Рішення № 124559797, 09.01.2025, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2025 р. м. РівнеСправа № 918/1053/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Шилан І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" до Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення 221 724,00 грн

- у судове засідання представники сторін не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

На розгляді Господарського суду Рівненської області перебуває позов ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення 221 724,00 грн майнової шкоди.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" посилається на те, що внаслідок авіаційних ударів Російської Федерації, що відбулись 14.03.2022, було пошкоджене майно позивача (базова станція мобільного зв`язку з ідентифікатором RV9013, розміщена за адресою: Рівненська обл., м. Антопіль, вул. Київська, 12), чим останньому завдано майнової шкоди.

Ціна позову складає 221 724,00 грн гривні 00 копійок, що еквівалентно 5 838,00 доларам США та включає в себе:

1) 219 027,00 грн, або за курсом НБУ на дату оцінки (31.12.2023) 5 767,00 доларів США - розмір реальних збитків;

2) 2 697,00 грн, або за курсом НБУ на дату оцінки (31.12.2023) 71,00 долар США - розмір упущеної вигоди позивача внаслідок нефункціонування базових станції на території Рівненської області.

На переконання ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ", внаслідок протиправних дій відповідача та порушення Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму (п.п. 1, 2), Заключного акту наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, договорів, укладених між Україною та Російською Федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, майно позивача було пошкоджено, а нанесені збитки, сума яких заявлена в позові, підлягають відшкодуванню в повному обсязі згідно зі ст. 22 ЦК України.

Процесуальні дії у справі.

18.11.2024 позовна заява ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" надійшла до Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою від 25.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 17.12.2024.

Ухвалою від 09.12.2024 представнику позивача надано можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 17.12.2024 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.01.2025.

Ухвалою від 07.01.2025 представнику позивача надано можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації (далі також - відповідач, РФ, Росія) проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території РФ регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу РФ.

У зв`язку з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Окрім того, у зв`язку з агресією з боку РФ та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам РФ в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та рф у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Повідомлення про дати та час засідань суду у даній справі здійснено через розміщення оголошень на офіційному сайті судової влади України.

Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази на підтвердження повідомлення відповідача про призначені судові засідання шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті судової влади України, відповідач є таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце засідань у даній справі.

У судові засідання представник відповідача не з`являвся, хоча про місце, дату та час засідань належним чином повідомлений, зокрема відповідно до ч.4 ст. 122 ГПК України.

Разом з тим, відповідач відзиву на позов, в порядку передбаченого ст. 165 ГПК України, суду не представив, а тому відповідно до положень ч.9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

09.01.2025 позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду, що в силу ч.1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" (попереднє найменування - ТОВ "АСТЕЛІТ", зміна якого підтверджується Протоколом №81 Загальних зборів учасників від 01.02.2016) створене 12.12.1994 та зареєстроване за юридичною адресою: 03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 11, літера "А", інформація про що міститься у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.10.2024. Керівництво підприємством здійснює Шелемба Михайло Васильович. Основним видом економічної діяльності Позивача є діяльність у сфері безпроводового електрозв`язку.

Відомості про ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" за рішенням Національної комісії з питань регулювання зв`язку України (НКЕК) внесені до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій з 28.09.2006, про що свідчить Лист НКЕК №01-7401/132 від 25.10.2006.

Зміна назви позивача в лютому 2016 зумовила внесення змін до вказаного вище Реєстру, інформація про що міститься у Повідомленні про внесення змін до реєстру операторів, провайдерів телекомунікації №02-895/101 від 17.02.2016.

ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" є постачальником електронних комунікаційних послуг, якого внесено до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг за №381.

На території Рівненської області розташовані базові станції мобільного зв`язку ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" - радіотехнічні об`єкти, структурні одиниці побудови мережі стільникового зв`язку, що забезпечують радіо інтерфейс між користувачами і мережею в межах зони обслуговування цієї базової станції, у тому числі базова станція з ідентифікатором сайту RV9013, яка розташована за адресою: Рівненська область, м. Антопіль, вул. Київська, 12, Базова станція RV9013 введена в експлуатацію комісією Позивача згідно із Актом комісії.

3 прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта у сфері телекомунікацій від 06.06.2008. Право Позивача на експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах базовою станцією підтверджується Дозволом на експлуатацію радіоелектронного засобу цифрового стільникового радіозв`язку ІМТ-2000 (UMTS) №БС2100-9013-56-0254980 від 04.05.2016, на експлуатацію РЕЗ базової станції цифрового стільникового радіозв`язку GSM-900 Х"БС900-0705-56-0657373 від 03.11.2020, на експлуатацію радіоелектронного засобу міжнародного рухомого (мобільного) зв`язку ІМТ (LTE-1800) №LTE 1800-9013-56-0657805 від 03.11.2020.

У 2020 році було здійснене технічне переоснащення базової станції у відповідності до Робочого проекту "Мережа оператора ТОВ "ЛАИФСЕЛЛ" для надання послуг мобільного зв`язку стандарту GSM900/GSM1800/IMT-200 (UMTS)/IMT-1800 (LTE). Базова станція RV9013. Встановлення обладнання стандарту ІМТ-1800 (LTE) за адресою: Рівненська обл., Рівненській р-н, м. Антопіль, вул. Київська, 12".

Базова станція з ідентифікатором RV9013 розташована за адресою: Рівненська область, м. Антопіль, вул. Київська, 12 на підставі Договору про надання телекомунікаційних послуг №4-643 від 01.04.2021, укладеного між ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ", як замовником, з Концерном радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (ідентифікаційний код юридичної особи 01190043), як виконавцем, пунктом 1.1. якого встановлювалось, що предметом цього договору є надання виконавцем телекомунікаційних послуг замовнику, а саме - комплексу послуг, спрямованого на підтримку цілісності і справності нормального функціонування телекомунікаційного обладнання.

Передача обладнання базової станції RV9013 ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення для надання останнім телекомунікаційних послуг ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" була здійснена 01.04.2021, про що свідчить Акт прийому-передачі Технічних засобів згідно Договору №4-643 від 01.04.2021 від 01.04.2021.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні із 05:30 24.02.2022, який неодноразово продовжувався.

У ході збройної агресії Російської Федерації проти України базова станція RV9013 було пошкоджена за таких обставин.

14.03.2022 підрозділами збройних сил Російської Федерації був нанесений авіаційний удар з повітря попередньо 2 ракетами по адміністративному приміщенню РТПС Рівненської філії КРРТ (с. Антопіль Рівненського району Рівненської області), що призвело до тяжких наслідків, про що Слідчим відділом УСБУ в Рівненській області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочате кримінальне провадження №22022180000000016, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.03.2022.

ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" була складена Доповідна записка від 29.03.2022, у якій були зафіксовані факти пошкодження базової станції RV9013 14.03.2022, а саме шляхом знищення майна, яке перебуває на балансі Позивача:

- фідер 1 5/8 (Draka) 139 м.;

- система природнього охолодження- 1 шт.;

- фільтр Airsys Сист охолодж 510x590x96мм- 1 шт.;

- система живлення TP48200B-N20B3- 1 шт.;

- кабінет Emerson PS48180/1800-Х6 1 шт.;

- кабель з роз`ємом, DLC/PC,DLC/PC, MM, 100m - 3 шт.;

- опт. кабель, DLC/UPC,Single, LSZH, 100м, 7мм - 2 шт.;

- кабель жив.ЗООВ, UL2464,5.261 mma2,2x10AWG-210 м.;

- кабель 2xlOAWG, Black (2Cores: Blue, Black) - 155 M.;

- коакс. кабель, спірал.мід труб., 13/8 фідер -311 М.;

- антена A07D09HAC 7Г,0.9м, HP, DP, DirectXMC - 1 шт.;

- антена A07D12HAC 7Г, 1.2м, HP, DP, DirectXMC- 1 шт.;

- плата живлення RTN 950,TNDIPIU - 1 шт.;

- шасі RTN 950(-48V) - 1 шт.;

- контролер PS48120,PS48180,PS48300)/1800-1 шт.;

- кабель коаксиальний RG-8U, 50ohm 164 м.;

- комплект заземлення для фідера 7/8 16 шт.

Також 22.03.2022 на об`єкті RV9013 була проведене обстеження споруд та обладнання в місці використання основних засобів, встановлено часткове руйнування сайту та зафіксоване візуальне пошкодження майна, про що свідчить Інвентаризаційний опис основних засобів від 22.03.2022.

31.03.2022 ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" була подана до Рівненського РУП ГУ НП у Рівненській області Заява за вих. №1016д від 31.03.2022 за фактом нанесення підрозділами збройних сил Російської Федерації авіаційного удару з повітря по території, на якій була розміщена базова станції мобільного зв`язку RV9013, внаслідок чого було виявлене пошкодження обладнання позивача.

Про приєднання вказаного звернення позивача до матеріалів кримінального провадження №22022180000000016 від 14.03.2022 свідчить Лист Управління СБ України у Рівненській області №61Б-33/12 від 25.10.2024. Відповідно до Листа №6/249-6В від 13.04.2022, копія якого подана додатком до вищезгаданого листа Управління СБ України у Рівненській області, ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №22022180000000016.

ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" для реконструкції обладнання базової станції RV9013 було залучене до виконання робіт ТОВ "НЕК-СУС ІНЖИНІРИНГ", яким були виконані роботи з відновлення, крім іншого, згаданої базової станції, що підтверджується:

1) Актом виконаних робіт №202203-10076-RNO/TNO/CNO/MBTS/PSRA від 31.03.2022;

2) Актом виконаних робіт №202203-10076-RNO/TNO/CNO/MBTS/PSRA-О від 31.03.2022.

Для встановлення розміру збитків завданих внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "ДЕЛЬТА-КОНСАЛТИНГ" із запитом щодо проведення оцінки, за результатами якої був виготовлений Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що завдані ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ", у зв`язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації від 21.10.2024 (далі - Звіт про оцінку), відповідно до якого результат вартості збитків, завданих рухомому майну, що належить позивачу у Рівненській області станом на 31.12.2023 складає 219 027,00 грн, або за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату оцінки 5 767,00 доларів США.

Розмір упущеної вигоди Позивача внаслідок нефункціонування базової станції на території Рівненської області відповідно до Звіту про оцінку склав 2 697,00 грн, або за курсом НБУ на дату оцінку 71 долар США.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан, який триває дотепер.

Приписами ч.3 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Військова агресія Російської Федерації проти України у вигляді широкомасштабного наступу (вторгнення) на територію України, зокрема, з 24.02.2022 із застосуванням зброї, визнана судом загальновідомою обставиною, відтак, за висновками суду, не потребує доказування на підставі приписів ч.3 ст. 75 ГК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч.2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство визначило відповідачем державу - російську федерацію в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.

Згідно з ч.1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї ст. забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що РФ відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду РФ.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і Російська Федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 №240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 №16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 №2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 №3620-1.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із підпунктом "г" п.1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в ст. 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п.4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту ст. 1, підп."г" п.1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень ст. 1, підп."г" п.1 ст. 4, п.4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, ст. 1, підп."г" п.1 ст. 4, п.4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Приписами ч.1 ст. 317, ч.1 ст. 321, ч.3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відповідно до ч.2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Також, пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна, є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені ст. 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії. З 24 лютого 2022 року триває повномасштабне вторгнення збройних сил рф на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У п. 4 частини першої ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано рф негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення рф геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Як установлено судом, ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" є власником майна: базова станція з ідентифікатором RV9013 розташована за адресою: Рівненська область, м. Антопіль, вул. Київська, 12, яке було пошкоджене 14.03.2022 у ході збройної агресії Російської Федерації проти України.

Пошкодження належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Щодо розміру заявлених збитків суд зазначає наступне.

Приписами ч.2 ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для встановлення розміру збитків завданих внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "ДЕЛЬТА-КОНСАЛТИНГ" із запитом щодо проведення оцінки, за результатами якої був виготовлений Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що завдані ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ", у зв`язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації від 21.10.2024 (далі - Звіт про оцінку), відповідно до якого результат вартості збитків, завданих рухомому майну, що належить позивачу у Рівненській області станом на 31.12.2023 складає 219 027,00 грн, або за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату оцінки 5 767,00 доларів США.

Одночасно із оцінкою реальних збитків ТОВ "ДЕЛЬТА-КОНСАЛТИНГ" був визначений розмір упущеної вигоди внаслідок нефункціонування базових станції на території Рівненської області.

Відповідно до п.5 розділу IV "Методичні засади оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди (неотриманого прибутку)" Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України №3904/1223 від 18.10.2022, визначення розміру упущеної вигоди передбачає оціночних процедур, у тому числі аналізу та визначення тривалості строку компаундування, у межах якого враховується упущена вигода від активу (майна).

Строк компаундування, який ліг в основу визначення розміру упущеної вигоди ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" у Рівненській області, відповідно до таблиці 3.1. "Визначення вартості упущеної вигоди. Рівненська область" Додатку 3 "Розрахункові таблиці" Звіту про оцінку дорівнював періоду нефункціонування базової станції RV9013 і склав 0,33 місяця (з дати нанесення збитку (дати початку нефункціонування) - 14.03.2022 по дату відновлення функціонування - 24.03.2022).

Таким чином, розмір упущеної вигоди Позивача внаслідок нефункціонування базової станції на території Рівненської області відповідно до Звіту про оцінку склав 2 697,00 грн, або за курсом НБУ на дату оцінку 71 долар США.

Отож, зазначене вище майно ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" було пошкоджене в ході збройної агресії Російської Федерації, з огляду на що збройними силами останньої та підконтрольними їй збройними формуваннями було завдано товариству матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків на загальну суму 219 027,00 грн, або за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату оцінки 5 767,00 доларів США, а також 2 697,00 грн, або за курсом НБУ на дату оцінку 71 долар США упущеної вигоди.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Підсумовуючи викладені вище обставини та наявні докази в матеріалах даної справи суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 221 724,00 грн, що еквівалентно 5 838,00 доларам США є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Як вже зазначалось, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і про стягнення з відповідача на користь позивача 221 724,00 грн, що еквівалентно 5 838,00 доларам США шкоди, що включає в себе:

1) 219 027,00 грн, або за курсом НБУ на дату оцінки (31.12.2023) 5 767,00 доларів США - розмір реальних збитків, завданих позивачу внаслідок пошкодження майна;

2) 2 697,00 грн, або за курсом НБУ на дату оцінки (31.12.2023) 71,00 долар США - розмір упущеної вигоди позивача внаслідок нефункціонування базових станції на території Рівненської області.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п.22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 124, 126, 129, 222, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, 15-А, м. Москва, Російська Федерація, ГСП-3, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" (вул. Солом`янська, 11А, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 22859846) 221 724 (двісті двадцять одну тисячу сімсот двадцять чотири) грн 00 коп. - збитків, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 5 838 (п`ять тисяч вісімсот тридцять вісім) доларів США.

3.Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, 15-А, м. Москва, Російська Федерація, ГСП-3, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" (вул. Солом`янська, 11А, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 22859846) 3 325 (три тисячі триста двадцять п`ять) грн 86 коп. - судового збору.

4.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 20 січня 2025 року.

Суддя Ю.Г. РОМАНЮК