвищеної небезпеки, повинна бути відшкодована незалежно від її вини. Причинно-наслідковий зв`язок між ДТП та хворобами позивача доведений матеріалами справи та не заперечується сторонами. Докази, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої відсутні.

Аналогічна позиція також висловлена Верховним Судом зокрема в постановах від 03.10.2019р. по справі №285/2654/16 та від 23.09.2020р. по справі №199/1100/19.

Таким чином, виходячи із принципів розумності та справедливості, з доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з Військової частини НОМЕР_1 підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача та з вини якого позивачу було спричинено моральну шкоду, на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 40000 грн., ця сума, на думку суду, відповідає рівню душевних страждань позивача.

При цьому, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди з МТСБУ у розмірі 5653,03 грн. з огляду наступного.

Згідно ст. 26-1 Закону, у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньотранспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує моральну шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

Пункт «г» п. 41.1 ст. 41 Закону - особою, на яку поширюється дія пункту 13.1 статті 13 Закону - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності (пільгова категорія громадян).

Пункт «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону - у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності.

Пункт «в» п. 41.2 ст. 41 Закону - транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат "Зелена картка", що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

Матеріали даної справи не містять доказів, що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, постраждалим учасником Революції Гідності та особою з інвалідністю внаслідок війни, особою з інвалідністю I групи, який особисто керує належним йому транспортними засобами, а також особою, що керував транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності. Не доведено, що транспортний засіб, яким керував заподіювач шкоди, був забезпечений полісом обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Однак страховик, з яким водієм укладено договір страхування, визнаний банкрутом та/або ліквідований. Відсутні також відомості, що по відношенню до керованого ОСОБА_3 транспортного засобу був виданий іноземний страховий сертифікат "Зелена картка", що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України.

Отже, у даному випадку на заподіювача шкоди не поширюється дія п.27.3 ст. 27, ст. 41 Закону у зв`язку із чим за викладених обставин у потерпілого не виникає законного права на отримання відшкодування моральної шкоди з фонду захисту потерпілих МТСБУ.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку цивільно-правову відповідальність має нести особа, неправомірними діями якої завдано майнової шкоди. Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 , як володільця транспортного засобу, на її користь 290 грн. поштових витрат та 4570 грн. витрат на покупку матрацу ФУТОН, то суд зазначає наступне.

Позивачем не надано суду доказів сплати нею 290 грн. на поштові витрати та зв`язку цих витрат саме із вказаним ДТП, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідним відмовити у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на її користь 290 грн. поштових витрат.

Також, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази щодо необхідності використання ортопедичного матрацу ОСОБА_8 в зв`язку часте з курсом лікування позивача через участь у вказаному ДТП, то суд вважає позовна вимога про стягнення з відповідача Військової частини НОМЕР_1 витрат на покупку матрацу ФУТОН в розмірі 4570 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також, це стосується і вимоги щодо стягнення витрат на ремонт сережок у сумі 3000 гривень, ці вимоги не можуть бути задоволені виходячи з того, що позивачем не доведені обставини виникнення цієї шкоди саме у зв`язку із з подіями 08.09.2023 року та участю у ДТП.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи, достовірність кожного доказу окремо та те, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на вимогах закону, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа на стороні відповідача, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8), третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, Русанівський бульвар, 8, Код ЄДРПОУ: 21647131) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) суму втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 99259 (дев`яносто дев`ять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 67 (шістдесят сім) копійок.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) моральної шкоди в розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2025р.

Суддя: А.С.Адамов