Рішення № 124558507, 21.01.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2025Справа № 910/13431/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до ОСОБА_1

про стягнення 14 807,43 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 14 807,43 грн., з яких: 6 722,42 грн. - основний борг за договором на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 24.05.2018 року № 987/17, 1 008,41 грн. - штраф, 1 177,41 грн. - пеня, 1 156,09 грн. - 3 % річних, 4 743,10 грн. - інфляційні втрати.

При цьому, у позовній заяві позивач вказував відповідача як фізичну особу, яка фактично припинила господарську діяльність.

Суд врахував, що за змістом відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що датою державної реєстрації (датою початку здійснення підприємницької діяльності) ФОП Матиціної Євгенії Юріївни було 29.01.2018 року (номер запису в реєстрі: 20650000000050695). Разом із тим, 20.05.2021 року до наведеного реєстру був внесений запис № 2000650060001050695 про припинення підприємницької діяльності Матиціної Євгенії Юріївни (код НОМЕР_1 ) на підставі її рішення.

Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Разом із тим, договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 24.05.2018 року № 987/17, неналежне виконання умов якого є підставою даного позову, був укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем Матиціною Євгенією Юріївною саме для здійснення її підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 року в справі № 127/23144/18.

Отже, оскільки зобов`язання Матиціної Євгенії Юріївни під час здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця перед позивачем виникли з господарського договору та не припинились із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця, суд, з урахуванням наведених вище положень законодавства, дійшов висновку про те, що відсутність станом на час розгляду даного спору у відповідача статусу фізичної особи-підприємця не може бути підставою для відмови у відкритті чи закриття провадження у справі, а даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою від 05.11.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

13.11.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Підприємства про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 18.11.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/13431/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.11.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 28.11.2024 року про ознайомлення з матеріалами справи.

06.12.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 06.12.2024 року, в якому останній просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених Підприємством вимог щодо стягнення з Матиціної Євгенії Юріївни штрафних санкцій та відмовити у задоволенні означених вимог позивача на цій підставі.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.07.2018 року № 1329 Фізичній особі-підприємцю Матиціній Євгенії Юріївні надано дозвіл № 66854-18 на розміщення рекламного засобу (спеціальна рекламна конструкція на фасаді будинку (будівлі)) на вулиці Княжий Затон, 2/30 у Дарницькому районі міста Києва; строк дії дозволу: 26.07.2018-25.07.2023.

24.05.2018 року між Підприємством та Фізичною особою-підприємцем Матиціною Євгенією Юріївною (розповсюджувач) був укладений договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 987/17 (далі - Договір), за умовами якого на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів) (РЗ), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього Договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок Підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим Договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Означений Договір, а також Адресна програма на пріоритет від 24.05.2018 року № 1 та Адресна програма на право тимчасового користування від 13.08.2018 року № 2 до Договору підписані уповноваженим представником Підприємства та Фізичною особою-підприємцем Матиціною Євгенією Юріївною, а також скріплені відбитком печатки позивача.

За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць. Адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до пунктів 1-3 Адресної програми на пріоритет від 24.05.2018 року № 1 до Договору за розповсюджувачем зовнішньої реклами установлено пріоритет на місце розташування рекламного засобу за адресою: Дарницький район, вулиця Княжий-Затон, 2/30. Плата за місяць - 469,20 грн. Дата початку строку дії пріоритету: 16.04.2018 року, дата кінця строку дії пріоритету: 15.07.2018 року.

Підприємство зобов`язується нараховувати плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, а розповсюджувач зобов`язується оплатити виставлені Підприємством рахунки у повному обсязі.

Права та обов`язки, передбачені умовами цієї Адресної програми, застосовуються до сторін, починаючи з 16.04.2018 року в порядку, передбаченому частиною 3 статті 631 ЦК України.

Згідно з пунктами 1-3 Адресної програми на право тимчасового користування від 13.08.2018 року № 2 до Договору розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем за адресою: Дарницький район, вулиця Княжий-Затон, 2/30. Плата за місяць - 469,20 грн. Дата розпорядження про надання дозволу: 26.07.2018 року, дата кінця строку дії дозволу: 25.07.2023 року.

Підприємство зобов`язується нараховувати плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, а розповсюджувач зобов`язується оплатити виставлені Підприємством рахунки у повному обсязі.

Права та обов`язки, передбачені умовами цієї Адресної програми, застосовуються до сторін, починаючи з дати видання розпорядження про надання дозволу в порядку, передбаченому частиною 3 статті 631 ЦК України.

Пунктом 4.1.1 Договору Підприємству надано право на підставі відповідних рішень дозвільного органу та Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визначати розмір плати за право тимчасового користування, змінювати розмір плати за право тимчасового користування, у разі змін у технологічній (конструктивній) схемі РЗ, площі рекламного засобу, зонального коефіцієнту та базового тарифу.

Умовами пункту 5.2.3 Договору на розповсюджувача покладено обов`язок не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору його ціною є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно з вимогами Порядку, цього Договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах. Розмір плати за право тимчасового користування встановлюється Виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується Підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього Договору.

За умовами пунктів 6.7, 6.8 наведеної угоди розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця виключно на поточний рахунок Підприємства в розмірах, зазначених Підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами (пункт 6.13 Договору).

Відповідно до пункту 8.1 Договору останній вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Підприємством умов цієї угоди.

Обґрунтовуючи пред`явлені вимоги, позивач посилався на те, що відповідач протягом 29.05.2018 року - 14.06.2019 року не сплачував плату за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ за Договором, внаслідок чого за останнім відповідно до рахунків від 29.05.2018 року № 167632 на суму 70,38 грн. (з ПДВ), від 29.05.2018 року № 167633 на суму 140,76 грн. (з ПДВ), від 06.06.2018 року № 168160 на суму 140,76 грн. (з ПДВ), від 02.07.2018 року № 170047 на суму 68,11 грн. (з ПДВ), від 13.08.2018 року № 173954 на суму 108,97 грн. (з ПДВ), від 13.08.2018 року № 173955 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 13.09.2018 року № 176169 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 12.10.2018 року № 178383 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 14.11.2018 року № 180264 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 14.12.2018 року № 182769 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 15.01.2019 року № 184906 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 14.02.2019 року № 187174 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 13.03.2019 року № 189289 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 15.04.2019 року № 191667 на суму 563,04 грн. (з ПДВ), від 15.05.2019 року № 193647 на суму 563,04 грн. (з ПДВ) та від 14.06.2019 року № 196375 на суму 563,04 грн. (з ПДВ) утворилась заборгованість у загальному розмірі 6 722,42 грн., а також виникли підстави для нарахування 1 008,41 грн. штрафу, 1 177,41 грн. пені, 1 156,09 грн. 3 % річних та 4 743,10 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи наведені обставини, а також зважаючи на залишення відповідачем адресованих йому претензій-вимог від 02.12.2020 року № 196-2952/КР та від 22.06.2021 року № 196-1964/КР про сплату спірної заборгованості без задоволення, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що останній є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 ЦК України, Глави 30 ГК України.

Означений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 ГК України, статтями 11, 202, 509, 759, 793, 797 ЦК України, і відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Зважаючи на закріплену в статті 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та відсутність жодних доказів оспорювання дійсності Договору, у суду відсутні підстави для надання правової оцінки правомірності укладеного учасниками справи правочину.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Відповідно до частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Приписами частин 1, 5 статті 762 ЦК України визначено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 286 ГК України).

З матеріалів справи вбачається, що в Адресних програмах (додатках до Договору) сторонами погоджено розмір плати за місяць за право тимчасового користування відповідачем місцем для розміщення рекламних засобів. Підприємством до позовної заяви також долучено виставлені відповідачу помісячно рахунки на оплату за спірний період (строк оплати яких на час звернення Підприємства до суду з даним позовом є таким, що настав), а також довідку про стан розрахунків відповідача за Договором.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 ГК України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 6 722,42 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього грошових зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 1 156,09 грн., нарахованих на прострочені суми основного боргу за кожним рахунком окремо у період з 25.06.2018 року по 01.10.2024 року, а також 4 743,10 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вищенаведені суми заборгованості протягом вказаного періоду згідно з наданим Підприємством розрахунком.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розміри нарахованих позивачем компенсаційних виплат відповідають вищезазначеним приписам законодавства, а відповідачем контррозрахунку цих сум чи обґрунтованих заперечень проти їх стягнення надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача 1 156,09 грн. 3 % річних та 4 743,10 грн. інфляційних втрат, у зв`язку з чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.

Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з розповсюджувача 1 177,41 грн. пені, нарахованої протягом шести місяців на відповідні прострочені суми основного боргу за кожен спірний місяць окремо у період з 26.06.2018 року по 25.12.2019 року.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 ГК України).

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що Підприємство має право застосувати до розповсюджувача, зокрема, такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Також, у поданій позовній заяві Підприємство просило суд стягнути з відповідача 1 008,41 грн. штрафу, нарахованого внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за Договором протягом більше 1 місяця.

Положеннями частини 2 статті 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом пункту 7.3 Договору Підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця, штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.

Оскільки розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача 1 177,41 грн. пені та 1 008,41 грн. штрафу.

У той же час суд звертає увагу на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Як було зазначено вище, у клопотанні від 06.12.2024 року відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених Підприємством вимог щодо стягнення з Матиціної Євгенії Юріївни штрафних санкцій та відмовити у задоволенні означених вимог позивача на цій підставі.

З урахуванням наведеного, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд звертає увагу на те, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, прострочення боржника починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З матеріалів справи вбачається, що право позивача на стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу) за Договором виникло після 25 числа кожного спірного поточного місяця (починаючи з червня 2018 року), а також зі спливом одного місяця з моменту прострочення внесення кожного такого платежу за право тимчасового користування відповідно.

З наведеним позовом Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва 31.10.2024 року, що підтверджується датою відбитку вхідного штампу канцелярії суду, проставленого на першій сторінці позовної заяви.

Разом із тим, згідно з частиною 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що у пунктах 7.6, 7.7 Договору його сторони погодили, що встановлені цим Договором штрафні санкції підлягають стягненню у повному розмірі. Строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за цим Договором складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності.

Відтак, у Договорі сторони продовжили (збільшили) встановлений законом річний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки до трьох років, а закінчення цього строку мало відбутися у 2021 році.

Разом із тим, 11.03.2020 року (до спливу вищенаведеного трирічного строку позовної давності) Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року установлено карантин на всій території України з 12.03.2020 року.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, безперервно продовжувалася. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (з урахуванням внесених до неї змін) дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, була продовжена до 30.06.2023 року.

Згідно пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені, зокрема, статтею 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.

Крім того, пунктом 19 цього ж розділу ЦК України (яким цей Кодекс був доповнений згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан був введений в Україні Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та на час розгляду цієї справи не скасований та не припинений.

Отже, враховуючи, що передбачена пунктом 7.7 Договору спеціальна позовна давність до вимог про стягнення штрафних санкцій встановлена тривалістю 3 роки (збільшена за домовленістю сторін з одного до трьох років в порядку частини 1 статті 259 ЦК України), а початком перебігу цього строку за вимогами Підприємства про стягнення штрафних санкцій у даній справі є червень 2018 року, суд дійшов висновку про те, що звернення позивача до суду з даним позовом відбулося у межах строку позовної давності, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та Закону № 2120-IX від 15.03.2022 (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023).

За таких обставин, посилання відповідача на те, що спеціальний строк позовної давності щодо стягнення з нього штрафних санкцій сплинув до моменту вступу в силу вищенаведених нормативно-правових актів (Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та Закону № 2120-IX від 15.03.2022), визнаються судом необґрунтованими з огляду, зокрема, на положення пункту 7.7 Договору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків пропуску Підприємством позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій. Відтак, стягненню з відповідача на користь Підприємства підлягає 1 177,41 грн. пені та 1 008,41 грн. штрафу.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної та повної оплати платежів за Договором.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи Матиціної Євгенії Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, місто Київ, Боричів узвіз, будинок, 8; код ЄДРПОУ 26199714) 6 722 (шість тисяч сімсот двадцять дві) грн. 42 коп. основного боргу, 1 177 (одну тисячу сто сімдесят сім) грн. 41 коп. пені, 1 008 (одну тисячу вісім) грн. 41 коп. штрафу, 1 156 (одну тисячу сто п`ятдесят шість) грн. 09 коп. 3 % річних, 4 743 (чотири тисячі сімсот сорок три) грн. 10 коп. інфляційних втрат, а також 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 21.01.2025 року.

Суддя В.С. Ломака