Рішення № 124534779, 20.01.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2025 рокум. Рівне№460/8409/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позицій учасників справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 05.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі пункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі пункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 , старший сержант військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення надіслав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), оскільки його матір ОСОБА_2 1946 року народження, є інвалідом ІІ групи з 22.12.2023 року довічно. До зазначеного рапорту позивач долучив підтверджуючі документи. Однак, станом на день подання позовної заяви, рішення за результатами розгляду його рапорту від військової частини НОМЕР_1 до позивача не надходило. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав до суду відзив, у якому виклав свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає про те, що на момент подачі рапорту від 05.04.2024 року (безпосередньо командиру військової частини НОМЕР_1 (в обхід своїх прямих та безпосередніх командирів (начальників) позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що унеможливлювало здійснення процедури звільнення та виключення зі списків особового складу частини. Окрім того, у рапорті позивач не вказав відомості про районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. У зв`язку з тим, що по завершенню стаціонарного лікування позивач 15.06.2024 не повернувся для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , не повідомив безпосереднього командира про причини своєї відсутності, не надав жодних документів, що підтверджують поважність причин відсутності на військовій службі, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2024 №185 він вважається таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 15.06.2024 року і якому призупинено виплату грошового забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2024 року №195 позивача на підставі пп. 14 пункту 116 Положення №1153 як такого, що самовільно залишив військову частину, увільнено від займаної посади і він вважається таким, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 . Відповідач стверджує, що для реалізації процедури звільнення з лав Збройних Сил України через військову частину НОМЕР_1 позивачу необхідно набути правовий статус «діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ».

Таким чином, відповідач вважає, що вказаними діями позивача порушено порядок реалізації права на звільнення з військової служби, оскільки на момент звернення з рапортом позивач проходив лікування, а після його завершення є безпідставно відсутнім на військовій службі без поважних причин. Тому у зв`язку із безпідставністю позовних вимог позивача та відсутністю підстав для задоволення його позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 відповідач просить суд відмовити у задоволенні вказаного адміністративного позову.

Представник позивача скористався правом на подання відповіді на відзив, де в обґрунтування заперечень щодо доводів відповідача наведених в його відзиві, вказує на те, що предметом спору є саме не розгляд рапорту позивача про звільнення з військової служби та відсутність будь-якого рішення за наслідками такого розгляду. Окрім того, відповідач визнає за позивачем право на таке звільнення, проте відповідач протиправно не розглянув рапорт позивача про звільнення його з військової служби і не виніс обґрунтованого рішення щодо відмови у задоволенні рапорту або його задоволенні та подальшого звільнення позивача з військової служби. Відтак позивач вважає доводи наведені у відзиві відповідачем необґрунтованими, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана до суду 31.07.2024 у паперовій формі безпосередньо через канцелярію суду, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 31.07.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 05.08.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив учасникам справи строки на подання заяв по суті спору та витребував у відповідача докази.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду 21.08.2024 відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.

Представник позивача скористався правом на подання відповіді на відзив та подав 12.09.2024 відповідь на відзив, у якій виклав свої заперечення проти відзиву відповідача.

11.11.2024 представником позивача подано до суду подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки №908 від 02.02.2024 р.

У період з 12 грудня 2023 року по 14 червня 2024 року позивач перебував на лікуванні за місцем проживання, що підтверджується копіями наступних документів: виписного епікризу №961 з 29.02.2024 по 01.04.2024 року від 01.04.2024 року; виписки №880 із медичної карти стаціонарного хворого з 01.04.2024 по 15.04.2024 року; виписного епікризу №1244/351 з 16.04.2024 по 29.04.2024 року, довідки №827 від 29.04.2024 року; довідки №192 та сигнальної карти (виклик №197); довідки №104, довідки №107, довідки №1736 з 01.06. 2024 по 14.06.2024 року, висновку МРТ головного мозку від 23.04.2024 року; виписки-епікрізу з медичної картки стаціонарного хворого з 04.06. по 14.06.2024 року.

05.04.2024 позивач засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» цінним листом з описом вкладення надіслав на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 свій рапорт (з додатками) від 05.04.2024 про звільнення його, ОСОБА_1 , 1967 року народження, старшого сержанта військової частини НОМЕР_1 , з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», що підтверджується копіями накладної АТ «Укрпошта» №3301000876446 та опису вкладення від 05.04.2024 року.

Зазначений рапорт позивача отриманий військовою частиною НОМЕР_1 09.042024 року, що підтверджується копією відстеження відправлення АТ «Укрпошта» №3301000876446, копію якої позивач додав до позовної заяви.

31 травня 2024 року представником (адвокатом) позивача подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 скаргу з проханням вжити відповідні заходи реагування щодо бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту ОСОБА_1 від 05.04.2024 року, отриманого командиром військової частини 09.04.2024 року.

27.06.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 надав відповідь за №814111113063 щодо розгляду скарги представника позивача від 31.05.2024, в якій повідомив, що за результатами здійсненої перевірки встановлено, що посадовими особами військової частини НОМЕР_1 допущено порушення вимог Наказу Головнокомандувача ЗСУ від 31.01.2024 №40 «Про затвердження інструкції з діловодства у Збройних Силах України» під час розгляду рапорту старшого сержанта ОСОБА_1 . У зв`язку із зазначеним, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_1 скеровано акт реагування з метою усунення допущених порушень та притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №185 від 20.06.2024 року старшому сержанту ОСОБА_1 , гранатометнику 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, який не прибув з лікувального закладу і вважається таким, що самовільно залишив частину з 15 червня 2024 року, призупинено виплату грошового забезпечення з 15 червня 2024 року (витяг з наказу №185 від 20.06.2024).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №195 від 29.06.2024 року старшого сержанта ОСОБА_1 гранатометника 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, який зарахований наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29 червня 2024 року №183 РС в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як такого, що самовільно залишив частину, увільнено від займаної посади та вважається таким, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 04.07.2024 року №2594/КП/ відповідач повідомив позивача та його представника (адвоката) про результати розгляду скарги позивача щодо неприйняття рішення про звільнення його з військової служби. Зокрема відповідач зазначає, що на момент надсилання рапорту на звільнення поштою безпосередньо командиру військової частини НОМЕР_1 (в обхід своїх прямих та безпосередніх командирів (начальників) військовослужбовець перебував з 12 грудня 2023 року по 14 червня 2024 року на лікуванні, що унеможливлювало здійснення процедури звільнення та виключення зі списків особового складу частини. Оскільки військовослужбовцю також необхідно видати на руки припис для постановки на облік у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (що не було зазначено у рапорті військовослужбовця, всупереч вимогам пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 12 грудня 2008 року №1153/2008. Оскільки з 15 червня 2024 року та на момент надсилання листа військовослужбовець обіймає правовий статус як «самовільно залишивший частину (не повернувся з лікування до розташування частини вчасно, без поважних причин)» - як особа, яка здійснила кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 407,408 Кримінального кодексу України, то для реалізації процедури звільнення з лав Збройних Сил України через військову частину НОМЕР_1 громадянину ОСОБА_1 необхідно набути правовий статус «діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 », для реалізації якого необхідно лише прибути до розташування військової частини НОМЕР_1 .

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача про звільнення його з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

В ході судового розгляду справи учасники справи не подали до суду і в матеріалах судової справи відсутні будь-які відповіді Військової частини НОМЕР_1 для позивача, які б підтверджували факт розгляду і вирішення по суті відповідачем рапорту позивача від 05.04.2024 про звільнення з військової служби.

Отже, у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному виконанні ним обов`язку щодо розгляду і вирішення по суті рапорта позивача від 05.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції чинній станом на 05.04.2024 року), та у зв`язку з цим зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача від 05.04.2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції чинній станом на 05.04.2024 року).

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII, а у ч. 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, а Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28.10.2024 №740/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, тобто на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

В ході судового розгляду справи суд встановив, що позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки матір позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 з 22.12.2023 є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №289280 від 19.01.2024 та потребує догляду за нею.

Відповідно до пп., «г» п., 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у редакції станом на 05.04.2024 (дату подання рапорту та на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Порядок №1153), відповідно до ст. 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (далі військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням визначені Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31.01.2024 №40, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України).

Так пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України визначено, що одним з видів документів, які створюються у Збройних Силах України є рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

З наявних у матеріалах справи суд встановив, що позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби на підставі пп., «г» п., 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В матеріалах справи наявна копія рапорту з вимогою про звільнення з військової служби від 05.04.2024 року, а також документи, що підтверджують його отримання військовою частиною НОМЕР_1 09.04.2024 року: копія накладної АТ «Укрпошта» №3301000876446 та опис вкладення від 05.04.2024, а також копія відстеження відправлення АТ «Укрпошта» №3301000876446 з відміткою про отримання відправлення 09.04.2024 року.

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531 "Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України" (далі - Наказ №531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Судом враховано, що позивачем подано рапорт до військової частини НОМЕР_1 із клопотанням про його звільнення з обґрунтуванням підстав такого звільнення та доданими доказами поважності причин звільнення, отже позивачем подано рапорт із урахуванням вимог до рапорту.

Більше того, суд зауважує, що відповідно до положень п. 4-5 розділу ІІІ Наказу №531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 року документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Згідно з п. 117 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 №551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Суд вважає, що оскільки рапорт є по суті письмовим зверненням військовослужбовця до керівництва військової частини, то до спірних правовідносин також застосовуються норми Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 (далі Інструкція №735).

Так за змістом приписів Розділу ІІІ Інструкції №735 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення. Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини. Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

Однак, з наданих відповідачем суду копій документів вбачається, що серед них відсутні будь-які докази надсилання рішення про відмову в задоволенні рапорту позивачу у письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і з викладенням мотивів такої відмови як того вимагають приписи Інструкції №735.

Відповідач стверджує, що подаючи рапорт не «по команді», без зазначення районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця, позивач порушив порядок вимоги п. 233 Порядок №1153, що стало однією із підстав для відмови у задоволенні рапорту. Про наявність зазначених підстав відповідач повідомляв позивача в ході здійснення «ряду телефонних дзвінків». Проте жодних доказів доведення до відома позивача рішення за результатами розгляду рапорту у письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів такої відмови відповідач не надав, що свідчить про порушення ним приписів Розділу ІІІ Інструкції №735.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

У матеріалах справи відповідач не надав суду доказів, що відносно позивача внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на момент подачі рапорту.

Поряд із цим, варто зазначити, що відсутність чи наявність позивача в переліку осіб, котрі самовільно залишили місце несення служби жодним чином не нівелює обов`язку відповідача належним чином здійснювати свої обов`язки щодо задоволення чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту в разі відсутності підстав для такого звільнення, у визначений законодавством України строк та спосіб по суті порушеного в ньому питання.

Водночас, суд зазначає, що наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. Суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідач, допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача від 05.04.2024 про його звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Крім того, суд враховує, що необхідність звернення представника позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 зі скаргою на бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 вже свідчить про допущену відповідачем бездіяльністю щодо нерозгляду рапорту позивача, де зокрема за результатами розгляду вказаної скарги ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснено перевірку та скеровано до військової частини НОМЕР_1 акт реагування та притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пп., «г» п., 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у редакції станом на 05.04.2024 (дату подання рапорту та на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

18.05.2024 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною 12 статті 26 Закону у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, норма, що регулює підстави звільнення з військової служби зазнала змін, зокрема така підстава для звільнення, як наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи змінилась, а тому для звільнення з військової служби військовослужбовець повинен довести необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішеннях щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України прийшов до таких висновків: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).

Водночас, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові №280/3308/23 від 23 липня 2024 року, відповідно до якої суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права.

З огляду на внесення змін до Закону №2232-ХІІ, які набули чинності 18.05.2024, позивач мав законне сподівання на застосування норми права, яка була чинною на момент подачі рапорту про звільнення з військової служби (05.04.2024) та відповідно розгляду такого рапорту в межах 30 днів.

Отже з огляду на те, що з урахуванням вимог п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України останнім днем можливого прийняття рішення за результатами розгляду рапорту, отриманого 09.04.2024 року мала б бути дата 09.05.2024 року, то відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний при прийнятті майбутнього рішення застосовувати Закон у редакції чинній станом на 09.05.2024 року.

5. Висновки суду по суті спору та позовних вимог.

Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до наступних висновків по суті спору та позовних вимог.

В матеріалах справи відсутні докази фактичного розгляду командуванням військової частини у встановлені пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України строки рапорту позивача від 05.04.2024 про його звільнення з військової служби, а також відсутнє будь-яке рішення командира військової частини НОМЕР_1 про задоволення або рішення про відмову в задоволенні вимог рапорту позивача в письмовій формі з посиланням на чинні норми законодавства і викладенням мотивів відмови, в разі її винесення та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Ненадання Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу відповідного рішення за результатами розгляду рапорта від 05.04.2024 у встановлені строки свідчить про протиправну бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на це суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту від 05.04.2024 року про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» протиправною та зобов`язати відповідача розглянути рапорт від 05.04.2024 року про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції чинній станом на 09.05.2024 року.

Суд зауважує, що у випадку прийняття відповідачем будь-яких рішень за результатами розгляду рапорту позивача, останній, у випадку незгоди з прийнятими рішеннями, має право звертатися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене та оцінюючи надані учасниками справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.

6. Розподіл судових витрат.

Приписами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорта ОСОБА_1 від 05.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції чинній станом на 09.05.2024) у зв`язку з наявністю у його матері ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 05.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції чинній станом на 09.05.2024) у зв`язку з наявністю у його матері ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК