Рішення № 124483831, 21.11.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2233/23

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Муковоз В.І., розглянув матеріали справи

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, код ЄДРПОУ 19480600

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045

про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат

за участі представників сторін:

позивача: Рудюк Ю.А., паспорт серії НОМЕР_1 від 11.11.2010, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

відповідача: Чебаненко В.Л., дані КЕП ЕЦП,

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №1922/23 від 24.07.2023) Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов`язання за публічним договором постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та Комерційною пропозицією від 10.06.2021 №4, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пункту 2 частини 3 статті 162, пункту 1 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2023 позовну заяву (вх. №1922/23 від 24.07.2023) про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. №15233/23 від 09.08.2023) про усунення недоліків позовної заяви.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.08.2023 позовну заяву (вх. №1922/23 від 24.07.2023) про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2233/23 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання суду призначено на 19.09.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява (вх. №3183/23 від 18.09.2023) про відкладення підготовчого засідання, що обгрунтована неможливістю представника взяти участь у судовому засіданні через зайнятість у судових засіданнях в інших справах.

У судове засідання 19.09.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений через систему «Електронний суд».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.09.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 24.10.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №18697/23 від 03.10.2023).

Через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №8075/23 від 11.10.2023).

Через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №3597/23 від 12.10.2023).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.10.2023 (суддя Бацуца В.М.) задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 24.10.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача з`явився шляхом відеоконференції.

У підготовчому засіданні 24.10.2023 судом, відповідно до пункту 15 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок з`ясування обставин та дослідження доказів при розгляді справи по суті, вчинено інші дії, передбачені частиною 2 статті 182 цього Кодексу, відповідно до обставин справи, у суду відсутні підстави для відкладення підготовчого засідання або оголошення у ньому перерви, сторонами не вказано про бажання реалізувати будь-які процесуальні права на цій стадії процесу.

Згідно з частинами 2, 5 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Також у судовому засіданні 24.10.2023 представником відповідача заявлене клопотання про перегляд його заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до частин 1-5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції, суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/2233/23 та призначено справу до розгляду по суті на 21.11.2023.

У судове засідання 21.11.2023 з`явились представники позивача та відповідача.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд

встановив:

27.12.2018 на виконання вимог частини 11 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" в мережі Інтернет за адресою: www.uie.kiev.ua Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" розміщено: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; комерційну пропозицію № 4 від 10.06.2021 для постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", яка кореспондується з умовами, що зазначені в пункті 15.1 Комерційної пропозиції №4 від 10.06.2021, договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, за умови акцептування споживачем умов договору шляхом сплати рахунку за електричну енергію, наданого постачальником. Цей договір діє в частині розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до пункту 7 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Положеннями пункту 6.2.4. ПРРЕЕ встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" вважається дата припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача на постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.

17.09.2021 оператор системи розподілу АТ "Харківобленерго" листом № 56к-01/04-6175 повідомив Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про переведення на постачання до постачальника "останньої надії" Публічне акціонерне товариство «Центренерго», копію листа долучено до матеріалів справи).

Між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", яке виконує функції постачальника "останньої надії" (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі - відповідач, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Згідно з пунктом 2.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Згідно з пунктом 5.8 договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Умовами комерційної пропозиції № 4 від 10.06.2021 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).

Відповідно до Комерційної пропозиції № 4 від 10.06.2021 до договору остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ, або самостійно (без рахунку) не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду на поточний рахунок постачальника. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від оператора системи розподілу. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Відповідно до пункту 5.10. договору, оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційні пропозиції споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційної веб-сторінки для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної діяльності постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

На виконання зазначеного договору Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренего» на підставі звітів Акціонерного товариства «Харківобленерго» про спожиту Публічним акціонерним товариством «Центренерго» електричну енергію за період перебування у постачальника "останньої надії" складені акти купівлі-продажу електроенергії за період вересень, листопад, грудень 2021 року та рахунки на оплату, а саме:

- акт купівлі-продажу електроенергії від 30.09.2021 № 015205 за розрахунковий період вересень 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 155937,00 кВт/год. та виставлений рахунок № 000022927045/19/О09/21800 від 08.10.2021 на суму 778607,23 грн.

Акт та рахунок отримані відповідачем 19.10.2021, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100191279918.

- акт купівлі-продажу електроенергії від 30.11.2021 № 016013 за розрахунковий період листопад 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 446232,00 кВт/год. та виставлений рахунок № 000022927045/19/О11/23385 від 08.12.2021 на суму 2536147,68 грн.

Акт та рахунок отримані відповідачем 16.12.2022, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100100286720.

- акт купівлі-продажу електроенергії від 31.12.2021 № 016968 за розрахунковий період грудень 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 243784,00 кВт/год. та виставлений рахунок № 000022927045/19/О12/24408 від 12.01.2022 на суму 1616972,46 грн.

Акт та рахунок отриманий відповідачем 21.01.2022, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100100310370.

Копії вказаних актів купівлі-продажу електроенергії, рахунків на їх оплату та рекомендованих повідомлень про отримання їх відповідачем долучені до матеріалів справи, відповідачем ані отримання цих документів, ані належність зазначених у них відомостей про обсяги спожитої ним електроенергії та її вартість - не заперечуються.

Рахунки № 000022927045/19/О09/21800 від 08.10.2021, № 000022927045/19/О11/23385 від 08.12.2021, № 000022927045/19/О12/24408 від 12.01.2022 за спожиту електричну енергію, станом на час звернення позивача з позовом до суду у цій справі, відповідачем оплачені в повному обсязі, згідно з платіжними дорученнями:

- №2448 від 28 жовтня 2021 року на суму 778607,23 грн.;

- №2846 від 30 грудня 2021 року на суму 2536147,68 грн.;

- №181 від 12 січня 2022 року на суму 816972,46 грн.;

- №181 від 21 лютого 2023 року на суму 800000,00 грн.

З огляду на дати отримання відповідачем рахунків та дати їх оплати, відповідачем порушені строки оплати, що встановлені у договорі, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня, 15 % річних та інфляційні втрати, а саме:

- рахунок № 000022927045/19/О09/21800 від 08.10.2021 на суму 778607,23 грн. отриманий відповідачем 19.10.2021 - строк оплати до 26.10.2021 (оплачений відповідачем 28.10.2021 на суму 778607,23 грн.);

- рахунок № 000022927045/19/О11/23385 від 08.12.2021 на суму 2536147,68 грн. отриманий відповідачем 16.12.2022 - строк оплати до 23.12.2021 (оплачений відповідачем 30.12.2021 на суму 2536147,68 грн.);

- рахунок № 000022927045/19/О12/24408 від 12.01.2022 на суму 1616972,46 грн. отриманий відповідачем 21.01.2022 - строк оплати до 28.01.2022 (оплачений відповідачем 12.01.2022 на суму 816972,46 грн., 21.02.2023 на суму 800000,00 грн.).

Відповідно до умов пункту 5.10. договору та оцінки наданих суду доказів, вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про правильність визначення позивачем періодів прострочення виконання відповідачем спірних грошових зобов`язань за договором.

Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами пункту 5.11. договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач має сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі, яка зазначається в комерційній пропозиції.

Згідно з комерційною пропозицією № 4 від 10.06.2021 до договору за внесення, передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

Пеня споживачем сплачується на підставі рахунків постачальника.

При цьому, у розділі "Відповідальність сторін" комерційної пропозиції № 4 від 10.06.2021 до договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором, позивачем нарахована пеня у розмірі 32609,73 грн.

За результатом перевірки судом розрахунку пені позивача, суд дійшов висновку про правильність цього розрахунку.

Задоволення позовної вимоги про стягнення пені, відповідачем заперечується тим, що відповідно до пункту 6.1. Комерційної пропозиції (додаток №1 до договору) пеня сплачується споживачем на підставі рахунку, якого позивач відповідачу не виставляв, відтак, відповідно до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України, до вчинення таких дій з боку кредитора, боржник не може виконати свого обов`язку, отже, до надання позивачем такого рахунку, зобов`язання відповідача зі сплати пені не виникає.

Вказані доводи відповідача суд відхиляє з огляду на правову позицію Верховного Суду про те, що за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти, що підлягають оплаті боржником, відтак, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19).

Відтак, з огляду на встановлений пунктом 5.11. договору про постачання електричної енергії, пунктом 6.1. Комерційної пропозиції (додаток №1 до договору) порядок нарахування пені, пеня у спірних правовідносинах сторін підлягає нарахуванню за увесь період просторочення грошового зобов`язання за договором та, зважаючи на вищевикладені висновки суду про правильність розрахунку пені, що здійснений позивачем, позовна вимога про стягнення пені повністю обгрунтована і правильний розмір пені, за відповідний період, відповідає визначеному позивачем розміру - 32609,73 грн.

Позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача за період прострочення грошового зобов`язання за договором 265141,13 грн 15% річних та 434322,04 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 7.4. розділу 7 Комерційної пропозиції від 10.06.2021 № 4, яка є додатком № 1 договору про постачання електричної енергії, споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Відтак, сторони у договорі передбачили інший розмір процентів за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зокрема - 15% річних.

За перевіркою розрахунку позивача, суд дійшов про правильність визначення позивачем періоду нарахування та арифметичне здійснення розрахунку та, відповідно, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення цих позовних вимог у заявлених позивачем розмірах: 265141,13 грн 15% річних та 434322,04 грн інфляційних втрат.

Відповідач зазначає, що порушення ним грошових зобов`язань за договором сталось не з його вини та спричинене обставинами, які не залежали від відповідача, у зв`язку із чим заявляє про зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних на 99%.

Відповідач звертає увагу на те, що він здійснює свою господарську діяльність у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених воєнними діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії.

Зважаючи на клопотання відповідача про зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних на 99%, судом враховано, що сплата відсотків річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Право господарського суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, безпосередньо визначається дефініціями частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Зважаючи на вказану правову природу заявлених позовних позовних вимог: інфляційні втрати та проценти річних, а також погодження розміру процентів річних договором між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх зменшення судом.

Одночасно, судом враховане таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновків про те, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов`язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв`язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

У свою чергу, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов`язує з наявністю також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, суд бере до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Судом враховано, що метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак, законодавець передбачив можливість незастосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Також відповідач заявляє про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, що надасть змогу відповідачу частину зароблених коштів направити на ремонт та відновлення інфраструктури задля того, щоб запустити всі енергоблоки на ТЕС та виробляти більше електричної енергії та мати можливість сплачувати поступово заборгованість.

З урахуванням того, що основне грошове зобов`язання за договором про постачання електричної енергії відповідач виконав у повному обсязі ще до звернення позивача з даним позовом до суду, зважаючи на те, що відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання забезпечене висновками суду про повне задоволення позовних вимог про стягнення іннфляційних втрат та 15 % річних, відсутності доказів наявності збитків позивача у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем основного грошового зобов`язання за договором про постачання електричної енергії, а також зважаючи на майновий стан боржника, що погіршений частими масованими ракетними ударами російських військ по енергетичній інфраструктурі України, зокрема, підприємствам відповідача, беручи до уваги, що відповідач здійснює свою господарську діяльність у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених воєнними діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення неустойки - пені на 50 % та стягнення з відповідача, відповідно, 16304,87 грн пені, а також, з урахуванням цих підстав та з огляду на усні пояснення представника позивача (протокол судового засідання 21.11.2023) про те, що позивач не заперечує розстрочення виконання рішення на 1 рік рівними частинами, з урахуванням інтересів позивача, який заперечив повне відстрочення виконання рішення складністю свого фінансового становища у фінансово-економічних умовах, спричинених воєнними діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії, суд дійшов висновку про наявність підстав для врахування позицій та інтересів обох сторін та наявність підстав для розстрочення виконання рішення на 1 рік рівними частинами.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідачем також заявлено про звільнення його від відповідальності у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин, що обґрунтоване фактом військової агресії Російської Федерації, що, на думку відповідача, підтверджувалося листом Торгово-Промислової Палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який продовжений станом на час розгляду справи.

У зв`язку із цим, судом враховано, що листом від 28.02.2022 Торгово-Промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, однак, відповідач не надав суду доказів звернення до позивача про настання форс-мажорних обставин, а також відповідач не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання спірних зобов`язань за договором, як встановлено судом вище, останній строк оплати основних грошових зобов`язань за договором сплинув до введення воєнного стану (28.01.2022).

Отже, в матеріалах справи немає ані доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, ані доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Публічного акціонерного товариства "Центренерго" за його зверненням введення воєнного стану як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання товариством зобов`язань за договором між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", шляхом видачі відповідного сертифіката.

У питанні щодо звільнення сторони від відповідальності в силу форс-мажорних обставин, Верховним Судом сформовані сталі висновки щодо застосування відповідних норм права.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання, саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Зокрема, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до пункту 12.1. договору про постачання електричної енергії сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Згідно з пунктом 12.4. договору про постачання електричної енергії сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства.

За пунктом 12.5. договору про постачання електричної енергії виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від оплати постачальнику послуг, які були надані до їх виникнення.

Зважаючи на все вищевикладене, з урахуванням умов, що погоджені сторонами у пунктах 12.4., 12.5. договору про постачання електричної енергії, того, що позовні вимоги у даній справі складають нарахування за несвоєчасне виконання основного грошового зобов`язання за договором, строк оплати якого настав до заявлених форс-мажорних обставин - введення воєнного стану, суд дійшов висновку про відсутність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах сторін, а, відтак, про відсутність підстав для застосування їх наслідків.

Інші доводи та докази, що надані сторонами справи, оцінені судом у сукупності з вищевикладеними та не наводяться у рішенні суду, позаяк не спростовують вказаних у рішенні висновків суду та не покладені судом в його основу.

Відповідно до статтей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 73, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги повністю обґрунтовані, засновані на законі та умовах договору між сторонами та підлягають задоволенню частково, у зв`язку зі зменшенням судом розміру заявленої до стягнення пені, а виконання рішення суду підлягає розстроченню на один рік рівними частинами.

У порядку частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а часткове задоволення позову пов`язане виключно із зменшенням судом заявленої до стягнення неустойки, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов (вх. №1922/23 від 24.07.2023) Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, код ЄДРПОУ 19480600) пеню 16304,87 грн. (шістнадцять тисяч триста чотири гривні вісімдесят сім копійок), 15% річних 265141,13 грн. (двісті шістдесят п`ять тисяч сто сорок одна гривня тринадцять копійок), інфляційні втрати 434322,04 грн. (чотириста тридцять чотири тисячі триста двадцять дві гривні чотири копійки) та 10981,09 грн. (десять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна гривня дев`ять копійок) судового збору за подання позову.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про розстрочення виконання рішення, що міститься у відзиві на позовну заяву (вх.№ 18697/23 від 03.10.2023) задовольнити.

5. Розстрочити виконання рішення у справі № 911/2233/23 за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, код ЄДРПОУ 19480600) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045) на один рік з дня ухвалення даного рішення суду (до 21 листопада 2024 року) шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" суми, що підлягає стягненню за цим рішенням: 726747,13 грн. (сімсот двадцять шість тисяч сімсот сорок сім гривень тринадцять копійок), протягом одного року, щомісячно, рівними частинами: по 60562,43 грн. (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят дві гривні сорок три копійки), до 21 числа кожного місяця.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 16.01.2025.

Суддя С.О. Саванчук