Рішення № 124534311, 20.01.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9102/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 155350018007 від 13.02.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.08.1991 по 13.08.1994 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.09.1991;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2024 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй встановлена друга група інвалідності за загальним захворюванням з 06.12.2023р. по 01.12.2024р. Позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області 05.02.2024р. із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням № 155350018007 від 13.02.2024 ГУ ПФУ у Львівській області відмовило позивачу у призначенні пенсії, оскільки не зараховано до страхового стажу період роботи з 15.08.1991р. по 13.08.1994р. через те, що дата звільнення 13.08.1994р. календарно не відповідає даті наказу на звільнення 25.06.1994р. Позивач не погоджується з цим рішенням позивача, адже вважає, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Ухвалою суду від 27.03.2024 року відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Також судом ухвалено витребувати від відповідача належним чином засвідчені копії пенсійної справи позивача для долучення до матеріалів справи.

12.04.2024 року від відповідача до суду надійшли витребувані докази та відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, просить у його задоволенні відмовити. Відповідач вказав, що 05.02.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке Рішенням № 155350018007 від 13.02.2024 відмовило позивачу в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15.08.1991 по 13.08.1994, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.09.1991, оскільки дата звільнення (13.08.1994) календарно не відповідає даті наказу на звільнення (25.06.1994). Наявна розбіжність більше місяця, яка потребує уточнення. Відповідач вважає, що для зарахування страхового стажу позивачу необхідно долучити уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів.

Дослідивши у письмовому провадженні надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена інвалідність другої групи за загальним захворюванням з 06.12.2023р. по 01.12.2024р., що підтверджує Довідка до акта огляду МСЕК від 06.12.2023р. (а.с.7).

05.02.2024 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке рішенням № 155350018007 від 13.02.2024 року відмовило позивачу в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 9).

Згідно даного рішення до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15.08.1991 по 13.08.1994, відображений у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.09.1991, оскільки дата звільнення (13.08.1994) календарно не відповідає даті наказу на звільнення (25.06.1994). Наявна розбіжність більше місяця, яка потребує уточнення. Відповідач вважає, що для зарахування страхового стажу позивачу необхідно долучити уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів.

Відповідно до запису №1 трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с.8) позивач 15.08.1991р. була прийнята на посаду вчителя англійської мови в Грушевській середній школі згідно наказу № 92 від 17.08.1991р. Відповідно до запису №2 вказаної трудової книжки позивач 13.08.1994р. була звільнена з займаної посади за власним бажанням згідно наказу № 89 від 25.06.1994р.

Згідно приписів частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058-IV).

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМ України від 12.08.1993 року № 637, встановлено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

У той же час, у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 15.09.1991, що містить відповідні записи про трудову діяльність позивача в період з 15.08.1991 по 13.08.1994, і ця трудова книжка була надана позивачем до органу ПФУ разом з заявою.

Стосовно неврахування періодів роботи позивача до страхового стажу з підстав невідповідності дати звільнення та дати наказу про звільнення, суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 Постанови КМ України №301 від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, з вищенаведених норм випливає, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи в її трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства (установи, організації), а не особисто позивачем.

Таким чином, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2021р. по справі № 300/860/17, від 09.08.2019 р. по справі № 654/890/17.

Також, варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

У зв`язку з наведеним, суд зазначає, що сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, щодо періоду трудової діяльності позивача, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею страхового стажу.

Щодо доводів відповідача у відзиві про порушення вимог пункту 2.3 Інструкції № 162 (Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162), оскільки запис про звільнення внесено у трудову книжку пізніше тижневого строку після видання наказу про звільнення, суд зауважує таке.

Частиною 1 ст.3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Отже, вказаним законом чітко передбачена можливість надання працівнику невикористаної відпустки з наступним звільненням.

Позивач є педагогічним працівником, яка має право згідно ст.6 Закону України «Про відпустки» на щорічну основну відпустку тривалістю до 56 календарних днів. Ця відпустка відповідно частини 14 ст.10 Закону України «Про відпустки» надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Тому в разі видання 25.06.1994 року наказу про звільнення з наданням перед звільненням відпустки працівнику, немає порушень вимог пункту 2.3 Інструкції № 162, на який посилається відповідач. Такі дії роботодавця відповідають приписам законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у врахуванні періодів її трудової діяльності згідно з записами трудової книжки.

Тому слід зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.08.1991 по 13.08.1994 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.09.1991.

З урахуванням зазначеного страхового стажу відповідач має повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії по інвалідності, з урахуванням вказаного періоду страхового стажу.

Згідно приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених судом обставин суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Від сплати судового збору позивач звільнена, тому судові витрати між сторонами не розподіляються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) - задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 155350018007 від 13.02.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.08.1991 по 13.08.1994 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.09.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2024 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням періоду страхового стажу з 15.08.1991 по 13.08.1994.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів