Рішення № 12455877, 17.11.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" листопада 2010 р.Справа № 19-6-34/59-09-1539 За позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

м. Дніпропетровськ

до відповідача: спільного підприємства „ЛАЕТ” (товариство з обмеженою відповідальністю), м. Одеса

про розірвання договору та стягнення 231000 грн.

та за зустрічним позовом: спільного підприємства „ЛАЕТ” (товариство з обмеженою відповідальністю), м. Одеса

до відповідача за зустрічних позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Одеса

про стягнення 28367,00 грн.

за участю 1) товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія СонаР”,

м. Дніпропетровськ

2) товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія Автор ТВ”,

м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області

у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Суддя Петренко Н.Д.

при секретарі Галущенко В.Л.

За участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним: ОСОБА_2, довіреність у матеріалах справи

від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним: Поночовний О.А., довіреність у матеріалах справи (т.3, а.с. 64)

від ТОВ „Компанія СонаР”: не зявився, хоча про дату, час та місце засідання суду повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 6 листопада 2010 року (а.с. 109)

від ТОВ „Телерадіокомпанія Автор ТВ”: ОСОБА_2, довіреність у матеріалах справи

СУТЬ СПОРУ: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1.) звернувся з позовом до спільного підприємства „ЛАЕТ” (товариство з обмеженою відповідальністю) СП „ЛАЕТ” (ТОВ) про розірвання договору № 07/07 від 04 січня 2007 року та стягнення з СП „ЛАЕТ” (ТОВ) збитків у розмірі 231000,00 грн.

У лютому 2010 року СП „ЛАЕТ” (ТОВ) звернулось до ФОП ОСОБА_1 з зустрічним позовом про стягнення з відповідача 28376,00 грн. заборгованості, яка утворилась внаслідок неналежного виконання ФОП ОСОБА_1 зобовязань за укладеним між сторонами договором № 07/07 від 04 січня 2007 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05 лютого 2010 року по справі № 6-34/59-09-1539 зустрічний позов прийнято для спільного розгляду з первісним позовом ФОП ОСОБА_1

Рішенням господарського суду Одеської області від 22 лютого 2010 року по справі № 6-34/59-09-1539, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2010 року первісний позов задоволено частково. Розірвано договір № 07/07 від 04 січня 2007 року, укладений між СП „ЛАЕТ” (ТОВ) та ФОП ОСОБА_1, в решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України задоволено касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2010 року та рішення господарського суду Одеської області від 22 лютого 2010 року у справі № 6-34/59-09-1539 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

6 вересня 2010 року суддею Петренко Н.Д. прийнято до провадження справу № 6-34/59-09-1539 з присвоєнням справі № 19-6-34/59-09-1539.

Для зясування всіх обставин справи та на виконання вимог постанови ВГСУ судом були залучені до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія СонаР” (ТОВ „Компанія СонаР”) та товариство з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія Автор ТВ” (ТОВ „ТРК Автор ТВ”).

Представник ФОП ОСОБА_1 підтримував заявлені вимоги у повному обсязі та заперечував проти задоволення зустрічного позову, що підтверджується долученими до матеріалів справи письмовими поясненнями (т.3, а.с. 44-49, 67-69, 82).

Представник СП „ЛАЕТ” (ТОВ) наполягав на задоволені зустрічних позовних вимог та відмову у задоволені первісних вимог по справі.

На виконання вимог ухвалу суду треті особи надавали свої письмові пояснення, які залучені до матеріалів справи (т.3, а.с. 79, 84, 110).

Розглядом матеріалів справи встановлено:

04 січня 2007 року між СП „ЛАЕТ” (ТОВ) (виготовлювач) та ФОП ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 07/07, відповідно до якого виготовлювач зобовязався виготовити та поставити замовнику протягом чотирьох календарних місяців з дня підписання договору комплект обладнання для універсального лазерного верстата у кількості 1 шт., до складу якого входить випромінювач з діодною системою накачки, блок електрооптичної модуляції лазерного випромінювання, блок живлення лазеру, оптичну систему фокусування, блок охолодження лазеру, а замовник зобовязався на умовах даного договору оплатити та прийняти готове до експлуатації обладнання (п.п. 1.1., 1.2., 4.1. договору).

Сторони погодили, що вартість обладнання встановлюється в гривнях і складає суму, що є еквівалентна 33547 дол. США, за курсом НБУ на день проведення оплати (пункт 2.1 договору). На дату укладення договору 1 долар становить 5,05 грн.

Згідно пункту 2.2.1 договору замовник сплачує виготовлювачу в січні 10000 дол. США, далі - по 5 000 дол. США щомісячно до 20-го числа поточного місяця, починаючи з місяця підписання договору. Остаточний розрахунок, згідно пункту 2.2.2. договору, здійснюється замовником протягом 5-ти календарних днів з моменту виконання пункту 4.6. дійсного договору.

Пунктом 4.6 договору № 07/07 від 04 січня 2007 року встановлено, що виготовлювач зобовязується не пізніш 5-ти робочих днів до моменту поставки проінформувати замовника про готовність обладнання до відвантаження.

Згідно пункту 4.7 вказаного договору замовник не пізніше дня відвантаження обладнання зобовязаний прибути до місця знаходження виготовлювача для здійснення перевірки наявності технічної та іншої документації, за результатами перевірки сторони складають акт, який за відсутністю зауважень є підставою для проведення розрахунків згідно пункту 2.2.2. договору.

Відповідно до пункту 4.8 договору приймання-передача обладнання здійснюється в установленому законодавством порядку; за результатами приймання сторони складають акт.

Додатковою угодою від 18 квітня 2007 року сторони дійшли згоди щодо викладення пункту 4.1 договору № 07/07 від 04 січня 2007 року в наступній редакції: „Обладнання повинно бути передано замовнику протягом 5-ти робочих днів з моменту його виготовлення. Строк виготовлення обладнання - до 20 червня 2007 року”.

Згідно пункту 6.1 договору № 07/07 від 04 січня 2007 року договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 перерахував на адресу СП „ЛАЕТ” (ТОВ) грошові кошти наступними платіжними дорученнями: платіжне доручення № 103 від 22 січня 2007 року на суму 25250,00 грн., платіжне доручення № 122 від 06 лютого 2007 року на суму 25250,00 грн., платіжне доручення № 159 від 23 березня 2007 року на суму 25250,00 грн., платіжне доручення № 134 від 26 лютого 2007 року на суму 25250,00 грн., платіжне доручення № 195 від 17 травня 2007 року на суму 25250,00 грн., платіжне доручення № 176 від 26 квітня 2007 року на суму 25250,00 грн.

В усіх зазначених платіжних дорученнях вказано, що призначення платежу попередня оплата за комплект обладнання за договором № 07/07 від 04 січня 2007 року.

Умовами пунктів 4.7, 4.8. договору № 07/07 від 04 січня2007 року передбачалось обовязкове складання актів наявності технічної та іншої документації та акту приймання - передачі виготовленого обладнання. Оскільки обумовлений договором верстат не був виготовлений, сторонами не складалися і не підписувався акти в порядку п. 4.7. та, відповідно, п. 4.8. договору.

Невиконання виготовлювачем положень п. 4.1. в редакції додаткової угоди № 1до вищевказаного договору стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про розірвання укладеного з СП „ЛАЕТ” (ТОВ) договору № 07/07 від 4 січня 2007 року та повернення 231000,00 грн. сплаченої суми, яка еквівалентна 30000,00 дол. США, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на положення ст.ст. 22, 524-526, 530, 533, 610-611, 623, 629, 651 ЦК України.

Не згодний з заявленими вимогами відповідач у справі в своїх запереченнях, викладених спочатку у відзиві на позов, а потім у зустрічному позові по справі вказував на належне виконання умов як вказаного в позові договору № 07/07 від 4 січня 2007 року так і положень договору № 07 від 20 жовтня 2006 року, укладеного ним як виготовлювачем обладнання з товариством з обмеженою відповідальністю „Телерадиокомпанія „Автор ТВ” (ТОВ „ТРК „Автор ТВ”). Заявлені зустрічні вимоги про повернення решти обумовленої договором № 07/07 від 4 січня 2007 року вартості обладнання у розмірі 28376,00 грн. (з розрахунку 8,00 грн. 1 дол. США) обґрунтовані посиланням на положення ст. 525, 629, 651 ЦК України.

За твердженням відповідача у справі за замовленням товариства з обмеженою відповідальністю „Компанії СонаР”, (з яким відповідача раніше повязували договірні відносини щодо виготовлення та постачання лазерної установки для створення тримірних зображень в рамках договору № 06 від 18 травня 2004 року, який був виконаний без зауважень) СП „ЛАЕТ” (ТОВ) був виготовлений і поставлений у м. Дніпропетровськ у буд. 45 по вул. Білостоцького лазерний верстат, що підтверджується, зокрема накладною № 18 від 2 листопада 2007 року (отримувач обладнання ТОВ „ТРК „Автор ТВ”) та накладною № 19 від 2 листопада 2007 року (отримувач обладання ПП ОСОБА_1). Поставлене за двома договорами обладнання є складовою одного лазерного верстату і було поставлено одночасно, що підтверджується накладною 01 № 667440 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 2 листопада 2007 року через водія ОСОБА_4 на адресу ТОВ „ТРК „Автор ТВ”.

Крім зазначеного, відповідач, з посиланням на положення ст.ст.525, 526, 530, ч. 1 ст. 853 ЦК України вказує на направлення поштою 18 червня 2007 року на виконання умов договору № 07/07 від 4 січня 2007 року позивачеві у справ акту приймання-передачі майна. Зазначене на думку відповідача є підставою вважати роботи з витоговлення обладнання за договором № 07/07 виконаними, а у разі відсутності зауважень прийнятими.

Категорично не згодний з запереченнями відповідача та заявленим зустрічним позовом позивач у справі вказує на безпідставність посилань відповідача на належне виконання умов, як договору № 07/07 від 4 січня 2007 року так і договору № 07 від 20 жовтня 2006 року, не спростовуючи при цьому твердження відповідача, що обумовлене вказаними договорами обладнання є складовою одного лазерного верстату.

В підтвердження заявленого представник позивача посилається на рішення господарського суду Одеської області від 22 червня 2009 року у справі № 23/39-09-1359, яким частково задоволені позовні вимоги ФОП ОСОБА_1, розірвано договір № 07 від 20 жовтня 2006 року, укладений між витоговлювачем СП „ЛАЕТ” (ТОВ) та замовником ТОВ „ТРК „Автор ТВ” та стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 суму сплаченої попередньої оплати у розмірі 150000,00 грн. Вказане рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 серпня 2009 року, яка на час нового розгляду справи № 19-6-34/59-09-1539 є чинною.

Рішенням по справі № 23/39-09-1359 встановлено, що «5 червня 2007 року між позивачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ „Автор ТВ”, який був первісним кредитором за договором № 07 від 20 жовтня 2006 року був укладений договір про уступку права вимоги.

Відповідно до пункту 1.1. вищевказаного договору від 05 червня 2007 року первісний кредитор (ТОВ„Автор ТВ”) передає належне йому право вимоги відповідно договору № 07 від 20 жовтня 2006 року (основного договору), а новий кредитор (ФОП ОСОБА_1) приймає право вимоги виконання боржником ТОВ СП „ЛАЕТ”, зобовязань, належних первісному кредитору за основним Договором № 07 від 20 жовтня 2006 року».

Положеннями ст. 35 ГПУ України передбачено, що встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З наведеного вище вбачається, що єдиним замовником за двома договорами № 07 від 20 жовтня 2006 року та № 07/07 від 4 січня 2007 року, укладеними з СП „ЛАЕТ” (ТОВ) після 5 червня 2007 року виступав ФОП ОСОБА_1

З письмових пояснень залучених для участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ „Компанія Сонар” та ТОВ „ТРК Автор ТВ” вбачається, що договірні відносини у 2006-2007 роках між ТОВ „Компанія Сонар” були відсутні, а ТОВ „ТРК Автор ТВ”, яке знаходиться у м. Дніпродзержинську не отримувало 2 листопада 2007 року товару за накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 01 АИ № 667440 та накладною № 18.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін за основним та зустрічним позовами господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог та відмову у задоволені зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного:

- відповідно до положень статтей 193 ГК України, 526 ЦК України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями додаткової угоди від 18 квітня 2007 року сторони договору № 07/07 від 04 січня 2007 року чітко обумовили дату передачі обладнання замовнику (п. 4.1.) - „Обладнання повинно бути передано замовнику протягом 5-ти робочих днів з моменту його виготовлення. Строк виготовлення обладнання - до 20 червня 2007 року”.

Положеннями ст. 33-34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на зазначене саме відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про те, що відповідач свої зобовязання за договором не виконав, обладнання не виготовив та не передав його ФОП ОСОБА_1 до сьогоднішнього часу.

Відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за № 168/704 належними та допустимими доказами виготовлення відповідачем обумовленого договором обладнання та передачі його ФОП ОСОБА_1 мав би бути підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками підприємств - сторін договору акт прийому-передачі обладнання у відповідності з п. 4.8. договору, якому б передував обумовлений положеннями п. 4.7. договору акт перевірки наявності технічної та іншої документації, або довіреність ФОП ОСОБА_1 на отримання від СП „ЛАЕТ” (ТОВ) обладнання та видаткова накладна про видачу цього обладнання зазначеній у названій довіреності особі.

Такі докази у відповідача відсутні, внаслідок чого вони суду не надані. Суд критично оцінює наявні у матеріалах справи як направленний поштою 18 червня 2007 року на виконання умов договору № 07/07 від 4 січня 2007 року позивачеві у справі акт приймання-передачі майна, так і накладні № 18 від 2 листопада 2007 року (отримувач обладнання ТОВ „ТРК „Автор ТВ”) та № 19 від 2 листопада 2007 року (отримувач обладання ПП ОСОБА_1.), оскільки вони не відповідають положенням законодавства України щодо оформлення бухгалтерських документів, не містять підписів та печаток отримувачів, внаслідок чого не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази по справі.

Умовами договору № 07/07 від 4 січня 2007 року сторони передбачили певний порядок прийняття-передачі замовленого товару, тому суд вважає посилання відповідача у справі на положення ст. 852-853 ЦК України спростовуються поясненнями позивача та відповідними положеннями договору.

Не заслуговують на уваги і посилання відповідача на його звернення до Міністерства внутрішніх справ України про злочин з боку фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як керівника ТОВ „Компанія СонаР” за ч. 1 ст. 189 та ч. 2 ст. 190 КК України, що знаходиться на контролі у Міністра внутрішніх справ України та Генерального прокурора України, оскільки згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України тільки вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обовязковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішенням господарського суду Одеської області у справі № 23/39-09-1359 від 22 червня 2009 року встановлені факти, які в силу положень ст. 35 ГПК України є преюдиціальними під час розгляду справи № 19-6-34/59-9-539, і, зокрема, спростовують посилання відповідача про належне виконання іншого договору № 07 від 20 жовтня 2006 року.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Серед наслідків порушення зобов`язання, передбачених статтею 611 ЦК України, зокрема, є розірвання договору.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання зобовязання щодо виготовлення та передачі замовленого у відповідності з положеннями договору № 07/07 від 4 січня 2007 року обладнання, суд дійшов висновку що позовні вимоги про розірвання вказаного договору є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

В решті позовних вимог за первісним позовом про стягнення з відповідача 231 000,00 грн. суд відмовляє, виходячи з наступного:

- позивач вимагаючи стягнення суми у розмірі 231000,00 грн., яка є перерахованими грошовими коштами в якості передоплати за договором № 07/07 від 04.01.2007 року, вважає цю обставину спричиненням збитків і посилається при цьому на положення ст. 22 ЦК України як у позовній заяві так і у інших письмових поясненнях по справі.

Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Спеціальними нормами ГК України, зокрема положеннями ст. 224 визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положеннями статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, зазначеними вище статтями Цивільного та Господарського кодексів України витрати по оплаті за товар, роботи або послуги, здійснені стороною на виконання договірних зобов`язань, до збитків не віднесені.

На думку суду повернення виконаного однією із сторін у зобовязані врегульовано іншими нормами чинного законодавства та не є предметом спору по цій справі, оскільки таких вимог позивачем не заявлялось.

Окрім вказаного, пунктом 6.4. спірного договору, також передбачено, що в разі дострокового розірвання договору у випадку порушення виконавцем граничного терміну поставки або встановлення, налагодження та запуску обладнання виконавець (відповідач по справі) зобовязується протягом 5 банківських днів повернути замовнику суму одержаної попередньої плати, а також сплатити штрафні санкції і відшкодувати усі заподіяні збитки.

В самому договорі визначено, що сплачені в якості попередньої плати грошові кошти не є збитками, а питання повернення цих коштів та питання по відшкодуванню збитків відносяться до різних правовідносин.

Положеннями ст. 693 ЦК України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої плати. Однак такі вимоги позивачем не заявлялись, а заявлено про стягнення грошових коштів в якості відшкодування збитків, а суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог без відповідного клопотання сторони.

Крім того, суд вважає безпідставними вимоги про стягнення збитків в розмірі 231000грн., посилаючись на те, що на момент оплати за товар суми в розмірі 151000грн. вона була еквівалента 30000 доларам США.

Частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Однак, визначення грошового еквіваленту в гривнях відносно офіційного курсу долару США, відповідно до договору № 07/07 від 04 січня 2007 року, стосувалось здійснення оплати за обладнання і залежало від зміни курсу валют на момент укладення договору та на момент проведення оплати за обладнання. Визначення ж розміру суми в гривнях при поверненні коштів за не одержане обладнання відносно курсу долару США взагалі є неможливим, оскільки вищевказаною частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено сплату гривневого еквіваленту тільки на момент проведення платежу, який фактично має бути здійснений у майбутньому без відомостей про курси валют, які також будуть встановлені в майбутньому.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволені вимог про стягнення з відповідача 231000,00 грн.

Зважаючи на недоведеність СП „ЛАЕТ” (ТОВ) факту передачі ФОП ОСОБА_1 обумовленого договором № 07/07 від4 січня 2007 року обладнання у суду відстутні правові підстави для задоволення заявлених зустрічних вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь СП „ЛАЕТ” (ТОВ) боргу в сумі 28 376,00 грн.

Судові витрати по справі за первісним позовом покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволеним вимогам, судові витрати у справі за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 44- 49; 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги у справі задовольнити частково.

2. Розірвати договір № 07/07 від 04 січня 2007 року, укладений між спільним підприємством „ЛАЕТ” (товариство з обмеженою відповідальністю) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з спільного підприємства „ЛАЕТ” (товариство з обмеженою відповідальністю) (65005, м.Одеса, вул. Дальницька, 25, код ЄДРПОУ 25044850) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, ідент.номер НОМЕР_1) витрат по сплаті держмита 85 гривень та витрат на ІТЗ судового процесу 59 гривень.

5. У задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 листопада 2010 року.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.85 ГПК України.

Суддя