Рішення № 124498228, 16.01.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19357/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивач), в інтересах якої діє адвокат Кресюн Василь Андрійович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), Пенсійного фонду України (далі відповідач 2, ПФУ), в якому просить:

визнати рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії протиправним, скасувати його у повному обсязі;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Запорізькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг з 01.03.2024;

визнати бездіяльність Пенсійного фонду України щодо відмови у розгляді скарги ОСОБА_1 від 24.01.2024 та повторного нагадування щодо скасування рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 і у наданні відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2024 протиправною;

зобов`язати Пенсійний фонду України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2024 та повторне нагадування призначити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг починаючи з 03.01.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.01.2024 позивач у зв`язку з досягненням 60 років та наявності страхового стажу більш як 30 років, звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про призначення йому пенсії за віком. 12.01.2024позивачу надано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 про відмову у призначенні пенсії на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. З рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 позивач не погодився та подав 24.01.2024 скаргу до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України не надав відповіді на скаргу від 24.01.2024. 29.03.2024 подав до Пенсійного фонду України повторне нагадування про розгляд його скарги на рішення Головного Управління ПФУ в Запорізькій області №154550010308 від 10.01.2024. Станом на 31.05.2024 жодної відповіді на скарги не надійшло.

Позивач вважає рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 та бездіяльність Пенсійного фонду України щодо відмови у розгляді скарги протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У зв`язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою суду від 25.06.2024 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

На виконання ухвали від 25.06.2024 позивач позовну заяву у новій редакції.

Ухвалою суду від 08.07.2024 продовжено установлений ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 строк для усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дня отримання даної ухвали.

Позивач ухвалу суду виконав, недоліки позову усунув.

Ухвалою від 15.07.2024 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.

Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що за матеріалами пенсійної справи до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою від 06.10.1982 серії НОМЕР_1 з 08.03.1992 по 04.03.2002, оскільки запис про звільнення завірено нечитабельною печаткою, підставу звільнення внесено з посиланням на закон УРСР, назва підприємства при прийомі на роботу (СП «Примекспрес») не відповідає назві підприємства при звільненні та різниться з даними персоніфікованого обліку (Спільне українсько-кіпрське підприємство «Прімекспрес»).

Основними умовами для призначення пенсії за віком з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року є:

досягнення віку 60 років;

наявність страхового стажу не менше 30 років.

Як вбачається з матеріалів справи вік позивача на час звернення становить 60 років 25 днів. Страховий стаж складає 29 років 07 місяців 25 днів. Страховий стаж позивача розраховано за даними персоніфікованого обліку.

Таким чином, відповідач діяв правомірно відповідно до діючого законодавства, оскільки права на пенсію за віком згідно з Законом № 1058-IV у позивача немає у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

З огляду на викладене відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову.

07.08.2024 Пенсійним фондом України подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.

Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Будь-яких звернень, у тому числі скарг від 24.01.2024 та від 29.03.2024, до Пенсійного фонду України (м. Київ, вул. Бастіонна, 9) від позивача не надходило.

До свого первісного позову від 01.06.2024 позивачем надано копії його скарг від 03.01.2024 (з фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 24.01.2024) та від 29.03.2024, в яких зазначена адреса одержувача: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, що належить іншій юридичній особі, а саме Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368).

Позивач, вказуючи у позовній заяві відповідачем Пенсійний фонд України зазначив адресу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, до якого і направляв свої скарги.

Оскільки скарги до Пенсійного фонду України не надходили, то прав позивача Пенсійним фондом України не порушено, а відтак вимоги до Пенсійного фонду України є безпідставними.

З огляду на викладене відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

На підставі заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 10.01.2024 винесено рішення № 154750010308 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до рішення № 154750010308 від 10.01.2024 пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 роки.

Вік заявника 60 років 25 днів.

Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 30 рік.

Страховий стаж особи становить 29 років 7 місяців 25 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 18.03.1992 по 04.03.2002, оскільки запис про звільнення завірено нечитабельною печаткою та посилання на Закон УРСР, назва підприємства при прийомі на роботу не відповідає назві підприємства при звільненні та різниться з даними персоніфікованого обліку. Частково період роботи враховано за даними персоніфікованого обліку.

24.01.2024 позивач направив до Пенсійного фонду України (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) скаргу на рішення № 154550010308 від 10.01.2024.

При направленні скарги позивач зазначив адресу: абонентська скринька, 16, м. Київ, 04053.

29.03.2024 позивач направив до Пенсійного фонду України (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) скаргу, у якій просив негайно розглянути скаргу на рішення № 154550010308 від 10.01.2024.

Вказане відправлення вручено за довіреністю, 04053, м. Київ, Україна.

Не погоджуючись із рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком та не розглядом скарг, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Щодо позовних вимог про визнання рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії протиправним, скасування його у повному обсязі та зобов`язання Головного управління ПФУ в Запорізькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг з 01.03.2024 суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Порядок обчислення страхового стажу визначений статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Закон «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно з частиною 1 і частиною 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України. Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України. Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об`єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв`язку І в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду: ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Судом встановлено, що рішення про відмову в призначенні пенсії за віком № 154750010308 від 10.01.2024 прийнято у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 18.03.1992 по 04.03.2002, оскільки запис про звільнення завірено нечитабельною печаткою та посилання на Закон УРСР, назва підприємства при прийомі на роботу не відповідає назві підприємства при звільненні та різниться з даними персоніфікованого обліку.

Згідно з приписами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки аби відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 17 Порядку № 637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку № 637).

Згідно пункту 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Додаток № 5 до Порядку № 637 передбачає форму довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Також якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 04.03.2020 у справі №367/945/17 та від 27.04.2020 у справі №367/4230/17.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.

До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.5 цієї Інструкції в разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення, інші виправлення, виправлення виконується власником того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Отже, обов`язок щодо заповнення трудової книжки у цьому випадку покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Крім того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках, іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки виявлені відповідачем не можуть вважатися достатніми і самостійними підставою для відмови позивачеві у зарахуванні періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Разом із тим, якщо органи Пенсійного фонду України мають сумніви у достовірності даних, то не позбавлені права з власної ініціативи витребовувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії, в тому числі за заявою особи.

З огляду на наведені обставини, суд приходить до висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу, а тому рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 у відмові у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ПФУ в Запорізькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг з 01.03.2024 суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вищевказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться виключно до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до п.1.1 розділу І Порядку №22-1, серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно з приписами п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 по справі № 640/1873/22 за результатами аналізу положень статей 5, 44 Закону № 1058-IV, підпункту 2 пункту 10 Положення №280, абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2, 3 пункту 4.3 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 вважав за необхідне сформулювати такі правові висновки:

- відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом № 1058-IV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону;

- правлінню Пенсійного фонду України надано право приймати у межах повноважень, передбачених законом, постанови, затверджувати положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України, зокрема, і щодо порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії;

- з моменту набрання чинності змін до абзацу 13 пункту 4.2 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1, а саме з 1 квітня 2021 року, після реєстрації заяви, зокрема і щодо перерахунку пенсії, та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу;

- рішення за результатами розгляду заяви, розподіленої за принципом екстериторіальності, у тому числі про перерахунок пенсії, приймається не пізніше 10 днів після її надходження та підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків) та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Таким чином, впровадження принципу екстериторіальності передбачає опрацювання заяв про призначення пенсій будь-яким з територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає заявник.

У даному випадку відповідно до матеріалів справи, враховуючи вказані вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити повторний розгляд заяви про призначення пенсії за віком від 03.01.2024, оскільки подана позивачем заява з документами по суті розглядалась ГУ ПФУ в Запорізькій області і рішення приймалось саме ним.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності Пенсійного фонду України щодо відмови у розгляді скарги ОСОБА_1 від 24.01.2024 та повторного нагадування щодо скасування рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області за №154550010308 від 10.01.2024 і у наданні відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2024 протиправною та зобов`язання Пенсійний фонду України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2024 та повторне нагадування призначити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг, починаючи з 03.01.2024, суд зазначає наступне.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Відповідно до ст. ст. 1, 3, 7 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

За змістом до ст. 15 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 19, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Судом встановлено, що 24.01.2024 позивач направив до Пенсійного фонду України (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053 ) скаргу на рішення № 154550010308 від 10.01.2024.

При направленні скарги позивач зазначив адресу: абонентська скринька, 16, м. Київ, 04053.

29.03.2024 позивач направив до Пенсійного фонду України (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) повторно скаргу, у якій просив негайно розглянути скаргу на рішення № 154550010308 від 10.01.2024. Вказане відправлення вручено за довіреністю, 04053, м. Київ, Україна.

При цьому, суд зазначає, що за адресою вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053 знаходиться Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Місцезнаходження Пенсійного фонду України 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Скарги позивача були скеровані на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та на адресу Пенсійного фонду України не надходили, а відтак ним і не розглядалися.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач 2 зазначив, що будь-які звернення позивача на адресу Пенсійного фонду України не надходили.

Таким чином, судом не встановлено порушення прав позивача в частині розгляду скарг Пенсійним фондом України, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Враховуючи те, що відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №154550010308 від 10.01.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 03.01.2024, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний