Постанова № 1245246, 17.12.2007, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77 ПОСТАНОВА

Іменем України

"17" грудня 2007 р. Справа № А9/400-07

Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., при секретарі Коваль Н.В., розглянувши справу

За позовом Переяслав-Хмельницького прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ,

до Відкритого акціонерного товариства „Будівельник-14”, м. Переяслав-Хмельницький,

про стягнення 26 759,69 грн.,

за участю представників:

прокуратури:

позивача:Сазонова С.В., посв. № 143 від 15.08.2005р.,

Ясеницька І.С., довір. № 03-228/494 від 03.09.2007р.,

відповідача:Динька А.О., довір. № 155 від 03.12.2007р., На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.12.2007 року о 12 год. 00 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладалося на 28.12.2007 року о 14 год. 00 хв., про що повідомлено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частин постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

обставини справи:

до господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 83/21 від 19.10.2007 року Переяслав-Хмельницького прокурора (далі –Прокурор) в інтересах держави в особі Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Позивач) до Відкритого акціонерного товариства „Будівельник-14” (далі –Відповідач) про стягнення 26759,69 грн., з яких 25437,50 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2006 році встановленого у відповідності зі ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу робочих місць на підприємстві відповідача та 1322,19 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В судовому засіданні прокурор повністю підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник позивача, також повністю підтримав позовні вимоги.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечуючи проти позову зазначив підстави, посилаючись на які вважає позовну заяву необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, зокрема, відповідач зазначив, що інваліди відмовлялися від роботи, у зв’язку з тяжкими умовами праці на його підприємстві. Також відповідач зазначив, що на його підприємстві в 2006 році фактично було створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що підприємство інформувало відповідні служби, зокрема, Переяслав-Хмельницький міськрайонний центр зайнятості, але відповідними органами по працевлаштуванню інвалідів, інваліди з метою їх працевлаштування до відповідача не направлялись.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено:

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з даних Державної статистичної звітності за 2006 рік (Ф №10-П1), наданої відповідачем середньооблікова чисельность штатних працівників облікового складу за рік складає 120 чоловік. Таким чином, згідно з ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачу встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості п’яти робочих місць.

Фактично відповідачем не працевлаштовано жодного інваліда, що підтверджено звітом відповідача за 2006 рік (Ф №10-П1), чим порушено ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” .

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” за порушення встановленого нормативу робочих місць відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Враховуючи, що відповідачем не працевлаштовано 5 інвалідів, а середньорічна заробітна плата на його підприємстві становить 5087,50 грн., що підтверджено статистичним звітом відповідача за 2006 рік (Ф №10-П1), адміністративно-господарські санкції розраховуються виходячи з середньорічної заробітної плати і становлять (5087,50 грн. х 5 (не зайняті інвалідами робочі місця) = 25437,50) 25437,50 грн.

Посилання відповідача на те, що протягом 2006 року до його товариства не надходило жодних повідомлень та пропозицій від органів виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів стосовно працевлаштування чи сприяння працевлаштуванню інвалідів суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Проте, позивачем не були створені робочі місця для інвалідів у кількості 5-ти робочих місць та не було інформовано органи працевлаштування, зазначені в частині першій статті 18 Закону, про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів (довідка Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості № 953 від 15.11.2007 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано доказів про вжиття всіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, зокрема, інформування уповноважених органів про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Таким чином, посилання відповідача на те, що протягом 2006 року до його товариства не надходило жодних повідомлень та пропозицій від органів виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів стосовно працевлаштування чи сприяння працевлаштуванню інвалідів не може бути підставою звільнення від сплати штрафних санкцій, нарахованих позивачем у відповідності до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

На момент звернення позивача до суду з даним позовом адміністративно-господарські санкції в сумі 25437,50 грн. відповідачем не сплачені.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 25437,50 грн. адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, частиною 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За таких обставин, на підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” з відповідача підлягає стягненню 25437,50 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1322,19 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Беручи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 158, 161, 163, 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

          2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Будівельник-14” (08400, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Альтицька, 2, код 06728228) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, код 19023989) 25437,50 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1322,19 грн. пені.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України –з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя Є.П. Євграфова