Ухвала суду № 124483719, 17.01.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

17.01.2025Справа № 910/6612/24За заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6612/24

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"

до Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ."

про стягнення 80112,28 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, оскільки відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП, яка сталась 25.03.2024 (поліс ЕР №219227591).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.01.2025 закрито провадження у справі 910/6612/24 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Через систему "Електронний суд" 09.01.2025 від позивача надійшла зава про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, які були понесені ним на надання професійної правової допомоги адвокатом при розгляді даної справи.

У поданій заяві позивач просить суд покласти на відповідача 7000 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 07.01.2025 вказану заяву прийнято до розгляду та встановлено відповідачу строк до 16.01.2025 (включно) для подання своїх письмових пояснень чи заперечень стосовно заявлених позивачем до стягнення судових витрат.

Через систему «Електронний суд» 10.01.2025 від представника відповідача надійшли письмові заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, у яких останній зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу повинні бути покладені на позивача. У наведених запереченнях відповідач наголосив, що після пред`явлення позову позивачу було сплачено суму страхового відшкодування у повному обсязі, а тому у зв`язку із відсутністю предмета спору ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.01.2025 закрито провадження у справі.

Враховуючи те, що виплата страхового відшкодування була здійснена відповідачем у дев`яносто денний строк, який визначений спеціальними нормами чинного законодавства, відповідач вважає, що жодним чином не порушував прав позивача на отримання страхового відшкодування.

Тому, беручи до уваги добросовісну поведінку відповідача у даній справі, яка полягає у своєчасній виплаті, а також враховуючи те, що спір у даній справі фактично виник внаслідок неправильних дій позивача, які полягали у передчасному зверненні з позовом до суду, тобто без нагальної на те необхідності, відповідач просив суд на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України витрати на правову допомогу у сумі 7000 грн покласти на позивача.

Розглянувши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та дослідивши наявні докази, які містяться в матеріалах справи, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина 4 статті 231 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Відповідно до положень частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Положеннями абзацу 1 частини 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5, 7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснених судових витрат у сумі 7000 грн на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копію Договору про надання правової допомоги №1/20. від 31.12.2020; копію Додаткової угоди №3 від 01.12.2023 до Договору про надання правової допомоги №1/20. від 31.12.2020; копію розрахунку витрат на правову допомогу б/н від 23.04.2024; копію рахунку №58 від 23.04.2024 на суму 7000 грн; копію акту надання послуг №58 від 28.05.2024; копію платіжної інструкції на загальну суму 7000 грн №4954 від 29.04.2024; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АА №1278640 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН №1639.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування обумовлене закінченням дев`яносто денного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд зазначає, що законом дійсно прямо не передбачено та не встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування спочатку звернутися до страховика, що свідчить про відсутність обов`язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Разом з тим, суд враховує, що у цій справі позивач в порядку ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» із досудовою вимогою про сплату страхового відшкодування до відповідача не звертався, а звернувся безпосередньо до суду з позовом про стягнення з відповідача 80112,28 грн суми страхового відшкодування.

Однак, визначені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки на вчинення певних дій (звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, строк розгляду даної заяви, строк для здійснення страхової виплати тощо) зумовлені суттю та специфікою страхової діяльності.

Відтак, встановлюючи відповідні строки (строк в один рік з дати настання ДТП для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування; 90 днів з моменту одержання заяви для здійснення виплати страхового відшкодування та відповідних документів) законодавець мав на меті забезпечити можливість страховику (який на відміну від страховика за договором КАСКО, не є обізнаним про настання страхового випадку до звернення до нього із заявою про страхове відшкодування та не є суб`єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО) перевірити відомості щодо обставин настання страхового випадку (наприклад, перевірити чи не є такий випадок «страховим шахрайством») та перевірити вірність визначеного розміру шкоди.

Таким чином, за відсутності звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, останнього фактично позбавлено права виконати грошове зобов`язання в добровільному порядку, у випадку чого взагалі відпала б необхідність звернення до суду з даним позовом.

Подача даної позовної заяви до суду зумовлена виключно волевиявленням самого позивача, обравши такий спосіб захисту свого права, як звернення до суду без надання відповідачу можливості виконати своє зобов`язання в добровільному порядку, спираючись на сталу судовою практику Верховного Суду, яка, на думку суду, є вкрай несправедливою відносно відповідача, оскільки останнього позбавлено можливості здійснити виплату страхового відшкодування в добровільному порядку та уникнути необхідності сплати судового збору за подання позову до суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив страхову виплату в повному обсязі у межах строків передбачених п. 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто впродовж 90 днів (26.08.2024) з дня отримання відповідачем позовної заяви (28.05.2024), з якої відповідачу стало відомо про шкоду та її розмір, який відповідач мав сплатити позивачу як особі, до якої перейшло право вимоги до страховика особи (відповідача), відповідальної за завдану шкоду.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що звернення позивача з даним позовом до суду є передчасним, адже матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача і фактичного спору не існувало навіть в момент подачі позову до суду, а відповідачем не було порушено (прострочено) виконання своїх зобов`язань із виплати страхового відшкодування.

Згідно з положенням частини дев`ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у справі №910/6612/24 фактично виник внаслідок неправильних дій Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА", суд дійшов висновку, що на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 244 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6612/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, і може бути оскаржена в порядку та строк встановлені статтями 254-257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.