Єдиний державний реєстр судових рішень
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 січня 2025 р. № 400/11600/24 м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, провизнання протиправним та скасування рішення від 15.11.2024, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасувати рішення від 15.11.2024 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років згідно із п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з вислуги років 29 років 04 місяці 28 днів; зобов`язання призначити пенсію за вислугу років згідно із п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з вислуги 29 років 04 місяці 28 днів.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що у позивача наявна вислуга років у пільговому обчисленні 29 років 04 місяці 28 днів, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років згідно із п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тому відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років.
Відповідач надав відзив, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки календарна вислуга років позивача становить 22 роки 5 місяців 04 дні. Тому правомірно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Позивач наказом Державної установи "Новобузький виправний центр (№ 103)" від 31.12.2020 року № 144/ОС-20 звільнений за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію".
Відповідно до наказу, календарна вислуга років позивача становить 22 роки 5 місяців 04 дні, вислуга років у пільговому обчисленні 29 років 04 місяці 28 днів.
05.11.2024 від Департаменту з питань виконання кримінальних покарань до ГУ ПФУ в Миколаївській області надійшов пакет документів із заявою від 25.10.2024 ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугу років згідно д п. "а" ст. 12 Закону України № 2262.
Рішенням від 07.11.2024 № 65/23-07р відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років , оскільки на день звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби позивач не має необхідної вислуги 25 календарних років.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Спірним є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно із пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Частиною другою статті 17 Закону №2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, особам рядового складу, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу Державного бюро розслідувань, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми здобуття освіти) у закладах освіти (крім навчання у закладах спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю, військових навчальних закладах та навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України і державної пожежної охорони), після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:
- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ;
- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Так, враховуючи вказане в контексті спірних правовідносин, суд звертає увагу на наступне.
На час звільнення позивача зі служби (31.12.2020) діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Позивач був звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі 31.12.2020 і на час звільнення стаж його служби в календарному обчисленні складав 22 роки 05 місяців 04 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 04 місяці 28 днів.
Разом з тим, постановою №119, яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку №393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.».
Пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон №2262-ХІІ, так і Порядок №393 (в редакції постанови №119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання, до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.
У вказаній постанові Судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).
Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
З огляду на наведене, умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Визначальним в цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ у 2024 році, після набрання чинності постановою №119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач одразу після звільнення зі служби у 2020 році не реалізував своє право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки не звернувся до ДКВС з метою оформлення необхідних документів та їх направлення до пенсійного органу з метою призначення пенсії. Отже необхідно констатувати, що не настав юридичний факт, з яким закон пов`язував би виникнення, зміну чи припинення правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років. Суд наголошує, що наявність в особи певного права не означає його автоматичної реалізації.
У позивача в 2020 році, при звільненні з ДКВС, було право на призначення пенсії (на підставі чинного тоді законодавства), натомість він його не реалізував шляхом вчинення визначених законодавством дій. Він вирішив реалізувати своє право на призначення пенсії майже ніж через 4 роки з моменту виникнення такого права шляхом звернення до ДКВС із заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії за вислугу років. На цей час законодавство зазнало певних змін і вже по-іншому врегульовувало питання обрахунку вислуги років.
Суд наголошує, що за змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Оспорюване рішення відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, обумовлене саме відсутністю достатньої вислуги років у календарному обчисленні, як того вимагає чинне на момент вирішення цього питання законодавство.
Враховуючи наведене, суд констатує, що на момент винесення відповідачем відмови в призначенні пенсії за вислугу років, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом № 2262-XII та Порядком № 393, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 по справі № 520/5695/23, спір у якій виник у зв`язку з відмовою ГУ Нацполіції в оформленні та направленні до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, яка вмотивована тим, що наявної в позивача вислуги в календарному обчисленні недостатньо для призначення такої пенсії, а вислуга в пільговому обчисленні відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII та Порядку №393 (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років) такого права не надає.
У вказаній постанові Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду з метою забезпечення однакового застосування норм права вважає сформулювала наступний висновок:
- призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись до ГУ Нацполіції для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19 лютого 2022 року (набрання чинності Постановою № 119, якою внесені зміни до Порядку № 393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
Суд вважає за можливе застосування вказаного висновку Верховного Суду до спірних правовідносин.
Вислуга років позивача складає: в календарному обчисленні 22 роки 05 місяців 04 дні, у пільговому обчисленні - 29 років 04 місяці 28 днів.
Застосовуючи наведені вище правові висновки до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 календарних років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Тому позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) провизнання протиправним та скасування рішення від 15.11.2024, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко
Судове рішення № 124498048, Миколаївський окружний адміністративний суд було прийнято 17.01.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 400/11600/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: