Рішення № 124507078, 14.01.2025, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/5515/24

Провадження № 2/947/213/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2025 року

Київський районнийсуд м.Одеси ускладі головуючогосудді БескровногоЯ.В. при секретаріКравченко К.С., розглянувши усудовому засіданніцивільну справуза позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, -

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

12 лютого 2024 року до Київського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Нечваль, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Звертаючись з позовом позивачі, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просять:

зобов`язати Нечваль знести (демонтувати) за власний рахунок самовільно реконструйовану споруду гаражу - літ.«В» із всіма внутрішніми конструкціями та облаштуванням за адресою : АДРЕСА_1 , який знаходиться за межами належної ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:13:016:0190, та споруджений між земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_2 (без кадастрового номеру) та земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:13:016:0223).

Позивачі вказують, що гараж під літ. «В», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яким на праві власності володіє відповідач, на їх думку, споруджений самовільно. При цьому, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що внаслідок місця розташування даного гаражу, вони позбавлені можливості вільно користуватися, належною їм земельною ділянкою, з кадастровим номером 5110136900:13:16:0223.

Позивач ОСОБА_3 вказує, що внаслідок місце розташування спірного гаражу, він позбавлений права вільно розпоряджатися своїм гаражем під літ. «З», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

ІІ. Аргументи сторін, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 11.03.2024 р. позовну заяву ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - залишено без руху.

Ухвалою суду від 28.03.2024 р., у зв`язку з усуненням позивачами недоліків позову, відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.

Ухвалою суду від 24.04.2024р. частково задоволено заяву ОСОБА_6 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №947/5515/24, шляхом заборони Нечвалю (ІПН: НОМЕР_1 ; зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_3 ) вчиняти дії з проведення будівельних, монтажних або підготовчих до них робіт навколо зовнішніх границь ближче за один до них метр, або усереднені металевого гаражу, який примикає до земельних ділянок домоволодінь АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 .

Відповідачем Нечвалем було подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, наполягав на законності побудови гаражу під літ. «В», який входить до складу господарських будівель та споруд житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач наголосив, що за ним, ні підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2023 р. зареєстрованого в Реєстрі за № 6-908, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить в тому числі гараж під літ. «В», знести який просять позивачі. Також, відповідач зазначав, що позивачами не доведено належними, допустимими та достовірними доказами порушення їх прав, за захистом яких останні звернулися з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 24.05.2024 р. прийнято до провадження заяву про уточнення позовних вимог, подану позивачами 23.05.2024р.

Ухвалою суду від 19.06.2024 р. продовжено відповідачеві Нечваль строк для подачі відзиву на позовну заяву до 20.06.2024 року.

Відповідачем Нечвалем було подано відзив на позовну заяву, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, у якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, наполягав на законності побудови первісним власником гаражу під літ. «В», який входить до складу господарських будівель та споруд житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач наголосив, що за ним, ні підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2023 р. зареєстрованого в Реєстрі за № 6-908, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить в тому числі гараж під літ. «В», знести який просять позивачі. Також, відповідач зазначав, що позивачами не доведено належними, допустимими та достовірними доказами порушення їх прав, за захистом яких останні звернулися з даним позовом до суду.

Відповіді на відзив від позивачів не надходило.

Ухвалою суду від 24.07.2024р. у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_2 , поданого 22.07.2024 про витребування доказів відмовлено.

У задоволенні клопотання про долучення доказів до справи, подане 04.07.2024р. адвокатом Вронським С.В. відмовлено.

У задоволенні клопотання адвоката Самодурової Н.В., поданого 23.07.2024р. про поновлення строку на подачу додаткових доказів та приєднання доказів до справи відмовити.

Клопотання адвоката Самодурової Н.В, про поновлення строку на подачу додаткових доказів та приєднання доказів до справи, поданого 18.06.2024р. задоволено.

Ухвалою суду від 24.07.2024р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивачів, та позивачі позов підтримали, просили його задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

ІІІ. Обставини справи, що встановлені судом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, викладені у відповідних заявах по суті справи, а також надані у судових засіданнях пояснення, вислухавши свідків, суд встановив наступні обставини справи.

З витягів з Державного реєстру прав від 25.11.2021р. № 286847004 та від 25.11.2021р. № 286846732 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на праві спільної сумісної власності належить земельна (присадибна) ділянка з кадастровим номером № 5110136900:13:016:0223, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею: 0,0498 га, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель i споруд.

Договорами дарування від 01.02.2003 р. № 5-290 та від 11.05.2010р. підтверджується, що ОСОБА_3 належить 5/10 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Доказів державної реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Черненка на вказаний об`єкт нерухомого майна суду не надано. Відомості про інших співвласників вказаного домоволодіння матеріали справи не містять

Також, під час надання пояснень суду, ОСОБА_3 підтвердив, що право власності на земельну ділянку для обслуговування домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_2 , ним не оформлялося.

Договором купівлі-продажу від 23.06.2023р. №6-909 підтверджується, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було відчужено на користь ОСОБА_4 , з іншого, належну їм, земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:13:016:0190, загальною площею 0,0542 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Витягом з Державного реєстру речових прав від 23.06.2023р. № 336808994 підтверджується державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Договором купівлі-продажу від 23.06.2023р. №6-909 підтверджується, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було відчужено на користь ОСОБА_4 , з іншого, належний їм на праві спільної часткової власності, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 124,2 кв.м, житловою плошею 74,9 кв.м, літньої кухні під літ. «Б», гаражу під літ «В», вбиральні під літ. «Д», сараю під літ. «Е», навісу під літ. «З», навісу під літ. «И», І вимощення, №№ 1-4 огорожа.

Витягом з Державного реєстру речових прав від 23.06.2023 р. № 336808925 підтверджується державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Тобто, гараж під літ. «В», за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якого позивачами ініційовано питання про знесення, входить до складу господарських будівель та споруд житлового будинку, право власності на який ОСОБА_4 набув у похідний спосіб.

Також, наявні у матеріалах справи докази, дозволяють встановити наступні обставини щодо набуття у власність житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , попередніми власниками.

Так, 12.03.1954р. між Житловим управлінням виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих (далі Житлове управління), з одного боку, та громадянином ОСОБА_11 (забудовник), з іншого, було укладено договір на право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою, який був посвідчений нотаріусом Одеської державної нотаріальної контори Пономаренко Г.Я. та зареєстрований в Реєстрі за № 4-2841.

Згідно п. 1 даного Договору Житлове управління відводить забудовнику ділянку землі комунальної власності, площею 523 кв.м під індивідуальне будівництво житлового будинку, Чубаєвка, між АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .

Також, п. 2 Договору передбачалося, що зазначена земельна ділянка відводиться забудовнику безоплатно у безстрокове користування, з обов`язком забудовника вносити рентну плату та податки, встановлені законодавством.

21.09.1962р. рішенням Виконкому Приморської районної ради депутатів трудящих № 785, зокрема, затверджено акт районної комісії від 02.08.1962 р. про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку, побудованого громадянином ОСОБА_11 на земельній ділянці, площею 523 кв.м по АДРЕСА_7 . Надано дозвіл ОСОБА_11 на заселення прийнятого в експлуатацію будинку.

У травні 1988р. Комісія дільничного комітету № 3 за результатами обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_8 , склала акт, в якому виклала висновок про необхідність узаконення всіх самочинних будівель, в тому числі гаражу під літ. «В».

04.05.1988р. на засіданні Комітету громадськості № 3, зокрема, було прийнято рішення про необхідність звернення до компетентних органів про узаконення всіх самочинних будівель, в тому числі гаражу під літ. «В».

07.06.1988р. районна приймальна комісія Київського району м. Одеси склала акт про введення в експлуатацію самочинно побудованих будівель, за адресою: АДРЕСА_1 , що включали гараж.

16.09.1988р. рішенням Київської районної ради народних депутатів № 679, зокрема, затверджено вищевказаний акт приймальної комісії, вирішено ввести в експлуатацію та оформити право власності ОСОБА_11 на побудовані на земельній ділянці, площею 562 кв.м житлові прибудови. Надлишок земельної ділянки, площею 39 кв.м, залишено у тимчасове користування власника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_8 .

13.02.1997р. між ОСОБА_11 (дарувальник), з одного боку, та ОСОБА_9 (обдаровуваний), з іншого, було укладено договір дарування № 9-378.

Згідно п. 1 вказаного Договору дарування ОСОБА_11 відчужив на користь ОСОБА_9 18/25 частини житлового будинку, з надвірними спорудами: під літ. «Б» - кухня, під літ. «В» - гараж, під літ. «Д» - вбиральня, під літ. «Е» - сарай, літ.літ. «З», «И» - навіси, ІІ теплиці, І, ІV мощення, №№ 1-4 огорожа, розміщені на земельній ділянці, площею 523 кв.м., за адресою: АДРЕСА_7 .

05.10.2004 р. між ОСОБА_11 (дарувальник), з одного боку, та ОСОБА_9 (обдарований), з іншого, було укладено договір дарування № 1-3746.

Згідно п. 1 вказаного Договору дарування ОСОБА_11 відчужив на користь ОСОБА_9 7/25 частин житлового будинку, що знаходиться адресою: АДРЕСА_7 та складається в цілому з кам`яної житлової будівлі і надвірних споруд: під літ. «Б» - кухня, під літ. «В» - гараж, під літ. «Д» - вбиральня, під літ. «Е» - сарай, літ.літ. «З», «И» - навіси, ІІ теплиці, І-ІV мощення, №№ 1-4 огорожа, розміщені на земельній ділянці, площею 523 кв.м.

03.06.2008р. Апеляційним судом Одеської області було прийнято рішення по справі №22ц-1566/2008, яким визнано за ОСОБА_12 право власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_7 .

Визнано недійсним договір дарування від 05.10.2004 р. № 1-3746, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 в частині дарування 1/6 частини будинку АДРЕСА_7 .

27.01.2011р. КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» було видано ОСОБА_10 , як власнику 1/6 частки власності, технічний паспорт на садибний житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літ. «А» 1956 року побудови, літньої кухні під літ. «Б» 1956 року побудови, гаражу під літ «В» 1978 року побудови, вбиральні під літ. «Д» 1978 року побудови, сараю під літ. «Е» 1978 року побудови, навісу під літ. «З» 1984 року побудови, навісу під літ. «И», І вимощення, №№ 1-4 огорожа.

Вказаний технічний паспорт містить особливі відмітки, з яких слідує, що земельні ділянки для обслуговування вищевказаного садибного житлового будинку, з надвірними спорудами, використовується на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 25.01.1954р. № 107, а саме: земельна ділянка, площею 523 кв.м та на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.09.1988 р. № 679, а саме: земельна ділянка, площею 39 кв.м (інвентарна справа № 13878).

26.01.2012р. КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» було видано ОСОБА_9 , як власнику 5/6 частки власності, технічний паспорт на садибний житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літ. «А» 1956 року побудови, літньої кухні під літ. «Б» 1956 року побудови, гаражу підліт «В» 1978 року побудови, вбиральні під літ. «Д» 1978 року побудови, сараю під літ. «Е» 1978 року побудови, навісу під літ. «З» 1984 року побудови, навісу підліт. «И», І вимощення, №№ 1-4 огорожа (інвентарна справа № 13878).

Вказаний технічний паспорт містить особливі відмітки, з яких слідує, що земельні ділянки для обслуговування вищевказаного садибного житлового будинку, з надвірними спорудами, використовується земельна ділянка, площею 523 кв.м та на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.09.1988р. № 679, а також земельна ділянка, площею 39 кв.м, в тимчасовому користуванні.

16.04.2015р. Одеською міською радою було прийнято рішення № 6582-VI, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:13:016:0190) площею 0,0542 га за адресою: АДРЕСА_1 , передано гр.гр. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у спільну сумісну власність земельну ділянку, площею 0,0542 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Отже, спірний гараж під літ. «В», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було побудовано у 1978 року первісним власником житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_11 .

Також, з матеріалів справи вбачається, що 12.04.2024 р. Комісією у складі Департаменту з благоустрою міста Одеської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради було здійснено обстеження за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт від 12.04.2024р., за відсутності ОСОБА_4 .

За результатами вказаного обстеження, Київською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийнято розпорядження від 26.04.2024 р. № 443 «Про демонтаж незаконно розміщеного об`єкту, за адресою: АДРЕСА_1 », яким вирішено демонтувати незаконно встановлений об`єкт (металеву конструкцію для зберігання автомобілю),який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

14.10.2024 р., за результатами розгляду клопотання ОСОБА_4 , Київською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийнято розпорядження № 957«Про скасування розпорядження № 443 від 26.04.2024 р.», яким скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.04.2024 р. № 443.

IV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з цим слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 р. у справі № 923/876/16 та інших.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує:

чи існує у позивача право або законний інтерес;

якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем;

якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Такі висновки щодо тлумачення та застосування положень ст.ст. 3, 15 та 16 ЦК України, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 р.№ 203/5561/16-ц.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Частинами 3, 4 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

На підставі ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Положеннями ст. 104 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постановах Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі № 458/1173/14-ц, від 01.04.2019 р. у справі № 404/8750/15, від 03.07.2019 р. у справі № 493/1156/15-ц, від 31.05.2021 р. у справі № 320/1889/17-ц, від 12.04.2021 р. у справі № 653/104/19, Верховного Суду України від 17.12.2014 р. у справі № 6-137цс14, від 06.09.2017 р. у справі № 6-1721цс16, від 19.04.2017 р. у справі № 6-129цс17, викладено правовий висновок, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria) (№ 46577/15) від 21.04.2016 р. підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.07.2023 р. по справі № 568/269/22 зазначено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав передбачених статтями 391, 396 ЦК України та статті 103 ЗК України.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

У пунктах 5, 22, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 23.07.2024 р. по справі № 359/1365/22 зазначено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач зобов`язана була довести факт самочинності будівництва, порушення її прав, як власника суміжної земельної ділянки та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб як знесення.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.11.2021р. по справі № 316/1874/16-ц зазначено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власностіна самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Також, при вирішенні спору у подібних правовідносинах Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові 21.12.2022 р. по справі № 725/4115/20 зазначено, що у справі, яка переглядається, з огляду на суб`єктний склад сторін, обов`язковому доведенню підлягав факт наявності порушення прав, свобод чи законних інтересів позивачів у зв`язку із будівництвом на суміжній земельній ділянці.

Натомість позивачами не було доведено обставин, якими вони обґрунтовують порушення своїх прав у цій справі, зокрема, що спірне будівництво загрожує пошкодженням та руйнацією їх будинку внаслідок обмеження доступу сонячного світла до нього, створення загроз у випадку пожежі, а також внаслідок попадання на їх подвір`я будівельного сміття.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Так, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про зобов`язання відповідача демонтувати за власний рахунок гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зазначають, що внаслідок місця розташування спірного гаражу, який на думку позивачів, незаконно та самочинно споруджений, останні не можуть користуватися частиною свого паркану, а також, про те, що до належної їм земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:13:016:0190обмежено під`їзд, а саме: наявні складнощі з викликом асенізаторської машини для збирання рідких побутових відходів з вигрібної ями.

Позивач ОСОБА_3 обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про зобов`язання відповідача демонтувати за власний рахунок гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зазначає, що внаслідок місця розташування спірного гаражу, який на його думку, незаконно та самочинно споруджений, стверджує про відсутність в нього повноцінного доступу до зовнішньої стіни його гаражу під літ. «З» зі сторони провулку, а також про обмежену можливість у встановленні воріт на в`їзд у його двір, що примикає до мого гаражу під літ. «З» та будинку під літ. «К».

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів не підлягають задоволенню.

Так, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач набув право власності на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого, зокрема, входить гараж під літ. «В», у похідний спосіб на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2023 р. № 6-908, відносно якого за відповідачем проведено державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Матеріалами інвентарної справи, копії якої було надано КП «Бюро технічної інвентаризації» представнику відповідача, актом про введення в експлуатацію самочинно побудованих будівель, за адресою: АДРЕСА_1 , від 07.06.1988 р., складеним районною приймальною комісією Київського району м. Одеси; рішенням Київської районної ради народних депутатів від 16.09.1988 р. № 679, - підтверджується належність гаражу під літ. «В», як надвірної споруди до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та незмінність його місця розташування, більше того, матеріалами інвентарної справи, підтверджено дату побудови даного гаражу 1978 рік.

Також суд, звертає увагу, що посилаючись на факт самочинного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , позивачами не надають жодних доказів здійснення Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради заходів державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради за зазначеною адресою та виявлення факту самочинного будівництва.

Наведені обставини виключають можливість віднесення спірного гаражу до об`єктів самочинного будівництва та вирішення питання щодо його знесення.

На користь даного висновку свідчить рішення компетентного органу Одеської міської ради, а саме: прийняття Київською районною адміністрацією Одеської міської ради розпорядження від 14.10.2024р. № 957 «Про скасування розпорядження № 443 від 26.04.2024 р.».

Окрім того, як вже було зазначено, позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набули право власності на земельну (присадибну) ділянку з кадастровим номером 5110136900:13:016:0223 25.11.2021р.

Будь-які докази належності їм на праві власності нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:13:016:0223 відсутні, так само як відомості про наявні під`їзди до неї, місце розташування вигрібної ями, що унеможливлює встановлення факту порушення їх прав, за захистом яких вони звернулися з даним позовом

З технічного паспорту на садибний житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_4 ,від 27.03.2010р. складеного за наслідками технічної інвентаризації належного ОСОБА_3 нерухомого майна вбачається, що житловий будинок під літ. «К» побудовано у 2001 році, відомостей про дату побудови наражу під літ. «З», взагалі, не значиться.

Тобто, належний позивачу ОСОБА_3 житловий будинок під літ. «К» було побудовано вже після того, як було зведено належний відповідачу спірний гараж, а від так, ОСОБА_3 мав би передбачати і планувати під`їзди до нього, з урахуванням наявної забудови на суміжних земельних ділянках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.06.2020р. у справі № 129/1033/13-ц наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже, позивачі не довели існування передумов, з якими законодавство пов`язує можливість задоволення позову про знесення самочинного будівництва, а саме: ні належність гаражу під літ. «В», який є господарською спорудою житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , - до об`єкта самочинного будівництва, ні порушення їх будь-яких прав, внаслідок побудови гаражу під літ. «В», який є господарською спорудою житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду в 30 -ти денний строк з дня отримання рішення.

Суддя Я. В. Бескровний