Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/28141/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщені суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач-1) щодо врахування страхового стажу за періоди роботи з 09.04.1984 року по 01.02.1994 року позивачу; зобов`язання відповідача-1 врахувати наявний страховий стаж за періоди роботи з 09.04.1984 року по 01.02.1994 року позивачу, мотивуючи це тим, що вона звернулась із заявою до відповідача-1 про призначення пенсії, та було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду з 09.04.1084року по 01.02.1994 року, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та відпрацьовані трудові та довідка про перейменування також відмовлено в зарахуванні до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 08.01.2004 року по 06.07.2004 рок, проте вказані періоди роботи підтверджені трудовою книжкою, та у неї немає можливості отримати відомості які підтверджують запис у трудовій книжці і це не може бути підставою для відмови у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.
11.09.2024 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
27.09.2024 року від представника відповідача-1 до суду надійшов відзив на позов у якому він позов не визнає, підстав того, що згідно наданих документів страховий стаж позивача що дає право на пенсію становив 13 років 01 місяць та 14 днів та не зараховано періоди роботи з 09.04.1984 по 01.02.1994 згідно трудової книжки оскільки даних про відпрацьовані трудодні та довідка про перейменування позивачем надано не було, також не зарахований період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 08.01.2004 року по 06.07.2004 року., та це вже було вдруге звернення позивача з тими самими документами із заявою, яка вперше була розглянута ГУ ПФУ у Волинській області, а друга ГУ ПФУ в Запорізькій області. Та з 01.2024 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 року мають особи за наявності страхового стажу від 21 до 31 роки Тому вважає, що оскаржуване рішення прийнято законно та обґрунтовано.
Ухвалою суду від 01.01.2025 року залучено до участі по справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області(далі відповідач-2).
10.01.2025 року до суду від представника відповідача-2 надійшов відзив у якому він позов не визнає, з підстав аналогічних вказаних у відзиві відповідачем-1.
14.01.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в 2021 року звернувся із заявою про призначення пенсії по віку відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 08.10.2021 року №155650002462 їй було відмовлено.
Вищевказане рішенні позивачем до суду не оскаржувалось
01.08.2024 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та рішенням №155650002462 від 09.08.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстав того, що його страховий стаж становить 13років 01 міс. 01днів при віці 63років. Тоді як необхідний стаж для виходу на пенсію становить не менш 21 рік. Та до страхового стажу не зараховано період з 09.04.1984р. по 01.09.1994 року, оскільки відсутні інформація про встановлений мінімум та відпрацьовані трудодні та довідка про перейменування, та з 08.01.2004 по 06.07.2004, відсутності інформації про отримання допомоги по безробіттю
Згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 25.12.1979р.: записи №7 та №8 з 09.04.1984р. по 101.02.1994, - прийнята в колгосп «Правда» на посаду бухгалтера наказ №5 від 30.04.1984 року та звільнена за власним бажанням наказ №1 від 01.02.1994р.
Також в трудовій книжці містяться записи, що мінімальна виробка трудоднів становить: в 1984 року -190 днів, а вироблено -233 дні; в 1985 році -190 днів а вироблено -338днів; 1986році 190днів, а вироблено 278днів, в 1987 році -190днів а вироблено -296 днів, в 1988році -190 днів а вироблено -259днів; в 1989 році -190днів, а вироблено 270днів; в 1990 році -190 днів, а вироблено -350днів; в 1991 році 200днів а вироблено 289днів; в 1992 році -200днів, а вироблено 252 дні; в 1993 році -200 днів а вироблено 210 днів. .
Згідно архівного витягу №220 від 14.09.2021 року Архівного відділу Березівської РДА Одеської області загальними зборами КСП «Правда» вирішено реорганізувати КСП «Правда» в (фермерське господарство «Полюганич») ТОВ Надія.
Згідно архівної довідки №405 від 30.09.2021 року складеної Комунальною установою «Об`єднаний трудовий архів Ширяївської селищної ради» ОСОБА_1 працювала в КСП «Правда» і нею відпрацьовані вихододні з 1996 року по 1998 рорік, надати довідку про вихододні за 1084-1994 роки КУ «Трудовий архів» надати не може так як за цей період справи з особового складу по колгоспу не передавались.
Також в трудовій книжці під №123 міститься запис від 08.01.2004 року про те що їй розпочата виплата матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до ст.28 п.1 Закону України «Про ЗДС на ВБ» наказ №202 від 01.01.2004 року, та під №14 запис про закінчення виплати матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до ст.31 п.1 пп.12 ЗУ «Про ЗДСта ВБ» за наказом №202 від 08.01.2004 року стоїть печатка та підпис директора Центру зайнятості
Позивач не погодилась із невключеним до її страхового стажу вищевказаних періодів роботи та звернулась до суду з позовом.
Джерела права та висновки суду.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За частиною 2 вказаної статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які є чинними на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, заносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно п. 13, Основних положень, усі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особою та печаткою.
Тобто, якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.
В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку.
У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи (служби) є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162).
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно пп. 2.10 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я по батькові (повністю без скорочення або заміни ім`я та по батькові ініціалами) та дата народження вказується на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Освіта середня, середня спеціальна чи вища вказується тільки на підставі документів (атестату, посвідчення, диплому).
Згідно п. 2.11. Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа відповідальна за видачу трудових книжок та після цього ставиться печатка підприємства )або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнюється трудова книжка.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідач як підставу для відмови у зарахуванні періоду роботи з 09.04.1984р. по 01.02.1994р. послався на те, що відсутні дана про відпрацьовані вихододні, проте як вбачається з трудової книжки позивача між записом №7 про прийняття на роботу до колгоспу та записом №8 про звільнення з колгоспу міститься записи про встановлений мінімум трудоднів у колгоспі по спірним рокам та про вироблену позивачем кількість трудоднів та печатка колгоспу, з яких вбачається, що позивач пропрацювала більш ніж встановлений мінімум трудоднів в спірний період, а тому зауваження відповідача-2 є безпідставними а вказаний період повинен бути врахований у страховий стаж позивача.
Суд зазначає, що у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу.
Та для повного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення відповідача-2 від 09.08.2024 року №155650002462 та зобов`язати відповідача-2 зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача для чого повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Враховуючи встановлені судом обставини суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем при звернені до суду з позовом сплачений судовий збір у розмірі 1211,20грн. за квитанцією №0.0. 3852561398.1 від 30.08.2024року.
Таким чином враховуючи задоволення позовних вимог позивача, а також те, що спір виник через неправомірне рішення відповідача-2 суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20грн. з Головного управління ДПС в Запорізькій області.
Керуючись ч.2 ст.9, ст.ст. 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.08.2024 року №155650002462.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2024 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 09.04.1984 року по 01.02.1994 року в колгоспі «Правда».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп2249328843
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна 83) код ЄДРПОУ 20987385.
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, 185-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012)
Суддя Е.А. Іванов
Судове рішення № 124498314, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 17.01.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 420/28141/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: