Рішення № 124545221, 20.01.2025, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/194/25

Єдиний унікальний № 742/5667/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року місто Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого - судді Ільченка О.І., секретаря судових засідань Голушко Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву представника ОСОБА_1 адвоката Чередніченка Олександра Миколайовича до Територіальної громади с.Петрівка в особі Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Чередніченка О.М., звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері позивачки ОСОБА_2 відкрилася спадщина, в тому числі й на будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Проте, після прийняття спадщини і частково її оформивши, позивачка не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на будинок, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, тому і подано даний позов до суду.

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, проте останній подав заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечують.

Представник відповідача у судове засідання також не з"явився, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Тому, на підставі ст.280 ЦПК України, суд вважає, за можливе ухвалити заочне рішення за наявними у справі доказами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо, відповідно, до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За положеннями ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Петрівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області 09.01.2009 року вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).

Відповідно до копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданого повторно 11.01.1971 року Петрівським сільським ЗАГС Прилуцького району Чернігівської області вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.10).

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 14.03.1976 року Шептаківською сільською радою Новгород-Сіверського району Чернігівської області вбачається, що позивачка після укладення 14 березня 1976 року шлюбу змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 (а.с.11) .

Факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 підтверджуються, виданим 22.12.2011 року Прилуцькою районною державною нотаріальною конторою на ім`я позивачки свідоцтвом про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в спадковій справі №54/2009, зареєстроване в реєстрі за №1-2785 (а.с.12).

При зверненні ОСОБА_1 до Другої Прилуцької державної нотаріальної контори для оформлення спадкових прав на житловий будинок АДРЕСА_1 , їй 20.09.2024 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нею не надано документа, який посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно, у зв`язку з чим, нотаріальною конторою рекомендовано звернутись до суду для визнання права власності на вище зазначений житловий будинок (а.с.13).

Відповідно довідки КП «Прилуцьке МБТІ» №1766 від 02.09.2024 року вбачається, що згідно наявних даних в архіві КП «Прилуцьке МБТІ» станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 - не зареєстровано (а.с.18), що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно сформованого 27.09.2024 за №396786115 (а.с.19).

Відповідно до Виписки з погосподарської книги №2 за 2006-2010 роки Петрівської сільської ради, виданої Великодівицьким старостинським округом №3 Малодівицької селищної ради, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_2 , 1929 року народження, рік побудови будинку 1951 (а.с.14).

Наявність спірного домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується копією технічного паспорта на житловий будинок (а.с.15-17) та звітом про незалежну оцінку майна від 20.09.2024, що становить 45666 грн., замовником виготовлення технічного паспорту є ОСОБА_1 (а.с. 20).

Відповідно до довідки Другої Прилуцької державної нотаріальної контори аід 13.12.2024 за №1075/01-16 вбачається, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведена спадкова справа 29 січня 2009 року №54. Спадкоємицею, яка подала заяву про прийняття спадщини за законом та отримала свідоцтво про право на спадщину є ОСОБА_1 , дочка спадкодавці, ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадкоємицею за заповітом є ОСОБА_7 , яка відмовилася від прийняття спадщини. Дана інформація також підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 13.12.2024.

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч.1 ст.1268 ЦК України встановлено право спадкоємця прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Позивач вважається такою, що прийняла спадщину після смерті спадкодавця, оскільки у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а також частково успадкувала майно, належне спадкодавці ОСОБА_2 .

Згідно абз.2 п.п.4.15, п.п.4.1.6. п.4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

З наведеного вбачається, що вчинити нотаріальну дію щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, за відсутності правовстановлюючого документа на житловий будинок, який посвідчує право власності спадкодавця на житловий будинок, та реєстрації права власності - є неможливим.

А тому позивач, ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом, втрачає право на оформлення спадкового майна в нотаріальному порядку та вимушена звернутись за захистом до суду.

Згідно положень ст.ст.100, 101 ЦК Української РСР 1963 року (який діяв на час здійснення будівництва будинку) громадяни могли мати у власності житловий будинок, причому глава 10 «Особиста власність» цього ж кодексу не пов`язувала наявність такого права з його обов`язковою державною реєстрацією.

Відповідно до п.6 ч.2 Інструкції «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах, селищах міського типу УРСР», затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року за погодженням з Верховним Судом УРСР від 15 січня 1966 року (що була чинна до 13 грудня 1995 року) (надалі - Інструкція) державній реєстрації підлягали тільки будинки та домоволодіння в межах міст і селищ, а інвентаризації домоволодіння в сільській місцевості не підлягали. В сільській місцевості оформлення житлових будинків здійснювалось шляхом запису у погосподарській книзі сільської ради після закінчення будівництва.

Згідно п.4 Інструкції реєстрації підлягали лише будинки, розташовані в містах та селищах міського типу і виникнення права власності на будинок в сільській місцевості не було пов`язано з видачею правовстановлюючого документу та його реєстрацією в бюро технічної інвентаризації. Тобто Інструкцією не встановлювався обов`язок щодо реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у селі.

Належний спадкодавцю ОСОБА_2 житловий будинок був побудований у 1951 році, тобто під час дії ЦК Української РСР та Інструкції, і згідно положень вказаних норм матеріального права, не було передбачено прийняття будинку в експлуатацію в сільській місцевості та реєстрацію права власності.

Право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами в сільській місцевості посвідчувалось відповідним записом в погосподарській книзі сільської ради.

Наведеною випискою з погосподарської книги №2 за 2006-2010 роки Петрівської сільської ради, підтверджується, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , рахується саме за спадкодавцем ОСОБА_2 .

Отже, право власності на житловий будинок, після закінчення його будівництва, виникло за спадкодавцем у встановленому на час будівництва порядку, шляхом внесення запису у погосподарську книгу Петрівської сільської ради.

А відповідно це надає право спадкоємцю успадковувати набутий у власність спадкодавцем за життя житловий будинок.

Згідно абз. 6 п.3) ч.1 ст.2 Закону заявником є, зокрема, особа, за якою закріплений особовий рахунок в погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена нею особа - у разі проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.

Згідно ст.31 Закону для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються, зокрема виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Тобто, наразі чинним законодавством надається право особі, яка здійснила будівництво житлового будинку до 05.08.1992 року на території сільської ради, якою відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, зареєструвати право власності на житловий будинок в позасудовому порядку.

Одночасно згідно ч.4 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті.

Тобто в зв`язку зі смертю власника житлового будинку ОСОБА_2 , зареєструвати право власності на будинок, не вбачається можливим.

Зазначені вище письмові документи свідчать, що будівництво будинку здійснювалось у відповідності із законом, яке діяло на час проведення такого, будівництво завершене і фактично у спадкодавця виникло право власності на будинок після внесення відомостей в погосподарську книгу Петрівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.

Таким чином, житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 був набутий у власність спадкодавцем ОСОБА_2 у встановленому на той час порядку.

Згідно п1) ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі по тексту Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч.3 ст.3 Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою, а отже це надає право особі довести своє право на нерухоме майно в судовому порядку, якщо це право не визнається або оспорюється.

Нотаріальна контора не має можливості видати позивачці свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок в зв`язку з тим, що згідно Закону України «Про нотаріат» та Наказу Міністерства Юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» №296/5 від 22 лютого 2012 року, однією з умов видачі свідоцтва є необхідність надання належним чином оформленого правовстановлюючого документа на нерухоме майно та реєстрація права власності.

За наведених обставин право позивача на спадкування житлового будинку після смерті спадкодавця підлягає захисту в судовому порядку і виходячи з приписів ст.16 ЦК України - це право підлягає захисту шляхом визнання права.

Відповідно до положень ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 5 ст.1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в п.3.1. інформаційного листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних судам при вирішенні справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК).

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. З огляду на зазначене, набутий у власність спадкодавцем за життя житловий будинок є предметом спадкування і спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно, оскільки іншого способу оформити право власності на житловий будинок чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи в сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд знаходить достовірно встановленим, що ОСОБА_1 у відповідності до ст.1261 ЦК України є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і приймаючи до уваги, що спадкодавець за життя з певних причин, не зареєструвала свого права власності на спірний житловий будинок, тому позов про визнання права власності в порядку спадкування за законом підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.12,81,258-259,263-265,273,354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) адвоката Чередніченка Олександра Миколайовича (м.Прилуки, вул.Соборна, буд.46,оф.1) до Територіальної громади с.Петрівка в особі Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (вул. 8 Березня, буд.2А, с.В.Дівиця, Прилуцький р-н, Чернігівська обл., ЄДРПОУ 04412490) про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_2 , на житловий будинок з господарсько- побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд або на апеляційне оскарження, якщо така заява або апеляційна скарга подані протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Олександр ІЛЬЧЕНКО