Рішення № 124483748, 17.01.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2025Справа № 910/10703/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пропекс"

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 622754,86 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пропекс" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором поставки №730/з від 27.10.2020, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань вчасно та повністю оплатити поставлений йому товар.

Відповідач заперечуючи проти вимог позову посилається на існування воєнного стану як форс-мажорної обставини, що зумовила неможливість виконання ним умов договору поставки №730/з від 27.10.2020, а також вважає, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних є несправедливо надмірним тягарем для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача. Відповідач зауважує, що позивачем невірно визначено період нарахування інфляційні втрати та 3% річних.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач не заперечує факт поставки йому товару на спірну суму, відповідач не повідомляв позивача у порядку встановленому умовами договору поставки №730/з від 27.10.2020 про настання у нього форс-мажорних обставин.

Позивачем також було подано клопотання про стягнення судових витрат.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем як постачальником та відповідачем як замовником 27.10.2020 було укладено Договір поставки №730/з (далі - Договір) відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник в порядку і на умовах, передбачених даним Договором, протягом 2020-2021 років, зобов`язується поставити та передати у власність Замовника запірно-регулювальну арматуру, чавунні труби, напірні ємності та інші сантехнічні вироби для інженерних мереж на об`єкти Замовника, далі за текстом - Товар, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного Договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору ціна за одиницю Товару обумовлена у Специфікації на поставку Товару (Додаток №1 до даного Договору) та відображається у видаткових накладних Постачальника.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Замовник здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії Товару Постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4, даного Договору.

За умовами п. 5.4 Договору датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять:

- товарно-транспортна накладна;

- сертифікат (паспорт) якості виробника;

- видаткова накладна;

- гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого товару.

18.05.2021 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою сторони внесли зміни та виклали Додаток №1 " Специфікація на поставку Товару" у новій редакції.

Так, в межах Договору позивачем для відповідача було поставлено товар на загальну суму 477468 грн з ПДВ, що підтверджується наступними видатковими накладними, а також товарно-транспортними накладними: ВН №9870 від 28.12.2021 (ТТН №Р9870 від 28.12.2021), ВН№9871 від 28.12.2021 (ТТН №Р9871 від 28.12.2021), ВН №9312 від 07.12.2021 (ТТН №Р9312 від 07.12.2021), ВН№9313 від 07.12.2021 (ТТН №Р9313 від 07.12.2021), ВН № 9583 від 16.12.2021 (ТТН Р9583 від 16.12.2021), ВН №9585 від 16.12.2021 (ТТН №Р9585 від 16.12.2021), ВН №9586 від 16.12.2021 (ТТН №Р9586 від 16.12.2021), ВН №9587 від 16.12.2021 (ТТН №Р9587 від 16.12.2021), ВН №9588 від 16.12.2021 (ТТН №Р9588 від 16.12.2021).

Позивач зазначає, що 07.02.2022 від відповідача надійшла оплата за товар у сумі 50000 грн з ПДВ, що підтверджується банківською випискою. Решту коштів у сумі 427468 грн відповідач не сплатив, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Відповідач заперечуючи проти вимог позову зазначає, що позивач не надав суду усього пакету документів передбачених умовами п. 5.4 Договору, а також посилався на лист Торгово-промислової палати України вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, опублікований на офіційному веб-сайті, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), а тому відповідач не зміг виконати умови Договору щодо оплати товару.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до приписів статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).

Факт наявності у відповідача заборгованості за Договором у сумі 427468 грн позивачем належним чином доведено, документально підтверджено і відповідачем не спростовано.

Доказів оплати вищевказаної суми боргу матеріали справи станом на день ухвалення цього рішення, не містять, а отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що ж стосується тверджень відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які зумовили неможливість виконання ним умов Договору щодо оплати отриманого товару, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК, ч.2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21.

Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що Сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим Договором у випадку настання форс - мажорних обставин, а саме: стихійного лиха, військових дій, терористичних актів, блокад і страйків тощо за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання зобов`язань за цим Договором.

Якщо виконання зобов`язань за цим Договором стає неможливим через форс - мажорні обставини, Сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов`язань за цим Договором відкладається пропорційно до часу дії форс - мажорних обставин. (п.9.3 Договору).

У п. 9.4 Договору визначено, що початок та період дії вказаних обставин підтверджує Сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем неможливо було виконати зобов`язання з оплати отриманого товару за Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин у строк, визначений п. 9.3 Договору, а тому доводи відповідача є безпідставні.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Сплата трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Судом встановлено, що відповідачем в установлені Договором строки не було сплачено позивачу спірну суму заборгованості.

З розрахунку позивача викладеного у позовній заяві вбачається, що ним на суму боргу нараховано відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у сумі 157850,28 грн та 3% річних у сумі 33843,90 грн (у період з 28.12.2021 до 26.08.2024, по кожній накладній окремо).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок вищевказаних сум, визнано його обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16400 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем було додано копії: договору №АО/ССП-02/07 про надання правової допомоги від 02.07.2024, акт надання послуг №122 від 17.10.2024 на суму 16400 грн, платіжна інструкція №685 від 12.11.2024 на суму 17800 грн,ордер АІ №1650884 від 05.07.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

З наведеного вбачається, що позивачем було понесено витрати на професійну правничу допомогу в межах даної справи на суму 164000 грн.

Відповідач заперечуючи проти заявленої позивачем до стягнення суми витрат на правничу допомогу вказує, що цей спір не є складним, предмет позову та зібрані документи не потребують багато часу та зусиль, та в нинішніх умовах війни країни та складності ведення господарської діяльності підприємств, відповідно заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеною.

Разом з тим, відповідачем не доведено неспівмірності витрат понесених позивачем при розгляді вказаного спору.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у акті надання послуг №122 від 17.10.2024 було включено послугу «підготовка та подання заяви про відшкодування судових витрат у справі №910/10703/24», разом з тим суд зауважує, що заява сторони про стягнення судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в додатковій постанові від 06.02.2020 у справі № 916/1830/19, підставою оплати наданої правничої допомоги клієнту за умовами договору є фактичне її надання, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, які б підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону наданих послуг, їх справжність, економічну вигоду й ділову мету. Без цього неможливо перевірити факт надання правової допомоги та встановити обґрунтованість і правомірність її оплати.

З огляду на наведені положення процесуального законодавства, правові висновки Верховного Суду та дослідивши питання відповідності розміру заявлених відповідачем витрат критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору у даній справі, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи у сумі 13000 грн. Решта суми витрат на правничу допомогу у розмірі 3400 грн покладається на відповідача та йому не відшкодовується.

Керуючись статтями 86, 126, 129, статтями 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка, будинок 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пропекс" (м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15; ідентифікаційний код 32594350) 427468 (чотириста двадцять сім тисяч чотириста шістдесят вісім) грн боргу, 161442 (сто шістдесят одну тисячу чотириста сорок дві) грн 96 коп. інфляційних втрат, 33843 (тридцять три тисячі вісімсот сорок три) грн 90 коп. 3% річних, а також 9341 (дев`ять тисяч триста сорок одну) грн 32 коп. судового збору та 13000 (тринадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.